Для цієї книжки вам треба 2 закладинки

Книжку про Петрова від Едуарда Андрющенка я чекав більше року. З моменту, як він оголосив, що над нею працює. Уточнюю, що саме від Едуарда, бо про суперагента Петрова паралельно писалися ще дві книжки, і одна з них вийшла раніше за “Агента з ведмедиком”. Кумедно, що жодної книжки В. Домонтовича (псевдонім Віктора Петрова) я не читав. Знав про Петрова саме як імовірного агента КДБ, дослідника літератури та археолога. Кількість загадок довкола нього провокувала обговорення: чи підставив він Миколу Зерова під розстріл, а сам одружився з його дружиною Софією? Чим він займався в Німеччині? Як перейшов лінію фронту під час Другої світової? Питань багато, відповіді всі мали бути в “Агенті з ведмедиком”. Я знав, що автор уміє захопливо писати: читав його попередню книжку, й також Едуард редагував мої сценарії для одного ютуб-каналу. Тож коли відкрилося передзамовлення, книжку я точно придбав одним з перших. Книжка написана дуже цікаво. Андрющенко починає розповідь з кінця, що вже незвичний хід для істориків, все-таки ми більше любимо хронологічну послідовність викладу. Але тут це виправдано, щоб зберегти напругу й відповідь на фінальні питання: чи був Петров агентом КГБ, чи писав доноси на Зерова, як став розвідником, які ще гріхи мав за душею. Коротше, читається як художній історичний детектив, а не нонфікшн. Між розділами автор поміщає цитати близьких і не дуже людей до Віктора Петрова, які характеризують головного героя або згадують історії, пов’язані з ним, прикольний хід. Правда, вони потім повторюються у тексті книжки, і це дивно, бо нащо повторюватися 🤷‍♂️

Хоча це нонфікшн і я можу дати тут відповіді на ключові питання, які писав вище, все ж не буду цього робити, щоб не вбивати ваш інтерес. Усе-таки, книжка тільки недавно вийшла. Єдине, скажу, що Петров таки був агентом КГБ, тепер ми це знаємо достеменно. А тепер до негативу. Не знаю, чи ви помічали, що діти, які тільки навчилися говорити, мають стільки інформації, що їм аж дихання не вистачає, щоб все розказати. Таке враження у мене склалося від розділів під назвою “Життя інших”, у яких автор розповідає про стосунки різних людей і КГБ. І якщо деякі з цих окремих історій доречні, бо стосуються Віктора Петрова, то частина – взагалі мимо крокодил. Самі історії теж добре написані. Але. Коли б на історії про цих людей витрачалося по пару сторінок — ок. Але я спеціально порахував, що з 609 сторінок тексту загалом, 249 сторінок склали історії з розділами “Життя інших”. Таке відхилення від основного треку під кінець книжки втомило. У назві відгуку не просто так я пишу про дві закладинки. Оскільки ми можемо сміливо ділити книжку на дві частини — власне, на “Агента з ведмедиком” та “Життя інших”, то кількість героїв вимірюється десятками, і у тексті дуже легко загубитися. Як тільки під час читання десь думкою полетів, то все – витрачай пару хвилин, щоб зрозуміти, про кого зараз взагалі йдеться. Слава Богу й Едуарду Андрющенку, що він зробив іменний покажчик у кінці книжки, це полегшувало пошук конкретного прізвища й з’являлося розуміння “ааа, ось тут я про цього тіпа читав”. Водночас мене потішив дуже нейтральний підхід автора до теми дослідження, нема зривів про “клятий СРСР”, а нормальний чіткий виклад історії Петрова й його сучасників. Без шельмування й роздавання ярликів “агент КГБ= зрадник українського народу”. Рекомендую книжку до прочитання усім, хто цікавиться історією України в 20 столітті. Це прям дуже добре зроблено, побільше б такого.#іронічний_відгук