Наші 1920-ті

Василь Мисик — цілий скарб,за який треба боротися26 липня голова Харківської ОВА підписав постанову про перейменування в місті майже пів сотні вулиць і трьох станцій метро. Підписав, не читаючи, рішення робочої групи з деколонізації топоніміки. Хороше рішення, завдяки якому відтепер у Ха будуть вулиці Майка Йогансена, Михайля Семенка і ще багатьох гідних людей.Зокрема, робоча група ухвалила перейменувати вулицю російського поета Сєрґєя Єсєніна. На цій вулиці після Другої світової війни жив, працював і помер видатний поет і перекладач Василь Олександрович Мисик. Однак ні, вулиці присвоїли ім’я не Мисика, а... Олександра Олеся.Безперечно, Олесь заслуговує на вулицю в Харкові, як і в інших містах і селах нашої країни, зокрема пов’язаних із ним. А Мисикові, як утішили мене якісь харківські знавці, знайдуть іншу вулицю в місті. Очевидно, вже не пов’язану з ним. Безглуздіше рішення годі пошукати.Тож наступні кілька дописів буде присвячено одному з моїх улюблених поетів. І позаяк вірші його в каналі є, сьогодні — про переклад.Зі спогадів Григорія Костюка «Зустрічі і прощання»:Кожна нова зустріч і розмова з Мисиком приносила мені якесь нове відкриття. Одного разу я зайшов до нього. Він очевидячки над чимось працював, бо на робочому столі лежала розгорнена книжка, а поруч велика купа списаного паперу. Сам він був у модній тоді серед літераторів, зручній для праці, синій піжамі. Я перепросив, що невчасно зайшов, але він відповів, що саме вчасно, бо кінчив працю й робить перерву.— Над чим трудимось? — питаю жартома.— Над перекладом.— А саме?— Перекладаю новий роман Дос Пассоса «42-га паралеля».— Ти знаєш англійську мову? — питаю від несподіванки трохи збентежено.— Не на сто відсотків, але вправляюсь.— Звідки?— Я ж закінчив англійський відділ Інституту чужих мов торік.Це була дуже приємна новина для мене. Моє покоління, і я з ним, не мало ентузіязму до вивчення чужих мов. ...Ми підійшли до столу. Я узяв перше в руки «42nd Parallel» Дос Пассоса. Цього автора я майже не читав. Ще студентом випадково прочитав його роман «Мангеттен», що вийшов у російському перекладі. ... А Василь тим часом продовжував пояснювати, що «42-га паралеля» — це перша частина трилогії «США», яка щойно вийшла і яку йому вже надіслали.— Хочу випередити перекладом росіян, — жартував він.Не знаю, чи випередив, як і не знаю, чи вийшов цей роман українською мовою. Уривки в перекладі Мисика, пригадую, друкувалися в «Червоному шляху».— Тяжко йде? — питаю.— Нелегко, але можливо. Для мене це корисна вправа. Я все глибше і глибше входжу в світ англійської мови, в її синтаксу, синоніміку, а головне — ідіоматику. Дос Пассос у цьому сенсі для мене цілий скарб.У 1934–1935 роках видавництво «Література і мистецтво» випустило у світ чотиритомник Дос Пассоса. У четвертому томі — роман «1919» — перекладача не вказано. Том вийшов 1935 року, Мисика заарештували в листопаді 1934-го. Третій том не побачив світ.#наші20#ВулицяМисика

​​Клуб письменників у ХарковіЯк ми знаємо, він називався Будинок літератури ім. Блакитного і містився на вул. Каплунівській, 4. Нині це вул. Мистецтв, приміщення Радіоастрономічного інституту НАН України, суворо засекреченої установи.А ще на початку 1929 року йшли розмови про те, щоб перенести клуб в більший простір.Нове приміщення літературного клубу ім. БлакитногоТісно вже стало письменникам і журналістам Харкова в теперішньому приміщенні Будинку літератури ім. Блакитного.Крім великої залі, пристосованої для урочистих зборів, різних лекцій, концертів, читальні і ще двох-трьох кімнат, у клубі більше нічого немає.Отже, українські письменники й журналісти Харкова порушили питання про те, щоб літературний будинок ім. Блакитного перевести в якесь інше приміщення, більше пристосоване для літературної роботи письменника й журналіста.Намічають для цього приміщення по вул. Лібкнехта, 61. Тут понад 20 окремих великих кімнат, досить велика зала. Ці кімнати можна буде використати для роботи в них літературних обєднань, груп. Намічено навіть приділити дві-три кімнати на те, щоб окремий письменник чи літератор мав би змогу в них працювати в повному супокої.Нове приміщення має і ту перевагу, що за півтора кварталу від нього закінчують будувати великий житлобудівельний кооператив «Слово», де оселиться багато українських письменників, літераторів і журналістів. У цьому приміщенні можна буде організувати спортивні майдани, спеціальні майдани для дітей письменників тощо.При клубі буде їдальня, де харчуватимуться письменники й журналісти сусіднього житлобудівельного кооперативу, а також і решта членів літературного клубу.Питання про перевід Будинку ім. Блакитного з Каплунівської вул. на вул. Лібкнехта ще остаточно не вирішено. Треба зазначити, що вирішення цього питання надто затягується, і це, природна річ, зриває роботу клубу Блакитного. В приміщенні по вул. Лібкнехта, 61, нині міститься всеукраїнське товариство старих більшовиків. Незабаром відбудеться загальне зібрання товариства, що остаточно вирішить це питання.Як повідомили нашого співробітника, для оздоблення нового приміщення, куди мають перевести клуб ім. Блакитного, вирішено запросити відомих українських художників та архітектів. Зокрема, мають запросити проф. Кричевського.Робітнича газета «Пролетар», 1929, 9 січня.Старі більшовики так і залишилися в будинку. Нині це Палац одруження за тією самою адресою — Сумська, 61.Зверніть увагу, що тут мали влаштувати їдальню для мешканців і мешканок «Слова», до якого справді зовсім близько. Це вкотре підтверджує той факт, що у «Слові» не було спільного харчування. Цей пункт у переліку goofs у фільмі «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» викликав багато питань і суперечок.#наші20