☦️Святитель Миколай Мирлікійський народився 250 року на околиці Римської імперії в приморському місті Патари в Лікії (нині територія Туреччини) в забезпеченій аристократичній сім’ї. Пізніше його сім’я переїхала до портового міста Мири (нині місто Демре). Тут святитель і провів усе своє життя. Батьки назвали сина Миколаєм на честь дядька, єпископа Патарського. Ім’я його в перекладі з грецької означає “переможець народів”.За одним із припущень, виховав племінника дядько єпископ. З дитячих років Миколай досягав успіху у вивченні Святого Письма. Вдень він не виходив із храму, а вночі молився вдома. У питаннях віри він став подібним до старців.Дядько поставив юнака на читця. Потім він возвів Миколая в сан пресвітера, зробивши його своїм помічником і доручивши говорити повчання пастві. Миколай зростав у благочесті і безперестанній молитві.Після смерті батьків він роздав незаможним свої статки, щоб повністю присвятити себе служінню Богові. У питаннях людинолюбства і милосердя не було йому рівних. Відоме перше діяння молодого Миколая. Багатий сусід розорився і вирішив продати трьох доньок до будинку розпусти. Декілька разів він вночі приходив до будинку сусіда і кидав у вікно мішечок із золотими монетами, рятуючи від смертного гріха і дівчат, і їхнього батька. Дослідники життя святителя припускають, що Миколаю тоді було лише вісімнадцять років.Нелицемірна любов угодника Божого до людей принесла йому народне визнання як заступника і молитовника перед Богом. Після смерті єпископа Мир Лікійських Іоанна його місце посів зовсім молодий пресвітер Миколай. Господь зберіг його від смерті під час гонінь нечестивого Діоклетіана. Сам святитель Миколай, будучи єпископом, врятував сотні людей і від хвороб, і від гонінь, і від гріха, і від загибелі. Святий навіть воскрешав померлих.Єпископ Миколай являв собою образ лагідного велелюбного пастиря. Але в питаннях чистоти віри він був ревним і дерзновенним воїном Церкви Христової. Святитель розтрощував ідолів і перетворював на прах капища, долав неправодумство й марнославство, викривав закоренілих єретиків, лікував занепалих і тих, хто ухилився через незнання.Правилом віри і образом кротості називають святителя православні християни. Це іменування безпосередньо пов’язане з участю святого в роботі Першого Вселенського Собору 325 року в Нікеї. Передання свідчить, що коли він почув єретичне вчення александрійського священника Арія про різні сутності Осіб Святої Трійці, то назвав Арія “божевільним богохульником” і вдарив його по обличчю.Чудовим угодником Божим, великим предстателем перед Господом і небесним покровителем називають святителя Миколая люди різних віросповідань по всьому світу. Миколай Чудотворець відійшов до Господа вже глибоким старцем, але й понині допомагає всім, хто просить його заступництва.
☦️Преподобний Савва Освященний народився в V столітті в Каппадокії, у благочестивій християнській сім’ї Іоанна і Софії. Його батько був воєначальником. Виїхавши у справах служби до Александрії, він узяв з собою дружину, а п’ятирічного сина залишив під опікою дядька.Коли хлопчику йшов восьмий рік, він вступив до монастиря святої Флавіани, що був поблизу. Обдарована дитина скоро навчилася читати і добре вивчила Святе Письмо. Даремно батьки вмовляли святого Савву повернутися у світ і одружитися.У сімнадцять років святий прийняв чернечий постриг. Він досяг такого успіху в пості і молитвах, що був удостоєний дару чудотворіння. Провівши десять років в обителі Флавіани, преподобний вирушив до Єрусалима, а звідти в обитель преподобного Євфимія Великого. Але преподобний Євфимій (пам’ять 20 січня) направив святого Савву до авви Феоктиста, настоятеля прилеглого монастиря з суворим спільножительним уставом. У тій обителі преподобний Савва пробув послушником до тридцятирічного віку.Після смерті старця Феоктиста його наступник благословив преподобного Савву зачинитися в печері. Лише по суботах святий залишав затвор і приходив до обителі, брав участь у богослужінні та приймав їжу. Через деякий час преподобному дозволили зовсім не залишати затвор, і святий Савва подвизався в печері протягом п’яти років.Преподобний Євфимій уважно стежив за життям юного ченця. Бачачи, як він духовно зріс, святий Євфимій став брати його з собою в пустелю Рув, що біля Мертвого моря. Вони виходили 14 січня і перебували в пустелі до Неділі ваїй. Преподобний Євфимій називав святого Савву отроком-старцем і дбайливо виховував його у вищих чернечих чеснотах.Коли преподобний Євфимій відійшов до Господа († 473), святий Савва пішов із Лаври і оселився в печері поблизу обителі преподобного Герасима Йорданського († 475; пам’ять 4 березня). Через декілька років до преподобного Савви стали збиратися учні. Так виникла Велика Лавра. За вказівкою з неба (через вогненний стовп) ченці влаштували в печері церкву.Преподобний Савва заснував ще декілька обителей. Багато чудес було явлено по його молитвам. Посеред Лаври забило джерело, під час посухи пролився рясний дощ, відбувалися зцілення хворих і біснуватих. Преподобний Савва також написав перший устав церковних служб, так званий “Єрусалимський”. Цей устав був прийнятий всіма Палестинськими монастирями.Святий Савва мирно преставився до Бога 532 року.
☦️Преподобний Савва Сторожевський, Звенигородський чудотворець, дуже молодим прийшов до обителі преподобного Сергія Радонезького і прийняв від нього постриг в чернецтво. Він був одним із перших учнів і сподвижників преподобного Сергія.Під керівництвом мудрого наставника преподобний Савва виховував у собі послух, смиренність, вміння уберігати помисли, стриманість і дівственність. Преподобний любив безмовність, тому уникав бесід з людьми. Він ніколи не був без діла, а також часто плакав через убогість своєї душі. Святий харчувався тільки рослинною їжею, носив грубий одяг, спав на підлозі.Подвижницьке життя преподобного Савви подарувало йому загальну любов. Він став пресвітером і був призначений преподобним Сергієм духівником братії монастиря. Настанови преподобного Савви були такі повчальні, що не лише ченці, а й миряни відкривали йому свої душі.З благословення преподобного Сергія святий Савва став ігуменом обителі Успіння Божої Матері.У 1399 році преподобний Савва заснував на Сторожевскій горі монастир і з батьківською любов’ю приймав там усіх охочих, навчав їх послуху та смиренності. Незважаючи на похилий вік, святий багато потрудився під час влаштування обителі, своїми руками викопав колодязь, що й досі дає воду для братії. Подаючи приклад іншим ченцям, він першим починав роботу, застерігаючи усіх від лінощів та неробства. Преподобний викопав собі печеру за версту від монастиря, де довго і слізно молився до Господа.За благочестиве побожне життя Господь прославив свого праведника і дарував йому дар прозорливості.Помер святий у глибокій старості 3 грудня 1406 року.Вже у 1539 році його шанували як чудотворця, а в середині XVI століття було складено опис чудес. Біля мощей преподобного зцілялися хворі, виганялися біси із одержимих. Окрім того, преподобний Савва Сторожевський з’являвся насельникам обителі, котрі молитовно зверталися до нього за допомогою.
☦️Праведний Філарет Милостивий жив у VIII столітті в селищі Амнія Пафлагонської області, що в Малій Азії. Він був вихований у благочесті і страху Божому. Його дружина Феозва була із багатої і знатної сім’ї. У подружжя були діти: син Іоанн і доньки Іпатія та Єванфія.Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство його не радувало. Знаючи, як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про Страшний Суд і про “малих цих” (Мф. 25:40); слова апостола про те, що людина, помираючи, нічого не забирає зі світу (1Тим. 6:7); рядки царя Давида про винагороду праведника (Пс. 36:25). І Філарет прославився турботою про убогих.Одного разу ізмаїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилося два воли, корова, декілька вуликів і будинок. Але й це, останнє, він поступово роздав бідним. Стійко і лагідно переносив він докори дружини й глузування дітей. “Я маю в схованках, вам невідомих, таке багатство й такі скарби, — відповідав він рідним, — котрих вистачить вам, навіть якщо ви і сто років проживете без праці й ні про що не піклуючись”.І Господь відплатив Філаретові за його милосердя. Коли було віддано останню міру пшениці, його старий друг надіслав йому сорок мір, а після того, як жебракові було віддано теплий одяг, до Філарета повернулося багатство.У той час візантійська імператриця Ірина (797–802) шукала наречену для сина, майбутнього співправителя Константина Багрянородного (780–797). Для цього по всій імперії вона розіслала послів. Вони не оминули й Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що високі гості мають відвідати і їхній дім, Філарет дуже зрадів. Феозва засмутилася: у домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне частування годі було й думати. Але Філарет наказав дружині гарненько прибрати в будинку. Сусіди, дізнавшись, що повинні прибути царські посли, принесли вдосталь всього для багатого пиру.Посли відібрали для царських оглядин разом з десятьма найкрасивішими дівчатами внучку Філарета Марію. Вона перевершила своїх суперниць добротою та скромністю і стала царицею, а Константин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулися до Філарета слава і багатство. Але, як і раніше, святий Філарет щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для жебраків. Він особисто служив їм під час цих трапез. Усі дивувалися смиренню Філарета і говорили: “Воістину людина ця вся Божа, істинний учень Христовий”.Своєму слузі праведник наказав зробити три шухляди й наповнити їх порізно золотими, срібними і мідними монетами. Із першої отримували милостиню зовсім незаможні, із другої отримували її ті, хто втратив кошти, а із третьої її отримували ті, хто лицемірно виманював гроші.Так, не приймаючи почестей, у смиренні і любові до убогих досяг блаженний старець дев’яноста років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив до константинопольського монастиря Родольфії. Там він роздав усе, що мав при собі, на монастирські потреби і жебракам.Покликавши рідних, праведний Філарет наставляв їх в любові до убогих та в нестяжательності і мирно преставився до Бога. Помер він 792 року і був похований в обителі Родольфія.Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті диво. Коли тіло святого несли до місця поховання, одна людина, одержима бісом, схопилася за гроб і йшла з похоронною процесією. На кладовищі відбулося зцілення біснуватого: біс повалив людину на землю, а сам вийшов із неї. Багато й інших чудес і зцілень відбувалися біля гробу святого.Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилася, відновлюючи в Пафлагонії монастирі і храми, зруйновані під час іноземних навал.
☦️Апостол Андрій Первозванний був родом із Галілеї. Ця північна частина Святої Землі вирізнялася родючістю і мальовничістю, а її жителям були властиві добродушність та гостинність. Галілеяни легко уживалися з численними греками, які населяли їхню країну, багато із них говорили грецькою і навіть мали грецькі імена. Ім’я Андрій є грецьким і означає «мужній».Коли Іоанн Хреститель став проповідувати на берегах Йордану, Андрій разом з Іоанном Зеведєєвим, котрий, як і він, був вихідцем із Віфсаїди, послідував за пророком, сподіваючись в його вченні знайти відповіді на свої духовні питання. Багато хто подумав, що, можливо, Іоанн Хреститель і є очікуваний Месія, але він пояснив людям, що він не Месія, а посланий лише приготувати Йому шлях.У той час Господь Іісус Христос прийшов до Іоанна Хрестителя на Йордан для хрещення, і той, вказуючи на Господа, мовив своїм учням: «Ось Агнець Божий, Котрий бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1:29). Почувши це, Андрій з Іоанном послідували за Іісусом.Після Зішестя Святого Духа на апостолів святий Андрій вирушив з проповіддю Слова Божого до східних країн. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов узбережжя Чорного моря, Крим, Причорномор’я і по Дніпру піднявся до місця, де нині стоїть місто Київ. Тут він зупинився біля Київських гір на ночівлю. Вставши зранку, він сказав учням, які були з ним: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог зведе багато церков». Апостол піднявся на гори, благословив їх і встановив хрест.Помолившись, він піднявся ще вище по Дніпру й дійшов до слов’янських поселень, де був заснований Новгород.По молитвам апостола Господь звершував дива, а завдяки його трудам виникали християнські Церкви, для яких він поставляв єпископів і священство. Останнім містом, куди прийшов Первозванний апостол і де йому судилося прийняти мученицьку кончину, було місто Патри, розташоване біля Коринфської затоки.Багато чудес Господь явив через учня Свого в цьому місті. Недужі отримували зцілення, сліпі прозрівали. По молитві апостола одужав тяжко хворий Сосій, знатний городянин; покладанням апостольських рук була зцілена Максимілла, дружина правителя міста, і його брат Стратоклій. Звершені апостолом дива і його полум’яні промови просвітили істинною вірою майже всіх громадян міста Патри.Одним із тих, хто залишився язичником, був правитель міста на ім’я Егеат. Апостол Андрій неодноразово звертався до нього зі словами Благовістя, проте він не увірував. Святий апостол з любов’ю і смиренням намагався відкрити йому християнську таємницю вічного життя, чудотворну силу Святого Хреста Господнього. Розгніваний Егеат же наказав розіп’яти апостола.Язичник думав зганьбити проповідь святого Андрія, стративши його на хресті, який він прославляв. Учень Христовий з радістю прийняв рішення правителя і з молитвою до Господа сам зійшов на місце страти. Аби продовжити муки апостола, Егеат наказав не прибивати його руки і ноги, а прив’язати їх до хреста.Два дні святий Андрій Первозванний з хреста навчав містян, які зібралися навколо. Люди, які слухали його, всією душею співчували йому й вимагали зняти його з хреста. Злякавшись народного обурення, Егеат звелів припинити страту, проте святий апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті.Як не намагалися воїни зняти святого Андрія, руки їм не підкорялися. Розіп’ятий апостол, віддавши хвалу Богові, мовив: «Господи, Іісусе Христе, прийми дух мій». Тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест і розіп’ятого на ньому апостола. Коли воно зникло, апостол Андрій Первозванний вже віддав свою святу душу Господу. Це сталося в 62 році.Максимілла, дружина Егеата, зняла з хреста тіло апостола і з честю поховала його. Декілька століть потому, в часи правління імператора Константина Великого, мощі святого апостола Андрія були урочисто перенесені до Константинополя й покладені в храмі святих апостолів поряд з мощами святого євангеліста Луки та апостола від сімдесяти Тимофія, учня апостола Павла.
☦️Святий мученик Парамон і з ним 370 мучеників постраждали за віру в Христа 250 року за імператора Декія (249-251). Правитель східних областей Аквіан заточив у в’язницю 370 християн, примушуючи їх відректися від Христа і принести жертву ідолам. Ув’язнених піддавали тортурам, сподіваючись муками і загрозою смерті змусити їх зректися Христа і поклонитися язичницьким божествам. Один із місцевих жителів, на ім’я Парамон, бачачи муки християн, відкрито викрив жорстокість правителя і сповідав свою віру в Єдиного Істинного Бога, Господа Іісуса Христа. Святого Парамона після жорстоких тортур обезголовили разом з іншими 370-ма мучениками.Святий мученик Філумен жив у царювання царя Авреліана, в Лікаонії, займаючись продажем жита в Галатії, у місті Анкірі. Святий Філумен був обвинувачений перед правителем області Феліксом, перед яким він і сповідав себе християнином, за що був повішений, побитий і потім кинутий у вогонь, звідки благодаттю Божою вийшов неушкодженим. Після цього йому вбили в голову, руки і ноги цвяхи і волокли його 40 верств, від чого святий, знемогши, віддав дух свій Богу.
☦️Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився 715 року в Константинополі в благочестивій християнській сім’ї. Його батьки, маючи двох дочок, молили Господа про народження сина. Новонародженого Стефана мати принесла до Влахернського храму в ім’я Пресвятої Богородиці і присвятила Богові.У той час імператор Лев Ісавр (716–741) розпочав гоніння на святі ікони і їхніх шанувальників. Прихильники іконоборчої єресі за підтримки царя захоплювали чільні позиції в імперії і Церкві. Гнане сильними світу цього православ’я зберігалося у віддалених від столиці монастирях, у відокремлених келіях і в серцях мужніх та вірних своїх послідовників.Льва Ісавра на імператорському престолі змінив Константин Копронім (741–775). Він був ще лютішим гонителем православного благочестя і ще ревнішим іконоборцем. Імператор скликав іконоборчий собор. На ньому ікони було оголошено ідолами, а всіх, хто православно поклоняється їм, було піддано анафемі. Іконошанування було визнано єрессю.Тим часом обитель святого Стефана та її ігумен стали відомі в столиці. Імператора розгнівали відкрите заохочення іконошанування й осуд гонителів православ’я в обителі святого Стефана. Архієпископ Константинопольський Константин зрозумів, що в особі ігумена Стефана має сильного і непримиренного супротивника його іконоборчим прагненням. Він доклав чимало зусиль, щоб привернути його на свій бік або погубити.Святого Стефана намагалися переманити до стану іконоборців спочатку лестощами і підкупом, потім погрозами, але марно. Тоді святого оббрехали, звинувативши в співмешканні з черницею. Однак його провину не було доведено, оскільки обмовлена черниця мужньо заперечувала провину і померла від катувань та мук. Зрештою, імператор наказав ув’язнити святого до темниці, а обитель його розорити.У в’язницю до святого Стефана були послані єпископи-іконоборці, щоб переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але святий легко спростував усі доводи єретиків і залишився вірним православ’ю. Тоді імператор наказав вигнати святого на один із островів у Мармуровому морі. Преподобний оселився в печері, і туди невдовзі зібралися його учні.Деякий час потому святий залишив братію і прийняв на себе подвиг стовпництва. Слава про подвижника Стефана і чудеса, які відбуваються по його молитвам, розносилася всією імперією і зміцнювала віру та дух православ’я в народі.Імператор наказав перевести Стефана до темниці на острів Фарос, а потім представити його на суд. На суді святий спростував доводи єретиків, які судили його. Він також пояснив догматичну сутність іконошанування і звинуватив іконоборців у тому, що, хулячи ікони, вони зводять хулу на Христа і Богоматір. Для доказу святий показав золоту монету, на якій було зображення імператора. Він запитав суддів, що зробили б вони з людиною, яка, кинувши монету, стала б топтати її ногами. Йому відповіли, що така людина була б неодмінно страчена за те, що збезчестила образ царя. На це святий Стефан сказав, що ще більша кара чекає на того, хто збезчестить образ Царя Небесного і Його святих. Преподобномученик кинув монету на землю і став топтати її ногами.Імператор наказав у кайданах відправити святого до в’язниці, де вже перебували триста сорок два старці, засуджені за шанування ікон. Константин Копронім дізнався правду і вдався ще до однієї брехні. Сказавши своїм воїнам, що святий нібито хоче скинути його з престолу, він направив їх до темниці. Святий сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам. Вони схопили його і поволокли вулицями міста. Понівечене тіло мученика кинули до ями, де ховали злочинців.Наступного ранку над Авксентієвою горою з’явилася вогняна хмара. Потім густа імла опустилася на столицю і пронеслася сильна буря, яка вразила багатьох.
☦️Святитель Інокентій, у миру Іван Кульчицький народився в 1681 році на Чернігівщині, походив зі старовинного шляхетського роду Кульчицьких (або Кольчицьких). Він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, яку закінчив 1706 року. Невдовзі Іван прийняв чернецтво і в Києво-Печерській Лаврі був возведений в сан ієромонаха.У 1714–1718 роках святитель обіймав посади префекта і викладача філософії в Слов’яно-греко-латинській академії. Протягом 1718–1721 років він перебував в Олександро-Невській Лаврі у званні соборного ієромонаха і відповідав за діяльність флотських ієромонахів. 1720 року отець Інокентій виконував обов’язки намісника Лаври.1722 року отець Інокентій був висвячений на єпископа Переяславського. Його призначили керівником православної місії в Китаї. Однак тамтешні єзуїти не пропустили його до Пекіна. Тому святитель Інокентій був змушений провести три роки в Селенгінську. Там він проповідував слово Боже і навертав у православну віру. Для спілкування з ними Інокентій вивчив монгольську мову.У березні 1725 року єпископ Інокентій Кульчицький був направлений до Вознесенського монастиря. 15 січня 1727 року, з утворенням окремої Іркутської єпархії, він став єпископом Іркутським і Нерчинським.Святителю доводилося багато боротися з дикими сибірськими норовами: розпустою, п’янством, бійками. Він заборонив відспівувати померлих від спиртного, вважаючи їх самогубцями, і був проти поховання їх на звичайному кладовищі. Багатьох єпископ Інокентій продовжував навертати в православну віру. Лама Лапсан, після кончини Інокентія прийняв Хрещення сам і охрестив весь рід.26 листопада 1731 року святитель спочив і був похоронений у Вознесенській обителі.Вперше його мощі були знайдені 1764 року. 1783 року в монастирі, де він спочив, сталася пожежа, що знищила всю обитель. Уціліла лише одна церква, під якою спочивали мощі угодника Іркутського.9 лютого 1805 року відбулося знайдення мощей святителя Інокентія і причислення його до лику святих.
☦️Священномученик Климент, папа Римський, народився в Римі в багатій і знатній сім’ї. З дитинства розлучений з батьками, Климент виховувався у чужих людей.Живучи в Римі, юнак отримав прекрасну освіту, був оточений розкішшю, наближений до імператорського двору. Але його не тішили розваги, язичницька мудрість не приваблювала його. Він став замислюватися над смислом життя. Коли до столиці дійшли звістки про Христа і Його вчення, святий Климент полишив дім та майно й вирушив до тих земель, де проповідували апостоли.В Александрії Климент зустрів святого апостола від сімдесяти Варнаву. Його слова він слухав з глибокою увагою, всім серцем сприймаючи силу і правду Слова Божого. Прибувши до Палестини, святий Климент прийняв Хрещення від святого апостола Петра. Климент став його старанним учнем і постійним супутником, розділяючи з ним його труди.Незадовго до своїх страждань святий апостол Петро висвятив святого Климента на єпископа Рима. Після кончини апостола, а за ним святого Лина, єпископа Римського (67–79), і його наступника, святого єпископа Анаклета (79–91), на Римській кафедрі перебував святий Климент (з 92 до 101 року).Побожне життя, милосердя і молитовний подвиг святого папи Климента навернули багатьох до Христа. Так, одного разу в день Пасхи ним були охрещені одразу чотириста двадцять чотири людини. Серед охрещених були люди всіх станів: раби, правителі, члени імператорської сім’ї.Язичники, бачачи успіхи його апостольської проповіді, доносили на святителя Климента імператору Траяну (98–117). Вони звинувачували святого в тому, що він хулить язичницьких богів. Імператор вигнав святого Климента зі столиці, відправивши його до Криму, на роботи в Інкерманських каменоломнях неподалік від міста Херсонеса. Багато хто із учнів святителя добровільно послідував за ним.Прибувши на місце заслання, святий Климент зустрів багато віруючих християн, засуджених працювати у складних умовах, зовсім без води. Він помолився разом з засудженими, і Господь в образі Агнця явив йому місце джерела, з якого полилася ціла річка.Це диво привернуло до святителя Климента безліч людей. Слухаючи ревного проповідника, сотні язичників наверталися до Христа. Щодня по п’ятсот осіб і більше приймали Хрещення. І там, в каменоломнях, було вирубано храм, в якому єпископ Климент священнодіяв.Апостольська діяльність святого викликала гнів імператора Траяна. Він наказав утопити святого Климента. Мученика кинули в море з якорем на шиї. Це сталося 101 року.По молитвам вірних учнів святителя, Корнилія і Фіви, та всього народу море відійшло, і люди знайшли на дні в нерукотворному храмі (“Ангельській церкві”) нетлінне тіло свого пастиря. Після цього щороку в день мученицької кончини святителя Климента море відступало і протягом семи днів християни могли поклонятися його святим мощам.У IX столітті, під час царювання Константинопольського імператора Никифора (802–811), з Божого попущення, мощі святого Климента стали недоступними для поклоніння на п’ятдесят років.За імператора Михаїла і матері його Феодори Херсонес відвідали рівноапостольні Кирил і Мефодій. Дізнавшись про приховані мощі святого Климента, вони спонукали єпископа Херсонеського Георгія до соборної молитви Господу про відкриття мощей священномученика. Після соборного служіння святих Кирила і Мефодія та духовенства, яке прибуло з ними із Царгорода, і старанної молитви усіх присутніх на поверхні моря опівночі дивовижним чином з’явилися святі мощі єпископа Климента. Їх урочисто перенесли в місто до церкви святих апостолів.Частина мощей пізніше були принесені святими Кирилом і Мефодієм до Рима. Свята глава священномученика Климента згодом була принесена до Києва святим рівноапостольним князем Володимиром і покладена в Десятинній церкві разом з мощами його учня святого Фіви. У Десятинній церкві було облаштовано вівтар в ім’я святого Климента.Святитель Климент, якого відносять до мужів апостольських, залишив чималу духовну спадщину. Зокрема, до неї належать два послання до Коринфян.
☦️Свята Єкатерина народилася в Александрії Єгипетській в середині III століття в сім’ї правителя міста Конста. Вона була вродлива, розумна і прекрасно освічена. Заміж дівчина не поспішала, чекаючи нареченого, який перевершить її у знатності, багатстві, красі і мудрості.Мати святої діви, таємна християнка, відвела її до самітника, який розповів про Нареченого, котрий в усьому перевершує дівчину. Він подарував великомучениці ікону Божої Матері, вказавши, що саме Вона допоможе познайомитися з цим Нареченим.Уночі Єкатерині з’явилася Богородиця з Младенцем. Він сяяв, наче сонце, і відвертав від неї Своє обличчя. Єкатерина вирушила до старця. Той наставив її в духовному житті і звершив над нею таїнство Хрещення.Наступної ночі уві сні Єкатерина знову побачила Пречисту Діву і Божественного Младенця. Він одягнув перстень на палець дівчини. Прокинувшись, свята побачила на пальці перстень і зрозуміла, що заручилася зі Христом. Вона стала жити для Нього, молячись і в усіх вчинках керуючись Євангелієм.Під час язичницького свята Єкатерина наважилася викрити імператора Максиміна, який мучив християн в Александрії. Щоб показати торжество язичницької мудрості, правитель скликав сто п’ятдесят найученіших мужів імперії. Але свята Єкатерина взяла гору над мудрецями. Вони самі увірували в Христа і мужньо прийняли смерть, будучи спалені за велінням імператора.Преподобномученицю піддали жорстоким тортурам і потім кинули до в’язниці. Зі святою зустрілася дружина імператора Августа. Після бесіди з нею Августа прийняла християнську віру.Наступного дня святу Єкатерину хотіли колесувати. Проте знаряддя тортур розтрощила якась невидима сила, уламками перебивши язичників. Свідки цього: Августа, царедворець Порфирій Стратилат і двісті воїнів — перед усіма сповідали свою віру в Христа і були обезголовлені.Максимін запропонував Єкатерині стати його дружиною, якщо вона поклониться язичницьким богам. На це свята відповіла рішучою відмовою. Зрештою, преподобномучениця Єкатерина була обезголовлена.
TGLIST.COM.UA
