Ксю Бадб | Еротика на Букнет

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Ти завжди була найнестерпнішою людиною в моєму житті, — продовжую я тихіше, і мій голос стає глибшим. — Найвпертішою, найнебезпечнішою і найбільш божевільною жінкою з усіх, кого я коли-небудь зустрічав на своєму шляху.На її зблідлих губах раптом з’являється ледь помітна, тремтлива усмішка.— Дякую, Князєв, це звучить неймовірно романтично в твоєму стилі.— Заткнись хоч на хвилину, Караєва, я тут, між іншим, хвилююся як хлопчисько.​Грішна починає тихо сміятися, а я не можу відвести погляду від Олівії.— Я все своє свідоме життя боявся тебе втратити ще до того моменту, як ти взагалі стала моєю. І коли я побачив тебе, закривавлену, після того клятого вибуху… — мій голос на секунду зрадницьки хрипне, перериваючись. — Я зрозумів, що більше не хочу втрачати жодної зайвої хвилини, яку міг би провести поруч із тобою.Вона судомно ковтає повітря, і я бачу, як її очі починають підозріло блищати. Це видовище майже добиває мене остаточно, розриваючи серце на шматки.​— Ти перевернула мій звичний світ догори дригом, Олівіє. І, чесно кажучи, я навіть не хочу намагатися рятувати його назад. Бо без тебе все це життя — просто безглузде лайно. Стискаю її холодні пальці трохи сильніше, намагаючись передати їй свою впевненість.— Я люблю тебе настільки сильно, що це вже давно схоже на важкий психічний розлад. І якщо вже ми сьогодні офіційно влаштували тотальну революцію в кримінальному світі… то давай доб’ємо цей божевільний день остаточно.Сьогодні о 00:00 розділ від Давида 😉

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Проте ми надто добре розуміли, що така перемога не дасться задарма, і саме тому у відповідь на наші дії починається справжнє, некероване пекло.​Будинок Вікторії Ізмаїлової підірвали о четвертій ранку, коли нічне місто лише почало занурюватися в найглибший сон. Ми дізнаємося про це майже миттєво, бо один із численних моніторів у нашому штабі раптом різко спалахує тривожним червоним повідомленням про критичну подію. Вікторія навіть не кричить і не видає жодного звуку, вона просто застигає над екраном кам’яною статуєю, не кліпаючи дивлячись на зернисті кадри камер спостереження, що зафіксували момент вибуху та палаючий остов її розкішного особняка. Її обличчя в цей момент стає абсолютно порожнім, мертвим і позбавленим будь-яких людських емоцій, наче разом із тим будинком згоріла і її душа.​— Там були люди? — тихо запитую я, боячись порушити цю моторошну тишу.— Частину охорони та прислуги встигли вивести за моїм протоколом безпеки, — хрипко відповідає вона, не відводячи погляду від екрана. — Але не всіх, Олівіє, далеко не всіх.​Грішна, почувши це, матюкається настільки жорстко, брудно й люто, що навіть Давид на секунду відривається від свого ноутбука й здивовано піднімає голову. Проте справжні випробування для неї тільки починаються, бо вже через дві години на іншому моніторі ми бачимо, як горять її головні склади. Полум’я там настільки сильне й несамовиме, що навіть через цифрові екрани віддалених камер видно густий чорний дим, який важким саваном накриває добру половину промислової зони міста.​— Сука… — ледь чутно шипить Грішна, стискаючи свій смартфон із такою нелюдською силою, що в неї біліють пальці, а корпус пристрою починає загрозливо рипіти. — Там було новітньої зброї та спецобладнання на кілька мільйонів доларів.— Уже нема, — сухо й коротко кидає Аріна, роблячи глибоку затяжку сигаретою прямо посеред мого кабінету, ігноруючи всі правила.— Дякую тобі, бляха, за цей черговий очевидний факт, — огризається Грішна, метаючи в неї блискавки очима.— Завжди рада допомогти тобі розібратися в реальності, люба.​І ніби цього хаосу нам було замало, ближче до вечора приходить наступна новина: поліція накриває «Парадайс» масштабним рейдом. Усе відбувається в прямому ефірі новин: маски, спецназ із вибитими дверима, яскраві спалахи камер журналістів, які злетілися на запах скандалу. Аріна дивиться трансляцію зі свого телефону настільки спокійно й відсторонено, ніби вивчає звичайний прогноз погоди на завтрашній день. Тільки я, знаючи її занадто добре, помічаю, як у неї ледь помітно, але ритмічно сіпається щелепа від пригніченої люті.​— Моїх дівчат вивели через чорний хід? — запитує вона в когось зі своїх людей через бездротову гарнітуру.Настає довга, болісна пауза, під час якої в кімнаті чути лише гудіння серверів.— Добре, — нарешті каже вона.Ще одна пауза, під час якої вона, здається, приймає неминуче, і тільки після цього Аріна повільно опускає телефон на стіл.— Ну що ж, дівчатка… — тихо, майже пошепки каже вона. — Схоже, моєму улюбленому клубу сьогодні настала повна і остаточна пизда.В новому розділі «Мережа брехні»

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Ну треба ж, які гості, — тягне вона з лінивою усмішкою, випускаючи дим у стелю. — Три революціонерки з’явилися одночасно в моєму скромному закладі. Я зараз навіть не знаю, що мені робити: розплакатися від надміру гордості чи терміново почати викликати екзорциста, щоб вигнати дух бунтарства.​Грішна роздратовано фиркає, кидаючи сумочку на диван.— Боже, Аріно, як же ти мене іноді дратуєш своїм пафосом.— І я тебе теж щиро люблю, сонце моє, — відгукується Мусаєвп, навіть не змінюючи пози.​Потім Аріна повільно переводить свій важкий погляд на мене, і її усмішка стає трохи менш саркастичною, наче вона на мить зняла одну зі своїх численних масок.— Караєва. Значить, таки жива. Навіть майже не схожа на привида, якщо не придивлятися до блідої шкіри.— Дуже смішно, я оцінила твій гумор, — відповідаю я, сідаючи на край стільця.— Я дійсно старалася тебе підбадьорити.​Ізмаїлова, яка не звикла витрачати час на прелюдії, мовчки сідає навпроти неї і складає руки на колінах.— Ми приїхали сюди зовсім не для того, щоб обмінюватися жартами.— А дуже шкода, Вікторіє. Бо серйозні люди, які приходять до мене, зазвичай або швидко помирають, або починають нестерпно нудно говорити про брудні гроші.— Сьогодні в нашому меню буде і те, і інше, — холодно додаю я, перехоплюючи ініціативу.​Аріна примружується, вдивляючись у моє обличчя, і я чітко бачу той короткий момент, коли вона миттєво перестає гратися в господиню вечірки. Повітря в кімнаті змінюється так різко, наче хтось невидимий клацнув вимикачем, перетворюючи затишок на крижану пустку. Мусаєва повільно й методично гасить сигарету в попільниці.— Добре, — каже вона зовсім тихо, і цей тон звучить небезпечніше за крик. — Тоді говоріть, що у вас там за грандіозний план.А що відповість Аріна дізнаємося завтра в розділі «Мережа брехні»

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Чоловіки такого типу, як вони, давно не бояться звичайних куль, — тихо продовжую я. — Вони насправді бояться лише одного-єдиного.— Чого саме? — швидко питає Грішна.— Вони бояться втратити контроль над ситуацією.​У кабінеті знову западає тиша. Навіть Клим, що стояв нерухомо біля дверей, помітно напружується.— Ми не будемо бити по них напряму і в лоб, — продовжую я викладати план. — Ми будемо методично валити їхні налагоджені системи. Їхні фінансові активи. Їхніх ключових людей. Їхні корумповані зв’язки. Їхню непохитну впевненість у власній безпеці.— І ти справді думаєш, що після цього вони не почнуть просто різати нас усіх у відповідь? — хрипко запитує Грішна.— Обов’язково почнуть. Я в цьому навіть не сумніваюся.— Тоді це буде не просто зачистка, це буде справжня велика війна на винищення.— Саме так, вона вже почалася.​Ізмаїлова повільно й важко видихає повітря.— Ти хоч трохи розумієш, скільки крові буде пролито на вулицях після цього?Я дивлюсь на свої руки, що лежать на столі, а потім тихо відповідаю:— Нам уже пізно думати про кількість крові.Бо вона вже давно пролилася. Спочатку — моя власна і тепер настав час, коли хтось інший має заплатити за це дуже високу ціну.Уже сьогодні о 00:00 в «Мережа брехні» почне розплутуватися клубочок😏

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Я на мить заплющую очі, ковтаючи клубок у горлі. Боже, якби він тільки знав усю правду.— Цього разу я мушу пройти цей шлях сама, без свідків.— Олівіє…— Послухай мене зараз дуже уважно.Він замовкає, і я бачу, як у його глибинах повільно піднімається справжня, жива тривога. Вона майже нестерпна для нас обох.— Коли я повернуся… — мій голос стає ледь чутним, — я розповім тобі абсолютно все. Від самого початку нашої історії.Він завмирає, вдивляючись у моє обличчя.— Справді все?— Абсолютно все, до останньої деталі.— Це звучить так, Олівіє, ніби ти зараз збираєшся на війну, з якої не повертаються.​Я криво усміхаюсь, відчуваючи холод у кінчиках пальців.— А хіба це не війна? Хіба все моє життя не було нею?— Бляха, Олівіє… — він проводить долонею по моїй шиї, дивлячись на мене так, ніби намагається назавжди закарбувати в пам’яті кожну рису мого обличчя. — Я просто не хочу тебе зараз відпускати.​Саме ці слова майже ламають мій опір. Майже. Але я занадто довго і ретельно вибудовувала цю версію себе — ту, яка вміє дивитися в очі смерті без жодної допомоги.— Просто почекай на мене тут, добре? Обіцяй мені.— А якщо я зараз скажу «ні»?— Тоді я все одно поїду, Давиде. Ти ж знаєш.Він важко видихає і втомлено опускає голову до мого чола.— Ненавиджу, коли ти стаєш такою нестерпно впертою.— Ти зараз брешеш самому собі. Тобі це завжди подобалося в мені.«Мережа брехні»

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Ставлю чашку на стіл із гучним звуком і повільно відкидаюсь на жорстку спинку крісла, дивлячись йому в очі.— Все, що відбувалося до цього — це був лише довгий і болісний початок, Давиде.— Початок чого саме? Поясни мені.— Початок мого власного світу. Моїх власних правил.​Він мовчить, не перериваючи мене. А я відчуваю, як усередині з новою силою прокидається те саме холодне, нещадне полум’я, яке єдине тримало мене живою весь цей жахливий час після вибуху.— Усе своє життя я була змушена стояти осторонь і дивитися, як чоловіки вирішують долі тисяч людей. Як вони по-хазяйськи сидять за дубовими столами, ділять чужі території, брудні гроші та абсолютну владу. Я бачила, як вони поблажливо посміхаються жінкам і щиро думають, що ми — просто красиве, дороге доповнення до їхніх великих і кривавих імперій.​Мої пальці мимоволі стискаються на шкіряному підлокітнику крісла до білих кісточок.— А я більше ніколи не хочу бути просто доповненням до чиєїсь величі.Давид дивиться на мене мовчки, неймовірно уважно, наче бачить мене вперше.— Я не хочу бути чиєюсь слухняною донькою. Не хочу бути чиєюсь зручною дружиною. Не хочу бути черговою красивою лялькою в дорогій дизайнерській сукні, яку виводять у світ як трофей.​Мій голос стає все жорсткішим, він звучить як метал, що б’ється об камінь. Він стає гострішим за будь-який ніж.— Я хочу, щоб кожен із них боявся мене так само сильно, як вони бояться будь-якого найвпливовішого чоловіка в цьому жорстокому світі.— Олівіє, зупинись, ти зараз говориш небезпечні речі…— Ні, ти дослухай мене до кінця, раз уже спитав.​Я нахиляюсь трохи вперед, скорочуючи відстань між нами до мінімуму.— Раніше жінку в нашому колі ніхто ніколи не сприймав як серйозного, самостійного гравця. Максимум, на що ми могли розраховувати — це статус тимчасової проблеми. Гарної проблеми. Іноді зручної проблеми. Іноді прикрої перешкоди.В очах Давида щось різко змінюється, там спалахує розуміння масштабу мого задуму.— А я змушу їх усіх, до останнього виродка, назавжди переглянути це іржаве правило. І певні жінки отримають владу, для якої вони їбашать щодня.​У кімнаті знову западає тиша. Довга, густа, напружена до межі, наче перед грозою. А потім Князєв дуже тихо, майже пошепки, запитує:— І скільки людської крові буде пролито в цій твоїй великій революції?Дивлюся йому прямо в очі, не відводячи погляду ні на мить. І чесно, без жодних прикрас, відповідаю:— Рівно стільки, скільки знадобиться для того, щоб вони нарешті схилили коліна.Уже сьогодні о 00:00 🔥

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Князєв миттєво реагує на мій рух і відсторонюється на кілька сантиметрів, заглядаючи мені в обличчя.— Бляха, Олівіє, вибач мені, я зовсім забув про твій стан, — шепоче він із явним каяттям у голосі.— Якщо ти зараз справді припиниш мене цілувати тільки через мої довбані ребра, я тебе щиро зненавиджу, Князєв, — відповідаю я, намагаючись вирівняти дихання.​Його очі моментально темнішають, наповнюючись чимось важким і густим.— Караєва, ти зараз взагалі не в тому фізичному стані, щоб говорити мені такі провокаційні речі.— А ти зараз точно не в тому стані, щоб намагатися мене повчати чи виховувати.​Чоловік тихо й хрипко сміється прямо мені в губи, а потім знову цілує мене. Цього разу він діє набагато повільніше, обережніше, з такою делікатністю, наче я — тендітна кришталева ваза, яка може розсипатися на дрібні друзки просто в нього в руках. І це відчуття, сука, настільки незвичне й нове для мене, що всередині все мимоволі стискається в тугий вузол. Бо зі мною ніколи в житті не поводилися подібним чином. Не так обережно. Не так ніжно. Не так, наче я справді представляю для когось якусь велику цінність.​Його обійми поступово стають міцнішими, створюючи навколо мене захисний кокон, і я врешті-решт дозволяю собі повністю розслабитися, довірливо поклавши голову йому на плече. Я чітко чую, як глухо й прискорено б’ється його серце під тонкою тканиною футболки, і від цього монотонного звуку мені чомусь стає набагато спокійніше. Виникає дивне відчуття, наче я справді нарешті повернулася додому після довгої та виснажливої подорожі.«Мережа брехні» вже сьогодні о 00:00

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Сподіваюся, ти не плануєш отруїти мене зараз, поки я не бачу, — долітає її втомлений голос із вітальні.— Слухай, після всього того пекла, через яке ти вже пройшла, було б надто тупо померти від моєї невдалої кави.— Не недооцінюй свої приховані кулінарні «таланти», Князєв.​Я мимоволі усміхаюся сам до себе, розливаючи каву по чашках. А потім раптом ловиш себе на зовсім незвичному відчутті — мені тут… спокійно. Вперше за дуже довгий і напружений час мені справді добре. І справа зовсім не в затишному будинку чи лісовій тиші за вікном. Справа виключно в ній. Я беру чашки й обережно повертаюся у вітальню.​Олівія сидить, підібгавши ноги під себе, і мовчки дивиться у велике вікно на вечірній ліс. Її волосся трохи розтріпане, обличчя все ще вкрите блідими слідами того жаху, через який їй довелося пройти. Але, бляха, для мене вона зараз — найкрасивіша жінка в усьому світі.​— Тримай свою отруту, — я простягаю їй чашку.— Якщо це лайно виявиться несмачним, я все одно тебе вб’ю, як тільки одужаю.— Я готовий ризикнути власним життям заради твого гастрономічного задоволення.​Вона робить невеликий ковток і замовкає на секунду, пробуючи смак.— Добре. Навіть дуже добре.— Це що, зараз був справжній комплімент моїм здібностям?— Не звикай до такого, це була хвилинна слабкість.​Сідаю в крісло навпроти неї, але потім випадково ловлю її глибокий погляд. І раптом, несподівано для самого себе, кажу зовсім не те, що планував спочатку.— Знаєш, я дуже довго думав над тим, чого мене так дико злить абсолютно все, що пов’язане з тобою.​Вона повільно піднімає очі, уважно вдивляючись у моє обличчя.— О, невже ми зараз відкриваємо безкоштовний сеанс психотерапії?— Можливо, щось на кшталт цього.— Я зараз абсолютно не готова до такого морально.— А доведеться вислухати.​Вона іронічно хмикає, але більше не перебиває. Я проводжу долонею по потилиці, збираючись із силами, і важко видихаю.Пара Олівії й Давида це дещо прекрасне для мене ❤️

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Я зовсім не проти того, щоб змінити обстановку разом із тобою.​Завмираю, не вірячи власним вухам. Потім повільно, контролюючи кожен рух, ставлю чашку назад на поліровану поверхню столу.— Що ти зараз верзеш?— Кажу, що я теж не проти трохи змінити обстановку і відпочити за містом.— Ти що, раптово оглух? Я сказала, що за місто їду я. Я сама. Це не означає «ми».​— А я тебе питаю, куди саме ми зараз їдемо удвох, — спокійно перебиває він.​Мені шалено хочеться встати, вхопити важку кришталеву попільничку зі столу й з усієї сили запустити йому в голову. На жаль, вставати надто різко я ще не можу фізично, бо ребра б одразу нагадали, хто тут господар. А шкода, момент був би епічний.​— Князєв, ти зараз так невдало жартуєш?— Ні, я серйозний як ніколи.— Ти не їдеш зі мною. Крапка.— Їду.— Ні.— Так, Олівіє.​— Давиде, бляха, я ж людською мовою сказала тобі: збирай речі й котися додому.— Я почув твою думку.— І що далі?— Просто відхилив твою пропозицію як неприйнятну.Якась в мене особлива любов до цих двох і їхніх діалогів😏😅❤️

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Я. Тобі. Що. Сказала, Давиде? Дай мені відповідь!— Не лізти у твої справи, — спокійно відповідає він.— І? Що ми бачимо зараз?— Я лізу.​Мене накриває хвилею чистої агресії.— Ти, бляха, зовсім охуїв у моєму домі? — Крок вперед дається мені значно важче, ніж мені б того хотілося, але я не зупиняюся, скорочуючи дистанцію. — Це виключно мої справи, Князєв! Мої розбірки!​— Тебе хотіли вбити, Олівіє. Це вже не просто «справи».— Я знаю це краще за тебе! Кожною своєю гематомою знаю!— І ти лежала тут останні дні, як безпорадне…— Закрий свій рот! — зриваюся я на крик.​Відчуваю, як дихання миттєво збивається, стаючи коротким і рваним. Гострий біль повертається різкою спалахом у боку, але я не можу і не хочу зупинятися.— Я чітко сказала тобі не втручатися в моє розслідування!— А я так само чітко сказав, що я не збираюся тебе слухати в цьому питанні.— Це не твоє життя, Давиде! Це не твоя війна!— Ти — не «не моє».​У кабінеті запала тиша. Я приголомшено дивлюся на нього, намагаючись усвідомити почуте.— Що? — перепитую я, ледь ворушачи губами.​Чоловік робить крок ближче, і тепер між нами залишається лише кілька сантиметрів простору.— Я не хочу втратити тебе, Олівіє. Крапка.«Мережа брехні» розділ уже о 00:00❤️