Замальовка: тобі років 6 – про школу знаєш хіба із розповідей старших дітлахів. Надворі спекотне літо. Серпнева запашна пора полудня. Бабуся порається десь по надвір‘ю. Зовсім скоро, і покличе на рум’яні пироги з вишнями і смородиною. Із дротяної загорожі гелгочуть кусючі гуси, рохкають годовані поросята й кудахчуть заклопотані кури. Лиш тихцем крадуть дерть малі горобці. Сусідські пси звели гавкіт на рудого котища Васька, який знов понадився знімати пробу з молока корів тітки Мотрі. Гурман той наглий Васько – абияке їсти не буде, абищо пити не стане. То ж честь, як руде стерво не відвертає морду від твоїх харчів. Але всеїдні собаки чхати хотіли на ту честь. Васько для них – ворог номер один. Як ти для бабусиних грядок моркви…Та сьогодні довгі вервечки зелених чубів можуть спокійно видихнути. Твоя капосна душа знайшла нову бавку – просторе пшеничне поле. Кращого місця для гасання з розпростертими, наче крила у журавлів, руками й не знайти. Біжиш собі крізь золоті струни колосків, наче крізь сонячні промені, яким чомусь заманулося проклюнутися в потрісканій землі. Вслуховуєшся в барви літа. Замріюєшся в шумові тополь. Мружиш очі від втіхи. Підстрибуєш від всеохоплюючої любові. Гигочеш до синього неба. Горлаєш до кожної комашки. Розпадаєшся думками на тисячі сотень коцюбинських інтермецо…Тобі 6 років. І ти точно знаєш що таке щастя. #настячь