Статистика telegram каналу - @long_telegram
2021-12-09
Long Telegram
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Long Telegram - @long_telegram
Я гарно знаю англійську мову, але так і не звик дивитися художні фільми і серіали в оригіналі без субтитрів.
Але виявляється, що, можливо, справа не в мені – носії мови також скаржаться, що останнім часом складно обходитися без субтитрів. Ось цікаве нове відео від Vox на цю тему: «Why we all need subtitles now».
Якщо коротко — розвиток мікрофонів дозволив акторам говорити більш природно, а звук у фільмах оптимізовують під кінотеатри, а не домашні телевізори і смартфони.
📊 Громадська організація «Вікімедіа Україна» проаналізувала статистику відвідувань українського розділу найбільшої онлайн-енциклопедії та виділила 50 найпопулярніших статей року.
🪖 Найпопулярнішою у 2022 році стала стаття «Російське вторгнення в Україну 2022», яка отримала 3 715 590 переглядів.
На вершину рейтингу також потрапили статті про радника Офісу Президента України Олексія Арестовича та очільника українського націоналістичного руху Степана Бандеру.
Минулого року часто цікавилися статтями на теми, повʼязані з захистом України від російської агресії: стаття про Збройні сили України, Головнокомандувача Валерія Залужного, Президента України Володимира Зеленського тощо.
Також українці часто відвідували сторінки, повʼязані з діями країни-терориста на території України: стаття про Володимира Путіна, «рашизм», гасло «Путін — х.йло!».
🔎 Читайте більше про найпопулярніші статті 2022 року у нашій статті.
Написав для The Fix Media про роботу «Бабеля» — одного з найцікавіших українських медіапроєктів зараз.
🗣 «One of the decisions taken at the beginning of the invasion was to ditch the Russian-language version. Although Ukrainisation has been a widespread response to Russia’s military aggression, many national media outlets, which had traditionally been bilingual, have continued to support Russian-language editions, not least because they account for a huge chunk of traffic. (For comparison, Ukraine’s biggest news website Ukrayinska Pravda sees 48% of its audience reading news in Russian, its executive director Andrey Boborykin told The Fix last fall)».
Власне, головним способом дізнаватися нові ідеї для мене є подкасти: на них значно простіше знайти час і ментальний простір, ніж на книжки. Pocket Casts каже, що у 2022 році я провів понад 37 днів чистого часу за прослуховуванням подкастів😶
Я вже колись ділився своїми улюбленими подкастами (наприклад, тут і тут), а зараз зібрав для вас свій топ-8 з тих, які були запущені саме у 2022 році.
Англомовні:
🎧 «The Prince» від The Economist — історія китайського лідера Сі Цзіньпіна (мій огляд)
🎧 «Hot Money» від Financial Times — розслідування бізнесової і фінансової сторони сучасної порноіндустрії (мій огляд)
🎧 «Fat Leonard» — історія бізнесмена, який опинився у центрі найбільшого корупційного скандалу в історії Військово-морських сил США
🎧 «If Books Could Kill» — деконструювання попсових нонфікшн-книжок на кшталт «Фрікономіки» (автори мають чітко виражену політичну позицію — прогресивні демократи в американському контексті — але концепція дуже цікава)
Україномовні:
🎧 «Гарне питання» — розмови про українську політику, суспільство й історію з Єгором Стадним + деколи інтерв’ю співведучого Юри Федоренка з цікавими людьми
🎧 «Тут-і-тепер» від The Ukrainians — інтерв’ю з топовими українськими журналістами про їхній досвід війни
🎧 «До і після» — інтерв’ю з українськими підприємцями про роботу під час війни, веде колишній головред видання Vector
Бонус — білоруськомовний подкаст:
🎧 «“Красаўцы”. Вайна з народам у жніўні 2020» від «Радіо Свобода» — історія придушення білоруських протестів 2020 року із перспективи силовиків (у нас на The Fix виходила стаття про те, як цей подкаст готували)
Книжки уже давно не є для мене головним способом дізнаватися нові ідеї, але на топ-5 цього року набралося. Ось книжки, які я прочитав у 2022 році і можу порекомендувати:
📚 «І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія» (Девід МакКін, український переклад у видавництві «Лабораторія»; мій огляд)
📚 «Каста. Витоки наших невдоволень» (Ізабель Вілкерсон, український переклад у видавництві «Лабораторія»; мій огляд)
📚 «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» (Олександр Михед, «Наш Формат»; мій огляд)
📚 «Talent: How to Identify Energizers, Creatives, and Winners Around the World» (Daniel Gross & Tyler Cowen, англійською мовою)
📚 «The Age of the Strongman: How the Cult of the Leader Threatens Democracy Around the World» (Gideon Rachman, англійською мовою; мій огляд)
Учора Байден підписав закон про федеральний захист одностатевих (та міжрасових) шлюбів у США.
Навіщо був потрібен цей закон враховуючи, що одностатеві шлюби дозволені у всій країні вже майже десять років? Тому що, як і багато інших соціальних змін за останні десятиліття, вони були дозволені не законом, а рішенням Верховного суду.
І як показало цьогорічне рішення про аборти, коли нова консервативна більшість в суді скасувала право на аборти по всій країні (тобто дозволила окремим штатам забороняти їх), Верховний суд цілком може скасувати ті права, які він установив.
Скасування загальнонаціонального дозволу одностатевих шлюбів не було на порядку денному, але найбільш консервативні члени суду натякали, що вони були б не проти колись це зробити. Тому Конгрес і закріпив це право у законі.
Закон змогли прийняти, бо його підтримала частина республіканців — на відміну від загальнонаціонального дозволу абортів, який майже не має підтримки серед консервативної партії.
Цікаво, що одностатеві шлюби у США значно менш контроверсійні, ніж аборти. За останнє десятиліття мільйони американців, зокрема консерваторів, змінили свою думку і тепер підтримують їх легалізацію. Думаю, частково це спричинено релігійними і моральними застереженнями до абортів (починаючи з того, що багато християн вважають аборт убивством), але також і тим, що право на аборти стосується саме жінок, особливо малозабезпечених (у кого немає грошей поїхати в інший штат, щоб перервати вагітність), а гомосексуальні пари розподілені приблизно порівну серед усіх статей та верств населення, зокрема тих, у кого багато політичної влади.
In the age when publishers get most traffic from search and social, The Verge still has a large audience who visit its website homepage directly. With the recent redesign, they’re trying to capitalise on that – and compete with Twitter, not WIRED or The New York Times.
Як показав публічний запуск чатботу ChatGPT минулого тижня, штучний інтелект уже сьогодні вміє неочікувано якісно генерувати оригінальні, якісно скомпоновані тексти на будь-яку тему — від політології до програмування. Йому можна поставити будь-яке запитання, і він видає грамотну і переконливу відповідь, хоча деколи й абсолютно некоректну. (В Україні сервіс чомусь не доступний, але це вже окрема історія).
На цьому етапі розвитку ChatGPT не замінить журналістів і компетентних аналітиків (хоча хтозна, що буде далі), але академічні гострайтери на англомовному ринку уже можуть шукати іншу роботу. Штучний інтелект уже чудово справляється із жанром школярського чи студентського есе, який люблять освітяни на Заході — там практично неможливо сказати щось цілком оригінальне на тему, але потрібно грамотно скомпонувати текст за стандартами академічного письма.
Тому цікаво трохи подумати над тим, як генерація тексту штучним інтелектом змінить освіту: спочатку на Заході, а потім і в нас. Ось, наприклад, хороша стаття аналітика Бена Томпсона на цю тему. Раджу прочитати повністю, але ось приклад того, як Томпсон уявляє академічні завдання у новій парадигмі доступності генераторів тексту на основі ШІ:
🗣 «Уявіть, що школа придбає програмний пакет штучного інтелекту, який учні повинні використовувати для своїх відповідей… кожна згенерована відповідь зберігається, щоб викладачі могли миттєво переконатися, що учні не використовували іншу систему. Більше того, замість того, щоб марно вимагати від студентів самостійного написання есе, викладачі наполягають на використанні ШІ. Однак є нюанс: система часто даватиме неправильні відповіді (і не лише випадково — неправильні відповіді нерідко будуть продукуватися навмисно); справжньою майстерністю в домашньому завданні буде перевірка відповідей, які видає система — треба буде навчитися бути верифікатором і редактором, а не перепаковувальником інформації».
І висновок:
🗣«…не забороняйте ШІ для студентів — або для будь-кого іншого; використовуйте його, щоб створити освітню модель, яка починається з припущення, що контент є вільнодоступним, а справжня майстерність полягає в тому, щоб відредагувати його у щось правдиве чи красиве; тільки тоді він буде цінним і надійним».
◾️Пов’язаний приклад до тези Томпсона — завдяки розвитку штучного інтелекту я щойно переклав його цитати через Google Translate і потім відредагував. Щоб ви прочитали грамотно перекладені уривки з англомовного тексту, все одно була потрібна людина — але суто у ролі редактора.
The culture that is US: матч з студентського американського футболу привернув більше глядачів, ніж матч національної збірної на чемпіонаті світу зі [звичайного] футболу
Відволічу вас довгопостом на тему, яка не особливо спливає в українських новинах.
Одна з найбільш обговорюваних тем в американських медіа зараз (звісно, після саги з Твіттером і нової президентської кампанії Трампа) — колапс криптобіржі FTX і її засновника Сема Бенкмена-Фріда. Я писав про Бенкмена-Фріда минулого року, і за останні кілька тижнів все принципово змінилося.
Ще місяць тому Бенкмен-Фрід був успішним підприємцем із мільярдними статками і великим політичним впливом. Зараз він більше схожий на звичайного шахрая.
Його криптоімперія зазнала краху: FTX оголосила банкрутство, Бенкмен-Фрід був усунений від управління компанією, і його статки опустилися до нуля. Не буду вдаватися у технічні деталі, у яких я все одно не експерт, але якщо спростити — є серйозні підстави вважати, що Бенкмен-Фрід присвоював гроші клієнтів FTX, які зберігалися на біржі, і використовував їх для власних цілей. Наскільки зловісними були мотиви — питання поки відкрите; але очевидно, що його дії порушували базові закони і правила чесного бізнесу.
Окрім успішного криптобізнесмена, останні кілька років Бенкмен-Фрід також був масштабним філантропом — і дотримувався у своїй благодійності філософії ефективного альтруїзму. (Її суть у тому, що люди, у першу чергу із заможних країн, у своїй благодійній діяльності мають триматися максимально раціонального підходу: жертвувати на те, що об'єктивно принесе якомога більше користі якомога більшій кількості людей — скажімо, на боротьбу з малярією в Африці, а не на місцевий музей).
Окрім класичних сфер благодійності, якими займаються ефективні альтруїсти — наприклад, боротьба із хворобами у бідних країнах чи покращення добробуту тварин — останнім часом, зокрема завдяки фінансуванню Бенкмена-Фріда, набув популярності лонгтермізм (longtermism). Це позиція, яка пріоритизує покращення довгострокового добробуту людства, зокрема шляхом боротьби з екзистенційними ризиками на кшталт штучного інтелекту, який перестане слухатися людей.
У найбільш цинічній інтерпретації ідея лонгтермізму десь така — оскільки життя майбутніх людей настільки ж морально важливі, як життя людей сьогодення, не так важливо пріоритизувати ресурси на те, щоб покращити життя тисяч чи мільйонів людей сьогодні, якщо ми зараз можемо за ці гроші врятувати чи покращити життя мільярдів чи трильйонів людей майбутнього.
Після падіння FTX журналісти і коментатори почали ставитися з більшим скепсисом і до ефективного альтруїзму, для якого Бенкмен-Фрід донедавна був найбільшим благодійником.
Самій базовій філософії ефективного альтруїзму, мабуть, нічого не загрожує. Твердження, що люди мають бути більш альтруїстичними і більш раціональними у тому, як витрачають ресурси на благодійність, є досить неконтроверсійними. Як і практична ідея, скажімо, боротьби з малярією у бідних країнах Африки шляхом перевірених методів на кшталт антимоскітних сіток.
Але лонгтермізм, очевидно, зазнає більшого репутаційного удару. Як ми можемо довіряти цим людям і організаціям передбачити довготермінові екзистенційні ризики, якщо вони не побачили в Бенкмені-Фріді короткотермінового екзистенційного ризику для себе під власним ж носом?