Статистика telegram каналу - @imaranotia
Imara Notia
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Imara Notia - @imaranotia
У листопаді 1918 року Георгій Маврокордато, один з аристократів міста Куманца, а також його друзі з клубу «Скіф» (де був навіть анархіст родом з Одеси Калеб Афендопуло) узялися за зброю, щоб вигнати німецький гарнізон, який окупував цю румунську територію. У результаті їхнього путчу було створено справжню утопію, конституція якої являє собою антологію цитат Ніцше.
Хакім Бей вказує на початку свого есе, що Куманці настільки важко знайти на карті, що виникає відчуття ніби вона спеціально була обрана для того, аби їх скоропостижно забули. І справді, я собі очі зламав поки шукав)) Власне, так, про неї в нас лишилося дуже мало матеріалів. Одним з найбільших джерел є газета «Зірка», яку видавали самі утопісти, публікував різні переклади досліджень та поширюючи серед місцевих різні цікаві теми, але з усім по порядку.
https://telegra.ph/N%D1%96csheanska-utop%D1%96ya-abo-yak-%D1%96ntelektuali-stvorili-raj-07-28
Світлини з фотопроекту Громовиці Бердник, дочки виданого українського письменника та мислителя Олеся Бердника.
Прямий текст:
"Фотопроект, який протягом червня-липня 2022-го знімався в поліських урочищах і на дорогах, де в кінці лютого-березні ішли бої. Магія, вплетена у війну, сили природи на захисті рідної землі, боги, що втілюються в звичайних людях в тривожний час... і звісно, українські відьми - куди ж без них на будь якій війні?
Фото: Андрій Котлярчук.
Бубон з колекції Музею історії музичних інструментів "БарабанЗА" від Дениса Васильєва"
Хаким Бей. Ницшеанский путч // Шаманский след. — СПб.: CHAOSSS/PRESS, 2024 — 270 с.
Навіть не знаю що сказати... такі хто з вас? 🌚
#історія_України
Буйських Ю. На захід від Бугу: щоденники з пограниччя. — Чернівці: Книги — XXI, 2024 — 456 с.
Вночі я завершив прочитання книги «На Захід від Бугу: щоденники з пограниччя». Власне, робота мене не сильно зачепила, але пройдемося по порядку.
Юлія Буйських — антропологиня, що стала відомою раніше завдяки своїм роботам в напрямку Рідної Віри, набув не сказати що найкращу репутацію в різних колах язичників, якщо вірити почутим мною словами. В цій же книзі робота в неї ведеться безпосередньо на засланках усної історії, або як вона пише «культурної антропології» (не знаю, чому часто минають перших слів).
Основну частину книги займають історії людей, які зазнали примусових переселень, ретравматизацію досвіду та гонінь, в тому числі на релігійній складовій. Звісно, не обходиться і без поверхневого відношення до українців, які опинилися на території Польщі; часто їх звинувачували зі зв'язками з УПА, або виникали непорозуміння через віру. Ба більше, непорозуміння навіть виникали й у випадках коли українці приймали польську віру, асимілюючись разом з ними. За словами Юлії, поляки не розуміють чому певні українці не борються за свою ідентичність. Але найбільш поширеним на сьогодні комплексом є те, як українці шукають роботу в Польщі, в особливості жінки. Тут цілий простір для анекдотів, як дотепних, так і в певною мірою сумних. Юлія чудово висвітлює не ідеальність Європи, яку так часто в нас виставляють еталоном.
Наші з Юлією методики в дослідженні усної історії безсумнівно доволі схожі, але пише вона більш красномовно та обширно, показуючи по максимуму історії людей в книзі. Чому ж мене не зачепила її робота? Складно сказати, я не відчув просто до неї тяги. Цілком можливо це через нескінченні історії з церквами та паломництва, що мене за сотні сторінок починали втомлювати (але які теж, безумовно, потрібні для такого дослідження, враховуючи тематику переселень та асиміляції). З деякими висловами Юлії я згоден, з деякими ні, але то теж нормально. Думаю, ця робота зайде більше тим людям, які хочуть дізнатися про паломництво та безпосередньо релігію в Польщі та Україні. Ну і, звісно, почитати про різні травматичні досвіди переселення. Пророблена велика робота, але ймовірно я виявився не зовсім тією цільовою аудиторією. Разом з тим, знову ж таки, деякі її думки ймовірно допоможуть мені з подальшим дослідженням часів окупації Херсонщини.
#радикальна_етнографія
Позавчора у віці 87 років помер Джеймс С. Скотт - видатний американський антрополог, дослідник селянських, бездержавних спільнот, а також і самого феномену держави.
Найбільш відомими його працями є:
1) "Зброя слабких: Повсякденні форми селянського спротиву" (1985)
2) "Бачити, як держава: Чому зазнають краху чіткі схеми покращення людського стану" (1998)
3) "Мистецтво бути непідвладним: Анархістська історія високогір'їв Південно-Східної Азії" (2009)
4) "Проти зерна: Глибинна історія ранніх держав" (2017)
Дві останні книги пропонують насправді вражаючі інтелектуальні мандрівки крізь час і простір, після яких інакше дивишся на речі. Наприклад, політична карта світу виявляється оманою зору (на ній навіть досі мали б бути нанесені ділянки суші, вільні від контролю держав, і це не тільки Антарктида). Або "неолітична революція" виявляється не революцією, не неолітичною, а дуже розтягнутим у часі процесом, тісно пов'язаним із виникненням нерівності й держав. Утім, "Against the Grain" краще читати разом із "The Dawn of Everything" Венґрова і Гребера, в якій вони пропонують подальше переосмислення цих уявних начал цивілізації.
Джеймс С. Скотт популяризував назву Зомія для значної високогірної території Південно-Східної Азії - прекрасного фронтиру, в багатьох аспектах подібного до України як такої. Утім, на жаль, українською мовою жодна його праця досі не перекладена.
У його життєписі є й доволі специфічні віхи - наприклад, співпраця з ЦРУ, опосередкована антикомуністичною (антимарксистською) Національною студентською асоціацією. Крім цього, працюючи над усіма цими глибокими дослідженнями, викладаючи в Єльсьскому університеті, він жив і працював на сімейній фермі, розводив овець і корів гайлендської (високогірної) породи. У вступі до російського перекладу однієї з його книг Теодор Шанін пригадує, що містер Скотт полюбляв епатувати своїх рафінованих академічних колег, вправляючись із лассо або розділуючи тушу корови на їхніх очах.
Після смерті Девіда Гребера у 2020 році та Маршала Салінса у 2021-му відхід Джеймса С. Скотта означає кінець цілого покоління сміливих мислителів, які зробили дуже багато для того, щоб прорвати наші уявлення про можливості соціальної організації, "природний стан" людства, витоки нерівності й держави.
Думаю, це справді багато чого вартує, коли твої ідеї захоплено обговорюють якісь чоловіки в окопі на іншому кінці планети. Проекти анархістської антропології і, власне, радикальної етнографії знайшли відлуння у різних країнах, і нам слід подбати про те, щоб ці мислителі не повторили долю Маркса і Енгельса. Відтак, варто пройти стежинами їхніх думок, щоб відкрити свої власні шляхи до досі прихованих Зомій, піратських утопій і радісних економік, заснованих на дарі й карнавалі.
#етнографічний_тріп
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це хронічне порушення психічного стану, що може розвинутися після травматичної події. У 2014 році на початку вторгнення ми почали відкривати для себе ці слова, а з 2022 регулярно їх переосмислюємо, роздумуючи як відчуватимуть військові (і не тільки) себе після війни. Я зустрічав доволі плачевні випадки ПТСР. Одним з прикладів самого розладу є те, коли людина не може навіть спати в теплому ліжку біля родини, замінюючи пір’яну подушку на жорсткий мілітарі-рюкзак, або ходити в туалет вдома, оскільки постійно думає про своїх побратимів в багні та крові на умовному лівому березі. Для нас ПТСР однозначно одна з дуже складних речей, яку ми часто не в змозі описати словами самостійно, лише здогадуючись звідки вона бере свій початок та будуючи великі сумніви при різних лікуваннях. Разом з тим можна задатися й іншим питанням: як на її схожі прояви дивляться Інші з більш сакральної точки зору? В туземців нема визначення «посттравматичного стресового розладу», але є речі, що досить чітко його нагадують в нашому розумінні. Якщо бути точнішим, доки ми раціонально ламаємо голову над його лікуванням, деякі туземці давно переосмислили подібні речі. Пропоную всім знов зануритися в абсолютно Інший для нас світ, пробуючи збагнути, як туземці долають травми. Хоча, останнє правильніше буде сказати, є лише нашим раціоналістичним баченням. В реальності ж сакральне тісно переплетено з їхнім повсякденням, та для аравете чи тупінамба це не є як таковою травмою. Тим не менш, від того їхнє бачення схожих симптоматик не втрачає цікавості. Найпростіше буде звернути увагу на ставлення до самої зброї, поранень, прийняття в суспільстві та життя після смерті.
https://telegra.ph/Posttravmatichnij-stresovij-rozlad-07-19
В україномовному науковому просторі про айнів фактично нічого немає. Лише декілька енциклопедичних і фахових публікацій. Решта - дивні матеріали про таке ж дивне походження цього народу.
Ми спробували трішки покращити ситуацію і підготували переклад праці "Wśród kosmatych ludzi" польського 🇵🇱 етнографа Вацлава Серошевського. Відомий він у першу чергу обширними антропологічними працями про якутів та соціальний устрій Кореї кін. 19 - поч. 20 ст. Однак через деякі політичні негаразди вимушений був поїхати в експедицію на о. Хоккайдо 🇯🇵(1903 р.), щоб досліджувати айнів. Компанію йому склав Броніслав Пілсудський (старший брат Юзефа Пілсудського). Через наближення Російсько-Японської війни (6 лютого 1904 — 14 жовтня 1905) експедицію довелося обірвати. Окрім етнографічної роботи до перекладу будуть додані два нариси Серошевського і вирізки з його щоденника, які він робив у цей період. Сподіваємося, що нам напишуть об'ємну передмову, де буде більш детально про релігійні вірування айнів.
Ще доволі давно хотів скласти якийсь свій топ книжок по тій чи іншій темі, ну і схоже цей день настав; не одними "рецензіями" обмежуватися. В першу чергу цей список орієнтувався на абітурієнтів (деякі з їхнього числа може й англійську +/- нормально знають) істфаку, але цілком впевнений що зможе зацікавити і інших.
З усіх книжок що тут наведені в першу чергу я, мабуть порекомендував би ознайомитися спочатку з списком "Вступ до гуманітаристики", вже потім плавно переходячи до інших тем. Якщо ж казати про те, які книжки тут найскладніше читаються для новачка, так це «Канібальські метафізики» ді Кастру. Її рекомендую читати в останню чергу. Все ж інше на власний розсуд. Не варто боятися що там часто 500+ сторінок, ви й не маєте читати швидко. Наукові роботи можуть стати для вас яскравим прикладом «slow reading». Я витрачав на кожну часто по місяцю і більше аби збагнути та розібрати по мірі своїх можливостей, ну й однозначно не шкодую про такий темп. Це не мемуари, не романи, і тим паче не сміттєві книги, як іноді їх виставляють у відгуках псевдоінтелектуали. Наведені мною книжки цілком здатні змінити ваше сприйняття світу. По відношенню до університетської класичної літератури ця в буде свіжіша та впевнений відкриє вам нові простори в розумінні історичних процесів. Знову ж таки, після списку "Вступ до гуманітаристики" обирайте по зацікавленню регіон та насолоджуйтеся читанням, приділяючи бодай годину в день на розбір даних об'ємних досліджень. Тим паче незалежно від курсу ці роботи можуть стати в пригоді й для швидкого написання якихось якісних колонок чи рефератів 🌚
#вирізки #історія_України Буйських Ю. На захід від Бугу: щоденники з пограниччя. — Чернівці: Книги — XXI, 2024 — 456 с. Питання рефлексії в дослідженнях бентежить вже не одне покоління дослідників з різних сфер. Конкретно у випадку усної історії (дехто називає…