Я не вірю і ніколи не вірив, що у Московії можлива революція європейського типу: за свободу, за права, за вольності, за честь. Як було не раз у нас. Московський історичний досвід – це смута та кривавий кримінальний бунт, а також багата історія палацових переворотів. Царів і генсеків душили шарфами, їм розбивали голови табакерками, їх розстрілювали у підвалах, їх лишали кілька діб конати у калюжі власних нечистот. Коли сьогодні черговий зет-воєнкор чи ще вчора абсолютно лояльний Кремлю пропагандист останніми словами поносить Путіна – він висловлює загальну думку цього середовища. Середовища вчорашніх лоялістів. Вони зневажають і ненавидять царя, вважають його винуватцем жалюгідного провалу, слабаком, дурнем і мудаком. І це почуття зневаги настільки сильне, що стає сильнішим за страх. Це важливий етап на шляху до табакерки. Незадоволення, тихий ропот і навіть ненависть хоч всього насєлєнія, від зеків до олігархів – це ніщо. Загальна зневага і відчуття того, що цар слабак і дурень – це зовсім інше. Це вже грунт для лютого 1917 року. Але все ж не варто чекати швидкого падіння Путніа. І не варто сподіватися, що йому на зміну прийдуть «хорошиє русскіє». Скоріш за все прийдуть абсолютні відморозки з вайбом прігожинщини. До речі, як тут про цю саму прігожинщину не згадати, це пролог-фальшстарт того самого процесу, який ми бачимо зараз. Але смута в Московії – це завжди наш шанс. Смута буде.