З цікавого про БМД-3 та проблеми з її вагою. Перші три дослідні зразки машини, що називалися тоді Об'єкт 950, мали на 190-220 кг більшу вагу, ніж було прописано в тактико-технічному завданні (не більше 12.5 т в серійному виконанні). Завод-виробник швидко здійснив заходи зі зниження маси на 290 кг, що дозволило допустити дослідні зразки на попередні випробування, під час яких була виявлена велика кількість відмов і несправностей, що потребували конструктивного вирішення. Їх усунення перед державними випробуваннями призвело до збільшення ваги, яка наблизилась до 12,9 т, і жодні раніше заявлені заходи щодо зниження маси вже не допомагали її зменшити (головний конструктор машини навіть встановив преміювання за зменшення ваги навіть на 0.5 кг). Вихід з ситуації знайшли у збільшенні вантажопідйомності літаків Іл-76М та Іл-76МД на 1200 кг за рахунок відповідного скорочення маси палива на борту, завдяки чому з'явилася можливість узаконити збільшення бойової маси машин Об'єкт 950 до 12,9 т. Але якщо в літаках Іл-76 авіатранспортування машини не викликало особливих нарікань, то щодо розміщення та швартування в літаку Ан-22 був ряд зауважень. Одним із головних тут також було перевищення маси БМД, представленої на випробування проти заявленої в технічній документації.У процесі виготовлення першої промислової партії БМД-3 на окремих машинах було зафіксовано перевищення бойової маси над встановленим значенням 12,9 т. Основною причиною стала наявність великих плюсових допусків на виготовлення броньових листів із алюмінієвих сплавів, які використовуються у корпусі машини. Це призвело до затвердження збільшеної максимальної бойової маси машини до 13,2 т, що спричинило зростання маси десантованого моновантажу з 14,4 до 14,7 т і вимагало знайти рішення щодо збільшення вантажопідйомності літаків Іл-76М і Іл-76МД ще на 900 кг. Виходом з ситуації стало виключення з літаків комплекту запасних частин та експлуатаційної документації. Зокрема, з літаків знімали контейнери постановки хибних теплових цілей АПП-50, бортові засоби обслуговування на стоянці та інше обладнання, що знижувало можливості літака з подолання ворожої ППО і не дозволяло обслуговувати його на позабазовому аеродромі. Окремо слід сказати і про парашутну систему для десантування БМД-3 з літаків. Оскільки вона не дозволяла десантувати машину з масою більше 12,9 т (не гарантувалося десантування екіпажу всередині машини та її повна боєздатність після приземлення), було прийнято рішення тимчасово обмежити бойову масу машин, що випускаються на заводі. Це зробили за рахунок скорочення боєзапасу та комплекту запчастин. Планувалося, що буде створена модернізована система десантування, однак світ вона так і не побачила.P.S. Всього було виготовлено 137 серійних БМД-3 в 1990-1997 роках. Відсутність належної кількості учбово-технічних засобів для її вивчення особовим складом стройових частин разом з її складністю призвели до того, що машина постійно виходила з ладу в процесі експлуатації, а завод-виробник постійно був засипаний скаргами та рекламаціями з військ. Вже в середині 2000-х деяку кількість БМД-3 переробили в БМД-4, а в подальшому вони зовсім зникли з штату лінійних підрозділів та залишились лише в якості учбових машин. Джерело: журнал "Техника и вооружение" №5-6 за 2012 рік.