Ксю Бадб | Еротика на Букнет

🤩🤩🤩🤩🤩🤩Намагаюся не дивитися — чесно, намагаюся! Закриваю очі, відвертаюся, але ноги ніби приросли до плитки. «Не дивися, Олесю, не дивися, це ж син подруги, а не статуя Аполлона!» — кричить внутрішній голос, але інший, нахабніший, шепоче: «Але ж який вид...». Роблю крок назад, щоб втекти тихо, як миша, але підлога — слизька, як лід на ковзанці. Нога ковзає, я втрачаю рівновагу, махаю руками, ніби намагаюся полетіти, і... падаю. Прямо вперед, з криком, який виривається мимоволі:— Чорт!Він реагує блискавично — повертається, хапає мене за руку, ловить, ніби в кіно. Його руки міцні, мокрі, і я опиняюся притиснутою до нього — близько, надто близько. Вода бризкає на мене, одяг намокає, але це дрібниця порівняно з тим, що я відчуваю його тіло — гаряче, тверде, як скеля. Очі в очі, його — здивовані, але з іскрою, мої — розширені від шоку. «Чорт, Олесю, ти в душі з голим хлопцем, і це не сон!»— думаю я, і серце калатає так, ніби хоче вистрибнути.— Олесю, ти окей? — питає він, тримаючи мене міцно, ніби боїться, що я знову послизнуся. Його голос — хриплий від несподіванки, але з турботою. — Не вдарилася?Намагаюся щось сказати — «вибач», «йди геть», «чому ти голий?» — але слова застрягають у горлі. Замість того, щоб відштовхнутися, я... не витримую. Це як дамба тріснула: всі емоції — страх, приваблення, вчорашні зізнання — хлинуть назовні. Я піднімаюся навшпиньки і цілую його. Раптово, гаряче, ніби це останній поцілунок у світі. Його губи — м'які, з присмаком м'яти від зубної пасти, — відповідають, і світ крутиться, як у каруселі. Вода ллється на нас, але це неважливо — тільки цей момент, де я забуваю про все: про Іру, про вік, про «не можна».Поцілунок триває вічність — або секунду, не знаю. Хлопець обіймає мене міцніше, і я відчуваю, як тремчу — від води, від нього, від усього. Нарешті відриваюся, важко дихаючи, і дивлюся на нього: очі його — темні, як ніч, повні здивування і... бажання.— Олесю... — шепоче він, не відпускаючи.— Не кажи нічого, — бурмочу я, ховаючи обличчя в його плечі. — Це... я послизнулася. На емоціях.https://booknet.ua/book/podruga-mo-mami-b445095

+ 6 сторінок « РІЗДВО НА ТРЬОХ»— Помилка в розподілі сертифікатів, — відповідаю я, намагаючись звучати спокійно. — Пам'ятаєш, як агентство казало, що один з них буде розіграний на корпоративі? Але не наш. Наш мав піти безпосередньо тій, що підписала угоду. Кетрін, чи як її там.Ден киває, хмурячись. Він завжди був тим, хто не заглиблювався в деталі — я займався логістикою, він — шармом. Але зараз навіть він виглядає стурбованим.— Так, Кетрін. Блондинка з профілю, яка писала, що любить пригоди. А ця... Софія? Вона сказала, що виграла на корпоративі. Твій корпоратив, Ітане? Ти ж бос в тій фірмі.Я зітхаю, проводжу рукою по волоссю. Так, мій корпоратив. Сертифікат був спонсорований агентством як "преміум-відпочинок". Ніхто не знав деталей, окрім мене. Я домовився, щоб один пішов на розіграш, але не той, що для нас. Наш був персоналізований, з кодом активації для конкретної жінки.— Саме так. Я перевірив email від агентства тиждень тому. Сертифікат для Кетрін мав бути надісланий їй напряму. А той, що розіграли, — просто на спа-вікенд, без "додатків". Хтось наплутав у пошті або в базі даних. Можливо, помічниця в HR — вона завжди кудись поспішає.Ден робить ще ковток, дивиться у вікно. Вогні міста миготять, ніби насміхаються з нашої ситуації.— Гаразд, припустимо, помилка в логістиці. Але що тепер? Вона там, у спальні, одна. Перелякана, але... залишилася. Чому вона не втекла одразу? Я бачив її очі — там не тільки страх. Софія. Я бачив її в офісі — не часто, вона з іншого відділу, маркетинг чи щось таке. Тиха, ефективна, завжди з кавою в руках і посмішкою, що не доходить до очей. Ніколи не думав про неї в такому контексті. А тепер? Вона стояла там, притискаючи руки до грудей, і її голос, коли вона сказала "домовились", — твердий, але з тремтінням. "Жінка-переляк", але з вогником. Це інтригує і лякає водночас.— Вона залишилася, бо... цікаво? — кажу я, намагаючись розібратися в своїх думках. — Або через шок. Ми не можемо на неї тиснути, Дене. Ми обіцяли — жодних кроків без її "так". Якщо вона скаже "ні", ми йдемо. Але якщо вона залишиться... що ми робимо?

+11 сторінок Імперія хижаків Вікторія з мамою🔥🖤— Якщо він зробить тобі боляче… – Її голос стає твердим, повним захисної люті.— Я прийду до тебе першої, — перебиваю, відчуваючи полегшення. — Але поки що — не втручайся.....Рита Багірова киває, не мама, а сама жінка, яку до сьогодні бояться. І в цьому кивку – вся її сила й любов.— Добре. Але запам’ятай, доню. Якщо ця гра стане брудною — я закінчу її швидше, ніж ти встигнеш сказати «кохання». Віктор з батьком💥💣– І знаєш, чим закінчуються інтрижки з родиною Ізмаїлових. Вони не прощають слабкості, а ти... ти вже слабкий перед нею.— Це не інтрижка, – гарчу я, відчуваючи, як серце стискається від правди в його словах. – Це... більше. Вона не просто жінка. Вона – виклик, тату і я не відступлю.— Поки що, – він робить крок ближче, і його голос стає тихішим, але важчим. – А далі або війна, або весілля. Третього варіанту з такими жінками не існує. Ти готовий до війни з Ізмаїловими? Чи до того, щоб одружитися з нею, щоб зберегти альянс?— Я не планую ні першого, ні другого, – відповідаю, але голос дрижить ледь помітно від сумніву. Всередині все вирує: страх втратити її, гнів на себе за цю слабкість.

— Не тікаю. Просто... дай час.— Скільки завгодно, — кажу я, цілуючи її знову, м'якше, ніжніше, ніби обіцянка. Ми стоїмо посеред кімнати, де повітря насичене ароматом її парфумів, змішаним з моїм власним адреналіном, який калатає в жилах наче штормовий океан.Відчуваю, як її тіло притискається до мого, м'яке й гаряче, ніби полум'я, яке ось-ось поглине нас обох. Ми, двоє, в цьому вихорі бажань, де серце б'ється в унісон з її диханням, нерівним і прискореним, як після довгого бігу від власних страхів.— Павле... — шепоче Олеся знову, її голос тремтить, повний суміші страху, збудження та тієї солодкої капітуляції, яка робить мене ще більш відчайдушним.Її очі, ці глибокі озера, горять вогнем, що відображає мій власний, і я не можу відірватися, притискаючи її ближче, руками ковзаючи по її спині, відчуваючи як шкіра під тонкою тканиною блузки реагує на мій дотик.Я цілую її шию, повільно, ніжно, але з тією пристрастю, яка накопичилася в мені за всі ці дні напруги. Олеся зітхає, відкидаючи голову назад, її пальці вплітаються в моє волосся, тягнучи мене ближче, ніби вона сама боїться, що я зникну....Уже о 00:00 « ПОДРУГА МОЄЇ МАМИ »🥹🥰

Спойлер до бонусного розділу ГРІХЯ прокинувся не від шуму, не від кошмару, не від телефону, а від плачу. Тихесенького, але такого, що ріже по нервах. Того самого, який Лілія видає тільки тоді, коли або їй дуже боляче… або коли вона страшенно хоче якусь х*йню.Я різко підвівся, адреналін вдарив у груди.— Квіточко?.. Що трапилось? Тобі погано? Маленька рухається? Болить щось?..Вона лежить на боці, обіймає подушку, обличчя мокре, очі червоні.— Я… я хочу диню… — схлип.— Диню? — моргаю. — Зараз?— Захаре, — голос ламкий, як скло. — Мені потрібна диня. Така… солодка… соковита… жовта. Не зелена. І не пізня. І не переспіла. І… — вона знову плаче, закриваючи лице. — В нас її немає…Боже. Її накрило. Вісім місяців вагітності.Ніч. Третя, мать її, година і їй раптово треба диню.— Я зараз покличу охорону, — кажу максимально спокійно.Жінка різко піднімає голову, очі — величезні, образа космічних масштабів:— Вони привезуть не ту!!!— Ліля…— Вони привезуть ДОВБАНУ МЕРТВУ ДИНЮ, ЯКА ВИДИХНУЛА СВІЙ ОСТАННІЙ СОКОВИЙ ПОДИХ ДЕСЯТЬ ДНІВ ТОМУ!!! — вона вже майже кричить.— М… що?— Я ХОЧУ СВІЖУ! Свіжу!! Свіженьку! ЯКА ПАХНЕ ЛІТОМ! І СОНЦЕМ! І ДИТИНСТВОМ! І НЕ ЯК ТІ СУХІ ХРІНІ, ЯКІ ВОНИ ПРИНЕСЛИ МИНУЛОГО РАЗУ!!Я мовчу. Мені хочеться сміятися, але я ціную життя. Вона знову починає плакати.— Я знаааю, що це тупоооо… але я хочу диню…Сідаю поруч, беру її голову в руки, цілую в мокрий лоб:— Це не тупо. Ти носиш мою дитину. Якщо ти хочеш диню — ти отримаєш диню.Вона хлюпає носом:— Тільки… правильну…— Тільки правильну.Вона зітхає, вже заспокоюється, але все ще пхикає:— І не куплену охороною…— Добре.— І не з супермаркету…— Добре.— А з маленького приватного складу на Шевченка, де ми брали восени…— Ох, бл*дь… — видихаю. — Зрозумів.