Статистика telegram каналу - @psychologist_from_god
Психолог від Бога
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Психолог від Бога - @psychologist_from_god
Живи і будь
#атисобідумай
Ранки, як цей, змушують нас відчувати себе вразливими. Але навіть у часи страху можна знайти невеликі опори, щоб повернути собі частину спокою:
1. Прийміть свої емоції. Сказати собі "Я маю право хвилюватися" — це перший крок до внутрішнього спокою. Ви не слабкі, ви людина.
2. Зосередьтеся на маленьких діях. Налийте собі води, зробіть гарячий напій. Маленькі кроки нагадують: ви маєте контроль.
3. Підтримайте інших. Подзвоніть близьким, напишіть друзям. Взаємна підтримка зараз важлива як ніколи.
4. Дайте собі трохи часу. Ви не повинні одразу заспокоїтися чи відновитися. Дихайте, будьте з собою терплячими.
Пам’ятайте: ваші реакції — це прояв сили, а не слабкості.
Ми разом, і разом впораємося
#війна #шоти
Наша мова так влаштована, що ми відзначаємо тільки крайні психологічні стани, як-от радість, страх, злість, невдоволення, тривога... Причому негативних позначень, замітьте, буде більше.
Для повсякденного й посереднього стану будуть хіба два, і ті не дуже виразні слова — "добре" і, рідше, "спокійно". А що не названо, того, вважай, і немає.
Якщо вас спитати, як ви себе почували сьогодні зранку, коли йшли на кухню попити водички, то мало хто зможе навіть пригадати, не те щоб назвати. У результаті виходить так, що ми губимо самих себе у цій повсякденній невиразності. А щоб себе "схопити", відчути, приходиться доводити себе до якоїсь крайності відчуттів.
На одному психологічному курсі нас спонукали прислухатися до себе, описувати свій стан, вигадувати для того слова й формувати відповідний словник.
Хороша вправа, щоб не губитися, щоб частіше зустрічатися із собою, щоб пізнавати себе. Ділюся.
Та на здоров’я
#шоти
Всі ці його неадекватні рішення впевнено можна зчитувати як компесаторні. Не важко зрозуміти, що за таким випуклим образом категоричної рішучості і наполегливості ховається відчуття особистої ущербності. Людину просто несе.
Глибоке, вочевидь, відчуття меншовартості спонукає людину весь час доводити протилежне. Однак, тому немає кінця, бо відчуття то всередині в душі, воно не ззовні, тому нічого не буде достатньо. Йому потрібне лікування, але він тільки намагається піднімати ставки. З кожним сумнівом у собі, ціна має бути дорожчою.
Втім, біда не стільки в тому, що Путін параноїк і психопат вбивця, скільки в тому, що пів світу готові то виправдовувати і миритися із тим! Оце справді вражає.
Коли хтось когось ґвалтує, вбиває, виганяє з дому тощо, то йому кажуть - стоп, так не нормально! А якщо ти вбиваєш сотнями тисяч, тероризуєш мільйони, то це вже, виявляється, політика, то вже якісь інтереси, не все так адназначна і інша якась дурня.
Серед таких люди розумні і освічені, то не абихто, навіть духовні! І це ще один момент у цій історії, який мене вражає. Жоден єпископ на росії не виступив проти війни, жоден! А їх сотні, тих, що за обов'язок собі взяли проповідувати любов, милосердя і добро. При тому, що атеїст і задира Невзоров став голосом волаючого в пустелі! Мені кажуть, що архієреїв цих треба розуміти, вони нібито десь глибоко в душі проти війни і проти Кіріла, але вони залежні від системи статусом і статками тощо. Тут тільки треба розуміти, що Невзорові переслідуються режимом, відкриті кримінальні справи, у них забрали їх майно, там було немало, можна розуміти, днями забрали квартиру навіть у їх мами. Однак безбожник Невзоров готовий платити таку недешеву ціну за свої принципи, а архієреї РПЦ чи то принципів не мають, чи то ціна їм задорога, так і не ясно.
От і розумій це людство, це життя і світ.
Всіх не зміниш, але подбати про те, щоб не стати путіним, можеш.
Життя потребує правди
#війна
Любов маленьке робить важливим.
Часто ми думаємо, що лише великі вчинки змінюють світ. Але Господь, який створив і зорі, і травинку, нагадує нам: цінним є кожен крок, навіть найменший, якщо він позначений любов'ю.
Ісус казав: "Хто напоїть одного з малих цих кружкою холодної води... не втратить нагороди своєї" (Мт. 10:42). Це означає, що навіть найпростіший жест — посмішка, слово підтримки, допомога ближньому — має велику вагу в Божих очах. Бо це не про розмір вчинку, а про любов і небайдужість, з якою він зроблений.
Ми, можливо, не можемо змінити світ за день, але можемо змінити день для однієї людини. І коли ми сіємо любов у дрібницях, вони проростають великими плодами. Бог бачить кожну нашу маленьку справу і множить її вплив.
Хай наші руки і серця будуть сьогодні готові на добро, бо в цих малих справах так багато важливого і цінного, того, що потребує світ. Що потребуємо ми.
Світлом для світу
#думидуховні
Завдання не із простих. З одного боку, неабиякий скепсис до Церкви і віри - попи-жлоби, тільки людям голови дурять, кому воно треба; а з іншого - романтизовані очікування - свята людина, повна любові і терпіння, доступна 24/7, у красивому теплому храмі, що завжди готова допомогти і не тільки словом, але все це, звичайно, без грошей.
У сьогоднішній секулярній (не-релігійній, безбожній фактично) культурі, де Бог і духовне життя, то ніби дешеве дозвілля, для священика все менше місця, власне, як для священника. Як того, хто молиться, хто предстоїть перед Богом, хто повчає духовному. Нас залишили вже тільки на крайні випадки - якась тяжка біда і похорон. Інколи хрещення та вінчання, декорація публічних заходів, але то для гарних фото в соцмережах.
Дехто із нашого брата у відповідь починає впадати у нездоровий містицизм та спекулювати на людських страхах. Такі проповідують кінець світу, страшне боговідступництво, кари на всіх, хто не з ними. Все це кожного разу дуже дешево, але прості відповіді у складних ситуаціях легко можуть здатися геніальними. Отці ж у такий спосіб рятують свою священничу самоідентифікацію.
Більшість намагається пристосуватися до нових умов. Хтось пробує догодити публіці і бути за все хороше проти всього поганого, хтось йде в соціальне чи благодійне служіння, благо сьогодні запит великий, а хтось просто шукає хоч якоїсь роботи.
Однак, священство сьогодні, як служіння, невротизоване. Все важче розуміти хто такий священник, яка його роль, що від нього очікують, як він виглядає, як себе веде і що каже, так, щоб не відчувати себе нав'язливим або знеціненим.
Кому ми треба?
#думидуховні
Святителю отче Миколаю... тільки спокою нам і нашим дітям.
Тільки того, щоб з окопів люди повернулися до своїх родин, а з чужини - у свої домівки. Щоб росіянське зло нікого більше не калічило і не вбивало. Ну і саме то зло... попелом по вітру. Ти ж сам так вчив - добро має перемагати.
Всім добра
#зісвятом
"Єдиний, хто не втомлюється, - час!
А ми живі, нам треба поспішати".
Спокійної ночі
Історія про гадаринського біснуватого ( краще її нагадати собі в деталях за цим посиланням Лк. 8. 26-39 ), якщо її інтерпретувати психологічно, добре відображатиме невроз віруючої людини.
Уявіть, що всі події і персонажі - це частини однієї душі.
Часто віруючі люди вважають, що вони мають бути хорошими. Чесно кажучи, не тільки віруючі. Цього, начебто, від них вимагає християнство/батьки/соціум/культура/ саме життя. Саме хорошими, а не живими, і будь-якою ціною. Це такий собі гадаринський край, де все цивілізовано, причесано і в порядочку: ось місто, ось поле на узбережжі, де хороші люди випасають свою фальш, а ось жителі, що хочуть спокою і порядку.
Гадаринський біснуватий - це те, що Юнг називає Тінню, а в Церкві ми називаємо гріховністю. Коли людина приходить в Церкву, вона спішить бути хорошою. Найкоротший спосіб бути хорошим - це швиденько відмовитись від всього, що здається поганим в собі. Не розібратись із тим, а просто витіснити його за місто. Зробити вигляд, що все - вуаля і тепер я просто хороший!
Мало хто вже звертає увагу на те, що святі отці початком духовного життя вважали бачення своїх гріхів. Духовне становлення, за їх досвідом, вимагає часу і розсудливості, а правило пізнати самого себе, є одним із основних у аскетиці. Все це означає, що та гріховна, тіньова наша сторона потребує не просто найскорішого забуття, а скоріше морального світла і вибору.
Хороша частина душі із гадаринського краю спочатку пробує просто закувати цю гріховну частину в ланцюги порядку і дисципліни, але то не дуже допомагає. Кожен, хто пробував бути хорошим, або просто був близько до таких хороших людей, міг зауважити, як легко, зі стабільною періодичністю, ця темна частина душі рве всі ланцюги пристойності і всю хорошість просто зносить, як весняною повінню. Відтак, цю біснувату частину душі знову ховають у найпотаємніші куточки свого серця, у гроби, не тільки від чужих очей, але і від своїх.
Христос у цій історії - це розум. У Отців часто зустрічається ця аналогія розум-цар душі-Бог. Христос приходить у цей край, зустрічає біснуватого і... (тут уважно) - уділяє йому увагу! "Як твоє ім'я?" - каже. І біснуватий зціляється, набуває адекватного людського образу.
Мова про те, що гірше, яке є у нашій душі, яке ми часто намагаємось спочатку контролювати силою волі, а потім просто хочемо від того сховатись, втекти чи зробити вигляд, що то не ми, воно теж потребує розумної уваги. Треба пізнати себе і з цього боку теж, не тільки з доброго. У кожної людини є ці два боки, тому християнство і говорить про падшість та зараженість гріхом людської природи. Не варто робити вигляд, що тебе то не стосується, бо ти ходиш в церкву, це лише невротизує.
Визнання (бачення і розуміння) своєї Тіні, а не просто благочестива гра у грішника, знімає внутрішній конфлікт, згладжує напругу, приносить цілісність.
Не здаватись, а бути
#психомудрості