Статистика telegram channel - @ingwerbrot

Закину вам проти ночі на подумать:Чому ми сперечаємося про одну літеру? 🧐За останній рік мені довелося отримати десятки редакторських правок від міжнародних наукових журналів. Рецензенти критикували теорію, просили уточнити методологію, скоротити текст, змінити структуру аргументації або глибше проаналізувати дані. Рідко предметом обговорення ставали окремі нормативні мовні рішення, якщо вони не впливали на зрозумілість тексту.Спостерігаючи за дискусією навколо «в» і «у», я вкотре подумала: насправді ми сперечаємося не про одну літеру.Мовні суперечки ніколи не стосуються лише мови. За ними стоять значно глибші питання: хто має право визначати норму, наскільки вона повинна враховувати живе мовлення, де проходить межа між рекомендацією та регулюванням, і хто взагалі є авторитетом у мовних питаннях.Саме тому мовні дискусії часто виявляються набагато емоційнішими, ніж суперечки в інших наукових сферах.Сучасна соціолінгвістика дедалі частіше показує, що мовні суперечки є не лише суперечками про правила, вони також про емоції, досвід, авторитет.Із погляду соціолінгвістики ця ситуація не є унікальною. У багатьох країнах світу мовні суперечки виникають щоразу, коли змінюються усталені уявлення про мовну норму. Так було під час правописної реформи в Німеччині, під час дискусій про інклюзивне письмо у Франції та під час поширення форми singular they в англомовному світі. Попри різний зміст цих дискусій, усі вони зрештою стосуються одного питання: хто має право визначати, якою повинна бути «правильна» мова.Однак у цій історії є ще один вимір - редакторська культура.Працюючи з міжнародними академічними журналами, я дедалі частіше помічаю цікаву відмінність між різними традиціями наукового письма.У багатьох англомовних виданнях редактори насамперед дбають про зрозумілість, логіку викладу та відповідність редакційним стандартам. Автор може отримати чимало зауважень щодо аргументації чи інтерпретації результатів, але значно рідше - щодо окремих нормативних мовних рішень, якщо вони не заважають розумінню тексту. Все виправлять на етапі коректури, це технічна сторона видання матеріалів. У нашій академічній традиції редактор нерідко виконує ще й роль «охоронця» мовної норми. Іноді це приносить користь тексту, а іноді стає джерелом напруги. І тут виникає цікаве запитання: чи завжди головною метою редакторської роботи є уніфікація мовних рішень? Чи інколи важливіше зберегти індивідуальний голос автора?Для української науки ця дискусія має ще один важливий аспект.Сьогодні дедалі більше українських дослідників публікують свої статті англійською мовою. Це не питання престижу чи моди. Так працює сучасна міжнародна академічна система. Але у такій ситуації постає інше (не менш важливе) питання: як у такому разі вести сучасні наукові дискусії всередині країни, якщо всі нові теоретичні підходи, концепції та терміни залишатимуться лише в англомовних публікаціях? Українська наукова мова ризикує поступово втрачати частину своїх функцій як мова науки.Нам, мабуть, потрібні обидва напрями одночасно: публікувати матеріали англійською, щоб бути частиною світової науки, і писати українською, щоб розвивати власний науковий простір, термінологію та понятійний апарат.І, можливо, саме тому суперечки про одну літеру іноді виявляються важливішими, ніж здається на перший погляд, бо насправді вони не про літеру. Вони про те, як ми розуміємо мовну норму, роль редактора, розвиток науки і право автора на власний голос.Взяв звідси

Коротко про зерна і полову.Як відомо, на одну притомну статтю в інтернетах знайдеться тьма тем чударно попаяних потоків свідомості, котрі непідготовлене читачество спожиє чи ти по волі випадковості, чи по волі якої-небудь ШІ-шки, яка цю шизу охоче підгрібає.Наша пацієнтка (див. прикріплене), виучаючи розрознені мови нещасних 3 роки, рішила подивитись на них через лінзу "еволюційної біолоґії", зовсім не парячись питаньєм, чому ж умовні хіміки давно перестали сприймати свою науку в світлі "філософії" та "езотерики" і чому ніхто не проаналізує явище збереженья енергії в руслі "соціолоґії". Пані Бол має власний сайт, де під виглядом добротної публіцистики і не мижачи оком ліпить докупи грішне з праведним, часто в ключі "жіночих символів".На превелкий жаль, писати дезінформативні статті "на вайбі" є занятьєм завідома простішим і забирає значно менше часу, неж розбирати ту псевдоетимолоґію, а тим паче писати інформативні науково-популярні статті (наприклад, на один випуск імбирщини йде понад 90 годин!).

А ви теж колись чули вираз "нюхай бебру" і задумувались, що ж воно таке?В інтернетах існує безліч версій значенья слова бебра і абсолютно всі вони спекулятивні – навряд самі автори цього мему розуміли, що таке "бебра", але хто заперетить мені представити своє?Недавно я надибав на німецьке містечко Бебра, єже знаходиться в федеральній землі Гессен. В 12 ст. описується його заснуваньє в 786 році.Сама ж давня назва міста – Biberaho, означає "село на бобрській ріці", бобер же відображений і на стязі. Пізніше воно стало називатися Бібера, а там і до Бебри недалеко.Ровно як праслов. *bòbrъ та bèbrъ, разом з литовським bẽbras і відповідним їм прабалтослов-им *bébrus, так і прагерманське *bebruz походять з праіндоєвропейського *bʰébʰrus, (куди ж тут без кашляючих шизозвуків).З цього всього випливає, що коли передлагають занюхнути "бебру", вам радять понюхати бобра. Не впевнений, що запах від бобрових залоз вельми приємний, але точно не смердючий.✨Накінець корисна інфа на каналі✨#імбиромовознавство

Кінцевий *n в приставці *sъn часто приставав до слів, що починалися з голосної, як в *sъ(n) + *ęti, тобто сън + ѩти(брати, взяти) дало “съняти”, далі початковий “с” одзвінчився, ми почали його сприймати як приставку "з-", і тепер в нас є слово "зняти" і протезоване “йняти”, “вийняти”. (Зі словами яти - йміти - їмати взагалі відбувався лютий Fort-Boyard, це тема для окремого допису).Кінцевий *n також ліпився до займенників: *sъ(n) + *jimь дало “з ним”, *sъ(n) + *jejǫ дало “з нею”.А ще цей *n могли взагалі опускати чи “скорочувати”, як я розумію. Таким чином получилася приставка *sǫ- (старосл. сѫ-, суч. су-), бо через “закон відкритого складу” надкороткий “о” чи “у” в приставці назалізувався.Сію замічательну приставку ми стрічаємо в словах “сузір’є”, “суглоб” (прасл. *sǫglobъ, *sъglobъ, і я поки не знаю, що таке” ґлоб”, мабуть типу “качан”), а також “сусік” (*sǫsěkъ, саме той сосуд для зерна, в котром скребуть), “супостат” (*sǫpostatъ, протвник, ворог, як і грецький ἀντιστάτης), “суржиця” (мішане борошно або *mǭkà), “суморок” (*sǫmorkъ), супруг (*sǫprǫ‌gъ), навіть “сугубий” (*sǫgubъ “подвійний”, від слова *gъbnǫti/*gъnǫti “гнути”, майже як англійське twofold, відси ж *gybъkъ, “гибкий”, “гнучкий” (в давньоруській був ще “трьгоубь) ) Насправді ніхто не заборонить вам вживати старіші форми прийменників на “с” замість “з”, особливо якщо перед глухим приголосним, але якщо вам здавати ЗеНевО чи НеМеТе, то ліпше воздержатися.#імбиромовознавство

Поки в мене не доходять руки, закарпатці вже давно самі почали лупати свої займенники з прислівниками.Радий, що ще хтось звалився в цю кролячу нору – кумпанія нам не завадить.Завітайте на канал цього хлопа, може замовите за мене словечко-друге.А ось переказ з невеличкими доповненнями:В представленом видиві панство питається, скільки існує нащадков праслов'янського прислівника *otъkǫda, звідки прийшли такі форми, як відки, удкіть, одки і т.д.По суті маємо справу спочатку з протетичним приголосним "в" (oд > вод), далі з розними стадіями ікавізації (вод > вуд > ву‌д > від, або просто од > уд), та навіть "пересприйнятьєм" приставок (кажуть "выд", бо помилково переправили у- на вы-).Далі видимо розні закінчення, прикріплені до питального праслов'янського кусочка *kъ, який помічаємо в формах по типу "куди" (*kǫda), "когди" (*kogъda), "хто" (*kъ‌to) і много іншого.В слов'янських та балтійських мовах взагалі править лютий форт-Боярд, де значення місця, часу, напрямку та кількості іноді змішуються.Накінець постфікси -ть та -ль (скоріш за все займ. походженья) у варіацях "відкуль", "відкіть", що нині практично не несуть смислової нагрузки.чесно спіжжене #імбиромовознавство