Китай сорок років тримав політику однієї дитини, наробив собі демографічну яму, безпліддя там зросло з дванадцяти відсотків у 2007-му до вісімнадцяти у 2020-му, і тепер та сама держава, що десятиліттями вирішувала за жінок, скільки їм народжувати, шукає спосіб піднімати народжуваність вже взагалі без жінок. Чжан, до речі, вже веде перемови з владою провінції Гуандун про регуляцію народжуваності та подав відповідні пропозиції. А в китайських соцмережах під новиною найпопулярніший коментар звучить так: «Жінок нарешті звільнили». Звільнення, яке означає, що тебе прибрали з рівняння як непотріб.

Отож Китай тут не виняток із моєї тези, а її найчистіша ілюстрація: та сама технологія, та сама риторика звільнення, але в руках держави, для якої жіноче тіло завжди було демографічним ресурсом, а не суб'єктом.

А тепер про гроші, бо ви ж знаєте, що я завжди йду по сліду грошей. Технологію Філадельфійської лікарні ліцензувала приватна компанія Vitara Biomedical, і вона вже зібрала понад сто двадцять п'ять мільйонів доларів. У 2023 році дорадчий комітет американського регулятора FDA окремо збирався, щоб обговорити перші випробування на людях. У перегони включилися команди з Мічигану, Барселони, Японії, Австралії, Нідерландів, Сінгапуру, Торонто. Поле огорнуте такою таємницею, що журналістам The Guardian філадельфійці спершу обіцяли зустріч, а потім зникали. Тобто поки в інтернеті сперечаються про дизайнерських немовлят з капсул, в реалі тихо формується новий медичний ринок, і він вже коштує дорожче, ніж усе, що ви заробите за життя.

Але сама ідея штучної матки старша за цей ринок на півстоліття та народилася не в голові біотех-інвестора.

Ще в 1970 році феміністка Шуламіт Файрстоун видала книжку «Діалектика статі» та написала там річ, за яку її висміювали десятиліттями: жінка ніколи не буде вільною, поки прив'язана до власної біології, поки вагітність, пологи та годування роблять її залежною та вразливою, а отже, треба винести репродукцію за межі жіночого тіла та звільнити жінку від, цитую, «тиранії репродукції».

Тоді це пролунало як наукова фантастика та її дружно записали в божевільні. А через сорок сім років з'явився пакет з ягням. І раптом виявилося, що жінка, яку висміювали, поставила питання, на яке людство досі не має відповіді. Але Шуламіт не була наївною мрійницею. Вона прямо попереджала, що технологія завжди є продуктом своєї культури, що патріархальне суспільство не віддасть знаряддя свого панування та що штучна матка цілком може бути обернена проти жінок, а не на їхнє звільнення. Тобто жінка, яка першою помріяла про штучну матку як про інструмент свободи, вже тоді розуміла, що той самий інструмент у чужих руках стане інструментом контролю. І ось де ми зараз стоїмо: між цими двома сценаріями, і питання не в тому, чи з'явиться технологія, а в тому, в чиїх руках вона опиниться.

Сценарій перший – світлий. Жінка, в якої немає матки, чи якій вагітність загрожує смертю, чи яка пережила рак, отримує спосіб мати біологічну дитину без сурогатної матері, тобто без іншої жінки, що своє тіло здасть в оренду найчастіше від бідності. Глибоко недоношені діти перестають вмирати. Тягар виношування перестає лежати тільки на одному тілі, тож батьківство нарешті стає тим, чим завжди мало бути – спільною справою двох дорослих, а не дев'ятимісячною роботою однієї та люб'язною присутністю іншого. Це сценарій, у якому технологія працює на гармонію, на те, щоб вирівняти стартову несправедливість, яку природа поклала на жінку, не спитавши її згоди.

А тепер сценарій другий, без рожевих поні. Уявіть, що штучна матка стає звичайною медичною опцією. І раптом виявляється, що плід можна підтримати поза тілом вже на двадцять другому тижні. А якщо можна підтримати, то прихильники заборони абортів негайно скажуть: навіщо переривати вагітність, якщо плід можна просто пересадити в апарат, отже, аборт більше не потрібен, отже, заборонімо його зовсім. Межа життєздатності зсувається все раніше, а разом з нею зсувається межа, до якої жінка має право розпоряджатися власним тілом.