Ви видіте просто смішняфку, а я видю балтослов'яньске пропущеньє прийменника в одмінках, бо по суті для того вони і годяться. Історія Мови дає нам чудові приклади:

Dativus:
«Поиди, кънѧже, Кыѥву ...» (Піди, князю, до Києва)
«Иди опѧть Въıшегороду ...» (Іди назад у Вишгород)
«Курьску изволи ити.» (Ішов би ти до Курська!)
«а тобѣ, кънѧже, ити Кыѥву»(тобі йти до Києва, княже. треба = давальний+інфінітив)

Locativus:
«... Ѡтьць мои Курьскѣ не сѣдѣлъ, нъ Переѧславли.» (Отець мій не в Курську сидів, а в Переяславлі.)
«Володимѣръ посадилъ Мьстислава, сына своєго, по собѣ Кыєвѣ...» (Володимир посадив Мстислава, сина свого, після себе у Києві)
Те саме у литовців та латвійців одповідно: Esu Vilniuje, Lietuvoje. Esmu Rīgā, Latvijā.

Instrumentalis comitativus:
«Ѣдѣте мъноѭ»(Їдьте зі мною)

Accusativus у Куліша: «Тоді Шрам сів кінець стола, підпер руками голову і гірко заплакав» (в кінці стола)

Genitivus:(пропускалося "отъ")

Бонус:«Даи намъ сынъ твои, а Свѧтослава брата твоєго не хочемъ»(Родовий лише в запереченьї)