🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Якщо твій курячий мозок зараз гарячково шукає шлях для втечі, то раджу не витрачати сили, — її голос звучить як удар металевої лінійки. — Звідси не виходять.​— Та я взагалі-то просто оцінюю твій нікчемний смак у нерухомості, — хриплю я у відповідь, плюючи під ноги. — Сиро тут, Настюхо. На опаленні економиш?​Її холена, підтягнута щелепа ледь помітно сіпається від моєї нахабності. Вена на її шиї напружується.— Ти здохнеш тут, дівчинко. Повільно і дуже гидко.​Я лише голосно фиркаю, хоча всередині все стискається від передчуття тортур:— Початок нашої світської бесіди просто заїбісь. Одразу з козирів заходиш?​— Але перед тим, як я пущу тобі кулю в твою дурну макітру, ти скажеш мені, де моя донька, — вона робить крок ближче, і від неї пахне дорогими парфумами та порохом.​Ось воно. Ну звісно, блять. Я знала. Знала з першої секунди, як побачила її білу башку. Але почути це підтвердження вголос, у цьому сирому підвалі — усе одно сука цікаво й дико напружено.​— Донька? — я кривлюся, вмикаючи повну дурочку. — Яку доньку? Ти про що, стара?​— Не грайся зі мною, мразь! — в її очах спалахує перша іскра неконтрольованої агресії.​— Я серйозно, блять! Звідки в мене твоя личинка?​— Де, сука, Аліса?! — рявкає вона так, що луна йде підвалом.​Мовчки дивлюся на неї кілька секунд, даючи тиші потиснути на її мізки. Потім важко, зі стогоном видихаю через ніс:— Слухай мене сюди, Анастасіє... Мені здається, що твої інформатори — повні кретини, і ти щось попутала.​У кімнаті стає настільки тихо, що чути, як кров стукає в моїх власних скронях. Дуже, блять, тихо і небезпечно.​— Що ти сказала? — перепитує вона льодяним тоном.​— Якщо твоя донька — не остання порепана повія з якогось привокзального борделю, то я навряд чи взагалі знаю, як виглядає ця дебілка, і де її носить, — відрізаю я, дивлячись їй прямо в зіниці.3 розділи «Гріх на біс» на Букнет