Кінцевий *n в приставці *sъn часто приставав до слів, що починалися з голосної, як в *sъ(n) + *ęti, тобто сън + ѩти(брати, взяти) дало “съняти”, далі початковий “с” одзвінчився, ми почали його сприймати як приставку "з-", і тепер в нас є слово "зняти" і протезоване “йняти”, “вийняти”. (Зі словами яти - йміти - їмати взагалі відбувався лютий Fort-Boyard, це тема для окремого допису).Кінцевий *n також ліпився до займенників: *sъ(n) + *jimь дало “з ним”, *sъ(n) + *jejǫ дало “з нею”.А ще цей *n могли взагалі опускати чи “скорочувати”, як я розумію. Таким чином получилася приставка *sǫ- (старосл. сѫ-, суч. су-), бо через “закон відкритого складу” надкороткий “о” чи “у” в приставці назалізувався.Сію замічательну приставку ми стрічаємо в словах “сузір’є”, “суглоб” (прасл. *sǫglobъ, *sъglobъ, і я поки не знаю, що таке” ґлоб”, мабуть типу “качан”), а також “сусік” (*sǫsěkъ, саме той сосуд для зерна, в котром скребуть), “супостат” (*sǫpostatъ, протвник, ворог, як і грецький ἀντιστάτης), “суржиця” (мішане борошно або *mǭkà), “суморок” (*sǫmorkъ), супруг (*sǫprǫ‌gъ), навіть “сугубий” (*sǫgubъ “подвійний”, від слова *gъbnǫti/*gъnǫti “гнути”, майже як англійське twofold, відси ж *gybъkъ, “гибкий”, “гнучкий” (в давньоруській був ще “трьгоубь) ) Насправді ніхто не заборонить вам вживати старіші форми прийменників на “с” замість “з”, особливо якщо перед глухим приголосним, але якщо вам здавати ЗеНевО чи НеМеТе, то ліпше воздержатися.#імбиромовознавство