Статистика telegram channel - @kmnskeparh

За царювання Нумеріана (283–284) правитель міста Егеї розіслав воїнів розшукувати християн. До нього привели Фалалея, вісімнадцятирічного білявого юнака. На допиті правителя святий Фалалей відповідав: «Я християнин, родом із Лівану (Сирія). Батько мій, на ім’я Берукій, був воєначальником, а матір звуть Ромілією. У мене є брат у сані іподиякона. Я ж навчений лікарської справи лікарем Макарієм. Під час гоніння на християн у Лівані я був приведений до правителя Тиверія, але ледве уникнув страти. Тепер стою перед судом, роби зі мною, що хочеш. Бажаю померти за Христа Спасителя і Бога мого, сподіваючись з Його допомогою перетерпіти всі муки».Лютий правитель наказав двом катам Олександру й Астерію просверлити гомілки мученикові, протягнути в отвір мотузку і повісити вниз головою. Однак кати за промислом Божим просверлили обрубок дерева, який повісили замість мученика. Коли правитель побачив, що його обдурили, то наказав жорстоко бити Олександра й Астерія, які сповідали себе християнами і прославили Бога. Правитель наказав негайно відтяти їм голови. Двічі намагався сам виконати страту — просверлити гомілки святому, але благодать Божа не допускала його, і він у безсиллі наказав втопити святого Фалалея.Слуги, котрі повернулися, доповіли правителеві про здійснену ними страту, але раптово, коли вони ще не закінчили промову, з’явився святий Фалалей у білому одязі. Усі довго перебували в заціпенінні, нарешті правитель сказав: «Дивіться, цей чарівник зачарував навіть море». Тоді один із наближених, волхв Урвікіан, порадив правителю кинути мученика на поталу звірям, але ні люта ведмедиця, ні голодні лев і левиця не зачепили святого, а смиренно припали до його ніг. Бачачи те, що відбувалося, народ почав голосно кричати: «Великий Бог християнський. Боже Фалалея, помилуй нас!» Натовп схопив Урвікіана і кинув його звірам, які тут же розтерзали волхва. Нарешті правитель наказав убити мечем святого мученика. Свідка Христового відвели на місце страти, що називалося Егеї, де він помолився Богу і схилив голову під меч. Це сталося 284 року. Мощі святого мученика Фалалея перебувають у храмі святого Агафоника в Константинополі та звершують багато чудес. Святий мученик Фалалей як лікар, котрий безоплатно лікував хворих, названий Церквою безсрібником, і його прикликають в молитвах над хворими в таїнстві Єлеосвячення і під час освячення води.#календар #свято_дня

Пам’ять Першого Вселенського Собору святкується Церквою Христовою з найдавніших часів. Господь Ісус Христос залишив Церкві велику обітницю: «Створю Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф.16,18). У цій радісній обітниці знаходиться пророча вказівка, що хоча життя Церкви Христової на землі проходитиме у важкій боротьбі з ворогом спасіння, перемога на її боці. Святі мученики засвідчили істинність слів Спасителя, зазнавши страждань за сповідання імені Христового, і меч гонителів схилився перед переможним знаменням Хреста Христового.З IV століття припинилися переслідування християн, але всередині самої Церкви виникла єресь, на боротьбу з якою Церква скликала Вселенські Собори. Однією з найнебезпечніших єресей було аріанство. Арій, Олександрійський пресвітер, був людиною безмірної гордині та честолюбства. Він, відкидаючи Божественну гідність Ісуса Христа і Його рівність з Богом Отцем, хибно навчав, що Син Божий не єдиносущий Отцеві, а створений Ним у часі. Помісний Собор, скликаний на вимогу Олександрійського патріарха Олександра, засудив лжевчення Арія, але той не скорився і, написавши багатьом єпископам листи зі скаргою на визначення Помісного Собору, поширив своє лжевчення по всьому Сході. Для розслідування смути, що виникла, святий рівноапостольний імператор Костантин направив єпископа Осію і, отримавши від нього свідчення, що єресь Арія спрямована проти самого основного догмату Христової Церкви, наважився скликати Вселенський Собор. На запрошення святого Костантина до міста Нікея у 325 році зібралося 318 єпископів – представників християнських Церков з різних країн.Серед єпископів, що прибули, було багато сповідників, які постраждали під час гонінь і носили на тілах сліди катувань. Учасниками Собору були також великі світильники Церкви – святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських, святитель Спиридон, єпископ Триміфунтський та інші святі отці, яких шанує Церква.Олександрійський патріарх Олександр прибув зі своїм дияконом Афанасієм, згодом патріархом Олександрійським, названим Великим, як ревний борець за чистоту православ’я. Рівноапостольний імператор Костантин був присутній на засіданнях Собору. У своїй промові, сказаній у відповідь на вітання єпископа Євсевія Кесарійського, він сказав: «Бог допоміг мені скинути безбожну владу гонителів, але незрівнянно гірше для мене всякої війни, всякої кровопролитної битви і незрівнянно згубніша внутрішня міжусобна лайка» в Церкві.Арій, маючи своїми прихильниками 17 єпископів, тримався гордо, але його вчення було спростовано і він відлучений Собором від Церкви, а святий диякон Олександрійської Церкви Афанасій у своїй промові остаточно спростував богохульні вигадки Арія. Отці Собору відхилили символ віри, запропонований аріанами. Було затверджено православний Символ віри. Рівноапостольний Костянтин запропонував Собору внести до тексту Символу віри слово «Єдиносущний», яке він часто чув у промовах єпископів. Отці Собору одностайно прийняли цю пропозицію. У Нікейському Символі святі отці сформулювали апостольське вчення про Божественну гідність Другої Особи Пресвятої Трійці – Господа Іісуса Христа. Єресь Арія, як помилка гордого розуму, була викрита та відкинута. Після вирішення головного догматичного питання Собор встановив двадцять канонів (правил) з питань церковного управління та дисципліни. Було вирішено питання про день святкування Великодня. Постановою Собору свято Пасхи має святкуватися християнами не в один день з юдейською і, неодмінно, в першу неділю після дня весняного рівнодення.#календар #свято_дня

Собор затвердив правила, якими Церква повинна керуватися, а саме: вісімдесят п’ять правил святих апостолів, правила шести Вселенських і семи помісних Соборів і правила тринадцятьох отців Церкви. Ці правила згодом були доповнені правилами Сьомого Вселенського Собору та ще двох Помісних Соборів і склали так званий “Номоканон”, який і є засадою церковного управління Православної Церкви.На цьому Соборі засуджені були деякі нововведення Римської Церкви, які не узгоджувалися з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: примус до безшлюбності священників і дияконів, суворі пости в суботи Великого Посту і зображення Христа у вигляді агнця (ягняти).Сьомий Вселенський Собор був скликаний у 787 році в Нікеї в часи правління імператриці Ірини. Прибуло триста шістдесят сім святих отців.Собор був скликаний проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору в роки правління грецького імператора Льва Ісавра, який, бажаючи навернути магометан до християнства, вважав за необхідне знищити шанування ікон. Ця єресь тривала і за його сина Константина Копроніма та онука Льва Хозара.Собор засудив і відкинув іконоборчу єресь та визначив поставляти і шанувати в святих храмах, разом з зображенням Чесного і Животворящого Хреста Господнього, і святі ікони та віддавати їм поклоніння, зводячи розум і серце до Господа Бога, Божої Матері і Святих, зображених на них.Після Сьомого Вселенського Собору гоніння на святі ікони знову були розпочаті і близько 25 років збурювали Церкву.Шанування святих ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі в 842 році за імператриці Феодори.На цьому Соборі, в подяку Господу Богу, Котрий дарував Церкві перемогу над іконоборцями і всіма єретиками, встановлено свято Торжества Православ’я, яке належить святкувати в першу неділю Великого посту і яке святкується й понині у всій Вселенській Православній Церкві.#календар #свято_дня

Сьогодні одне з найбільших свят року, яке увінчує собою пасхальний період – Вознесіння на Небо Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа. Про подію Вознесіння детально описав євангеліст Лука в книзі Діянь апостолів, яка і читається на сьогоднішньому богослужінні:(Діянь 1:4-12) «як були (апостоли) зібрані разом, Він звелів їм з Єрусалима не відходити, але очікувати обітниці від Отця, про котру, – сказав Він, – ви чули від Мене, бо Іоан хрестив водою, ви ж за декілька тих днів будете хрещені Духом Святим! А вони зійшлися й запитували Його, кажучи: Господи, чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля? Та Він сказав їм: Не вам знати час і годину, котрі Отець встановив Своєю владою, але ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії – і аж до краю землі! Сказавши це, коли вони дивилися, Він став підійматися, і хмара забрала Його з їхніх очей. Як вони вдивлялися в небо, коли Він віддалявся, то два мужі в білих одежах постали перед ними і сказали: Галилейські мужі, чого стоїте і вдивляєтеся в небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як оце ви бачили, коли Він відходив на небо! Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, званої Оливною, що недалеко від Єрусалима, – на відстані ходи в суботу»Святі отці Церкви глибоко осмислювали подію Вознесіння Господнього, бачачи в ній не тільки завершення земного служіння Христа, а й початок нового буття для людства — обоження людини, відкриття небесної Вітчизни та дарування благодаті через Святого Духа. Святий Іоан Золотоустий пише: «Вознісся Христос — і з Ним вознісся весь рід людський… Бо де Глава, там і тіло: де Христос, там і ми, якщо живемо гідно Його покликання.»Святий Афанасій Великий: «Він вознісся як Людина, щоб ми могли бути введені до слави як сини Божі. Він підняв нас із собою, бо став одним із нас.»Святитель Григорій Богослов: «Христос возноситься — і з Ним піднімається мій розум. Земля вже не стримує мене. Я з Христом пройшов шлях від Воскресіння до Вознесіння, і з Ним надіюся царювати.»Святий Іриней Ліонський: «Христос, що став Людиною, вознісся, щоб ми, що колись були земні, стали небесними.»Святитель Феофан Затворник: «У Вознесінні — кінець нашого спасіння. Господь не просто пішов, а відкрив небо для нас. Це — запрошення: “Йдіть за Мною”».#календар #свято_дня

Святитель Никита, єпископ Новгородський, у молоді роки вступив до Києво-Печерського монастиря і незабаром побажав піти в затвор. Ігумен попереджав його про передчасність такого подвигу для молодого ченця, але він, понадіявшись на свої сили, не послухався. У затворі святий Никита впав у спокусу. Диявол з’явився йому у вигляді Ангела, і недосвідчений подвижник поклонився йому. Біс дав йому пораду, як такому, що вже досягнув досконалості: “Ти не молися, а тільки читай і навчай інших, а я буду молитися замість тебе”, – і став біля самітника, вдаючи, що молиться за нього. Спокушений чернець Никита перевершив усіх у знанні книг Старого Завіту, а про Євангеліє ні говорити, ні слухати не хотів. Києво-Печерські старці прийшли до спокушеного і, помолившись, відігнали від нього біса. Після цього преподобний Никита, залишивши з благословення старців затвор, жив у суворому пості й молитві, найбільше вправляючись у послуху та смиренні. Милосердний Господь за молитвами святих старців звів його із глибини падіння на високий ступінь духовної досконалості. Згодом він був поставлений єпископом у Новгород і за своє святе життя був нагороджений від Бога даром чудотворення. Одного разу під час посухи він молитвою послав дощ із неба, іншого разу за його молитвою припинилася в місті пожежа. 13 років керував святитель Никита новгородською паствою і мирно помер у 1108 році. У 1558 році відбулося прославлення святителя. Мощі його спочивають нині в Софійському соборі Новгорода.#календар #свято_дня

Святі брати були покликані в Рим для вирішення цього питання. Взявши із собою мощі святого Климента, папи Римського, святі Костянтин і Мефодій вирушили в Рим. Дізнавшись про те, що святі брати несуть із собою святі мощі, папа Адріан із кліром вийшов їм назустріч. Святі брати були зустрінуті з пошаною, папа Римський затвердив богослужіння слов’янською мовою, а перекладені братами книжки наказав покласти в римських церквах і здійснювати літургію слов’янською мовою.Перебуваючи в Римі, святий Костянтин занедужав і, в дивовижному видінні сповіщений Господом про наближення смерті, прийняв схиму з ім’ям Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило заповідав братові своєму, святому Мефодію, продовжувати їхню спільну справу – просвітництво слов’янських народів світлом істинної віри. Святий Мефодій благав папу Римського дозволити відвезти тіло брата для поховання його на рідній землі, але папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них почали відбуватися чудеса.Після смерті святого Кирила папа, слідуючи проханню слов’янського князя Коцела, послав святого Мефодія до Паннонії, висвятивши його на архієпископа Моравії і Паннонії, на стародавній престол святого апостола Андроніка. У Паннонії святий Мефодій разом зі своїми учнями продовжував поширювати богослужіння, писемність і книги слов’янською мовою. Це знову викликало лють німецьких єпископів. Вони домоглися арешту і суду над святителем Мефодієм, якого заслали в ув’язнення до Швабії, де протягом двох із половиною років він зазнав багатьох страждань. Звільнений за наказом папи Римського Іоанна VIII і відновлений у правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов’ян і хрестив чеського князя Боривоя та його дружину Людмилу, а також одного з польських князів. Втретє німецькі єпископи влаштували гоніння на святителя за неприйняття римського вчення про походження Святого Духа від Отця і від Сина. Святителя Мефодія викликали до Риму, але він виправдався перед папою, зберігши в чистоті православне вчення, і його знову повернули в столицю Моравії – Велеград.Тут в останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав слов’янською мовою весь Старий Заповіт, окрім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих отців) та святоотцівські книги (Патерик).Передчуваючи наближення смерті, святий Мефодій вказав на одного зі своїх учнів – Горазда як на гідного собі наступника. Святитель передбачив день своєї смерті і помер 19 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було здійснено трьома мовами – слов’янською, грецькою та латинською; його поховали в соборній церкві Велеграда.#календар #свято_дня

22 травня Православна Церква згадує перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая із Мир Лікійських до італійського міста Бар (сучасна назва — Барі). Це сталося в 1087 році, коли, рятуючи святиню від можливої наруги, тамтешні купці перевезли мощі із Мир Лікійських до свого міста.За життя свого святитель Миколай був благодійником роду людського; не перестав він ним бути і після своєї смерті. Господь сподобив його чесне тіло нетління й особливої чудотворної сили. Мощі його почали — і продовжують донині — виділяти запашне миро, що має дар чудотворення.Минуло сімсот з лишком років після смерті угодника Божого. Місто Мири і вся Лікійська країна були зруйновані сарацинами. Руїни храму з гробницею святителя були в запустінні й охоронялися лише кількома благочестивими ченцями.У 1087 році святитель Миколай явився уві сні одному апулійському священнику міста Барі, що в південній Італії, і повелів перенести його мощі до того міста. Пресвітери і знатні городяни спорядили для цієї мети три кораблі, на яких барійці під виглядом торговців вирушили в путь. Ця обережність була потрібна для того, щоб приспати пильність венеціанців, котрі, дізнавшись про приготування жителів Барі, мали намір їх випередити і привезти мощі святителя до свого міста.Баряни, окружним шляхом, через Єгипет і Палестину, заходячи в порти і ведучи торгівлю, як прості купці, прибули, нарешті, на Лікійську землю. Послані розвідники повідомили, що ніякої варти біля гробниці немає і її охороняють тільки чотири старі ченці. Баряни прийшли до Мир, де, не знаючи точного місця розташування гробниці, намагалися підкупити ченців, запропонувавши їм триста золотих монет, але після їхньої відмови застосували силу: звʼязали ченців і під загрозою тортур змусили одного малодушного вказати їм місцезнаходження гробниці.Гробницю білого мармуру, яка чудово збереглася, було розкрито. Вона виявилася наповненою до країв запашним миром, в якому і були занурені мощі святителя. Не маючи можливості взяти велику й важку гробницю, баряни переклали мощі до заготовленого ковчегу і вирушили у зворотний шлях.Спочатку барійцям допомагав плисти додому попутний вітер, але наступного дня вітер змінився і повернув корабель у напрямку до міста Патари, батьківщини святителя Миколая.Перелякані барійці стали побоюватися, чи точно це мощі архієпископа Миколая, чи не прогнівили вони його своїм сміливим вчинком. І тільки коли пʼятеро із них зізналися, що взяли собі частку мощей святого угодника, море заспокоїлося і подув сприятливий вітер.8 травня кораблі припливли до Бару, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Великій святині було влаштовано урочисту зустріч за участю численного духовенства і всього населення.Наступного дня мощі святителя Миколая було урочисто перенесено до церкви святого Стефана, що була недалеко від моря. Урочистість перенесення мощей Миколая Угодника до церкви святого Стефана в Барі супроводжувалася численними зціленнями хворих. За два роки було закінчено й освячено нижню частину (крипт) нового храму в імʼя святого Миколая, спорудженого для зберігання його мощей, куди їх і було урочисто перенесено папою Урбаном Другим 1 жовтня 1089 року. Верхня частина храму (базиліка) була збудована значно пізніше, а саме 22 червня 1197 року.Мощі Миколая Чудотворця і понині зберігаються в Барі в білосніжній базиліці Сан Сабіно, храмі романського стилю ХII століття.Свята Церква Православна вшановує памʼять святителя Миколая щотижня, щочетверга, особливими піснеспівами.#календар #свято_дня

ХРИСТОС ВОСКРЕС!НЕДІЛЯ ПРО САМАРЯНКУ Слово святителя Іоанна Златоуста Пробудімо в собі ревність і старання; без цого неможливо отримати обіцяні нам блага. І Христос, показуючи це, каже: “хто не бере хреста свого, і слідує за Мною, той не вартий Мене” (Мф. 10:38); або: “вогонь прийшов Я кинути на землю, і як же Я прагну, щоб він уже розгорівся” (Лк. 12:49). В обох випадках Він хоче представити нам образ учня палаючого, полум’яного, готового на все заради Нього. Такою була і жінка-самарянка. Вона так загорілася від усього сказаного їй Христом, що залишила і водонос, і справу, для якої приходила, і, поспішивши в місто, весь народ потягла до Іісуса. “Підіть, – каже, – подивіться на Людину, Яка сказала мені все, що я зробила”. Дивись, яка старанність і водночас розсудливість. Вона прийшла почерпати воду; але як тільки знайшла істинне Джерело, то вже знехтувала фізичним, навчаючи нас цим, хоч і малим прикладом, що, духовне потрібно ставити завжди на перше місце. Самарянка в цьому випадку, за своїми силами, теж робила, що й апостоли, і ще більше. Вони залишали свої тенета, коли були покликані, а вона добровільно, без всякого вмовляння, залишає водонос і, окрилена радістю, робить справу благовістя. Та й не одного чи іншого закликає, як Андрій і Филип, але приводить у рух усе місто і веде до Іісуса безліч народу. І дивись, як вона розсудливо говорить. Не каже: “Підіть і подивіться на Христа”, а привертає до нього людей, так само пристосовуючись до них, як і сам Христос привернув її. “Підіть, – каже, – подивіться на Людину, Яка сказала мені все, що я зробила”. Та й не соромиться сказати: “сказав мені все, що я зробила”, хоча можна було б сказати інакше, наприклад: прийдіть і побачите пророка. Так, коли душа загориться вогнем божественним, то вже ні на що земне не звертає уваги, ні на докори, ні на сором; одним тільки зайнята буває – полум’ям, яке охопило її. “Чи не Він Христос?”. Дивись і тут, яка мудрість самарянки. Вона не стверджує про Нього прямо, але й не замовчує, – тому що не хотіла захоплювати їх тільки власною своєю думкою, а бажала, щоб вони, послухавши Його, самі розділили її думку; а це робило слова її ще більш для них прийнятними. Хоча Христос виявив і не все її життя, але зі сказаного вона впевнилася, що – і все інше. Не сказала також: приходьте, увіруйте: а – “підіть, подивіться”, що було набагато легше і більше їх зацікавило. Чи бачиш мудрість самарянки? Знала вона, безсумнівно знала, що вони, тільки-но скуштують від цього джерела, то відчують те саме, що й вона. Якби (на її місці) була людина більш черства, то прикрила б зроблений Христом їй докір, а вона відкриває своє життя і виявляє перед усіма, щоб тільки привернути їх і навернути до Іісуса.#календар #свято_дня

Преполовіння П’ятидесятниці, також Преполовіння Господнє або Преполовіння (грец. Μεσοπεντηκοστή, англ. mid-pentecost, також meso-pentecost) — недвунадесятий Господський празник, що відзначається через 25 днів після Світлого Воскресіння.Етимологічно грец. μεσο-, укр. полов~, англ. mid~ та ін. вказують на час святкування: «напівшлях», середина між Пасхою і Трійцею.Преполовіння Святої П’ятидесятниці — одне з давніх християнських свят. Найраніші згадки про нього зафіксовані в проповідях св. Петра Хрисолога, єп. Равеннського (V століття) та монофізита Севіра Антіохійського (VI століття).Гімнографічні ж твори, присвячені Преполовінню, датуються VIII – IX століттями; піснеспіви до цього свята складали Андрій Критський, Іоан Дамаскін (VIII століття) і Феофан Сповідник (IX століття) — їх твори використовуються в богослужінні і донині.Преполовіння святкується 8 днів, починаючи з 4-ї середи Пасхи і закінчуючи середою 5-го тижня. Богослужіння п’ятої пасхальної Неділі (Неділя про самарянку) поєднується зі службою попраздства Преполовіння. Передпразденства це свято не має.Стоячи між днем Пасхи і днем Зішестя Святого Духа, свято Преполовіння служить зв’язком між цими двома великими християнськими торжествами. Продовжуючи вшановувати Пасху, в Преполовінні Церква нагадує і про наближення днів Зішестя Святого Духа.На знак «благодаті Святого Духа, яку Спаситель прирівняв до води, що дає життя спраглим спасіння», Православна церква встановила цього дня традицію хресного ходу до водних джерел, для малого освячення води. Молячись у день Преполовіння «про напування всіх спраглих спасіння – водами благочестя», церква здійснює водосвяття — освячення води на річках, озерах, у колодязях. У дореволюційній Україні жителі сіл йшли на поля, засіяні хлібом, де священник кропив ниви освяченою водою, а селяни молилися про послання рясного врожаю.У сучасній Греції є цікава традиція: храми на честь Святої Софії (Премудрості Божої) святкують свої храмові свята в день Преполовіння (оскільки в деяких піснеспівах Преполовіння Христос називається Премудрістю Божою, також читається паремія про «пір Премудрості» (Притч. 9)).Ще одна цікава деталь: у сучасному грецькому Типіконі Віолакиса (який використовується в переважній більшості храмів, крім деяких монастирів) на літургії свята Преполовіння зазначено співати антифони і вхідний стих Пасхи.#календар #свято_дня

Великомученик Георгій був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут (у давнину – Беліт) біля підніжжя Ліванських гір.Поступивши на військову службу, великомученик Георгій виділявся серед інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою поставою і красою. Досягнувши незабаром звання тисяченачальника, св. Георгій став улюбленцем імператора Діоклітіана. Діоклітіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії язичництво, що відмирало, він увійшов в історію як один із найжорстокіших гонителів християн.Почувши одного разу на суді нелюдський вирок про винищення християн, св. Георгій запалився співчуттям до них. Передбачаючи, що на нього теж чекають страждання, Георгій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів, з’явився до Діоклітіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості й несправедливості. Промова св. Георгія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн.Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Св. Георгій був ув’язнений у темницю, де його поклали спиною на землю, ноги уклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але св. Георгій мужньо переносив страждання і прославляв Господа. Тоді мучителі Георгія почали витончуватися в жорстокості. Вони били святого воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях із гострими цвяхами всередині. Святий мученик усе терпляче переносив. Зрештою імператор наказав відрубати мечем голову святому. Так святий страждалець відійшов до Христа в Нікомідії 303 року.Великомученика Георгія за мужність і за духовну перемогу над мучителями, які не змогли примусити його відмовитися від християнства, а також за чудодійну допомогу людям у небезпеці – називають ще Побідоносцем або Переможцем. Мощі святого Георгія Побідоносця поклали в палестинському місті Лідда, у храмі, що носить його ім’я, глава ж його зберігалася в Римі в храмі, теж присвяченому йому.На іконах св. Георгій зображується сидячим на білому коні, що вражає списом змія. Це зображення ґрунтується на переказах і належить до посмертних чудес святого великомученика Георгія. Розповідають, що недалеко від місця, де народився св. Георгій у місті Бейруті, в озері жив змій, який часто пожирав людей тієї місцевості. Що це був за звір – удав, крокодил чи велика ящірка – невідомо.Забобонні люди тієї місцевості для втамування люті змія почали регулярно за жеребом віддавати йому на поталу юнака чи дівчину. Одного разу жереб випав на дочку правителя тієї місцевості. Її відвели до берега озера і прив’язали, де вона з жахом почала чекати появи змія.Коли ж звір став наближатися до неї, раптом з’явився на білому коні світлий юнак, який списом вразив змія і врятував дівчину. Цей юнак був святий великомученик Георгій. Таким чудовим явленням він припинив знищення юнаків і дівчат у межах Бейрута та навернув до Христа мешканців тієї країни, які до цього були язичниками.Можна припустити, що з’явлення святого Георгія на коні для захисту жителів від змія, а також описане в житії чудесне пожвавлення єдиного вола в хлібороба послугувало приводом для вшанування святого Георгія покровителем скотарства й захисником від хижих звірів.