Статистика telegram channel - @illienko

Ми справедливо обурюємося лицемірству та подвійним стандартам чиновників МОК. Але не варто забувати, що у виконкомі МОК сидять двоє громадян України – Валерій Борзов та герой України і кавалер ордену Свободи (того самого, яким на днях був удостоєний за свою позицію Владислав Гераскевич) Сергій Бубка. І коли всі світові медіа обговорюють вчинок Гераскевича і його дискваліфікацію, коли про це говорять іноземні політики, зірки шоу-бізнесу та спортсмени — все, на що спромоглися ці двоє носіїв усіх можливих державних регалій України — це мовчання Бубки та коментар Борзова, що Гераскевич сам винен, бо не «узгодив усе завчасно». Це дуже показова ситуація. Вона не лише про великий спорт. Це про хвороби нашого суспільства і держави, які не зникли навіть попри війну. Політика, економіка, спорт, культура, шоу-бізнес – все це нерозривно пов’язано і все працює на країну або працює проти неї. P.S. Повністю підтримую ініцативу народної депутатки від «Свободи» Оксани Савчук, яка пропонує позбавити Бубку та йому подібних звання Героя України. Було би добре взагалі переглянути всі списки подібних «героїв», особливо серед політиків та чиновників, щоб врешті очистити це звання від колаборантів та іншого непотребу.

Квітень 2014 року. Країна ще не встигає оговтатися від розстрілів на Майдані та анексії Криму, а на Сході вже починається російсько-українська війна.Далеко від епіцентрів усіх цих процесів, у тихому провінційному Корсуні на Черкащині живе журналіст та небайдужий громадянин Василь Сергієнко. У нього давній конфлікт з народними депутатом-регіоналом від корсунського округу Геннадієм Бобовим, який одночасно є великим місцевим латифундистом. Це у Києві – перемога революції та зміна влади, а на місцях, навіть у цілком промайданівській Черкащині – розклади інші. Одного дня Василя Сергієнка викрадають прямо з його помешкання, жорстоко катують, вбивають і викидають тіло в лісі неподалік. Попри всі намагання зам’яти справу – резонанс стає загальноукраїнським. Василю Сергієнку посмертно дають звання Героя України та символічно долучають до Небесної сотні – бо він був активним майданівцем та загинув від рук тих самих регіоналівських катів приблизно у той самий час. Підозрюваних швидко знаходять – усі вони з орбіти Бобова. Здається, скоро буде справедливе рішення суду.Січень 2026 року. Пройшло майже 12 років від тих подій. Не просто 12 років, а ціла історична епоха, а то і декілька епох. А вироку в справі про жахливе вбивство Василя Сергієнка досі немає. Справа тихо вмирає. Спочатку у черкаських, а потім у київський судах. Усі підозрювані на волі. Племінник Василя Сергієнка, Сергій Русінов – у 2014 році іде добровольцем на війну. У 2022-му стає добровольцем вдруге. Воює. Потім списується за станом здоров’я та доглядом за близьким родичем. І повертається додому. А вдома у нього починається (продовжується?) конфлікт з іншим депутатом, тепер вже Корсунської міськради – таким собі Віталієм Сторожуком. Політична кар’єра якого почалась у 2011 році не де небудь, а на озері Сєлігєр у Росії, де він на «форумі юних путінців» уважно слухав промову не кого небудь, а самого Владіміра Владіміровіча. Фото цього «історичного моменту» легко знайти в мережі. І ось саме цей депутат з таким яскравим проросійським бекграундом, на 12 році війни з Росією, подейкують, має чималий вплив, зокрема, на земельні питання. Це коли ветерану війни спочатку виділяють його законні, кров’ю зароблені сотки, а потім до нього приходять «серйозні люди» з депутатськими мандатами та пропозицією, від якої неможливо відмовитися. Суть пропозиції – віддати свою ділянку в довгострокову оренду. Серйозним людям. Років так на 40. За ціною, яку назвуть серйозні люди.Чимало погоджується з пропозицією. Підозрюю, що часто навіть саме рішення ради про виділення землі відбувається за попередньою згодою на участь у схемі. Але час від часу трапляються принципові правдоруби. Яким набридло боятися. І яким набридло, що поки вони проливали свою кров і віддавали здоров’я – вдома далі керує нахабна мразота. Ще і з селігєрським душком. Я не знаю, чи дійсно Сергій Русінов хотів убити депутата Сторожука, підірвавши його машину. Чи це була спроба вбивства, чи псування майна. Погодьтеся, різниця велика. Чи взагалі інсценування. Тепер це – більш ніж принципове питання. Бо якщо кваліфікація цих подій неправомірна, або ж Русінов не мав стосунку до цієї історії взагалі – то питання про моральну та юридичну відповідальність за смерть п’ятьох людей постає у геть похмурій площині.Все, що сталося потім – жахливо. Убивати людей не можна. Виправдовувати вбивства не можна. Можна лише ліквідовувати ворогів та працювати по цілях на фронті. Але зрозуміти механізми, які призвели до загибелі п’ятьох людей – необхідно. Найпростіше у цій ситуації – оголосити Русінова психом і закрити таким чином усі питання. Русінов вже мертвий. Максимально можливу у цьому грішному світі відповідальність за свої вчинки та рішення він уже поніс. А от як бути з усім іншим та усіма іншими у цій страшній історії – питання відкрите. Непокаране зло вертається. Напевно це – головний висновок.

Про НАТО, США і Європу.Європа після Другої світової війни. Окупована та розділена Німеччина являє собою купу тліючого будівельного сміття. Франція розорена та принижена попри формальний статус переможця війни. Британська імперія вичерпала всі свої сили та вже готується до розпаду і виплати колосальних боргів, бо боротьба зі всесвітнім злом – це одне, а оплата воєнних поставок – це інше. Уся Східна, значний шмат Центральної та Південної Європи просто окупована сталінською Московією, за погодженням і розумінням партнерів по коаліції. І в цій ситуації виникає НАТО. Чудова організація, яка мала (і досі має) три основні цілі (одну цілком благородну, а от щодо інших двох є нюанси):1. Стримувати подальшу експансію Московії в Європі.2. Тримати американську військову присутність у Європі.3. Тримати Європу (перш за все Німеччину) під контролем. І ось, здається, ми на порозі того, що США відмовляються від першого пункту, який легітимізовував і давав їй право на два насутпних. Вони більше не хочуть стримувати Московію в Європі. Хоче Америка чи ні, але відмова від першого пункту автоматично знімає два наступних пункти з порядку денного. І ось уже Європа постає перед епохальним вибором: остаточно зійти з геополітичної арени чи взяти свою долю у свої руки та стати не лише економічною, але і мілітарною суперсилою. Хочеться вірити, що буде обрано другий шлях. Україна потребує Європи, а Європа потребує України. P.S. Орбан на днях жалівся, що «Європа знаходиться під контролем німецької військової машини». Дуже оптимістично і явно передчасно, але дай же Бог! Українсько-європейська військова машина —звучить ще краще.

Цей 36-річний колишній прокурор Миколаївської області з оформленою інвалідністю у 2024 році звільнився з посади та виїхав за кордон. Після цього він через суд домігся оформлення собі пенсії у сумі 156 тисяч 700 гривень. Але 36 річному інваліду екс-прокурору дуже важко живеться у Швеції, тому він там шукає роботу. Помолимся за нього! 156 тисяч 700 гривень – це суттєво більше, ніж отримує солдат за повний місяць перебування у зоні бойових дій і співмірно з тим, скільки отримує за повний місяць піхота на нульових позиціях. За що українська держава платить такі гроші цьому 36-річному гівнюку, який звалив за кордон? Вибачте за пафос, але мені здається що посада прокурора прифронтової області у час війни за існування – це посада для представника еліти нації, готового покласти своє життя за вільну Україну. А це гівно було на цій посаді і вершило людські долі, відповідало за закон і справедливість у ключовому регіоні. Поки не вирішило звалити за кордон і вимагати собі від держави 3 тисячі євро пенсії. Капець.І ще. Як виявилось, Дмитру Казаку (так воно називається) не треба проходити додаткову медекспертизу та підтверджувати свою інвалідність. Тобто моїм побратимам, яким відірвало ноги та повибивало очі на війні – потрібно, а цьому гівнюку не потрібно, бо він у Швеції, йому незручно. Я правильно розумію?Байдуже, що це все формально «законно». Значить гівняні ці закони. Їх треба змінити. Негайно. Бо такого дуже багато. І це задовбало.

Понурий зимовий ранок. Четверо ворожих солдат кидають автомати і біжать за нашим дроном. На дроні динамік, з якого їм було запропоновано здатися. На трансляції ми бачимо – погодились. Чотири темні фігури з піднятими руками біжать по брудному снігу до наших позицій. Розрив! Влучання. Одна фігура опиняється в епіцентрі вибуху. Дим розсіюється, і на місці вогненної кулі ми бачимо лише чорно-багряну пляму. Інші три точки подають ознаки життя – двоє швидко встають і йдуть далі, один намагається повзти. Всі все розуміють, але черговий про всяк випадок перепитує наших фпвішників та суміжників. «Мінус», «не ми», «вкурсі, по них не працюємо». Це далеко не вперше таке – русскіє знищують фпв-дронами своїх, які здаються в полон. У Другу світову були заградотряди з кулеметами, а зараз з дронами. Що ж, ми свою частину домовленостей виконуємо. Але на вікові традиції русскої армії ніяк не вплинемо. Пощастить увернутись русскому від рідного русского дрона і добігти до наших позицій – буде жити. Не пощастить – що ж. Така вона, матушка Расія. Вбиває своїх нелюбих дітей. На жаль, не лише своїх.Один плюс – дрони використали не по наших. До речі, в останні дні модно говорити про міжнародне право. Я от вірю в міжнародне право. А ви? Але чи вірить воно в нас? Не впевнений.Двоє русскіх таки добігли до рятівного полону. Навіть відносно цілі. Обмінний фонд поповнено.

Я поважаю поляків, які підтримують Україну. А особливо польських братів і сестер по зброї, які воюють за нашу і вашу свободу проти спільного московського ворога. Але останнім часом вже не вперше якісь польські політикани і борці з «бандеризмом» приїзджають до України та записують гнівні відео на фоні пам’ятника Бандері. В останні дні прямо загострення. Та і польський президент знову заявив про «невирішені історичні питання» з Україною. Чесно, це вже трохи набридло.Що ж, у зв’язку з цим продовжимо історичні екскурси з метою подолання подвійних стандартів. (Внизу давній мій текст)Давайте згадаємо про національного героя Польщі Юзефа Пілсудського. У 1887 році Юзеф Пілсудський заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III, засуджений до сибірського заслання. Потяг до атентатів на керівників окупаційного режиму зовсім як у молодого Бандери.Після повернення із заслання Пілсудський був організатором бойової школи у Кракові. За рапортами начальника Варшавського охоронного відділення (таємної поліції Росії) П. Заварзіна, школа "масово готувала вбивць та грабіжників". Приблизно так само польська влада трактувала дії ОУН по підготовці озброєного підпілля.Пілсудський керував бойовими групами, які вчиняли терористичні акти проти окупаційної влади та здійснювали експропріації (грабували банки та державні установи в інтересах визвольної революції ). Зовсім як оунівці та їх бойові групи на Заході Україні в 1930-ті.Під час Першої світової війни воював на чолі польської бригади на боці Німеччини та Австро-Угорщини. Тобто з точки зору Російської імперії та її союзників з Антанти був "колаборантом" і "зрадником", адже Пілсудський був народжений у окупованій Варшаві та був підданим Російської імперії. Бандера так само грав на протиріччях імперіалістичних держав та використовував їх конфлікти заради створення української держави. Так само воював з окупантами і так само був оголошений ними "зрадником".Будучи на чолі Польщі, Пілсудський спочатку війною знищив Західно-Українську Народну Республіку, а потім за спиною українців домовився з більшовиками про новий поділ України. Бандера на чужі землі ніколи не претендував і чужих держав не ділив. Тим більше ніколи не мав жодних угод з Москвою.У 1926 Пілсудський вчинив державний переворот в Польщі, після чого був встановлений жорсткий авторитарний режим. Були проведені каральні акції проти українців (так звана "пацифікація") та інших національних груп. Бандеру важко змалювати прихильником ліберальної парламентської демократії, але як бачимо і Пілсудський ним теж аж ніяк не був. У 1934 році завдяки Пілсудському відбулося підписання угоди з Гітлером, яка була одним з перших дипломатичних успіхів Третього Рейху та давала можливість німцям вільніше почувати себе на інших напрямках своєї політики. На знак особливої поваги Адольф Гітлер особисто був присутнім на панахиді за Пілсудським у 1935 році. Нагадаю, керівництво ОУН на чолі з Бандерою майже всю війну просиділо в німецькому концтаборі, а бандерівці під німецькою окупацією були оголошені поза законом.Так в чому проблема з Бандерою?

Це просто незбагненно, що в кінці 2025 року українські соцмережі знову обговорюють Булгакова. Ще раз.Булгаков відкрито, системно, послідовно зневажав українців, українську мову, ідею української незалежності. У цьому плані він нічого нового не придумав — це було до нього і це є зараз, називається «русскій мір».Це зрозуміло кожному, хто мав хоч поверхневе знайомство з його творчістю («Бєлая Гвардія», «Я убіл», «Кієв-город» і т.д.). Заперечувати це може лише той, хто:1. Нічого з вище переліченого не читав. 2. Знаходиться у тотальному запереченні очевидного і просто на чорне говорить біле. 3. Погоджується з ідеями Булгакова. 4. Всі три попередніх пункти одночасно. І ще раз. Ніхто не «забороняє» читати Булгакова. По-перше, це неможливо. По-друге, недоцільно. Для кращого розуміння предмета читати можна кого завгодно, хоч Адольфа Гітлера, хоч Сталіна, хоч Булгакова. Я от читав усіх цих трьох і нічого страшного зі мною не сталося. Але читати і публічно вшановувати — це абсолютно не одне і те ж. Памʼятник — це публічне вшанування. Це немає жодного стосунку до приватних оцінок і смаків, це елемент державної політики памʼяті. І ніяким боком, під жодним соусом українофоб Булгаков не може бути частиною української державної політики памʼяті. Бо це просто смішно — настільки це абсурдно. Але досі треба пояснювати очевидне.

Питання конфіскації та передачі Україні заморожених у ЄС російських активів на загальну суму 210 мільярдів євро — це один з поворотних моментів цієї війни. Європейські політики мають зрозуміти — логіка процедур мирного часу завершилася. Якщо це не стало ясно у 2014 чи 2022 році в Україні, то мало би стати ясно зараз — коли російська військова розвідка проводить спецоперацію по залякуванню європейських чиновників, а російські бойові дрони над територією ЄС перестали бути новиною. Настала логіка воєнного часу. Світоглядна, політична, мілітарна, економічна, юридична.Вже який рік іде найбільша з 1945 року війна в Європі. Війна вже не стукає, а ломиться в двері ЄС. Частково вона вже на території ЄС. Єдине, що стримує російську машину смерті від вторгнення вглиб континенту — Сили Оборони України. Європа все одно прийме цю реальність, зараз чи пізніше. Зараз — на своїх умовах, з меншими втратами і величезним шансом на успіх. Пізніше — на умовах ворога, з великою кровʼю та з туманними перспективами.Вибір потрібно робити тут і зараз.

Революція почалась 1 грудня 2013 року.Так, 21 листопада на Майдані зібрався стихійний мітинг проти рішення уряду скасувати підписання угоди про асоціацію з ЄС, на який зібралося спочатку кілька сотень, в перспективі декілька тисяч людей. Цей мітинг переріс у серію акцій протесту, найбільш масштабна з яких відбулася 24 листопада, коли вже були десятки тисяч і перша сутичка з беркутом перед Кабміном. Мало хто зараз згадує, що у ті дні було два Майдани — «громадський» власне на Майдані Незалежності та «політичний» на Європейській площі, організований опозиційними партіями. Це сталося через те, що лідери «громадського» Майдану тоді виступали проти партійної символіки та «політичних» гасел, у тому числі гасло «геть Януковича» теж вважалося «політичним», бо акція заявлялася як суто за підписання угоди про асоціацію з ЄС, а не проти влади як такої. Ще менш відомо, що після того як Янукович у Вільнюсі не підписав угоду, жодного плану дій в жодного з Майданів не було, ситуація не відчувалася як революційна, а протест поступово затухав. Станом на вечір 29 листопада відбувся по суті «фінальний» мітинг, «політичний» Майдан на Європейській був згорнутий, а «громадський» продовжував існувати лише тому, що кілька сотень активістів, в основному студентської молоді лишилися на ньому, і буквально сотня лишилися на ніч. У всіх було відчуття, що народ не піднявся на масовий протест, а радикальне крило, теоретично готове до «прямої дії» — не відчувало суспільного запиту на такі дії та не сприймало відмову від підписання угоди тим приводом, який потребує ставити все на кін та йти на пряме фізичне протистояння з режимом. Тому те, що сталося в ніч з 29 на 30 листопада, а саме максимально жорстка, нахабна і абсолютно неадекватно жорстока зачистка беркутом Майдану від невеликої групи майже дітей — стало шоком для всіх і тим самим спусковим механізмом, який запустив по справжньому незворотні процеси. Янукович і його відверто русняво-кримінальний режим невблаганно вів Україну або до поглинання Москвою, або до революції, яка мала б це поглинання зупинити. Це була справжня, глибинна причина. Але при незмінній причині — приводом до початку революції стало саме побиття студентів на Майдані. 1 грудня тектонічні плити історії почали рух, центр Києва був суцільним людським морем. Революція почалась. Про той день можна написати не те що пост, а книжку. Було відчуття, яке буває тільки у такі переломні моменти, коли історія починає рух — що можливо все. І так, на Банковій 1 грудня були ніякі не провокатори, а козаки, які перші вирішили не чекати поки нас розстріляють, а діяти, хай і стихійно. Чимало з них уже навічно в строю, а дехто вже має майорські та полковничі погони і командує батальйонами та полками на фронті.Хто один раз відчув себе частиною Нації — залишиться з цим відчуття назавжди.

Виглядає що чергова серія «мирних перемовин» стрімко перетворюється на фарс. Особливо після вчорашнього зливу розмов Уіткоффа з його московськими друзями. Хто переживав (справедливо) що нас зливають, і хто сподівався (наївно) що якимось магічним чином Московія перестане хотіти знищити нас і «скоро все це завершиться» — усім варто повертатися у нашу реальність, якою вона є. Треба зміщувати фокус суспільної уваги з перемовин, які скоріш за все як завжди ні до чого не призведуть — до реалій на фронті та в тилу. Перше залежить від нас лише дуже частково, а от друге — повністю. Покровськ, Мирноград, Костянтинівка, Сіверськ, Купʼянськ, Гуляйполе — ось наш порядок денний на найближчі тижні й місяці.Проблеми все ті ж: справедлива мобілізація і поповнення бойових підрозділів, вирішення проблеми СЗЧ (у тому числі змога оперативного повернення на фронт після СЗЧ), покращення управління та взаємодії, знищення пʼятої колони, чортів та рішал у тилу. Поки тримаємо у руках зброю — ми творці, а не жертви історії.