Статистика telegram channel - @long_telegram

Який робочий стиль німецького канцлера Олафа Шольца — і кому він найбільше довіряє? Обрав для вас три цікаві факти із недавньої замітки The Economist.1. Work-life balance важливий навіть коли ти очолюєш одну з найпотужніших держав світу:🗣 «Незвично для державного лідера, Шольц очікує щодня прийти додому вчасно для спокійної вечері із дружиною, після чого почитати хорошу книгу і рано заснути»2. У Шольца є свій Єрмак:🗣 «Головним серед преторіанської гвардії, яка оточує канцлера, є Вольфганг Шмідт, колишній юрист, який є правою рукою Шольца останні 20 років, починаючи з місцевої політики в їхньому рідному місті Гамбурзі. Ця незвична пара настільки близька — один великий і бородатий, інший лисий і стислий — що один журналіст назвав їх “Волаф”».Шмідт очолює апарат канцлера, в якому працює понад 600 людей, і має вплив на питання зовнішньої політики та розвідки.🗣 «Той факт, що сам Шмідт має такий великий вплив, може бути проблемою. Зовнішньополітичні радники вже давно вимагають створення Ради національної безпеки, щоб нейтралізувати системне суперництво між відомством канцлера та міністерством закордонних справ. Ця зміна є гостро необхідною у момент коли Німеччина все більше змушена відмовлятися від своєї традиційної пасивної позиції в геополітиці…. Один дипломат МЗС скаржиться: “Ми не можемо допустити, щоб Шмідт займався ще й безпековою політикою”».3. Прихильники Шольца стверджують, що — попри всю критику зсередини Німеччини й з-поза неї — його є за що похвалити: 🗣 «За їхніми словами, незважаючи на найгострішу регіональну кризу за останні десятиліття, міжнародні альянси Німеччини за останній рік зміцнилися, а не ослабли. Хоча триголова коаліція Шольца є найбільш комплексною в історії німецького національного… уряду, мало хто думає, що вона розвалиться. І громадська думка сходиться на тому, що канцлер зумів утримати центр і неодноразово довів, що він краще відчуває пульс Німеччини, ніж його критики».▪️ Читати повну статтю (~4 хвилини)

Рубрика «американська політична культура» — у кожного штату є свій верховний суд, і у багатьох з них посади суддів виборні. Й останнім часом, на фоні зростання поляризації між демократами й республіканцями, ці вибори стають усе більш політизованими.Особливо вчорашні вибори до верховного суду Вісконсину. Обирали лише одну суддю, але ці перегони були важливими й на національному рівні — зокрема тому, що цей суд може мати вплив на президентські вибори 2024 року (Вісконсин є одним із swing states, які визначають долю виборів, а верховний суд штату може вирішити, чи [не] сертифікувати результати виборів у Вісконсині у суперечливих ситуаціях).Із свіжої статті The New York Times:🗣 «У вівторок виборці Вісконсина змінили політичний напрям свого штату, обравши ліберального кандидата до верховного суду, що позбавило консерваторів більшості… Джанет Протасевич, ліберальна суддя округу Мілвокі, перемогла Деніела Келлі, консерватора й колишнього суддю верховного суду Вісконсина, який намагався повернутися на посаду».🗣 «Змагання, на яке було витрачено понад 40 мільйонів доларів, стало найдорожчим в історії виборів до американських судів. Демократи заздалегідь зрозуміли важливість перегонів за вирішальне місце у найвищому суді [настільки важливого для американської політики штату]. Мільйони доларів з інших штатів вливалися до Вісконсина, щоб підтримати суддю Протасевич… 60-річна суддя Протасевич відійшла від традиційних поглядів на те, як мають поводитися кандидати у судді, зробивши свої політичні пріоритети центральними у передвиборчих посилах. Вона чітко заявила про свою підтримку прав на аборти та назвала виборчі мапи, які надають республіканцям майже конституційну більшість у парламенті штату, “підтасованими” та “несправедливими”.Її обрання на 10-річний термін на формально позапартійну позицію дає лібералам Вісконсина більшість (чотири місця до трьох), яка з 2008 року контролювалася консерваторами».

Американський політичний істеблішмент обох партій впевнено підтримує Україну. Але популярність підтримки України серед реднеків консервативних виборців падає — і зараз два найбільш імовірні кандидати у президенти від республіканців скептично ставляться до американських інвестицій у захист України.Як ідеться у новому матеріалі The New York Times:🗣 «Заявивши цього тижня, що захист України під час російського вторгнення не є життєво важливим інтересом для Сполучених Штатів, губернатор Флориди Рон Десантіс закріпив відхід республіканців від “яструбиної” зовнішньої політики, який триває протягом останнього десятиліття та прискорився з приходом до влади Дональда Трампа.Трамп і Десантіс, які сумарно мають підтримку понад 75 відсотків республіканців на праймеріз у майбутніх президентських виборах 2024 року, зараз в основному одностайні щодо України, що свідчить про різкий відхід від інтервенціоністського підходу, яким керувалися вторгнення в Ірак та Афганістан за президентства Джорджа Буша-молодшого»🗣 «…існує різкий розподіл між думкою республіканського істеблішменту та поглядами виборців цієї партії. Хоча багато високопоставлених республіканців були обурені заявою Десантіса, він і Трамп за поглядами ближчі до середнього республіканського виборця, ніж політики на кшталт [лідера республіканців у Сенаті] Макконнелла, які закликають Байдена робити більше для підтримки України.Січневе опитування Pew Research Center показало, що 40 відсотків республіканців та незалежних виборців, які схиляються до Республіканської партії, вважають, що США надає забагато підтримки Україні. Лише 17 відсотків думають, що США робить недостатньо».Звичайно, до 2024 року ще багато часу, але майже очевидно, що найкращим сценарієм для України буде якщо Байден піде на другий термін і виграє його.

Трохи ширше про проблему текстів, згенерованих штучним інтелектом.У найближчому майбутньому судам і правоохоронним органам доведеться мати справу із наступними проблемами:❓ якщо люди вчать чомусь ШІ, то чи має право компанія-власник ШІ збирати та використовувати у власних цілях інформацію, яку внесли до системи люди?❓ хто є власником кінцевого продукту, який згенерував ШІ: компанія-власник ШІ чи людина, яка навчала ШІ та вела з ШІ багатогодинні розмови?❓ чи має компанія-власник ШІ заплатити роялті усім, хто навчав ШІ?❓ а хто нестиме відповідальність, якщо ШІ раптом видасть у відкритий доступ очевидно шкідливий і незаконний з точки зору людського законодавства контент?Це, власне, напряму стосується книжкового світу: якщо ви детально пояснили ШІ, який текст написати, а ШІ взяв і написав щось адекватне (ну, припустимо!), то чиїм іменем підписати текст і хто має право отримувати роялті за його публікацію? Бо ж компанія-власник ШІ точно зберегла дані про те, як ШІ створив цей текст, і згодом може заявити свої права на нього.Із хороших новин поки лиш одна: Євросоюз активно працює над текстом «AI Act», узагальненого законодавчого акта, який ніби має врегулювати хоча б базові проблеми, очевидні та масштабні.

Ось ще дуже цікава стаття американського дослідника і викладача про те, як він використовує ChatGPT у роботі зі студентами.Ідея в тому, що студенти все одно будуть використовувати штучний інтелект — джина вже випустили з пляшки, назад його не повернеш — тому немає сенсу забороняти його, а варто активно інтегровувати ChatGPT у навчальний процес; задавати студентам працювати з ним, але грамотно його використовувати.🗣 «за моїм досвідом, зосередження на тому, як люди використовують ШІ у навчанні, а не на тому, чи використовують вони його, призведе до кращих результатів навчання, щасливіших студентів і випускників, які будуть краще підготовлені до світу, де ШІ, ймовірно, буде повсюдним».В одному із завдань для написання есе студенти повинні були використати ChatGPT, але скористатися принаймні п’ятьма формулюваннями завдань (prompts).За словами автора, він побачив три підходи до формулювання завдань серед студентів:▪️ незначні зміни у завдання, ШІ робить всю роботу (умовно, «напиши есе на п’ять абзаців про те, як обирати лідерів»); ▪️ додання до завдань обмежень та контексту («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів, врахуй такі-то теорії й концепти, використовуй такий-то стиль»);▪️ співредагування («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів» => «внеси такі-то зміни до другого абзацу» => «додай ще приклади на таку-то тему»)Як можна здогадатися, перший підхід виявився найменш продуктивним, а останній — найбільш продуктивним.🗣 «Перший підхід дав дуже посередні результати, і студенти, які ставили такі завдання, часто описували результати як беззмістовні. Другий підхід був значно кращим, але результати були більш варіативними… Найкращі результати із великим відривом… показав підхід співредагування. Цей підхід вимагав особливої уваги до згенерованого тексту, що також зробило його дуже корисним для навчання студентів. Як ми писали у нашій статті, навчати штучний інтелект покращити есе є педагогічним методом, який може дати нові ідеї».📍Більше цікавого і детальніші приклади — у повній статті

Учора Байден підписав закон про федеральний захист одностатевих (та міжрасових) шлюбів у США. Навіщо був потрібен цей закон враховуючи, що одностатеві шлюби дозволені у всій країні вже майже десять років? Тому що, як і багато інших соціальних змін за останні десятиліття, вони були дозволені не законом, а рішенням Верховного суду.І як показало цьогорічне рішення про аборти, коли нова консервативна більшість в суді скасувала право на аборти по всій країні (тобто дозволила окремим штатам забороняти їх), Верховний суд цілком може скасувати ті права, які він установив.Скасування загальнонаціонального дозволу одностатевих шлюбів не було на порядку денному, але найбільш консервативні члени суду натякали, що вони були б не проти колись це зробити. Тому Конгрес і закріпив це право у законі.Закон змогли прийняти, бо його підтримала частина республіканців — на відміну від загальнонаціонального дозволу абортів, який майже не має підтримки серед консервативної партії.Цікаво, що одностатеві шлюби у США значно менш контроверсійні, ніж аборти. За останнє десятиліття мільйони американців, зокрема консерваторів, змінили свою думку і тепер підтримують їх легалізацію. Думаю, частково це спричинено релігійними і моральними застереженнями до абортів (починаючи з того, що багато християн вважають аборт убивством), але також і тим, що право на аборти стосується саме жінок, особливо малозабезпечених (у кого немає грошей поїхати в інший штат, щоб перервати вагітність), а гомосексуальні пари розподілені приблизно порівну серед усіх статей та верств населення, зокрема тих, у кого багато політичної влади.

Як генерація тексту штучним інтелектом змінить освіту? Як показав публічний запуск чатботу ChatGPT минулого тижня, штучний інтелект уже сьогодні вміє неочікувано якісно генерувати оригінальні, якісно скомпоновані тексти на будь-яку тему — від політології до програмування. Йому можна поставити будь-яке запитання, і він видає грамотну і переконливу відповідь, хоча деколи й абсолютно некоректну. (В Україні сервіс чомусь не доступний, але це вже окрема історія).На цьому етапі розвитку ChatGPT не замінить журналістів і компетентних аналітиків (хоча хтозна, що буде далі), але академічні гострайтери на англомовному ринку уже можуть шукати іншу роботу. Штучний інтелект уже чудово справляється із жанром школярського чи студентського есе, який люблять освітяни на Заході — там практично неможливо сказати щось цілком оригінальне на тему, але потрібно грамотно скомпонувати текст за стандартами академічного письма.Тому цікаво трохи подумати над тим, як генерація тексту штучним інтелектом змінить освіту: спочатку на Заході, а потім і в нас. Ось, наприклад, хороша стаття аналітика Бена Томпсона на цю тему. Раджу прочитати повністю, але ось приклад того, як Томпсон уявляє академічні завдання у новій парадигмі доступності генераторів тексту на основі ШІ:🗣 «Уявіть, що школа придбає програмний пакет штучного інтелекту, який учні повинні використовувати для своїх відповідей… кожна згенерована відповідь зберігається, щоб викладачі могли миттєво переконатися, що учні не використовували іншу систему. Більше того, замість того, щоб марно вимагати від студентів самостійного написання есе, викладачі наполягають на використанні ШІ. Однак є нюанс: система часто даватиме неправильні відповіді (і не лише випадково — неправильні відповіді нерідко будуть продукуватися навмисно); справжньою майстерністю в домашньому завданні буде перевірка відповідей, які видає система — треба буде навчитися бути верифікатором і редактором, а не перепаковувальником інформації».І висновок:🗣«…не забороняйте ШІ для студентів — або для будь-кого іншого; використовуйте його, щоб створити освітню модель, яка починається з припущення, що контент є вільнодоступним, а справжня майстерність полягає в тому, щоб відредагувати його у щось правдиве чи красиве; тільки тоді він буде цінним і надійним».◾️Пов’язаний приклад до тези Томпсона — завдяки розвитку штучного інтелекту я щойно переклав його цитати через Google Translate і потім відредагував. Щоб ви прочитали грамотно перекладені уривки з англомовного тексту, все одно була потрібна людина — але суто у ролі редактора.

Відволічу вас довгопостом на тему, яка не особливо спливає в українських новинах.Одна з найбільш обговорюваних тем в американських медіа зараз (звісно, після саги з Твіттером і нової президентської кампанії Трампа) — колапс криптобіржі FTX і її засновника Сема Бенкмена-Фріда. Я писав про Бенкмена-Фріда минулого року, і за останні кілька тижнів все принципово змінилося.Ще місяць тому Бенкмен-Фрід був успішним підприємцем із мільярдними статками і великим політичним впливом. Зараз він більше схожий на звичайного шахрая.Його криптоімперія зазнала краху: FTX оголосила банкрутство, Бенкмен-Фрід був усунений від управління компанією, і його статки опустилися до нуля. Не буду вдаватися у технічні деталі, у яких я все одно не експерт, але якщо спростити — є серйозні підстави вважати, що Бенкмен-Фрід присвоював гроші клієнтів FTX, які зберігалися на біржі, і використовував їх для власних цілей. Наскільки зловісними були мотиви — питання поки відкрите; але очевидно, що його дії порушували базові закони і правила чесного бізнесу.Окрім успішного криптобізнесмена, останні кілька років Бенкмен-Фрід також був масштабним філантропом — і дотримувався у своїй благодійності філософії ефективного альтруїзму. (Її суть у тому, що люди, у першу чергу із заможних країн, у своїй благодійній діяльності мають триматися максимально раціонального підходу: жертвувати на те, що об'єктивно принесе якомога більше користі якомога більшій кількості людей — скажімо, на боротьбу з малярією в Африці, а не на місцевий музей).Окрім класичних сфер благодійності, якими займаються ефективні альтруїсти — наприклад, боротьба із хворобами у бідних країнах чи покращення добробуту тварин — останнім часом, зокрема завдяки фінансуванню Бенкмена-Фріда, набув популярності лонгтермізм (longtermism). Це позиція, яка пріоритизує покращення довгострокового добробуту людства, зокрема шляхом боротьби з екзистенційними ризиками на кшталт штучного інтелекту, який перестане слухатися людей.У найбільш цинічній інтерпретації ідея лонгтермізму десь така — оскільки життя майбутніх людей настільки ж морально важливі, як життя людей сьогодення, не так важливо пріоритизувати ресурси на те, щоб покращити життя тисяч чи мільйонів людей сьогодні, якщо ми зараз можемо за ці гроші врятувати чи покращити життя мільярдів чи трильйонів людей майбутнього.Після падіння FTX журналісти і коментатори почали ставитися з більшим скепсисом і до ефективного альтруїзму, для якого Бенкмен-Фрід донедавна був найбільшим благодійником.Самій базовій філософії ефективного альтруїзму, мабуть, нічого не загрожує. Твердження, що люди мають бути більш альтруїстичними і більш раціональними у тому, як витрачають ресурси на благодійність, є досить неконтроверсійними. Як і практична ідея, скажімо, боротьби з малярією у бідних країнах Африки шляхом перевірених методів на кшталт антимоскітних сіток.Але лонгтермізм, очевидно, зазнає більшого репутаційного удару. Як ми можемо довіряти цим людям і організаціям передбачити довготермінові екзистенційні ризики, якщо вони не побачили в Бенкмені-Фріді короткотермінового екзистенційного ризику для себе під власним ж носом?

Євробюрократи у Брюсселі спілкуються здебільшого англійською мовою — але їхня версія англійської може бути далекою від того, як нею розмовляють звичайні люди. Про це пише колумніст The Economist.🗣 «Недавнє дослідження підтвердило, що мешканці брюссельського кварталу ЄС розмовляють унікальною мовою. Крістіан Раух із WZB Berlin Social Science Center проаналізував прес-релізи, випущені Європейською комісією, виконавчим органом ЄС, за десятки років. 45 000 досліджених документів були написані нерозбавленою канцелярщиною.Тоді як бюрократи в Ірландії та Британії використовують приблизно ту саму лексику, що й газети, єврократи спілкуються словами, які ніхто інший не використовує, від “трилогій” [trilogues] до “співзаконодавців” [co-legislators] (навіть не питайте). Їхнє письмо настільки ж незрозуміле, як у політологічних журналах. Національні уряди пишуть так, що їх може зрозуміти типовий школяр. Єврократи збивають з пантелику усіх, хто не має вищої освіти».…🗣 «Langue de Shakespeare адаптували для Брюсселя двома способами. По-перше, єврократи часто використовують слова так, що носіям мови складно їх зрозуміти. Вони “assist” зустрічі замість того, щоб відвідувати [attend] їх. Вони “externalise” завдання замість того, щоб “outsource” їх. Коли вони говорять про “actual” ситуацію, вони мають на увазі поточну [у звичайній англійській “actual” у цьому контексті означає “справжній”].Найчастіше це відбувається тоді, коли посадовці бачать слово, яке вони впізнають із своєї власної мови і припускають, що воно означає те ж саме англійською. Тоді їхні співрозмовники підхоплюють естафету та зловживають цим терміном таким же чином: Брюссель — це місце, де дипломати звідусіль удосконалюють свою англійську, спілкуючись з людьми, які також погано нею володіють.Поки Британія була членом ЄС, британці час від часу чіплялися до таких мовних неточностей. Інші європейці успішно присоромлювали їх тим, що серед британців мало хто знає іноземні мови навіть погано, не кажучи вже про майстерно. Зараз [у Брюсселі] залишилося не так багато носіїв англійської мови. Мордування їхньої мови вважається справедливою відплатою за Брекзит — хоча, очевидно, це м’якше покарання, ніж британські виборці присудили самим собі».На думку автора статті, поширення єврожаргону не є проблемою, а навпаки корисне. На відміну від національних урядів, євробюрократи не комунікують із громадськістю, а роблять здебільшого технічну роботу за зачиненими дверима, намагаючись знайти компроміси серед 27 держав-членів ЄС.

​​Навколо Твіттеру після того, як його купив Ілон Маск, розвивається така сага, що про неї скоро будуть писати книжки.Начебто геній і візіонер, Маск з кожним днем все більше розхитує і руйнує компанію, робить максимально некомпетентні кроки — і незрозуміло, чим це все закінчиться. Зокрема відлякує великих рекламодавців, намагаючись залучити більше грошей із платних підписок — але проблема в тому, що реклама зараз становить ключове джерело доходів компанії.Переказувати усе неможливо, але моя улюблена історія — хтось створив фейковий акаунт фармацевтичного гіганта Eli Lilly, отримав галочку верифікації (що стало легко зробити, коли Маск дозволив купувати її усім користувачам — і не потурбувався про достатньо якісний процес перевірки ідентичності) і написав «We are excited to announce insulin is free now». Очевидно, це поставило компанію у неможливу позицію — і нагадало усім, що інсулін у США насправді дорогий, попри те, що це критично важливі ліки. А оскільки незадовго до того Маск звільнив половину працівників компанії (а дехто пішов добровільно), цей твіт провисів досить довго і розійшовся по всьому інтернету перш ніж його видалили.Ціна акцій компанії просіла — і тепер у Eli Lilly образилися і призупинили усі рекламні кампанії у твіттері:For $8, Twitter is ‘losing out on millions of dollars in ad revenue,’ a former Eli Lilly official said.