🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Один із цих бійців зосереджено чистить розібрану вогнепальну зброю просто на дорогому велюровому дивані. Інший чоловік спокійно і з хрускотом жере соковите зелене яблуко, недбало поклавши свій штурмовий автомат біля власної ноги. А сама Олівія невимушено сидить серед цього небезпечного збродного товариства в білому шовковому халаті, зухвало закинувши босі ноги прямо на лакований стіл, і виглядає при цьому так, ніби перебуває в приємній компанії своїх найближчих старих друзів.​Боже мій, я іноді реально й абсолютно щиро забуваю, наскільки вся ця сімейка Караєвих глибоко й невиліковно хвора на голову.​— О, Мусаєва прийшла, — Олівія помічає мене і миттєво розпливається в широкій, задоволеній усмішці. — Яке ж це неймовірне щастя з самого ранку бачити твоє вічно незадоволене життям обличчя.​— А я дивлюся, ти тут часу дарма не втрачаєш і вже встигла зібрати навколо себе маленьку приватну армію, — іронічно зауважую, оглядаючи кімнату.​— Це зовсім не армія, як ти могла подумати, а це мої улюблені, слухняні хлопчики, — лагідно мурчить вона у відповідь.​Один із присутніх головорізів від такого формулювання гучно пирхає зі сміху на весь кабінет. І от чомусь саме ця їхня неформальна, розслаблена реакція лякає мене ще більше, ніж якби вони стояли струнко. Бо ці небезпечні вбивці реально поводяться з нею так, ніби вона в їхній зграї абсолютно своя і має незаперечний авторитет.​— Твої слухняні хлопчики виглядають так, ніби вони можуть випадково закопати будь-яку людину в лісі просто за неправильний або занадто зухвалий погляд у твій бік.​— Так, вони дійсно можуть це зробити без зайвих вагань, — спокійно й буденно киває Олівія. — Але ти не хвилюйся, бо конкретно сьогодні вони в мене дуже добрі й нікого не чіпатимуть.​Оише скептично фиркаю від її слів і сміливо проходжу далі вглиб кабінету.​— Сподіваюся, я своїм раптовим візитом нікому з вас не заважаю займатися важливими справами?​— Та ні, все гаразд, ми тут просто разом обговорювали, кого саме нам сьогодні потрібно побити для профілактики, — весело відгукується Караєва.​— О, ну тоді я прийшла як ніколи вчасно зі своїми питаннями, — усміхаюся куточком губ.​Олівія у відповідь голосно сміється й робить короткий, зрозумілий жест головою в бік одного зі своїх найближчих чоловіків.​— Зробіть нам із гостею хорошої міцної кави й повністю зникніть із цього кабінету хвилин на тридцять, щоб ми могли поговорити наодинці.​— А якщо вона тебе тут раптово вб’є, поки нас не буде поруч? — весело хмикає один із найманців, кидаючи на мене швидкий погляд.​— Ну, якщо так станеться, значить, поховаєте нас обох красиво і з почестями, — віджартовується Олівія.Новий розділ від Аріни уже на Букнет❤️