Лімб Половінка

«Планктон» (рейтинг на Goodreads 4,15)Якщо ви працюєте в офісі або ще й мажете відношення до торгівлі, то ця книга просто must have для вас 🧡Написано максимально легко та життєво. Я сміялась разом з головним героєм і повністю розуміла його бажання звільнитися. Але його ставлення до своєї дружини засуджую. Так мене вибісив, що я хотіла дуже сильно бити його головою об стіну. Хто знає мене і мої вподобання, зрозумів про що я 😠Загалом це дуже крута історія про буде життя пересічного чоловіка. Він не супер крутий, не мільйонер, не геній, а звичайна людина. Такий 💯 є між вашими друзями, або ви і самі такі 😅Макс, головний герой, живе з мамою і шукає роботу. Понятне діло, що мама вказує як правильно жити, але він знає краще. І от нарешті, нарешті в житті все починає складатись як треба. Хороша робота з крутою зарплатою, друзі, дівчина, переїзд від мами. Чекаєте коли буде але? 🤓Буде. Адже робота почала забирати ну прям дуже багато часу. Можна сказати весь. Дівчина відходить на другий план, про друзів та матір майже не згадує. В житті є лише роботароботароботаробота…А потім все настільки закручується, головний герой починає творити таку діч. Але знаєте що? Це блін настільки реалістично. Конкретно в моєму житті є декілька знайомих, які ідеально підходять під таку роль 🥸Момент з табличками мене насмішив, бо це так життєво. Після епілогу та подяк у мене залишилось декілька запитань. А точніше, наскільки це реальна історія та списана з автора. Чи всі події дійсні чи є трішки авторської фантазії ❔4/5 🐠видавництво Лабораторія 🌟#відгук@book_beach #планктон

⚠️ Увага! Це не навчальна тривога! Інтровертам приготуватися! @kpolovinko у своєму Планктоні підсунув нам головного героя-екстраверта, і він намагається втягнути нас у якусь екстравертну халепу — як-от знайти нову роботу, кудись постійно телефонувати і, о боже, ходити в гості!Ну добре-добре, будьмо чесними — я повелась і, прочитавши книгу, ні про що не шкодую 😅Максиму Єфіменку 24 роки, він намагається влаштувати своє життя, і від кількості його слів за секунду паморочиться в голові 😂 Але дайте Максу 50 сторінок — і це нікуди не зникне, та ви звикнете і не захочете з ним розставатися 😌Починається Планктон дуже весело, смішно (хоча іноді здається, що деякі жарти писалися у 2010-му) та по-молодіжному. Я навіть щиро сміялась вголос!Але далі за сюжетом Максим влаштовується на офісну роботу у велику компанію, і те, що починалося весело та цікаво, отримує свою глибину й ближче до кінця книги перетворюється на драму.Коли ти молодий, тебе аж розпирає від бажання показати свої навички світові. Коли ти дорослішаєш, уже не хочеш робити це безкоштовно. Чим більше головний герой вjobував, тим страшніше ставало від того, наскільки життєві події, які стають буденністю, насправді впливають на наше життя. Здається, що жодна книга мене ще не занурювала у такі глибини чистого повсякденного життя. Відверто — це моторошно.Потяг з ахуя до боргової ями відбуває з «Вампизда»-платформи просто зараз. (Їй-богу, це моя улюблена цитата.)Якщо я правильно розгадала задум автора, то навіть тема стосунків, сімʼї чи важливих родинних подій згадується побіжно на тлі масштабності роботи у житті головного героя. Якщо трагічні моменти книги займають пів сторінки, то роботі присвячені цілі розділи. Мені здається, що через цей прийом Половінко хотів показати, яке місце у житті Макса зайняла робота і все, що з нею повʼязано, навіть у порівнянні з тими подіями, які будують сенси. Якщо усвідомити, що це не художній вимисел, а скалькована реальність, то може статися справжній злам свідомості. За жанром Планктон — це життєвий горор, побутова трагікомедія з елементами детектива: хто ж такий Толя Кириленко? 🤔У цій книзі ви не знайдете філософських роздумів на тему «правильно і неправильно». Взагалі ніяких не знайдете. Бо вони тут відверто нікому й не потрібні. Головний герой просто проживає своє справжнє життя, у якому не існує жодних «білопальтових» людей, у якому всі роблять помилки — чи не помилки, а свідомі речі. До речі, перед прочитанням «біле пальто» (за наявності) доведеться зняти.Кожен гарний хлопчик — це тихий мудак, що не спалився. Якби перекласти цю книгу англійською мовою і видати на міжнародному ринку, то вона залетіла б аж бігом — настільки вона універсальна!Люди, які вjobують в офісах, повідкладайте свої мотиваційні книжки і читайте Планктона від Кирила Половінка. Для мене — це одна з найкращих книг сучасної української літератури, аналогів якої я не знаю. І я кайфую навіть просто пишучи про неї.P.S. У Планктоні знайшлося життєве навіть для книголюбів:Вона побачила книгарню й запропонувала зайти. Я ствердно кивнув, хоча мозок заволав про тривогу, а долоні зрадницьки спітніли.Уже за мить Катя підскочила до мене з цеглиною у твердій палітурці.— Знайшла!Я натягнуто посміхнувся, рахуючи сьогоднішні витрати й потенційні у майбутньому — баланс виходив негативним.

Читалося так погано, що справді треба якось планувати час на читання надалі, бо я знову нахапалася зобовʼязань.У січні нарешті дослухала «Аутсайдера» Кінга. Це було найдовше слухання з перервами, але мені сподобалося, і тепер чекаю наступні довгі книги Кінга на Абук. Спонсори того, що я таки дослухала, січневі канікули й прибирання шаф.«Чому в нас не було великих художниць?» Лінди Ноклін завело мене в книжки про мистецтво. Я отримала величезне задоволення від нонфікшн-клубу за цією книгою. Дуже люблю саме цей напрямок нашої спільноти.Сьюзен Зонтаґ: повне інтервʼю для журналу Rolling Stone — корисне читання для повернення мозку в робочий стан після канікул.«Невеличку драму» Підмогильного слухала після вистави. Вперше знайомилася з цим текстом десять років тому, і тепер це було зовсім інакше. Ми якось мало говоримо про Підмогильного поза «Містом», применшуючи його масштаб. Знову думається, що на таких текстах хотілося б рости й у ніжному віці цитувати: «Вона забула про весну, але весна про неї не забула».«Жінки пишуть: Революціонерки» — дуже вдало зібрана книга, багато пояснює і говорить про актуальне. Наступного тижня маю обговорення.«Планктон» Кирила Половінка — восени не могла прорватися крізь перші сто сторінок, бо постійно закочувала очі від головного героя. Зараз пішло, і загалом розумієш, навіщо були ті перші сто сторінок. Часто у чоловічих романах головні герої і залишаються, скажімо так, дивними, але тут є розвиток, дорослішання, життя. Думалося про своє (як завжди), дивувало, скільки ситуацій надто реальні, і сподобалося, як це все зроблено. Це виробничий роман, але всі деталі з табличками ексель не заважають. Беріть.«Стрімку могилу» читаю у перервах — люблю це серію. «Дівчину в озері» на раджу, «Книга гуски» — то любов. На фото трохи ще рендома та розуміння, що чіткості у моєму блозі не буде.Що читали? Як ваш січень?

«Планктон», Кирило ПоловінкоПо-перше, мені дуже сподобався «Лімб» (я фанатка).По-друге, сеттінг у новій книзі - життя менеджера. Мені як проджект менеджеру, таке треба))Окрім близького вайбу менеджерських буднів (окей, у моєму досвіді не так все епічно фігово як в книзі, але певні робочі референси прям «в яблучко»), роман ще й дуже круто побудований з точки зору структури. Якісно описані сюжетні лінії поза офісом (особисте життя героя з усіма драмами), я прониклась. Гарно змальовані персонажі (деякі бісять, деяких хочеться обійняти - і це круте читацьке відчуття). Послідовно від «Лімбу» йде впізнаваний стиль автора. Так, з матюками, так, іноді жорстко. Але, блін - чи не таке життя тих офісних буднів? А саме таке))І,найголовніше,роман спонукає до рефлексій про особисте. Якщо ви менеджер (будь-якої сфери), то ви зрозумієте точно після читання, що я маю на увазі) Та й якщо менеджером ви ніколи не були, книга якісно змальовує шлях головного героя, так що буде змога трохи відчути як воно😉#відгук_genia

😉😉ПланктонКирило Половінко | 🌟✨✨✨✨ В Максима Єфіменко все йде не дуже. Друг кинув на гроші і роботу, дівчина пішла до іншого, машину скоро доведеться продавати, щоб віддати борги, ще й живе з мамою. Робота асистентом менеджера — його шанс на світле майбутнє. Ще й з новою дівчиною познайомився… Але хороша зарплата не дається просто так. В офісі чекають дивні схеми, токсичний бос, нудна рутина і нескінченні овертайми. І куди, бляха, подівався Толя Кириченко? ✨✨✨💼 Такої великої різниці між моментом початку і завершення худліт в мене цього року ще не було (закинуте не рахується). Все таки під “Планктона” потрібен настрій, бо інакше будете як я: закінчуєте роботу, думаєте про роботу, читаєте про роботу, бачите сни про роботу… Ось трохи попустило — тоді й закінчила. 👨‍💻 Не довелось мені попрацювати на подібних посадах, та й взагалі побувати в рядах робочої сили в 2010-х роках, тому не всі ситуації і проблеми Макса були мені знайомі. Але знаючи загалом, як влаштований світ, уявити себе на його місці було не так і важко.Я можу не знати, як саме працює маржа (хіба тільки в css), але я прекрасно розумію цитату з пікчі.Чим далі в ліс — тим більше я закидала Макса 🚩червоними 🚩прапорцями🚩 і зі сторінки на сторінку думала: ну мати твою, Єфіменко, ну шо ж ти суко робиш? Наочний приклад того, як формується вигорання на роботі, особливо у надто старанних і недооцінених, і того, як воно може впливати на життя поза роботою. Work-life balance — коли і там, і там все хєрово.🕵️‍♀️ А ще: оце треба ж було мене так зацікавити тим Толею Кириченком! Результат усього цього Максового розслідування зі зниклим ексменеджером насправді дуже логічний і правильний. Все на своїх місцях, іноді конспірологічні теорії так і лишаються теоріями.😢 Декілька разів було прям боляче. Пару сльозинок у кінці пустила, почувалася спустошеною. Ще трохи спойлерів: от чесно вважаю, що Макс не заслуговує на щасливе воззʼєднання з сімʼєю, хай шукає свої нові шанси деінде, але перехід з передостанньої глави на “Сцену після титрів” все одно трохи вбив щось усередині. Ну Потужно™️😉😉😉😉😉P.S. Literally me:Айтішніки були такі завантажені, що навіть не відповідали на дзвінки. Тобто не відповідали більше ніж завжди.

Сьогодні був книжковий клуб з Кирилом Половінком і «Планктоном» — і це було дуже тепло, навіть без світла 🕯️Одразу до цікавинок.📞За словами Кирила, це не виробничий роман, радше соціальний текст з фокусом на офісний ретейл (я не знаю чи можна так сформулювати, але най буде).🔍 Лінія з Толею Кіріченком — детективна і зʼявилась уже на етапі бета-рідінгу. Її додали спеціально, щоб тримати увагу читача.Каріна порахувала — Толя Кіріченко згадується 45 разів 😅📞 Історія про дзвінок о 3-й ночі, коли бос питає, скільки коштує цукор у Запоріжжі — реальна.📝Правки, звісно, були. Наприклад… мілф-сцену вирізали 😌♍️ Кирило зізнався, що часто продумує персонажів через знаки зодіаку — так простіше.Головний герой — Діва, і Наталя це розпізнала на всі 100%.І максимально цікавий факт: Якби Кирило був офісним приладдям - він був би ... степлером📎І взагалі, попри темряву й відсутність світла, атмосфера була дуже затишна — той випадок, коли книжки реально "освічують"(ви тільки гляньте на наше фото)🤗А ви вже дізналися, хто такий Толя Кіріченко? 👀📖

минуле треба вміти вчасно відпустити, інакше доведеться з ним боротися. судячи з вашого обличчя, воно вас таки наздогнало. дочитала «Лімб».навіть не знаю, що написати.але дехто сказав, що буде цікаво побачити відгук «святої Галичини» на цю книгу. а я подумала - може, не йому одному😁 ну що ж. хай буде потік думок одразу після завершення «Лімбу» #чулидзвінвідгук протягом читання мене не покидали дві думки:1️⃣«Лімб» це справжнє уособлення одного з настрашніших для мене варіантів паралельної реальності для України.якби ми й досі жили так (що щотижня у посадці в місті знаходять декілька трупів, дівчат ґвалтують після клубів, а заходити на чужий район - небезпечно) це був би абсолютний кошмар.на щастя, це вже в минулому.і чесно, я рада, що не у моєму.2️⃣ що ж мутить той слідчий і чи вийде, чорт забирай, Кирилу повернути свою квартиру!?але ближче до кінця книги, я вже більше приймала факт, що (не)справделивість - взагалі не важлива у тій реальності. у світі, де є «Лімб» і де не ясно, чи доживеш ти до кінця дня.написано чудово. лайка прекрасна)) доречна, створює вайб.персонажі - викликають бурю емоцій. значить, написані чудово.👉🏻 підсумовуючи:«Лімб» - не моя історія))але зроблена вона дуже добре.Половінко крутий, читайте його😁