Повідомлення telegram каналу - @psychologist_from_god

Гадаринський біснуватий і те гірше, що є у нашій душі.
Історія про гадаринського біснуватого ( краще її нагадати собі в деталях за цим посиланням Лк. 8. 26-39 ), якщо її інтерпретувати психологічно, добре відображатиме невроз віруючої людини.
Уявіть, що всі події і персонажі - це частини однієї душі.
Часто віруючі люди вважають, що вони мають бути хорошими. Чесно кажучи, не тільки віруючі. Цього, начебто, від них вимагає християнство/батьки/соціум/культура/ саме життя. Саме хорошими, а не живими, і будь-якою ціною. Це такий собі гадаринський край, де все цивілізовано, причесано і в порядочку: ось місто, ось поле на узбережжі, де хороші люди випасають свою фальш, а ось жителі, що хочуть спокою і порядку.
Гадаринський біснуватий - це те, що Юнг називає Тінню, а в Церкві ми називаємо гріховністю. Коли людина приходить в Церкву, вона спішить бути хорошою. Найкоротший спосіб бути хорошим - це швиденько відмовитись від всього, що здається поганим в собі. Не розібратись із тим, а просто витіснити його за місто. Зробити вигляд, що все - вуаля і тепер я просто хороший!
Мало хто вже звертає увагу на те, що святі отці початком духовного життя вважали бачення своїх гріхів. Духовне становлення, за їх досвідом, вимагає часу і розсудливості, а правило пізнати самого себе, є одним із основних у аскетиці. Все це означає, що та гріховна, тіньова наша сторона потребує не просто найскорішого забуття, а скоріше морального світла і вибору.
Хороша частина душі із гадаринського краю спочатку пробує просто закувати цю гріховну частину в ланцюги порядку і дисципліни, але то не дуже допомагає. Кожен, хто пробував бути хорошим, або просто був близько до таких хороших людей, міг зауважити, як легко, зі стабільною періодичністю, ця темна частина душі рве всі ланцюги пристойності і всю хорошість просто зносить, як весняною повінню. Відтак, цю біснувату частину душі знову ховають у найпотаємніші куточки свого серця, у гроби, не тільки від чужих очей, але і від своїх.
Христос у цій історії - це розум. У Отців часто зустрічається ця аналогія розум-цар душі-Бог. Христос приходить у цей край, зустрічає біснуватого і... (тут уважно) - уділяє йому увагу! "Як твоє ім'я?" - каже. І біснуватий зціляється, набуває адекватного людського образу.
Мова про те, що гірше, яке є у нашій душі, яке ми часто намагаємось спочатку контролювати силою волі, а потім просто хочемо від того сховатись, втекти чи зробити вигляд, що то не ми, воно теж потребує розумної уваги. Треба пізнати себе і з цього боку теж, не тільки з доброго. У кожної людини є ці два боки, тому християнство і говорить про падшість та зараженість гріхом людської природи. Не варто робити вигляд, що тебе то не стосується, бо ти ходиш в церкву, це лише невротизує.
Визнання (бачення і розуміння) своєї Тіні, а не просто благочестива гра у грішника, знімає внутрішній конфлікт, згладжує напругу, приносить цілісність.
Не здаватись, а бути 🫶
#психомудрості