А ото дім Мадонни. Без найменшого поняття чому його власницю назвали так. Одначе, як підказує мені дитяча пам'ять і щедра пригоршня уяви, великою красунею вона не була. Темне рідке волосся по плечі, або й ще коротше, бліда шкіра з лимонною жовтинкою, яку, будь я професіоналкою, порівняла б зі світлою оливою в променях вранішнього сонця. Красиво, чи не так? І блакитні очі – дві пронизливі прірви на простому овальному обличчі. Круговерті, здатні проковтнути за раз цілий світ. Не великі і не малі, просто неймовірно пронизливі. Яскравий відбиток на моїй черепній коробці часів молодшої школи. Вона пила – волосся пучками вилітало з голови, курила – зуби вкривалися кіркою жовтого нальоту, який поки що можна було відчистити дешевим зубним порошком. Лиш очі були поза часом і простором. Такі ж ясні, такі ж пронизливі. Можливо, це й робило її Мадонною для вічно п'яних алкашів нашого району.Мона Ліза мала невловиму усмішку, вона ж – лазурне провалля очей. Мистецтво – вічне, навіть у реаліях пропитих днів. #настячь