Коробочка-2

🇩🇪 🇩🇪 Ну-с, спробуємо простежити життєвий шлях спарки тепер вже графічно...Побачивши світ на початку 1988 року в Горькому на заводі №21, літак не затримався в СРСР. Вже 10 березня 1988 року новенький планер без розпізнавальних знаків торкнувся бетону Прещену (ETNR/ - ). Офіційно папери закрили за 11 днів, і 21 березня 1988 року борт офіційно поповнив лави ВПС НДР, ставши частиною елітного 🇩🇪 3-го авіакрила під бортовим номером 181, у складі якого машина й зустріла об'єднання Німеччини...Бундесвер вирішив не утилізувати радянські винищувачі, а детально їх вивчити. Так літак отримав номер 29+24 та потрапив під дослідницьке крило. У цей період «спарка» регулярно моталася у відрядження на авіабазу Манчінг (ETSI/IGS) до випробувального центру WTD 61, де німецькі тест-пілоти та західні фахівці ганяли літак у хвіст і в гриву, досліджуючи зокрема систему нашлемного цілевказання «Щель».1 червня 1993 року борт перелетів до Лааге (ETNL/RLG), увійшовши до складу 🇩🇪 73-го авіакрила. Фулкруми вирішили інтегрувати до системи ППО НАТО, тож літак відправили на авіазавод у Дрездені, де за програмою DASA його кабіну та навігацію перевели на фути, вузли й англійську мову, встановили західну систему «свій-чужий», а 14 грудня 1993 року офіційно присвоїли індекс MiG-29GT (German Trainer). Далі настали роки інтенсивної служби: переведення 1 жовтня 1997 року до оновленого складу ескадри, регулярні польоти на полігони Дечімоманну в Італії для тренувальних боїв у ролі «агресора» проти F-15 та F-16 й навіть закордонне відрядження до США. Наприкінці німецької кар'єри борт встиг пройти останній великий оверхол у нідерландському Вунсдрехті, що розпочався 29 січня 2002 року.Проте вже за рік політичні карти лягли інакше. Берлін вирішив повністю перейти на Eurofighter Typhoon і за символічний один євро передав Польщі весь парк фулкрумів. 4 серпня 2003 року борт офіційно списали, а вже 26 вересня німецький пілот перегнав його на авіаремонтний завод WZL-2 у Бидгощі (EPBY/ - ), де машину перефарбували, адаптували радіозв'язок до польських стандартів, а 12 квітня 2004 року офіційно прийняли до складу ВПС. Уже 28 квітня літак прибув на 22-гу базу тактичної авіації в Мальборку (EPMB/ - ), ставши частиною 🇵🇱 41-ї ескадри з новим бортовим номером 4105. Наприкінці 2013 року він пройшов ще одну модернізацію в Бидгощі, а 11 травня 2015 року отримав ім'я польського аса Другої світової війни — генерала Станіслава Скальського, чий портрет прикрасив внутрішні сторони кілів.Втім, і на цьому його велика подорож на схід не завершилася. На початку квітня 2023 року борт знову перетнув кордон — цього разу український. Після збирання, дефектації та нанесення знаків розпізнавання Повітряних Сил ЗСУ літак поповнив парк 🚀 114-ї бригади тактичної авіації вже як 405 "Білий". Свій останній виліт машина здійснила 5 січня 2024 року, назавжди залишившись в небі Кіровоградщини...#Germany #Luftstreitkräfte #МиГ #Fulcrum #Винищувальне #ТренувальнеSMAIRLINES

F-16A Block 20 MLU ВПС України в об'єктиві бельгійського авіаспоттера Jordan Lambaux.Літак був виготовлений в 1989 році як Block 15АС для Королівських повітряних сил Нідерландів та відносився до тих бортів, які відразу на заводі отримали пакет оновлень по програмі Operational Capability Upgrade. В середині 1990-х років був доведений до рівня Block 20 MLU. В лавах ВПС Нідерландів літав з бортовим номером J-062 та став учасником трьох військових операцій НАТО, а саме в 1999 році приймав участь в повітряній кампанії під назвою "Союзна сила" проти Союзної Республіки Югославія, в 2011 році проти режиму лідера Лівії Муаммара аль-Каддафі в рамках операції "Світанок Одіссеї" та в 2012-2013 роках був учасником місії НАТО в Афганістані. В 2016 році був виведений з активної служби та використовувався як резерв запчастин для інших літаків, проте через потребу в літаках у 2020 році його відновили до льотного стану та експлуатували аж до офіційного зняття F-16 з озброєння Нідерландів наприкінці вересня 2024 року. #f16

Мі-35 зі складу 11-ї окремої бригади армійської авіації "Херсон" під час проведення ремонтних робіт (перше фото). На борту відмітки про знищення 185-ти БПЛА. Цей борт був отриманий чеськими ВПС між травнем 2005 року та січнем 2006 року від РФ за рахунок погашення радянського боргу та перебував в лавах 221-ї гелікоптерної ескадрильї 22-ї бази гелікоптерної авіації з бортовим номером 3371 (всі 10 Мі-35, що надійшли таким чином до Чехії, мали номери 33хх). Востаннє в складі чеських повітряних сил потрапив на фото в липні 2022 року під час авіашоу в Англії на авіабазі Ферфорд (останнє фото), тому не міг бути переданий Україні в складі першої партії гелікоптерів в кількості чотирьох машин, що надійшли в тому ж липні 2022 року. Наступна офіційно оголошена передача чеських гелікоптерів відбулась влітку 2023 року та її обсяг не розголошувався, хоча про передачу останньої партії в кількості двох машин стало офіційно відомо в березні 2024 року, а всього в складі чеських ВПС було близько 15–17 гелікоптерів Мі-24В/Мі-35. Даний гелікоптер уже неодноразово ставав героєм фото- та відеоматеріалів. Так, вперше в лавах української армійської авіації він був помічений в серпні 2024 року та не мав відміток про знищені БПЛА. Проте вже в жовтні 2025 року на фото зафіксували відмітки про знищення 121 цілі, а у квітні 2026 року їх кількість зросла до 185 (друге фото). Тому, найвірогідніше, що хоча й перше фото було опубліковано на офіційній сторінці бригади вчора, воно зроблене раніше та наразі кількість збитих ворожих БПЛА може бути ще більша.P.S. Під час служби в лавах ВПС Чехії всі Мі-35 двічі пройшли капітальний ремонт на державному підприємстві LOM Praha, яке мало офіційний дозвіл на проведення таких робіт від Московського гелікоптерного заводу імені М. Л. Міля, де також закуповувалися запчастини. Останній капітально відремонтований Мі-35 залишив територію LOM Praha 26 квітня 2022 року. Тоді ж директор з технічного обслуговування компанії заявив, що Мі-35 за умови правильного технічного обслуговування могли б літати до 2045 року (очевидно, що в умовах експлуатації мирного часу). Також цікаво, що в 2021 році чеські військові заявляли, що придбання запчастин в РФ до гелікоптерів стає все складнішим, а встановлені на них ціни високі. В подальшому ж купівля запчастин стала взагалі неможливою через накладені санкції. Всього станом на літо 2022 року в складі 221-ї гелікоптерної ескадрильї в льотному стані знаходились сім Мі-35 та один Мі-24В, а їх списання мало відбутись до кінця 2023 року.

МіГ-29 9.12 ВПС України з бортовим номером "22 білий" зі складу 92-го винищувального авіаполку на аеродромі Васильків, середина 1990-х років.Цей літак виготовлений у березні 1985 року з заводським номером 2960512147 та належить до ранніх 9.12, які легко ідентифікуються завдяки наявності підфюзеляжних гребенів. Всього було виготовлено мінімум 110 таких літаків до машини з заводським номером 2960515107 включно. На цих же підфюзеляжних гребенях видно малюнок кажана, який був зафарбований в період з 1997 по 2000 рік, а самі гребені отримали блакитну окантовку. В цей самий час "пащу акули" переробили на більш агресивну за рахунок збільшення розмірів зубів, змінили також форму очей, зробивши їх круглими. Також на лівому повітрозабірнику з'явились букви "КВ", які, швидше за все, були ініціалами автора оновленої символіки.На літаку також видно кермо напрямку збільшеної площі. Його отримували шляхом прикріплення заклепками заводських алюмінієвих накладок на вже наявне кермо згідно з заводським бюлетенем про внесення змін в конструкцію деталей планера і елементів керування, який став надходити в стройові частини в кінці 1987-го року. Зовнішньо воно таким чином нічим не відрізняється від вже заводських, які встановлювали на пізні 9.12 та всі 9.13, але були виготовлені вже одною цільною деталлю.Всі МіГ-29 9.12 зі складу стройових частин ВПС України були виведені з експлуатації в першій половині 2000-х років після розформування 85-го, 161-го та 642-го винищувальних авіаполків, що дозволило отримати для частин, що залишилися в строю, достатню кількість літаків модифікації 9.13.#міг29

БМП-1П зі складу 1-ї окремої танкової бригади в селі Сабівка Луганського району, 13 липня 2014 року. В липні командуванням сектору "А", яке відповідало за північну та центральну частину Луганської області, було прийняте рішення організувати прорив до Луганського аеропорту з метою його деблокади. На той час гарнізон українських сил в аеропорту вже знаходився в оточенні, а для його постачання залучали транспортну авіацію. Для прориву створили два рейдові загони, що були сформовані з бійців та техніки батальйонно-тактичних груп 1-ї ОТБр, 80-ї ОАМБр, 128-ї ОГПБр, 8-го опСпН та 91-го інженерного полку. Висуватись деблокуючі сили розпочали 13 липня з міста Щастя. В цей же день вони вийшли до села Сабівка згідно з плановим маршрутом, однак зіштовхнулись з необхідністю наводити понтонну переправу через річку Луганка, що протікала через село, так як були відсутні мости відповідної вантажопідйомності. На жаль, дві команди понтонерів не змогли навести понтонні мости в відведений час, внаслідок чого обидва рейдових загони через півтори години стояння на одному місці опинились під артилерійським вогнем бойовиків. Перший рейдовий загін не зазнав втрат, продовжив рух селом та перейшов на інший берег через залізничний міст. Другий загін мав декілька поранених та повернув назад, але згодом продовжив виконання завдання по іншому маршруту. В подальшому рейдові загони зіштовхнуться з першими серйозними боями в цьому секторі, але частина сил прорветься до аеропорту та підсилить його гарнізон. Варто також додати, що з 21 липня участь в прориві стали приймати також сили 30-ї ОМБр та 24-го БТрО "Айдар".P.S. Машина на фото має характерний камуфляж 1-ї ОТБр того часу та саморобний відбивач вихлопних газів, який інколи ставили на БМП-1/2 через невдале розміщення вихлопного патрубка, через що механік-водій при боковому вітрі в ліву сторону активно дихав відпрацьованими газами. 1-ша ОТБр також була єдиною бригадою в ЗСУ на той час, де основною бойовою машиною піхоти була БМП-1, тоді як інші бригади мали в штаті БМП-2 або повністю, або в переважаючій кількості.#ато #бмп

25-та повітрянодесантна бригада на підступах до міста Миколаївка, кінець червня — початок липня 2014 року. Звільнення 4 липня Миколаївки, розташованої за 20 км на схід від Слов'янська, дало змогу повністю перерізати останній логістичний маршрут та оточити бойовиків групи Гіркіна в Слов'янську, які вже наступного дня почали виходити до Донецька. Також наступ на місто був продовженням операції "Крейдова флора", яка проводилась в червні з метою захоплення плацдарму на правому березі річки Сіверський Донець для подальшої повної блокади слов'янського угруповання ворога. В самій Миколаївці бойовики створили непогано підготовлений з інженерної точки зору укріпрайон, зокрема на місцевий теплоелектростанції, труби якої видно на останньому фото. На той момент батальйони бригади були розкидані по різних місцях, тому в боях за місто брала участь зведена група, основу якої склали різні підрозділи бригади: взвод зв'язку на БМД-1КШ "Сорока", взвод піхоти на БМД-1, одна з шести батарей 2С9 "Нона-С" бригадної артилерійської групи, батарея самохідних протитанкових комплексів БТР-РД "Робот" протитанкового дивізіону, відділення розвідки та певна кількість військовослужбовців на різній автотехніці. На перших трьох фото зображені БТР-РД "Робот" протитанкового дивізіону (на першому фото також видно БТР-80 зі складу тоді ще 80-ї окремої аеромобільної бригади). Всього бригада в своєму складі мала одну батарею цих машин, які мали номери з 971 по 976. За спогадами, однак, на них особливо не розраховували, оскільки термін придатності протитанкових ракет 9М113 "Конкурс" та 9М111 "Фагот" на той час вже вийшов, що часто призводило до їх нештатної роботи при пусках. На четвертому фото БМД-1КШ "Сорока" з бортовим номером 854 взводу зв'язку (всі машини цього взводу мали номери 85Х). Передостаннє фото — 1В119 "Реостат" з бортовим номером 909 зі складу управління бригадної артилерійської групи (90Х — номери машин управління БрАГ).P.S. Звільненню Миколаївки передували бої за Ямпіль та Закітне в рамках операції "Крейдова флора", про що далі ще піде мова.#ато #бмд

Техніка та особовий склад 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної бригади зосереджуються під Слов'янськом, квітень 2014 року. Після приведення 25-ї ОПДБр у бойову готовність внаслідок анексії Криму 3-й батальйон через некомплектність особового складу отримав серед всіх трьох батальйонів бригади найбільшу кількість резервістів, призваних по мобілізації першої хвилі, що була розпочата 17 березня. 12-13 квітня, відразу після захоплення Слов'янська бойовиками групи Гіркіна, батальйон вирушив до нього своїм ходом. На той момент він вже був доукомплектований особовим складом та побував на полігоні "Широкий Лан" у Миколаївській області, після чого встиг повернутись до пункту постійної дислокації. 3-й парашутно-десантний батальйон також був єдиним в бригаді, який в якості лінійних машин мав на озброєнні БМД-1. В 1-му та 2-му батальйонах лінійними були БМД-2, але "копійки" були машинами командирів рот. Бойові втрати в ході літньої кампанії 2014 року, вичерпання ресурсу вже старої техніки (варто зауважити, що ходовий ресурс БМД-1/2 менший, ніж в БМП-1/2) та нестача запчастин призвели до того, що батальйон почав отримувати на озброєння БМП-2. Враховуючи, що 1-й та 2-й батальйони почали переозброюватися на БТР-3 та БТР-4 відповідно ще восени 2014 року, 3-й батальйон почав отримувати БМП-2, швидше за все, також у цей період. Крім втрат та вичерпання ресурсу БМД-1 також пішли на запчастини для підтримки в справному стані машин 2С9 "Нона-С", хоча основним джерелом запчастин для них стали БТР-Д. Попри це, деякі БМД-1 з батальйону проходили заводський ремонт та повертались назад. Так, відомо про надходження таких машин в 2016 році. Станом на 2020 рік "копійки" продовжували експлуатуватись, але, найімовірніше, вони перебували в складі навчально-бойової групи.#ато #бмд

Чергова модернізована українська 2С6 "Тунгуска" зі складу 1020-го зенітного ракетно-артилерійського полку шляхом встановлення електронно-оптичного комплексу "Очі-Т1". Комплекс розроблений американською компанією ATN, він дозволяє відстежувати, ідентифікувати та знищувати цілі за нічних умов, що дає можливість використовувати вночі зенітні ракети (на радянських 2С6 для наведення ракет використовується оптичний канал, який не дозволяє ефективно їх застосовувати в темну пору доби). Для виводу нової інформації ліворуч біля місця навідника-оператора встановлюється екран (5 зображення). Раніше вже були опубліковані кадри з "Тунгусками", які отримують даний електронно-оптичний комплекс, але ця машина цікава тим, що замість звичайного головного індикатору РЛС з вакуумною трубкою стоїть сучасний цифровий екран (останнє зображення), при цьому інші екрани системи керування вогнем старого зразка. Даний цифровий екран відрізняється від того, що колись пропонувався підприємством "Оборонні технології". Це перша публічна поява подібної машини.Джерело#тунгуска

САУ 2С5 "Гіацинт-С" зі складу 9-ї батареї 3-го дивізіону 26-ї окремої артилерійської бригади під час АТО, літо 2014 року.Після розпаду Радянського Союзу Україні дісталось 24 самохідних гармат 2С5 (за іншими даними — 28), які станом на 2014 рік перебували на озброєнні лише 26-ї ОАБр в кількості 18 одиниць в третьому дивізіоні в 7-й, 8-й та 9-й батареях. Лиш одна з батарей, 8-ма, на момент анексії Криму перебувала в боєготовому стані. Дві інших батареї потребували доукомплектування мобілізованими. Першою участь в бойових діях прийняла 7-ма батарея, коли в червні її направили на підтримку дій 30-ї окремої механізованої бригади. В липні на фронті вже діяли всі три батареї. Спершу дальність вогню "Гіацинтів-С" дозволяла уникати вогню в відповідь від артилерії бойовиків незаконних збройних формувань, однак, після прямого втручання російських артилеристів ситуація змінилась та моментами приходилось часто змінювати позицію після стрільби. Всього за час літньої кампанії було втрачено дві САУ. Заявляється, що обидві втрати відбулись внаслідок ворожого артилерійського вогню, хоча знищеною була лиш одна САУ (перша була захоплена в візуально справному стані, друга була повністю знищена). Під час зимових боїв за Дебальцеве в січні-лютому 2015 року "Гіацинти-С" підтримували своїм вогнем українські сили з великої дистанції, базуючись біля Артемівська (з 2016 року Бахмут). По завершенню зимової кампанії та підписанню нових Мінських угод ці самохідні артилерійські установки до 2022 року участі в бойових діях не приймали. Експлуатація цих машин після участі в АТО була дещо ускладнена, так як стволи були зношені під час боїв та був дефіцит запчастин до шасі. Після початку повномасштабного вторгнення в складі ЗСУ з'явились також трофейні російські 2С5, зокрема в 93-й окремій механізованій бригаді. Цілком можливо, що свої списані ще в 2010 році 2С5 могла передати Україні Фінляндія, яка мала 18 таких САУ, але цьому немає ніяких доказів, хоча фінські причіпні версії "Гіацинтів" вже давно були помічені в складі артилерійських підрозділів ЗСУ.#ато

З цікавого про БМД-3 та проблеми з її вагою. Перші три дослідні зразки машини, що називалися тоді Об'єкт 950, мали на 190-220 кг більшу вагу, ніж було прописано в тактико-технічному завданні (не більше 12.5 т в серійному виконанні). Завод-виробник швидко здійснив заходи зі зниження маси на 290 кг, що дозволило допустити дослідні зразки на попередні випробування, під час яких була виявлена велика кількість відмов і несправностей, що потребували конструктивного вирішення. Їх усунення перед державними випробуваннями призвело до збільшення ваги, яка наблизилась до 12,9 т, і жодні раніше заявлені заходи щодо зниження маси вже не допомагали її зменшити (головний конструктор машини навіть встановив преміювання за зменшення ваги навіть на 0.5 кг). Вихід з ситуації знайшли у збільшенні вантажопідйомності літаків Іл-76М та Іл-76МД на 1200 кг за рахунок відповідного скорочення маси палива на борту, завдяки чому з'явилася можливість узаконити збільшення бойової маси машин Об'єкт 950 до 12,9 т. Але якщо в літаках Іл-76 авіатранспортування машини не викликало особливих нарікань, то щодо розміщення та швартування в літаку Ан-22 був ряд зауважень. Одним із головних тут також було перевищення маси БМД, представленої на випробування проти заявленої в технічній документації.У процесі виготовлення першої промислової партії БМД-3 на окремих машинах було зафіксовано перевищення бойової маси над встановленим значенням 12,9 т. Основною причиною стала наявність великих плюсових допусків на виготовлення броньових листів із алюмінієвих сплавів, які використовуються у корпусі машини. Це призвело до затвердження збільшеної максимальної бойової маси машини до 13,2 т, що спричинило зростання маси десантованого моновантажу з 14,4 до 14,7 т і вимагало знайти рішення щодо збільшення вантажопідйомності літаків Іл-76М і Іл-76МД ще на 900 кг. Виходом з ситуації стало виключення з літаків комплекту запасних частин та експлуатаційної документації. Зокрема, з літаків знімали контейнери постановки хибних теплових цілей АПП-50, бортові засоби обслуговування на стоянці та інше обладнання, що знижувало можливості літака з подолання ворожої ППО і не дозволяло обслуговувати його на позабазовому аеродромі. Окремо слід сказати і про парашутну систему для десантування БМД-3 з літаків. Оскільки вона не дозволяла десантувати машину з масою більше 12,9 т (не гарантувалося десантування екіпажу всередині машини та її повна боєздатність після приземлення), було прийнято рішення тимчасово обмежити бойову масу машин, що випускаються на заводі. Це зробили за рахунок скорочення боєзапасу та комплекту запчастин. Планувалося, що буде створена модернізована система десантування, однак світ вона так і не побачила.P.S. Всього було виготовлено 137 серійних БМД-3 в 1990-1997 роках. Відсутність належної кількості учбово-технічних засобів для її вивчення особовим складом стройових частин разом з її складністю призвели до того, що машина постійно виходила з ладу в процесі експлуатації, а завод-виробник постійно був засипаний скаргами та рекламаціями з військ. Вже в середині 2000-х деяку кількість БМД-3 переробили в БМД-4, а в подальшому вони зовсім зникли з штату лінійних підрозділів та залишились лише в якості учбових машин. Джерело: журнал "Техника и вооружение" №5-6 за 2012 рік.