Іронічний історик

Книжки про історію, які можна треба купити Ви бачили в новинах жахіття із складами книжок. Без книжок видавництвам не буде що продавати, а нам — купувати. І нам буде погано, дуже погано. Тому видавців і книгарні зараз треба підтримати найпростішим шляхом: придбати книжок. Навіть якщо не плануєте читати.У цьому дописі я зібрав 10 нонфікшн-книжок різних видавництв, які прочитав або маю у бібліотеці, і які сміливо рекомендую. Усі посилання ведуть на сайти видавництв.1. «Брама Європи», Сергій Плохій (КСД)Базова книжка з історії України. Написана для іноземців, і тому ідеально підходить для українців, які хочуть згадати, що відбувалося на нашій Батьківщині протягом останніх 2 тисяч літ.2. «Під подушку чи під ялинку», Дарія Анцибор (Лабораторія)Хороша книжка про Діда Мороза, Миколая і подарунками під ялинку (чи під подушку?). Рекомендую читати в листопаді-грудні, щоб з'ясувати, хто буде приходити до вас на Новий Рік. І чому Дід Мороз, насправді, не таке страшне зло, як його малюють. 3. «Архіви КГБ. Невигадані історії», Едуард Андрющенко (Vivat)Збірка статей про людей, які потрапляли в лещата КГБ: ідіотичні, жахливі, сімейно-трагедійні, шпигунські історії різного періоду існування СРСР, які вас незалишать байдужими. На читклубі, де ми її обговорювали, одна з кчасниць сказала, що це краще ніж Нетфлікс. І я підтримую. 4. «Марк Аврелій. Наодинці з собою» (Апріорі)Ну це мегакласика від цілого ІМПЕРАТОРА РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. Вона про життєві складнощі, як їх проходити, і що робити, коли панує хаос.5. «Культурна колонізація», Радомир Мокрик (Локальна Історія) Автор показує, як СРСР проводив русифікацію України, намагаючись створити новий радянський народ. Дуже якісний друк.6. «Бунт проти імперії: українські шістдесятники», Радомир Мокрик (Абабагаламага)Базова для мене книжка з історії шістдесятників, де автор розповідає історії Симоненка, Стуса, Костенко, Сверстюка, Дзюби. Хороше дослідження.7. «Винниченко з бромом і без», Олександр Кучерук (Віхола)Кулсторі про Володимира Винниченка, які легко читаються. Це не солідне академічне видання, а кайфово-історичне, щоб було що друзям розказати під час настолок чи застілля. 8. «І сталася тьма», Девід Маккін (Лабораторія)Чудова розвідка про те, як США не хотіли втручатися у Другу світову на стороні Британії та Франції, але довелося. Чергове нагадування, що ігнорування противника й ізоляціонізм до добра рідко доводять.9. «Народження Європи», Жак Ле Гофф (Стилет і стилос)Це передзамовлення, але яке! Автор розказує про те, як на руїнах античних міст зводили нові міста, як університети конкурували з монастирями за розвиток науки, а лицарські ордени боролися за вплив із торговими гільдіями. Коротше, мастхев.10. «Із селян у французи: творення модерної нації», Юджин Вебер (Наш Формат)Якщо ви прочитаєте цю книгу, то зрозумієте, що Франція в 19 столітті знищила багато мов заради насадження французької. І що позиціонування себе французами не з'явилося просто так, це була системна державна політика. Коротше, рекомендасьйон.Найголовніше: зараз задача не купити щоб читати, а купити, щоб видавництва втрималися на плаву.На фото частинка моїх книжок, багато з яких я ще не прочитав.

Як синьо-жовтий прапор у Запоріжжі підіймалиДля мене державний прапор був і є один — синьо-жовтий. Утім так було не завжди, і навіть після проголошення незалежності в 1991 році ситуація за один день не помінялася.У Запоріжжі у вересні 1991 року в міськраді керували комуністи — вони були більшістю. Але були активісти з Народного Руху України, які боролися за незалежність. Одним з них був Костянтин Лямцев, і це його спогад про встановлення синьо-жовтого прапора над Запорізькою міськрадою.Костянтин Лямцев - співзасновник запорізької «Просвіти», перший голова Запорізького міського осередку Народного Руху УкраїниДалі — пряма мова.У вересні 1991 року я — тоді депутат обласної ради - прийшов до голови облради Володимира Дем'янова з наполяганням: треба піднімати прапор.Він розумів це і дав команду пошити прапор, а слюсарям — підготувати технічно можливість його підняття над обласною радою.Ми теж пошили прапор. На 27 вересня була призначена сесія обласної ради. З Дем'яновим домовилися, що він внесе питання підняття національного прапора до порядку денного.26 вересня, як завжди напередодні сесії, роздали матеріали до неї. Дивлюся, а цього питання у порядку денному немає.На нараді приймаємо порядок денний. Піднявся ґвалт. Особливо обурювався майбутній зрадник Богуслаєв [директо "Мотор Січі"]: «Никогда в Запорожье не будет бандеровского флага».Я зв'язався з рухівцями. Прийшли душ триста і принесли два прапори. Отець Миколай з Української Автокефальної церкви висвятив обидва.Почалася сесія. У порядку денному питання про прапор немає.- Чому? - запитую Дем'янова.- Вони мене скинуть.- Якщо не внесете до порядку денного, буде скандал. Зараз я вийду на вулицю і скажу людям: у випадку, коли питання про прапор не розглядатиметься, хай вносять прапор до сесійної зали і накривають ним стіл президії.Так і зробив.До перерви це питання все ж не внесли до порядку денного. Я вийшов до людей і заперечливо похитав головою, що означало «ні».Активісти зі скандуванням «Прапор — на раду!» увійшли до сесійної зали, накрили стіл президії.Я пішов до кабінету Дем'янова. Тут поперед мене забігає керуючий справами Рибалко: «Занесли прапор і поклали на стіл президії!».Дем'янов до мене:- Винеси.- Не винесу. Завтра він стане державним прапором. Ти не візьмеш на себе ганьбу, міліції воно не треба. Єдиний вихід — піднімати прапор.- Вони мене скинуть.- Вали все на мене. Кажи, що це Лямцев усе зробив.- Піднімайте, - це вже до Рибалка.Зі співом «Ще не вмерла Україна» прапороносці пішли нагору. Прапор підняли замість червоного.Надворі люди чекали цієї хвилюючої миті, а коли вона настала, прапор почали піднімати, ми усі заспівали «Ще не вмерла Україна».Так закінчилася епопея з утвердженням у Запоріжжі синьо-жовтого прапора, який згодом став державним і за який ми боролися. Наш прапор сам по собі не з'явився, не утвердився. І зараз він маркує своїх по всьому світу.Думаю, найголовніший прапор України зараз — на однострої українського військового, який тягне найважчу лямку.P.S. На фото місто Запоріжжя 5 серпня 1990 року. 500-ліття запорозького козацтва. Попереду — Костянтин Лямцев (з прапором, у білій сорочці)

Я дуже мало знаю про ІндіюКоли я вчився в університеті, в нас була історія Стародавнього Сходу, а потім просто історія Сходу — вже та, що стосувалася ближчих до сучасності періодів. Але я не любив Схід і ним не цікавився. Мені ніколи не були близькі їхні релігійно-етичні системи, усе це здавалося дуже далеким від мене.Звісно, я знав базові штуки про касти в Індії. Ну і плюс якісь там стереотипи: що в містах дуже брудно, що індійці перуть речі в річках і так далі. Усе те, що ми останні пару місяців чуємо в Україні, коли почали говорити про трудових мігрантів і розганяти маячню про те, що «індійці понаїдуть». Ага, звісно, Україна ж дуже приваблива для трудових мігрантів. Так от.Коли я побачив книжку видавництва «Лобстер» «Золотий шлях: як стародавня Індія змінила світ», я подумав, що це може бути щось цікаве саме тому, що це те, чим я не цікавлюся. Іноді мені хочеться вийти за межі того, що мені вже цікаво, і подивитися, що там відбувається за межами мого інформаційного поля.Я почав читати — і це прям офігенно.Тому що автор, спираючись на величезну джерельну базу, розповідає, як Давня Індія насправді була в якомусь сенсі законодавцем мод для величезної частини світу. Багато речей вона або придумала сама, або дала їм початок, а потім ці ідеї розійшлися далеко за межі Індійського субконтиненту.І ще мені дуже сподобалося, що в книжці багато ілюстрацій (кольорових!). Для історичної книжки це прям окремий плюс.Це справді хороше наукове дослідження, автор явно дуже добре знає матеріал. Але маю сказати, якщо надумаєте купити цю книжку, то автор дуже любить свій період, тому там багато історій. Як на мене, навіть трохи забагато.Спочатку я думав, що просто зроблю кілька окремих дописів про найцікавіше з книжки. Але потім зрозумів, що мені набагато цікавіше зробити окреме відео й розповісти хоча б про частину цих ідей на YouTube. Цю ідею підтримало й видавництво, і так народилося відео. Я вибирав тільки те, що буде цікаво послухати й що може вас здивувати. Мене, наприклад, дуже здивувала історія про те, як індійці вигадали нуль. Виявляється, нуль — це один із найдивовижніших винаходів в історії математики. Зараз нам здається абсолютно очевидним, що нуль має існувати, а людству знадобилося дуже багато часу, щоб взагалі додуматися до такої концепції.Думаю, ви теж можете отримати задоволення від перегляду. Ну і потім, можливо, навіть захочете купити книжку.Дивіться відео тут: https://youtu.be/QAw5fxnki10?si=oJXzU9-MlYkSacQE

Чим мене здивували «Афіни» від «Атени»Коли приїжджаю до батьків в село, вечорами періодично вмикається режим “А пам’ятаєш?”. І всоте розповідаються історії про моє дитинство. Тато й мама люблять згадувати, що в дитинстві я знав всіх грецьких богів, міг перелічити подвиги Геракла, фанатів від книжок із грецькими міфами.Припускаю, це дитяче захоплення й виштовхало мене до вивчення історії як науки. Настільки, що тепер маю червоного диплома, заробленого на кафедрі стародавнього світу й середніх віків.У мене був спецкурс “Повсякденне життя в Стародавній Греції”. Хоча сам курс був посереднім – викладач, який вів його, був занадто древнім – тема соціальної історії гріла мою душу.Бо можна було розібратися як був влаштований світ еллінів, з чего вони жили й з ким контактували. Як кохалися й поклонялися богам. Зрештою, ця цивілізація дала нам демократію, науку, саму історію! І педерастію, але про це не будемо.Якщо ви думаєте, що я затягнув, то ні. Бо книжка Філіпа Матишака “24 години в Стародавніх Афінах” прям вдихнула в мене бажання взяти список літератури з мого університетського спецкурсу й зникнути на пару місяців, розбираючись у лабіринтах доль рабів, громадян, жінок та дітей, міфічних істот й легендарних героїв.Я отримав від цієї книжки велике задоволення, навіть запідозрив, що автор не має історичної освіти, а лише журналіст. Бо чудово пише й не ускладнює зайвими подробицями розповідь. Виявилося, що Матишак має і історичну, і журналістську освіту, і це показовий кейс.Часто історики, які добре пишуть академічно та залюблені у свій період, мають дві проблеми:1. Не вміють відділяти зерно від полови: кожна дрібничка здається важливою і вартою пари речень.2. Забувають про формат: пишучи науково-популярну працю, забувають, що виклад не має бути строго академічним.Тому книжка Матишака стала віддушиною: він тримається меж науковості у намаганні ретельно відобразити реалії життя людей. Водночас не робить текст сухим, а героїв картонними.За десяток годин, витрачених на читання, я по-справжньому перенісся в Афіни 416 року до Різдва Христового. Спостерігав за торгівлею рибою, працею рабів у копальнях, зрадою чоловіка та бігуном ультрамарафону, і ще 20-ма героями. І це було чудово. Автор намагався показати людей, а не “соціально-економічне становище Афін у 5 ст. до н.е.” – так би звучала тема книжки, якби її писав академіст-зануда. Ну або це було б питання в білеті на іспиті з історії Стародавньої Греції.Класно, що Філіп Матишак розсипав сторінками історії реальних греків, які жили в той час в Афінах, і зумів скроїти наскрізний сюжет книжки, незважаючи на невеликий об’єм і максимально різних героїв.Я давно не отримував такого задоволення і від історичних довідок, і цікавих сюжетів. І усе це в книжці, де автор намагається триматися рамки достовірності. Ай, як же добре!На черзі у мене книжка з цієї ж серії і цього ж автора про Рим. Уже відчуваю, що буде відвал кабіни.#іронічний_відгук

«Ми люди маленькі, політикою не займаємося»Готую нове відео, і довелося зануритися у спогади киян про роки Української революції (1917-1921 р.)Так мені потрапив до рук щоденник киянки, тогочасної студентки, представниці багатої родини. Хочу підсвітити її думки на початку 1919 року, і як вона сприймала дійсність у кінці того ж 1919 року.Щоденник. 1919 рік6 лютого. Сьогодні до міста увійшли більшовики. Три дні у нас було безвладдя, оскільки українці заздалегідь відступили. Слава Богу, що обійшлося без боїв.Сподіваюся, що припиниться вічна нічна стрілянина і взагалі більше не буде цієї огидної української анархії. Вже краще один чорт, але щоб міцно сидів при владі. Більшовики — то більшовики. Безкінечна зміна влади може звести з розуму.Який по рахунку це уряд, починаючи з 1 січня 1917 року? Царський, Тимчасовий, Центральна Рада, більшовики, знову Рада, гетьман, Директорія, тепер знову більшовики. Велика частина знайомих втекла [з Києва]. Я проти втечі. Що можуть зробити тихим, мирним людям, які не втручаються в політику й не займаються нею? Зрозуміло, що члени українського уряду не могли залишитися. Але серед усіх інших це просто паніка. ⸻25 грудня. Як довго ще можна так жити? Ми встаємо дуже пізно, щоб менше часу тремтіти від холоду. Потім жінки прибирають квартиру, неймовірно брудну від кіптяви, чоловіки рубають дрова й розпалюють печі.Дорожнеча стала страшенною, і ми дедалі більше відчуваємо голод. Це навіть не можна цілком назвати голодом, бо багато хто ще має достатньо їжі, але відчувається нестача жирів.Увечері, оскільки люди бояться виходити в темряві, мешканці одного будинку ходять одне до одного в гості. Так само ходили одне до одного 1918 року, коли Муравйов обстрілював і захопив Київ, але тоді ще не було цього відчуття приреченості й безсилої злості. Якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться тобою. У коментах напишу, чим закінчується щоденник.

У сучасному міському весіллі мінімум незрозумілих обрядів: святкування обходиться без миття ніг тещі, викрадення нареченої, викупів та інших ритуалів. Люди зібралися з друзями й батьками, відсвяткували — і все. А під час війни святкування стало ще скромнішим (говорю за себе).Сьогодні я часто бачу попит на святкування в “традиційному українському стилі”. Начебто, відтворюючи старі обряди, ми продовжуємо "справжню" традицію. Я ставлюся до цього досить скептично, бо традиція — це не просто набір красивих елементів, які можна перенести в сучасність без контексту.У новому відео я вирішив розібратися, яким було українське весілля у ХІХ столітті — ще за часів Російської імперії та Австро-Угорщини.Спершу мене найбільше цікавив обряд комори. Бо це один із тих сюжетів, які сьогодні звучать максимально дивно й незручно. Щось на рівні з грою в притулу — і я зараз не про Сергія. Але що більше я в це занурювався, то очевидніше ставало: весілля тоді було інакшим.Весілля було про родину, майно, статус, домовленості між сім’ями, контроль громади й перехід людини в нову соціальну роль. Тобто це не "красива традиція", а система правил і домовленостей, яка працювала в тогочасних умовах.І важливо: ці обряди не були сталими, вони змінювалися. І ще й задовго до радянського періоду. Тож моє нове відео — про українське весілля 150 років тому. Про обряди, які сьогодні здаються дивними, а їхнє відтворення виглядає як карго-культ. І про любов, звісно, бо весілля без великого кохання — трагедія, а не свято життя. Сподіваюся, вам буде цікаво.Буду вдячний за лайки, коментарі й перегляди. Але найцінніше — це коли ви просто додивляєтеся відео до кінця.https://youtu.be/HUaX9N6l-Lo?si=BT34iPpa6v1sZ8hI

Поляки та УПАМій університетський викладач Артем Папакін, який зараз у лавах Сил Оборони, зробив дуже доречний допис про указ президента Зеленського та обуреного цим фактом польського президента Навроцького.Наводжу цей допис скорочено."Навроцький обурений указом Зеленського, за яким найменування "імені Героїв УПА" отримав Окремий центр спеціальних операцій "Північ" ССО ЗСУ.Але чому саме зараз? За бажання, польський президент міг обуритися і з інших почесних найменувань. У Збройних Силах України є військові частини, названі на честь: ✅ Івана Сулими (очільника повстання проти польської влади); ✅ Тараса Трясила (ватажка повстання проти Польщі); ✅ Богдана Хмельницького (на думку поляків, він підняв бунт і відірвав Україну від Польщі); ✅ Максима Кривоноса (воював проти Польщі в часи "бунту" Хмельницького); Зрештою, тема ОУН і УПА в почесних найменуваннях - також не нова: ❗️131 окремий розвідувальний батальйон з 2023 року носить почесне найменування імені Євгена Коновальця - засновника УВО і ОУН. Під його керівництвом ОУН здійснювала теракти, зокрема проти польських посадовців. ❗️30 січня цього року 190 навчальний центр Сил безпілотних систем отримав почесне найменування імені не кого-небудь, а самого Василя Кука - головного командира УПА!Ці останні два найменування дав той само президент України, який зараз, на думку Навроцького, має бути позбавлений польської нагороди. І це той само президент Зеленський, який перед цим, у 2022 році присвоїв звання Героя України Мирославу Симчичу, ветерану УПА. Цікаво, що раніше чомусь різких заяв від польських урядовців не було. Тобто раніше вони свої образи на історію тримали при собі, але тепер обрали заявити свою незгоду. Отже, причина не в якійсь зміні української політики пам'яті (і я не пишу, добра вона чи погана, бо це не є предметом обговорення зараз). Причина польських заяв, як легко здогадатися - у політичних змінах у Польщі. Звісно, жодного наміру розізлити західного сусіда в Україні немає, навіть підозрювати таке дивно. Як і зрозуміло всім учасникам обговорення, в тому числі з польського боку, що героями в очах українців УПА є не через антипольські акції під час Другої світової війни, а через жертовну боротьбу за незалежність України, що тривала і після її завершення. Польський президент таким чином обрав привід для обурення і пішов на погіршення стосунків з Україною через власні причини. Трактування історичних подій для побудови зовнішньої політики сучасності - шлях в нікуди. Історичним подіям все рівно, вони вже відбулися і не зміняться ні на краще, ні на гірше. А відносини з сусідами слід будувати, виходячи з сучасної ситуації, і відкрито йти на конфлікт через різке бачення якихось давніх подій - марна справа."Не маю що додати, окрім того, що прикро, що окрема частина польських політичних еліт вирішила за рахунок цих тем добрати собі балів й вирішити внутрішні питання.

Україна Андрія МельникаПрипускаю, ви бачили новину, що до України привезли останки лідера ОУН Андрія Мельника з дружиною Софією. Їх перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі. Пізніше їх перепоховають ще раз вже у Пантеоні видатних українців, який створять згодом.У зв'язку з цим розкажу, як уявляв собі незалежну Україну Андрій Мельник через призму головного документа — проєкту Конституції Української Держави, написану в 1939 році.Увесь текст конституції можете прочитати тут, я випишу найцікавіше для мене.1. Форма правління та ідеологія▪️ Державним устроєм визначено націократію — владу Нації, що заперечує партійність та класову боротьбу.▪️ Україна проголошується тоталітарною державою. Існування будь-яких політичних партій чи груп, крім Організації Українських Націоналістів (ОУН), заборонено.▪️Єдина державна ідеологія — український націоналізм.2. Голова Держави — Вождь Нації▪️ Вся повнота влади зосереджена в руках Голови Держави, який є Вождем Нації.▪️ Вождь обирається пожиттєво і має надзвичайні права та імунітет. Як пише документ, Вождь відповідає лише «перед Богом, Нацією і власним сумлінням». 4. Соціально-економічний устрій▪️ Економіка базується на «тотальному плані» та контролі держави, проте допускає поєднання державної, громадської та приватної власності. Утім велика приватна земельна власність заборонена; земля має належати тим, хто на ній працює.▪️ Водночас будь-які страйки працівників заборонені.▪️ Держава контролює пресу та всю видавничу діяльність.5. Релігія та Церква▪️ Релігія — велика цінність, держава її охороняє. Офіційно визнаними церквами є Українська Православна Автокефальна Церква та Українська Греко-Католицька Церква.6. Права та обов'язки громадян▪️ Праця вважається етичним обов’язком перед Нацією; ухилення від неї трактується як соціальний паразитизм.▪️ Громадяни рівні перед законом незалежно від статі. Жінка має рівні права з чоловіком.▪️ Окремо зазначено, що євреї підлягають окремому законові, а не будуть громадянами Української Держави. Фактично, це виокремлює їх із загального правового поля.7. Безпека та Оборона▪️ Оборона держави є найвищою чеснотою; всі чоловіки зобов'язані до військової служби.▪️ Охорону внутрішнього порядку здійснюють формації Націоналістичної Охорони Держави (теперішні СБУ) та поліція.Очевидно, що треба враховувати контекст, у якому цей документ писався.Мельник співпрацював із нацистами у той час, тож копіював і супервождизм, і тоталітаризм, і заборону інших партій. Ну і дискримінацію євреїв.Після другої світової війни й перемоги союзників все змінилося, і цей проєкт перестав бути актуальним.

В останньому відео на ютуб я розповідав про вагітність й пологи в українському селі 150 років тому. У коментарях жінки жахаються тогочасним забобонам, способу народжувати й виходжувати дитину.А ще у відео я показую 3 книжки видавництва Віхола про вагітність, пологи і материнство. І хочу про них розказати тут.1️⃣ Наталія Лелюх «Дві смужки на тесті» Книжка побудована на відповідях на часті запитання, які ставлять жінки на акушерському прийомі: від потреби в спеціальних вітамінах і генетичних тестах до того, чи можна вагітним займатися сексом (спойлер: можна). Авторка розповідає й про стадію "до" вагітності: аналізи, комунікація з партнером, харчування. А ще ця книжка розвінчує забобони про вагітність (так, пройшло 150 років, а забобони тут як тут) і поможе позбутися низки страхів.2️⃣ Вальдемар Надіжко, Людмила Колб «Ваш путівник пологами»Акушер-гінеколог Вальдемар Надіжко має за плечима 25 років практики, і в цій книжці розвінчує міфи про «епідуралку» та розказує про партнерські пологи, пояснює всі етапи події. А ще в книжці є історії пацієнток, складні випадки та пояснення як обрати свого лікаря.3️⃣ Олена Луцька, Тетяна Логвиненко «Перший рік турботи та любові»Книжка від лікарки-педіатрині Олени Луцької про перший рік життя малюка. Авторка дає відповіді на питання, які тривожать молодих батьків:Що таке бебі-блюз, фіолетовий плач та синє молоко? Як одягати малечу і скільки їй потрібно спати? Чому очі змінюють колір із часом і коли можна кликати перших гостей та рушати на прогулянку? Яка правильна форма голови, чи треба стригти малюку нігтики та якого кольору мають бути каки? Придбати усі ці книжки від видавництва «Віхола» про вагітність, пологи та виховання дітей можна тут: https://bit.ly/4dpwaASА з промокодом ironic10 ви отримаєте знижку 10% на кожну друковану книжку із цього списку (або на всі разом, так теж можна).#іронічна_реклама

Вишита сорочка і вишиванка: у чому різниця?Вишита сорочка — так називаємо сорочки, у яких була вишивка, зроблені до середини 20 століття. А вишиванками можна називати більш сучасний одяг. Ключова різниця — вишиванками називаємо ті вишиті сорочки, які з'явилися після появи терміну "вишиванка". Термін цей ми відстежуємо зі "Словника української мови Бориса Грінченка", виданий у 1909 році. Але поширення його спостерігаємо після закінчення Другої світової війни. Моя ж думка така: якщо ви не науковець, який пише про це статті чи виступає на ТБ, ок називати вишиванку вишитою сорочкою, бо вишиванка і має бути вишитою сорочкою.Загальні поради, якщо ви пишете про вишиванки у соцмережах1️⃣ Не пишіть, що у вишиванці є генетичний код українця й тд. Традиції творяться людьми, і для цього не треба завше мати спільне походження. І генетичний код не передає любов до вишитого одягу, сала, борщу, шароварів, демократії.2️⃣ Прийміть той факт, що українські вишиті сорочки — не унікальне явище. Якщо вишиванки — саме українська фішка, то національні костюми багатьох народів містять сорочки з вишивкою. Білоруси й румуни, угорці й поляки, наприклад, також мають традицію створення вишитих сорочок.3️⃣ Ніколи не пишіть, що вишиванки носили трипільці, скіфи, у Київській Русі чи козаки. Ми не маємо про це жодних свідчень, які могли б це підтвердити. Перші зафіксовані в джерелах вишиті сорочки стосуються середини-кінця 18 століття.4️⃣ Не вірте експертам з прочитання орнаментів, кольорів та тканин — "жовте то журба", "ромб — це земля", "троянда — кохання". Кольори ниток і орнаменти часто зумовлені традицією і наявністю ресурсів для їхнього пошиття. І коли ми не знаємо, що той чи інший символ міг би означати, починаємо придумувати. Деякі ж генії мистецтвознавства намагаються цю символіку кодифікувати. Це завжди невдячна робота, оскільки нема писемних джерел. І ми можемо лише припускати. Дуже часто вишивали те, що підгледіли у сусідки, отримали узори у подарунок до покупки мила тощо.5️⃣ Не одягайте вишитих сорочок, яким 80 і більше років, це вже артефакт, який може розказати про те, що носили наші предки. Краще зробіть репліку, а стара сорочка нехай зберігається у вас.І підсумую: вишиванки — топ! Це те, що є символом єднання української нації. І кльово, що він у нас з'явився й останні десятиліття це стало трендом.Фото Олексія Макаренка. Наречена і сваха. Місто Трипілля, Київщина, 1911 рік