Статистика telegram channel - @kmnskeparh

Святі Косма і Даміан були братами і жили в Асії, частині Малої Азії. Церковне передання зберегло приблизний час їхнього життя — близько IV століття. Батько, язичник, рано помер, і мати виховала дітей у благочесті й любові до Господа.Коли Косма і Даміан виросли, вони стали опановувати науку лікування. З благословення Божого брати володіли даром зцілень і чудотворіння. Вони переходили із міста до міста, подаючи всім здоров’я безоплатно, дотримуючись заповіді Іісуса Христа: “Як даром одержали, як даром і давайте” (Мф. 10:8). За це Свята Церква шанує святих як безсрібників.Разом брати трудилися, разом молилися, разом дали обітницю все робити безкорисливо. Одного разу захворіла якась жінка на ім’я Палладія. Коли вона звернулася до святих лікарів, то вилікувалася в одну мить. Брати не погоджувалися взяти плату за це, як їх не вмовляла зраділа жінка. Тоді вона, прийшовши до Даміана потайки, упросила його взяти в дар три яйця в ім’я Святої Трійці. Святий поступився її проханням.Однак, коли про це дізнався Косма, він засмутився й велів після смерті поховати окремо тіла його і брата. Наступної ночі уві сні він побачив Іісуса Христа, Який дорікнув йому: “Для чого ти сумуєш заради взятих трьох яєць? Вони взяті не заради винагороди, але заради клятви жінки в Моє ім’я…” Це явлення втішило Косму, проте він змовчав про нього.Через деякий час святий преставився. Коли Господь покликав і Даміана, люди не знали, як їх поховати. І сталося диво. До процесії наблизився колись зцілений братами верблюд, який заговорив людським голосом: “Люди Божі, які багато насолодилися знамень та чудес від святих Косми і Даміана! Я прийшов до вас розповісти таємницю Косми, щоб не розлучати їх один від одного, а разом покласти їх”. Радість просяяла на обличчях людей. Вони прославили Господа і поховали святих в одній раці на місці під назвою Фереман.#календар #свято_дня

Святий праведний Петро Калнишевський – славетний отаман Запорізької Січі, що останнім в історії козацької республіки займав цю почесну посаду, до самого руйнування Січі за наказом імператриці Катерини ІІ.Святий праведний Петро Калнишевьский народився в Україні, у сім’ї козацького старшини, в селі Пустовойтівка Сумської області. Невдовзі після народження майбутнього отамана, його мати овдовіла та у 8-річному віці Петро потрапив на Запорізьку Січ, де отримав освіту, що відіграла значну роль у його подальшій військовій кар’єрі. У ті часи на Запоріжжі було відкрито багато шкіл при церквах, де викладали представники духовенства.Ставши отаманом Запорізького війська, Петро Калнишевський почав усіляко допомагати простому люду, він розвивав сільське господарство та визволяв своїх співвітчизників з полону кримських татар, надаючи звільненим людям земельні ділянки, на котрих вони могли жити та працювати.Маючи глибоку та сильну віру в Бога, святий Петро будував та відновлював церкви, що ще більше сприяло укріпленню авторитету кошового отамана, як серед війська, так і серед мирного люду.Святий праведний Петро Калнишевський тісно пов'язаний з нашою єпархією, а саме з селом Петриківка, що й носить його ім'я. Тут він побудував величний храм, який зберігся і до сьогоднішнього дня. По закінченні російсько-турецької війни, було прийнято рішення про знищення Запорізької Січі, а кошового отамана Петра Калнишевського доставили до Петербургу, де його судили, за непокору царським указам, як повстанця та було винесено вирок – страта. Проте, по проханню Петра Потьомкіна перший вирок було змінено на вислання Петра Калнишевського, якому на той час вже виповнилося 82 роки, до Соловецького монастиря. Він був позбавлений права спілкування та переписки та закритий до каземату розміром 1 на 3 метри, звідки мав право бути виведеним лише тричі на рік: на Різдво, Пасху та Преображення Господнє.Святий Петро Калнишевський був досить родовитим в’язнем. На його утримання відводився 1 рубль на добу, що є втричі більшою сумою, ніж для інших в’язнів. Проте, незважаючи на це, він відмовляв собі у багатьох речах, котрі міг дозволити, а на зекономлені за роки ув’язнення кошти після звільнення придбав для Соловецького монастиря Євангеліє, котре було настільки великим, що четверо людей мали переносити його на спеціальних носилках.Залишились спогади очевидців, що засвідчували, що святий Петро Калнишевський, котрий до ув’язнення був однією з найбагатших та найвпливовіших осіб України, втративши все, жодного разу нікого не засудив та залишався у спокійному та благодушному стані душі, такий же міцний духом, як за часів молодості.Потьомкін та Катерина ІІ очікували покаяння Петра, проте отаман не зміг зрадити ні Україну, ні козацтво ні своїх принципів та схилитися перед несправедливим засудом. Наказом імператора Олександра І, у 1801р. Петра Калнишевського було звільнено з каземату, де він утримувався довгих 25 років. Отаман мав право вибору, проте, обрав залишитися у Соловецькому монастирі. Де доживав останні два роки свого земного життя звичайним послушником, адже за його власними словами, за роки ув’язнення він так звикся з внутрішньою свободою, що не прагнув жодної іншої. Преставився святий праведний Петро Калнишевський 13 листопада (н.ст.) 1803 року у віці 112 років, як було написано на його могильному камені «смертю благочестивою, доброю».Турбота святого про наш козацький край зіграла велику роль в духовно-просвітницькому і культурному спадку Кам'янської єпархії, в якій завжди тепло і молитовно згадують його святу пам'ять. Напевне, в кожному храмі міста знайдеться його ікона, з якої він і до нині допомагає, як і тоді, в різних випробуваннях зберегти в нас, що взираємо в його лик, козацьку мужність і вірність Православній Церкві і нашому народу.Святий праведний Петре, моли Бога за нас!

Історія Озерянської ікони Божої Матері сягає кінця XVII століття, коли татарські набіги спустошували Слобожанщину. Вона з’явилася в Озерянській місцевості, за за три кілометри від поселення Мерефа Харківської області. Один із її жителів, який косив траву за лісом, після одного із помахів коси почув людський стогін. Водночас він побачив половину священного зображення на краю коси, а іншу половину образа і перед нею палаючу свічку побачив біля коріння дерева, яке знаходилося поруч. Косар, взявши обидві половини цього образа, вніс їх до своєї хатини. Склавши їх, він поставив образ у належному місці, і, залишивши свою роботу, старанно помолився.На другий день рано-вранці він не знайшов святині у своїй хаті. Вона знаходилася на місці явлення і була зрощена, а на самому місці заструмилося джерело чистої води.У той час у храмі Різдва Богородиці Мерефи служив ієрей Феодор. Він і доніс про цю ікону митрополиту Бєлгородському і Обоянському Феодосію та з його дозволу побудував біля місця явлення ікони церкву Різдва Богородиці. У ній і було поміщено святиню.Бачачи знамення благодаті Божої від ікони, отець Феодор побажав побудувати на місці її явлення чернечу обитель. Згодом монастир прославив у всій Слобідській Україні безлюдно-прекрасну Озерянку і привертав до себе любителів усамітнених чернечих подвигів.Офіційно вважається, що першообраз було знищено в 30-ті роки ХХ століття. З нього залишилися численні списки, які істотно відрізняються один від одного, хоча багато із них прославилися своїми чудесами.Свята чудотворна ікона Богоматері Озерянська перебувала і в Курязькому Преображенському монастирі, і в Озерянському Предтеченському храмі. Всюди сила благодаті Божої від цієї святині проявлялася в зціленнях хворих, яким добра Цілителька недуг щедро подавала милість від цілющого Свого образа. Зокрема, для жителів Харкова пам’ятним було велике благодіяння Божої Матері, подане місту від святої Її ікони в тяжкі 1833, 1848 і 1871 роки, коли холера лютувала в місті і забирала в могилу безліч жертв. Також відомо про багато випадків зцілення недужих, які свідчать, що Всесвята Владичиця подає допомогу через Свій благодатний Озерянський образ і нині.#календар #свято_дня

Свята Анастасія Римляниня осиротіла у віці трьох років. Виховувалася вона в монастирі поблизу Рима і в ньому прийняла іноцтво. У часи правління імператора Декія (249–251 рр.) Анастасії виповнився двадцять один рік. Вона була дуже красивою, і багато знатних римлян просили її руки, але Анастасія всім відмовляла, бажаючи залишатися нареченою Христовою.У той час імператор розпочав жорстоке гоніння проти християн. Язичники витягнули святу Анастасію із монастиря та привели до правителя міста. Вони звинувачували її в тому, що вона не лише зневажає знатних і багатих наречених, а й шанує як Бога розіп’ятого Христа.Воєначальник Пров звелів їй принести жертву ідолам, проте Анастасія відмовилася зректися Христа. Тоді її піддали лютим тортурам. Свята, стікаючи кров’ю, стала занемагати і попросила води. Дехто на ім’я Кирил, присутній під час її катування, напоїв її водою.Тортури продовжилися, і святій Анастасії відрізали язик, яким вона безперестанно славила Бога. Втомлені палачі, зрештою, обезголовили її.Вирішивши, що Кирил, котрий напоїв мученицю водою, є таємним християнином, мучителі схопили його і також стратили.#календар #свято_дня

Великомученик Дмитрій Солунський.Батьки, таємні християни, хрестили Димитрія і наставили у вірі. Батько його, римський проконсул, помер, коли Димитрій досяг повноліття. Імператор Максиміан Галерій, який вступив на престол 305 року, призначив Димитрія на місце батька володарем і воєводою Фессалонійської області. Головним обов’язком Димитрія було захищати свою область від зовнішніх ворогів, але імператор зажадав від нього також, щоб він винищував християн. Димитрій замість цього став викорінювати язичницькі звичаї, а язичників навертати до Христової віри.Звичайно, імператору незабаром донесли, що проконсул Димитрій – християнин. Повертаючись із походу проти сарматів (племен, що населяли причорноморські степи), Максиміан зупинився в Солуні. Готуючись до смерті, Димитрій роздав своє майно бідним, а сам віддався молитві і посту. Імператор ув’язнив проконсула у в’язницю і став розважати себе і жителів Солуні гладіаторськими битвами в цирку. Християн розшукували і тягли на арену. Відомий серед гладіаторів завзятий Лій легко перемагав лагідних християн у бою і під радість озвірілого натовпу скидав їх на списи воїнів.Юнак Нестор, із християн, відвідав Димитрія в темниці, і Димитрій благословив його на єдиноборство з Лієм. Укріплений Богом, Нестор здолав гордого гладіатора і кинув його на списи воїнів. Нестора мали нагородити як переможця, але замість цього його стратили як християнина.За наказом імператора темнична варта пронизала Димитрія списами 306 року. Тіло великомученика Димитрія викинули на поталу звірам, але солуняни таємно віддали його землі. Слуга Димитрія Лупп узяв криваву ризу і перстень мученика і почав ними зцілювати недужих. Його теж стратили. За правління імператора Костянтина Великого (324-337 рр.) над могилою великомученика Димитрія спорудили храм, а за сто років були знайдені його нетлінні мощі. При гробі великомученика Димитрія відбувалися чудеса і зцілення. За правління імператора Маврикія племена, що жили на Дону, взяли в облогу місто Солунь. Святий Димитрій з’явився на міській стіні, і 100-тисячне військо тих, що брали в облогу, втекло. Іншим разом святий врятував місто від голоду. Житіє святого Димитрія оповідає, що він звільняв полонених від ярма невірних і допомагав їм.З VII століття при раці святого Димитрія почало витікати запашне і чудотворне миро, про що писали сучасники. У XIV столітті Димитрій Хризолог писав про нього: миро “за властивістю своєю не вода, але густіша за неї і не схоже на жодну з відомих нам речовин… Воно дивовижніше за всі пахощі не тільки штучні, а й за природою створені Богом”. З цієї причини великомученика Димитрія найменовували Мироточивим.#календар #свято_дня

Про життя преподобного Мартирія диякона збереглося небагато відомостей, дата і місце народження невідомі.Преподобний Мартирій за свою велику чистоту і подвиги посту сподобився дару чудотворіння від Бога. За кого він молився перед Богом, стоячи на амвоні, того Господь милував, і кожен отримував те, про що преподобний просив: або здоров’я, або виконання будь-якого доброго наміру.Святий Мартирій був страшний бісам. Він виганяв їх із людей своєю молитвою. Після довгих подвигів і трудів чернечих він переселився душею до Бога, Якому служив, а мощі його спочивають в печері.У поясненнях до карти Дальніх печер 1638 року читаємо: «Благословенні двоє в Дусі Святому, брати Мартирій і Мойсей, покладені в одному гробі святими своїми тілами». Водночас вказано, що мощі обох подвижників знаходяться в притворі підземної Благовіщенської церкви. У 1661 році «Мартирій» і «Мойсей» зазначені в тому самому притворі, але вже порізно.Преподобний Мартирій затворник ніс подвиг у Печерському монастирі у ХІІІ-ХІV ст. Відомо, що він був затворником і упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах, біля мощей Піора затворника та Руфа затворника.#календар #свято_дня

Казанська чудотворна ікона Божої Матері – одна із найпрославленіших чудотворних ікон у всьому православному світі.Ця ікона – нагадування про заступництво і милість Богородиці до людей. І саме до Неї звертаються, перебуваючи в бідах і скорботах.Напередодні явлення, в червні 1579 року, в Казані трапилася велика пожежа, і городяни вважали, що винні в біді іновірці, тобто християни. Як писав святитель Єрмоген, для зміцнення Православної віри, яка стала піддаватися нарузі, Бог і «явив від землі» чудотворну ікону Богородиці.Сталося це так. Десятирічній дівчинці Матроні почала являтися ікона, і Божа Матір повеліла сказати архієпископу і воєводам міста, щоб вони вийняли із землі Її образ у зазначеному місці. Матрона розповіла дорослим, але їй не повірили. Спочатку не вірила навіть мати, але після чергового явлення дівчинка голосно закричала і впала без свідомості на кілька годин. Тоді мати пішла з дочкою до влади і архієпископа, але їм знову не повірили. Скрізь натикаючись на недовіру, жінка почала копати сама, шукаючи ікону. Побачивши її, копали й інші, але нічого не знаходили. Ікону зуміла знайти тільки Матрона, прокопавши близько метра в глибину на попелищі будинку, на місці, де була піч.З благословення архієпископа майбутній митрополит Єрмоген (тоді священник) благоговійно взяв ікону, і хресним ходом її понесли до найближчої церкви на честь святителя Миколая Чудотворця, де був відслужений молебень. Далі величезний хресний хід направився до Благовіщенського собору. По дорозі від виявленої ікони прозрів жебрак Йосип, який не бачив 3 роки. Коли ікону внесли в собор, зцілився сліпий Микита.Скептики можуть заперечувати розповіді про обставини знахідки ікони на згарищі, та ще й десятирічною дівчинкою. Але навіть атеїсти змушені визнати: у Казанської ікони Божої Матері зовсім інша композиція, ніж у всіх відомих до її появи образів – особливий поворот голови Богородиці і особливе положення Богонемовляти.На місці явлення образу засновано монастир, однією з насельниць якого стала дівчинка Матрона, що знайшла ікону. У цій обителі чудотворний образ зберігався до 1904 року, коли ікону вкрали. Злодіїв тоді зловили, знайшли фрагменти дорогоцінної ризи, але слідів самої ікони не було. Злочинці стверджували, що образ спалили.З Казанської ікони Божої Матері було зроблено безліч списків, а сама ікона прославилася своєю чудотворною силою – хворі одужували, сліпі знаходили зір.#календар #свято_дня

Преподобний Іларіон Великий народився 291 року в палестинському селі Тавафа. Його послали для вивчення наук до Александрії, де він познайомився з християнами і прийняв Святе Хрещення. Почувши про ангельське життя преподобного Антонія Великого, Іларіон вирушив до нього, щоб навчитися догоджати Богові.Невдовзі Іларіон повернувся на батьківщину. Батьки його вже померли. Роздавши майно родичам і жебракам, Іларіон оселився в пустелі біля міста Маіума. Преподобний посилено боровся з нечистими помислами, що бентежили розум та розпалювали плоть, перемагаючи їх важкою працею, постом і старанною молитвою.Диявол лякав святого примарами і привидами. Під час молитви святий Іларіон чув плач дітей, ридання жінок, ревіння левів та інших звірів. Преподобний розумів, що ці жахи наводять біси, аби прогнати його із пустелі, тому пересилював страх за допомогою старанної молитви.Одного разу на преподобного Іларіона напали розбійники і він силою свого слова переконав їх залишити злочинне життя. Скоро про святого подвижника дізналася вся Палестина. Господь дарував преподобному Іларіону владу виганяти нечистих духів. Цим благодатним даром він звільнив від уз багато недужих. Хворі приходили для зцілення, і преподобний лікував їх безкоштовно, кажучи, що благодать Божа не продається.Приходили до преподобного Іларіона і охочі спасати свою душу під його керівництвом. З благословення преподобного по всій Палестині стали засновуватися монастирі. Переходячи із однієї обителі до іншої, він утверджував у них суворий подвижницький спосіб життя.За сім років до кончини († 371–372) преподобний Іларіон оселився на Кіпрі. Там він подвизався в пустельному місці, поки Господь не покликав його до Себе.#календар #свято_дня

Димитріївська поминальна субота – субота перед днем пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, який відзначається 8 листопада за новим стилем. Якщо день пам’яті святого припадає теж на суботу, батьківською все одно вважається попередня.Димитріївська поминальна субота стала днем особливого поминання покійних Куликовської битви в 1380 році. Спочатку в цей день поминали саме тих, хто загинув на Куликовому полі, потім, з плином століть, традиція змінювалася. У новгородському літописі XV століття ми читаємо про Димитріївську батьківську суботу вже як про день поминання всіх померлих.Напередодні батьківської суботи, тобто ввечері в п’ятницю, у православних храмах служиться велика панахида, яку також називають грецьким словом «парастас». У саму ж суботу, вранці, служать заупокійну Божественну літургію, після неї – загальну панахиду.На парастас або на заупокійну Божественну літургію можна подати записки за упокій з іменами близьких вашому серцю померлих. А ще в цей день, за старою церковною традицією, парафіяни приносять в храм їжу – «на канон» (або «на переддень»). Це пісні продукти, вино (кагор) для здійснення Літургії.Молитва за померлихУпокій, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх, родичів, благодійників (імена) і всіх православних християн, і прости їм всі провини вільні й невільні, і даруй їм Царство Небесне.Імена зручніше прочитувати за пом’янником – невеликою книжечкою, де записуються імена живих і покійних родичів. Існує благочестивий звичай вести сімейні пом’янники, прочитуючи які і в домашній молитві, і під час церковного богослужіння, православні люди поминають поіменно багато поколінь своїх покійних пращурів. Християни вірять в життя душі після смерті. Але посмертна доля людської душі може бути різною.І якщо за житті людина жила неправедно, її душа після смерті буде страждати від наслідків гріхів, які вона скоїла. А покаятися і виправити себе людина після смерті вже не може, так як душа позбавлена тіла. Проте вона може змінитися завдяки зусиллям тих, хто залишився на землі і з ким зберігається зв’язок любові та пам’яті.Справа в тому, що Церква – це не просто формальне об’єднання людей, віруючих у Бога. Християни становлять в Церкві єдиний організм, в якому стан одного органу визначає самопочуття всіх інших. Але допомогти хворому може тільки здоровий. У цьому полягає суть молитви за іншу людину, живу чи померлу – неважливо.Припустимо, наш ближній був за життя гнівливим, любив злословити, пиячив, був жадібним. Значить, ми повинні навчитися утримуватися від гніву, утримувати свою мову від злих речей, дотримуватися постів, роздавати милостиню. Простіше кажучи, потрібно самому почати жити по-християнськи і тим самим отримати можливість ділитися цим життям з нашими покійними через любов до них і молитву.Нам – живим – у поминальну суботу, день пам’яті наших близьких і рідних, треба по можливості провести в молитві. Мертві вже не можуть каятися і просити прощення, зате ми можемо докласти всіх зусиль і молити Бога про милість до них. І завдяки цьому Господь може змінити долю померлої людини.#календар #свято_дня

Про життєвий шлях інокіні Параскеви (Дибіної) відомо чимало, передаються розповіді людей, які були свідками або учасниками її вражаючих вчинків, прозорливості, подвигу заради спасіння людських душ, заради Господа.Перед народженням Параски неписьменні батьки просили у Бога дитя розумне.І Він дав їм дитину… блаженну, юродиву.Дівчинка, яка народилася 1867 року в Харківській губернії (сьогодні Луганська область), дуже рано виявила дивні Божі дари прозорливості.Їй було близько 3 років, коли батьки, що примітили це, вирішили випробувати її: заховали лопату і стали у дитини запитувати, чи не знає, де лопата? Дівчинка одразу пішла до того місця, де лопата була захована.Трохи згодом дівчинка стала свої передбачення прикривати юродством.У 12 років Парасковії було якесь видіння, після якого вона все залишила і пішла у Свято-Скорботинський Старобільський монастир.Батьки кілька разів приїжджали за нею, але щоразу, передбачивши їхній приїзд, вона ховалася.Так і залишилася в монастирі, прийняла там чернечий постриг з ім’ям Параскева на честь шанованої Сербської святої, добровільно прийнявши подвиг юродства.Не залишаючи строгого виконання чернечих правил, матінка Параскева дуже часто поводилася вкрай дивно: то переодягнеться на все червоне і бігає вулицями, то змете сміття в купу і тут же з усієї сили вдарить по ньому так, що все розлетиться.І ось революція. При владі більшовики – червоні, а собор підірваний.Після закриття Старобільського монастиря матінка із сестрами переходить у Фомівський Свято-Успенський-Серафимівський (Раздабарівський) монастир.Як і раніше, перед ухваленням рішення всі, включаючи ігуменю, приходили до інокині Параскеви за благословенням. Родичі теж не забували про неї.Якось приїхала сестра і питає, чи одружити сина.“Одружіть, йому це знадобиться”, – відповіла матінка.Так і сталося: коли він з війни повернувся інвалідом, дружина з любов’ю його доглядала.Роздабарівський монастир теж закрили в1928 р. Ченцям, що зібралися навколо матінки, довелося поневірятися по селах.Не раз їх ув’язнювали. А матінці довелося побувати і в психіатричній лікарні.Сама сиділа в камері ув’язнених, а 1933 року була відправлена на північ, до Архангельської області.Дивною була втеча з табору та повернення до рідних країв.Звільнившись із ув’язнення, блаженна Параскева знову поспішала з духовною допомогою до гнаних за віру православних християн. У період масових репресій, коли людей виганяли із своїх будинків та посилали до таборів, вона день і ніч перебувала на станціях, переповнених стражденними.Що тоді діялося там: неймовірна тіснота, тиснява біля каси, несамовитий крик переляканих і голодних дітей, плач матерів, стогін хворих і старих зливались у моторошний гул. Все це пекло витікало страшний сморід і сизі клуби цигаркового диму. Часто послушниці казали блаженній: «Матусю, ходімо звідси, навіщо ми тут сидимо, тут такий шум і сморід, що ми можемо тут зробити?». А вона відповідала: «Люди терплять, і нам треба постраждати разом із страждаючими. А сморід і шум перетерпимо добровільно, та будемо позбавлені вічного смороду».Тричі водила блаженна людей до Києва на поклоніння нашим угодникам.Передбачила вона Велику Вітчизняну війну, безперервно молилася за нашу землю.Наприкінці життя матінка Параскева жила в Лисичанську, де 30 жовтня 1942 р. мирно спочила.#календар #свято_дня