Ксю Бадб | Еротика на Букнет

🆎🆎🆎🆎🆎⛔️⛔️— Якщо ти знову приперся до мене раніше обіду без жодного попередження, то я починаю серйозно думати, що в тебе в цьому місті взагалі немає друзів, — спокійний, трохи прокурений голос Лади долинає з глибини просторої вітальні.​На моєму обличчі мимоволі з'являється перша за ранок нормальна усмішка, а напруга в плечах трохи спадає.— А якщо я тобі зараз візьму й скажу, що просто страшенно сумував за своєю улюбленою старшою сестрою?​— Тоді я негайно набираю психіатра і викликаю тобі невідкладну медичну допомогу, бо це явний симптом шизофренії, — відрізає вона з іншої кімнати.​Заходжу нарешті до вітальні. Лада, як і завжди в будь-який час доби, сидить у кутку величезного дивана, підібгавши під себе ноги, з відкритим ноутбуком на колінах. Робочий процес тут не зупиняється ніколи. Поруч із нею на подушках хаотично розкидана важка купа роздрукованих паперів, митних декларацій, один особистий телефон, ще один зашифрований робочий телефон і великий планшет, який без упину мигає якимись графіками.​— Господи, Ладо, ти в цьому житті взагалі колись спиш бодай пару годин? — скептично оглядаю цей філіал оперативного штабу.​— Господи, Леоніде, а ти в цьому житті взагалі колись нормально працюєш, окрім як світиш обличчям? — моментально парирує вона, навіть не підводячи голови від екрана.​— Справедливо, один-один, — з видихом сідаю в глибоке крісло навпроти неї. — Давай до справи. Весь контрабандний товар нарешті доїхав до кінцевої точки, розвантаження завершено.​Грішна миттєво, одним різким рухом закриває кришку ноутбука й відкладає його на журнальний столик. Робочий режим увімкнувся в її голові за частку секунди. Миттєво, без жодних розкачувань. Саме за цю прагматичність я завжди просто обожнював працювати із сестрою. Жодних зайвих бабських емоцій, жодної тупої паніки чи ниття про важку долю — тільки сухі факти, цифри й чистий розрахунок.Розмова Леоніда з Грішною уже на Букнет 😏

🆎🆎🆎🆎🆎⛔️⛔️— Як саме «так» поводитись, Леоніде?​— Ти сама прекрасно знаєш, про що я говорю, — мій голос стає на тон нижче.​— Це ще далеко не все, Леоніде, — несподівано видає вона, і в її інтонації прорізається отруйна, гостра жорсткість. — Ти ж сам учора чітко сказав, щоб я була просто ідеальною дружиною для публіки, без зайвих запитань про твій кримінальний бруд. Що там іще було у твоєму брутальному списку? Може, у тебе будуть якісь особливі, вишукані бажання щодо нашого побуту? Може, ти хочеш, щоб я навчилася чогось нового й збоченого в сексі, щоб ти, як міг би, залишався мені вірним і не швендяв по інших сучках? Або, може, мені варто готувати для тебе якісь особливі страви за секретними рецептами? Розкажи мені, як правильно тебе зустрічати з твоїх кривавих розбірок. Може, мені варто стояти на порозі в латексному нашийнику і голосно гавкати, коли ти заходиш до хати? Розкажи, я тепер зовсім не соромлюся. Вивали мені абсолютно все про свої приховані фетиші, Леоніде. Може, тоді мені нарешті вдасться привернути твою царську увагу до себе, і ти перестанеш ставитися до моєї персони, як до порожнього місця в цьому грьобаному особняку.​На кілька секунд буквально німію, щиро здивований її раптовою сміливістю і проявленим характером. Ця дівчинка, виявляється, має досить гострі зуби, хоча зазвичай і виглядає вона зовсім не так, ніби здатна мені перечити, качати права чи влаштовувати подібні демарші. Але її брудні слова і ця зухвала поведінка… Ну що ж, це шоу може бути навіть по-своєму цікавим. У мене глибоко в паху миттєво спалахує тепла, тягуча іскра збудження — і не від самої ідіотської ідеї з нашийником, а від того, як сміливо вона кидає мені виклик у своїй демонстративній покірливості. Цікаво, блять. Дуже цікаво і водночас трохи небезпечно для її ж здоров'я.​— Я сьогодні ж напишу тобі детальним списком, що саме мені подобається в ліжку і в житті, — криво скалю зуби, роблячи ковток гіркої кави. — Але дуже сильно сумніваюся, Міє, що в тебе бодай щось із цього списку вийде реалізувати на практиці без істерик.​— А ти все-таки спробуй і дай мені цей шанс, — вона з викликом підкидає підборіддя, а її очі темніють. — Я насправді дуже добре вчуся і схоплюю все досить швидко, коли маю правильну мотивацію. Може, після цього ти ще кардинально зміниш свою особисту думку про мене.Розділ від Леоніда сьогодні о 00:00

ЕПІЛОГ— Добре, а якщо в нас замість доньки першим народиться син, що тоді робитимеш?​— Ну, якщо народиться син, тоді просто буде син, виростимо ще одного бандита на свою голову.​— А якщо наша майбутня донька раптом повністю схопить твій божевільний і некерований характер?​— Ну, тоді я можу лише щиро й заздалегідь поспівчувати всім людям навколо нас.​— А особливо, я так розумію, у цій ситуації доведеться співчувати саме мені, як її батькові?​— Отож, Караєв, саме тобі доведеться віддуватися за нас обох, так що готуйся завчасно.​Марк на якийсь час замовкає, обдумуючи малюнки нашого майбутнього, а потім з абсолютно серйозним виразом обличчя видає:— Для мене найголовніше в усьому цьому плані, щоб вона випадково не схопила характер моєї сестри Олівії.​Вражено дивлюся на нього одну секунду, потім другу, перетравлюючи масштаби можливої катастрофи, а потім не витримую і починаю голосно, нестримно реготати на весь пірс. Мій сміх виходить настільки гучним і дзвінким, що від цього звуку з сусіднього старого причалу з криком злітає ціла зграя наляканих білих чайок.​— Караєв, блять! — вигукую я крізь сльози сміху, тримаючись за живіт.​— Ну а що я такого не те сказав, Аріно? Я абсолютно серйозно кажу.​— Та якщо це станеться, Марку, то це ж буде справжній кінець світу для нашої родини!​— Саме про це я й кажу, мені одного такого примірника в родині вже вище даху вистачає.​— Якщо наша донька буде реально схожа на Олівію, то вона років у п'ятнадцять точно захопить якусь невелику нафтову державу.​— О, я навіть не сумніваюся в цьому, а вже в шістнадцять років вона спокійно повалить там діючий уряд через свої капризи.​— А в сімнадцять років вона просто прийде до нас і скаже, що їй стало нудно жити в цій країні.​— І після цього вона з чистим сумлінням почне якусь нову глобальну війну на континенті, щоб розвіяти нудьгу.​Ми обоє продовжуємо голосно й щиро сміятися в голос, тримаючись одне за одного. Ми сміємося так довго, чисто й відкрито, як не дозволяли собі сміятися вже дуже й дуже багато років у нашому напруженому житті.

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Якщо твій курячий мозок зараз гарячково шукає шлях для втечі, то раджу не витрачати сили, — її голос звучить як удар металевої лінійки. — Звідси не виходять.​— Та я взагалі-то просто оцінюю твій нікчемний смак у нерухомості, — хриплю я у відповідь, плюючи під ноги. — Сиро тут, Настюхо. На опаленні економиш?​Її холена, підтягнута щелепа ледь помітно сіпається від моєї нахабності. Вена на її шиї напружується.— Ти здохнеш тут, дівчинко. Повільно і дуже гидко.​Я лише голосно фиркаю, хоча всередині все стискається від передчуття тортур:— Початок нашої світської бесіди просто заїбісь. Одразу з козирів заходиш?​— Але перед тим, як я пущу тобі кулю в твою дурну макітру, ти скажеш мені, де моя донька, — вона робить крок ближче, і від неї пахне дорогими парфумами та порохом.​Ось воно. Ну звісно, блять. Я знала. Знала з першої секунди, як побачила її білу башку. Але почути це підтвердження вголос, у цьому сирому підвалі — усе одно сука цікаво й дико напружено.​— Донька? — я кривлюся, вмикаючи повну дурочку. — Яку доньку? Ти про що, стара?​— Не грайся зі мною, мразь! — в її очах спалахує перша іскра неконтрольованої агресії.​— Я серйозно, блять! Звідки в мене твоя личинка?​— Де, сука, Аліса?! — рявкає вона так, що луна йде підвалом.​Мовчки дивлюся на неї кілька секунд, даючи тиші потиснути на її мізки. Потім важко, зі стогоном видихаю через ніс:— Слухай мене сюди, Анастасіє... Мені здається, що твої інформатори — повні кретини, і ти щось попутала.​У кімнаті стає настільки тихо, що чути, як кров стукає в моїх власних скронях. Дуже, блять, тихо і небезпечно.​— Що ти сказала? — перепитує вона льодяним тоном.​— Якщо твоя донька — не остання порепана повія з якогось привокзального борделю, то я навряд чи взагалі знаю, як виглядає ця дебілка, і де її носить, — відрізаю я, дивлячись їй прямо в зіниці.3 розділи «Гріх на біс» на Букнет

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Це тільки в тому випадку, Аріно, якщо твій грьобаний план із перехопленням кортежу спрацює ідеально, без накладок.​— Мої плани завжди працюють як швейцарський годинник, Олівія. Ти ж знаєш.​— Ну так, звісно, — Олівія знову не витримує і єхидно піднімає тонку брову. — Так каже жінка, яка вчора абсолютно випадково, чисто по приколу пішла й вийшла заміж серед ночі. Справжній зразок холодного планування.​Повільно, важко піднімаю на неї свій вбивчий погляд, пропалюючи її наскрізь.— Олівія. Замовкни, бляха.​— Все, все, мовчу. Робота понад усе.​— Нарешті.​Але ця зараза, звісно ж, просто так заспокоїтися не може. Вона нахиляється через стіл ближче до мене, заглядаючи в очі:— Просто скажи мені одну маленьку деталь чисто по-жіночому, для протоколу. Ти хоч прізвище в документах змінила, Караєва? Чи залишилася при своєму?​Сильніше стискаю щелепу, відчуваючи, як жовна ходять під шкірою. Леонід поруч теж зацікавлено піднімає брову, переводячи погляд на мене.— О? Невже? Мені теж цікаво.​— Навіть не починайте цю херню знову, — гарчу я, намагаючись дивитися в карту.​Олівія театрально прикриває рот долонею, удаючи глибокий шок:— Матір божа... Ти реально змінила! Ти тепер Караєва!​— Це абсолютно ніяк не стосується нашої сьогоднішньої бойової операції, Олівія!​— Аріна Караєва... Боже, як звучить! Я досі в дикому захваті!​— Я зараз розвернуся і просто піду звідси, а ви розгрібайте Примару самі, — погрожую я, хапаючи сумку.​— Куди ти підеш, сестричко? Не сміши мене, — сміється Олівія, хапаючи мене за лікоть. — У нас викрадення за суворим графіком, ти не можеш кинути родину в біді.Розділ уже на Букнет 😉

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Обидва старші чоловіки раптом переглядаються і починають щиро, в голос сміятися. Цей сміх луною котиться порожньою нічною парковкою.​— О, бачу, ви вже навіть встигли навчитися працювати однією злагодженою командою проти батьків, — задоволено констатує Тимур, схрестивши руки на грудях.​— Це ненадовго, не тіште себе ілюзіями, — тихо бурмочу я під ніс, хоча пальці самі собою міцніше стискають документи.​— Бреше вона все, не вірте їй, — одразу ж здає мене з потрохами Марк, штовхаючи мене своїм стегном.​— Караєв, блять... Напрошуєшся?​— Дружинонько моя... Що ти мені зробиш?​— Не смій, сука, називати мене цим дурним словом! Мене пересмикує!​— А мені, бачиш, дико подобається, як воно звучить з моїх губ. Дружи-нонь-ка.​— Я тебе зараз прямо тут вдарю, Караєв. Чесно. У мене правий хук непоганий.​— Зате тепер це буде абсолютно законно, сімейні розборки, — регоче він.​Сергій десь позаду нас, біля капота машини, починає реготати настільки дико й голосно, що ледь не складається навпіл, тримаючись за живіт і витираючи сльози.​— Все, народ, я офіційно поїхав звідси від гріха подалі, — крізь сміх видавлює він, застрибуючи на водійське сидіння. — Поки ви тут не влаштували першу криваву сімейну сварку з поножовщиною прямо на парковці перед святим місцем.Там 22 сторінки «Гріх на біс»🔥🔞

«Секс — Дар Божий» від Пані Лань 🖤Я відкрила цю книгу, як грішниця відкриває двері сповідальні — з тремтінням у тілі та вогнем між ніг. І, боже мій (або, точніше, чорт забирай), Пані Лань не просто написала еротику. Вона влаштувала справжню чорну месу на сторінках, де молитва перетворюється на стогін, а сутана — на єдине, що ще прикриває гріх.«Якщо моє тіло — храм, то в ньому мусить бути священник». Головна героїня — жінка за тридцять, яка тоне в нудному шлюбі й депресії, — вирішує, що Бог дав їй тіло не для того, щоб воно пило чай з чоловіком, який її не бачить. Воно створене для того, щоб його жорстко трахали на колінах перед вівтарем. Те, як авторка описує сцени в церкві... Заборонені дотики під час сповіді, коли слова «прости мені, Отче» звучать як передмова до того, як він бере її прямо на сповідальній. Якщо ви боїтеся темних бажань — не ваш варіант. Якщо ви віруючі — краще помоліться і забудьте про цю книгу. А якщо хочете, щоб вас трахнули словами, роздягнули до кісток і залишили мокрою та винною одночасно — беріть і читайте її прямо зараз🖤🔥Оцінка: 10/10 гріхів.Пані Лань, ти відьма і я готова стати на коліна ще раз. 🖤(І так, свічку, яку додають до книги, я вже запалила)

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Мені в тобі цікаво дещо зовсім інше, Аріно, — він трохи нахиляє голову, і його погляд стає відверто скануючим, гарячим.​— І що ж саме, дозволь дізнатися?​— Як тобі, блять, взагалі вдається залишатися настільки впевненою і сексуальною сукою, коли навколо все летить шкереберть у повну дупу.​Я грайливо знизую своїми оголеними плечима.— Ну, а які в мене варіанти? Інших не завезли.​— Варіанти завжди є, Мусаєва.​— Наприклад? Які ж?​— Можна було, наприклад, народитися якоюсь тихою бухгалтеркою і зараз спокійно спати вдома, а не розгрібати кримінальні завали.​Голосно, щиро сміююся, закидаючи ногу на ногу. Моє стегно на мить майже торкається його коліна.— І ти зараз кажеш це мені абсолютно серйозно, Ярий? Бухгалтерка? З моїм-то характером?​— Абсолютно серйозно. Уявляєш, який був би кадр.​— Господи, Ярий... ти мене сьогодні дивуєш. Звідки в тобі стільки романтики?​— Я дуже стараюся справити на тебе враження.​— Даремно ти це робиш. Припиняй.​— Це ще чому?​— Бо мені, блять, почне це серйозно подобатися. А це не входить у мої плани.Розділ від Аріни на Букнет і там летять іскри від ревнощів 🔥

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Інакше я б тобі, особисто не телефонувала серед ночі. Ти ж знаєш мої принципи.​Він знову замовкає. Цей чоловік ніколи не патякає зайвого і не відповідає відразу, піддаючись емоціям. Саме ця його риса мені в ньому завжди подобалася. Цей мужик думає. Завжди, кожною клітиною свого мозку прораховує ходи, перш ніж відкрити рота.​— Пам'ятаєш свою давню пропозицію, яку ти зробив мені в цьому ж кабінеті? — порушую я тишу.​— Нагадай. Яку саме?​— Якщо колись мені знадобляться перевірені, відбиті люди, які вміють тримати язик за зубами і не ставлять жодних зайвих запитань під час стрілянини.​— Пам'таю. Було таке.​— Вона ще, блять, актуальна? Чи ти вже здав назад?​Ще одна довга, виснажлива пауза, від якої в мене аж пальці зводить на корпусі телефона.— Конкретно для тебе, Аріночко, — так, актуальна.​— Тоді піднімай свою дупу і приїжджай.​— Коли бути?​— Чим швидше, тим краще. Час грає проти нас, нас скоро почнуть затискати.​— Через дві години буду на порозі в «Парадайсі». Чекай, сонце. ​— Добре. Давай.​— І, Аріно... — його голос раптом стає помітно жорсткішим, обростаючи металевими нотками.​— Що?​— Якщо ти дзвониш мені на мобільний особисто, та ще й з таким наїздом, значить справа не просто неприємна. Там пахне повною дупою.​Я гірко усміхаюся, дивлячись на червоні лінії на карті.— Котику, ти навіть, блять, близько не уявляєш, наскільки все хреново. Приїдеш — прозрієш.В наступному розділі ще один яскравий чоловік з'явиться ( ну ви його вже знаєте)😏

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Аріно — тихо й радісно вимовляє він.​Щиро посміхаюся одним лише куточком своїх губ, зачиняючи за собою двері.​— Привіт, мій любий татусю.​Він одразу ж без вагань відкладає всі свої папери вбік, повністю перемикаючи увагу на мою скромну персону.​— Іди швидше сюди до мене, — лагідно каже він.​Слухняно підходжу ближче до його робочого столу, а він підводиться зі свого шкіряного крісла й міцно обіймає мене за плечі. Обіймає дуже міцно, спокійно і з тим особливим теплом, як зазвичай обіймають лише ті рідні люди, які люблять тебе абсолютно безумовно, попри всі твої численні недоліки та гріхи. І, понад усе на світі ненавиджу вголос визнавати подібні речі, але поруч із цим сильним чоловіком я іноді реально почуваюся зовсім маленькою, беззахисною дівчинкою.​— Мені мама щойно мимохідь сказала, що ти приїхала сюди суто по якійсь важливій справі, — тихо каже він, нарешті повільно відпускаючи мене зі своїх обіймів. — У тебе щось серйозне сталося, Аріно?​— Ну, конкретно поки що нічого страшного не відбулося, але в найближчому майбутньому цілком може статися, — чесно попереджаю я.​Він після цих моїх слів одразу ж дуже пильно й уважно дивиться прямо в мої очі. Оцей специфічний погляд я з самого дитинства знаю дуже добре, адже це був погляд зовсім не турботливого батька. Це був пронизливий погляд досвідченого, нещадного гравця і кримінального авторитета, який здатний за одну єдину секунду тверезо оцінити всі можливі ризики, майбутні наслідки та приблизну кількість потенційних трупів.​— Сідай у крісло й розповідай усе по порядку, — командує він, вказуючи рукою на місце навпроти.​Слухняно опускаюся в м'яке шкіряне крісло, вальяжно закинувши ногу на ногу і намагаючись виглядати максимально розслаблено.​— У мене до тебе є одна дуже специфічна пропозиція, яка потребує твого мудрого аналізу.​— І наскільки ж саме специфічною є ця твоя нова пропозиція? ​— Мова йде про ретельно сплановане викрадення однієї людини, — видаю я головну тезу.Розділ від Аріни 00:00