Олександр Войтко «Свят»

​​Армія Муравйова-Єгорова знищена до ноги під Києвом, так і не змогла взяти його, була змушена рятуватися втечею через російський кордон.Будьонний розбитий під Крутами, залишки більшовиків відступили за Чернігів, втрати колосальні, для відновлення наступального потенціалу потрібна нова мобілізація по всій території колишньої імперії.Троцький їздить по царських каторгах, намагається набрати з в‘язнів нові штурмові дивізії. В‘язні йдуть вкрай неохоче, ширяться чутки про українських воїнів-гайдамаків, які самі не здаються і не беруть в полон.100 років тому у наших предків цього не вийшло. Тому вони пережили Голодомор, концтабори, і дуже довго були змушені доводити саме право на життя для себе.Зараз ми вже багато з цього змогли зробити. Але без остаточної Перемоги, наші подвиги стануть лише сухими згадками на вицвілих сторінках підручників.Досить уже, щоби писали про нас.Настав час писати самим.Ми густо занурили перо в кров історії.Весь світ спостерігає, якою буде нова, наша, українська, глава.https://t.me/olvoitko

​​На початку 2022-го ніхто в світі не вважав нас життєздатною країною, що відбулася.Росія на повному серйозі готувалася захопити нас за 2-3 дні. Захід не давав зброї і грошей. Який сенс, якщо це мало би швидко потрапити до рук стратегічного супротивника.В кінці 2022-го «The Economist» називає нас країною року. Захід усе збільшує перелік та кількість новітніх озброєнь, посилює фінансову підтримку. Росія просить переговорів й гарячково шукає методи, як затягнути війну, не програти нам її вже в найближчій перспективі.Жахливий рік, через призму всього того, що орда принесла на нашу землю. Чудовий рік, з огляду на те, як ми все це витримали, яку даємо відсіч величезному надпотужному ворогу і як розвиваємося навіть у таких умовах.Нам можна завдати ще багато втрат і руйнувань, але нас уже не перемогти. Питання нашої Перемоги - лише питання часу, хай цим часом буде рік 2023-ій.Під цей пост знайшов у себе архівне відео, як у серпні кошмарили російські спшки перед початком контрнаступу на правобережжі Херсонщини, щоб у день Х усе відбулося якнайнеочікуваніше для орди. Була складна мета, було багато поту, крові і роботи, мало хто зі сторонніх вірив у строки і кінцевий результат, але результату було досягнуто з випередженням графіку 🙂.Зі схожим відчуттям дивлюся в наступний рік.Будемо робити, що маємо, й повинно вийти добре.

Сьогодні сталися дві визначні події.Україна змогла завдати удару по кількох аеродромах російської стратегічної авіації, що вважалися повністю недосяжними для наявних сил та засобів ЗСУ.Орда ж не спромоглася ефективно уразити нашу інфраструктуру відразу кількома видами ракет, які вона вважає своєю грізною зброєю. Надзвичайно великий їхній відсоток був перехоплений різними системами ППО.І перша, і друга події - далеко не випадковості, а результат закономірних тривалих процесів. Деталізувати не будемо, особливо, щодо української армії, хай ворог з кожним днем отримує побільше сюрпризів 🙂Від цих подій маємо і дуже важливе стратегічне повідомлення для суспільства.Коли український солдат в окопі відбиває чергову люту навалу російських окупантів, коли український цивільний працює без світла, води, газу, щоби тримати на плаву економіку - вони впевнені, десь готуються резерви, триває опанування новими видами озброєнь, складаються чергові несподівані плани контрнаступу. Тобто, активно йде процес вирішення тактичних і стратегічних проблем цієї війни й, з часом, вони вирішуються.Хто займався командними видами спорту, знає, наскільки важливою є впевненість одне в одному. Тоді можна вкладати всі сили у відбор м‘яча, коли знаєш, що твій партнер заб‘є. Або будувати атаку більш якісно, якщо знаєш - партнер підстрахує. Такі команди виграють, а в яких між гравцями панує недовіра - дезорганізовуються і впадають у хаос.Зараз вся Україна - це одна мегавелика команда. Вже в перші дні війни довіра всередині суспільства була дивовижно високою. І з кожним подоланим негараздом, з кожною перемогою все зростає.Ось і тут, російська орда думала пересварити нас усередині, зруйнувавши інфраструктуру. Але лише ще більше згуртувала в процесі.На жаль, це випробування не останнє. Але ми й далі, всі разом, кожен на своєму місці, плечем до плеча проходитимемо їх гідно.І так само, всі разом, одного дня відсвяткуємо омріяну Перемогу 😉https://t.me/olvoitko

Те, що ми зараз робимо з російською армією, схоже на спилювання великого дерева.Коли пила врізається в нього і робить перші рухи, для дерева, ніби, і не відчутно загалом. Воно таке ж велике, і так само міцно продовжує стояти в землі.Далі теж не особливо помітно, що це величезне дерево колись впаде. Воно потріскує, стікає соками, але лише з останніми рухами пили починає різко хилитися і падає. Й це падіння вже не зупинити.Так, ми не могли і не можемо зараз, кількома масованими різкими ударами розбити орду, як не можна зрубати велике дерево кількома ударами сокири. Але дуже добре робимо невеликі, проте методичні рухи пили. Правильно вибрано напрям руху. Кожна перебита артерія комунікацій, кожен склад, кожна стоянка техніки чи аеродром, навіть кожна окрема знищена ворожа одиниця поступово, проте невпинно, наближають нас до падіння армії окупантів.Звичайно, навіть при достатній кількості критичних ударів, орда впаде не за один день, та процес цей уже не буде довгим, у порівнянні зі всією війною.А головне, що процес падіння ворог уже не зможе зупинити 😉https://t.me/olvoitko