Як синьо-жовтий прапор у Запоріжжі підіймалиДля мене державний прапор був і є один — синьо-жовтий. Утім так було не завжди, і навіть після проголошення незалежності в 1991 році ситуація за один день не помінялася.У Запоріжжі у вересні 1991 року в міськраді керували комуністи — вони були більшістю. Але були активісти з Народного Руху України, які боролися за незалежність. Одним з них був Костянтин Лямцев, і це його спогад про встановлення синьо-жовтого прапора над Запорізькою міськрадою.Костянтин Лямцев - співзасновник запорізької «Просвіти», перший голова Запорізького міського осередку Народного Руху УкраїниДалі — пряма мова.У вересні 1991 року я — тоді депутат обласної ради - прийшов до голови облради Володимира Дем'янова з наполяганням: треба піднімати прапор.Він розумів це і дав команду пошити прапор, а слюсарям — підготувати технічно можливість його підняття над обласною радою.Ми теж пошили прапор. На 27 вересня була призначена сесія обласної ради. З Дем'яновим домовилися, що він внесе питання підняття національного прапора до порядку денного.26 вересня, як завжди напередодні сесії, роздали матеріали до неї. Дивлюся, а цього питання у порядку денному немає.На нараді приймаємо порядок денний. Піднявся ґвалт. Особливо обурювався майбутній зрадник Богуслаєв [директо "Мотор Січі"]: «Никогда в Запорожье не будет бандеровского флага».Я зв'язався з рухівцями. Прийшли душ триста і принесли два прапори. Отець Миколай з Української Автокефальної церкви висвятив обидва.Почалася сесія. У порядку денному питання про прапор немає.- Чому? - запитую Дем'янова.- Вони мене скинуть.- Якщо не внесете до порядку денного, буде скандал. Зараз я вийду на вулицю і скажу людям: у випадку, коли питання про прапор не розглядатиметься, хай вносять прапор до сесійної зали і накривають ним стіл президії.Так і зробив.До перерви це питання все ж не внесли до порядку денного. Я вийшов до людей і заперечливо похитав головою, що означало «ні».Активісти зі скандуванням «Прапор — на раду!» увійшли до сесійної зали, накрили стіл президії.Я пішов до кабінету Дем'янова. Тут поперед мене забігає керуючий справами Рибалко: «Занесли прапор і поклали на стіл президії!».Дем'янов до мене:- Винеси.- Не винесу. Завтра він стане державним прапором. Ти не візьмеш на себе ганьбу, міліції воно не треба. Єдиний вихід — піднімати прапор.- Вони мене скинуть.- Вали все на мене. Кажи, що це Лямцев усе зробив.- Піднімайте, - це вже до Рибалка.Зі співом «Ще не вмерла Україна» прапороносці пішли нагору. Прапор підняли замість червоного.Надворі люди чекали цієї хвилюючої миті, а коли вона настала, прапор почали піднімати, ми усі заспівали «Ще не вмерла Україна».Так закінчилася епопея з утвердженням у Запоріжжі синьо-жовтого прапора, який згодом став державним і за який ми боролися. Наш прапор сам по собі не з'явився, не утвердився. І зараз він маркує своїх по всьому світу.Думаю, найголовніший прапор України зараз — на однострої українського військового, який тягне найважчу лямку.P.S. На фото місто Запоріжжя 5 серпня 1990 року. 500-ліття запорозького козацтва. Попереду — Костянтин Лямцев (з прапором, у білій сорочці)