(Північно)європейська інтеграція. Чому Норвегії варто вступити до ЄС разом з Україною. Головне з допису Мінни Аландер:Регіон Північної Європи, до якого належать Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція, вирізняється давньою традицією регіональної співпраці. Попри регіональну співпрацю, Північна Європа залишалася розрізненою щодо рішення приєднуватися чи не приєднуватися до євроатлантичної інтеграції. Данія, Ісландія та Норвегія стали країнами-засновницями НАТО, тоді як Швеція обрала нейтралітет у часи холодної війни, а Фінляндія взагалі не мала такого вибору – через договір про дружбу з Радянським Союзом, укладений унаслідок миру, яким завершилася Друга світова війна. Данія стала єдиною північною країною, яка вступила до Європейської спільноти – попередниці Європейського Союзу – ще за холодної війни: 1973 року, в одній хвилі розширення з Великою Британією та Ірландією. Норвегія двічі подавала заявку на вступ до Європейської спільноти в складі тієї самої групи, однак обидва рази це розширення відхиляли через заперечення президента Франції Шарля де Ґолля проти членства Великої Британії. Згодом норвежці на референдумах 1972 року, а потім і 1994-го, коли до ЄС вирішили приєднатися Швеція та Фінляндія, проголосували проти вступу до Європейської спільноти/ЄС. Ісландія подала заявку на членство в ЄС 2009 року, але перервала переговори 2015-го. Регіональна співпраця північних країн розвивалася на тлі ширшої європейської інтеграції та (не)участі в ній цих держав. Розбіжність у членстві в євроатлантичних організаціях і далі залишалася перешкодою для тіснішої регіональної співпраці. За винятком Фінляндії, єдиної північної країни в єврозоні, жодна інша північна держава не інтегрувалася з ЄС без застережень. Швеція та Данія не запровадили євро як валюту, а Данія спершу мала ще три винятки після того, як Маастрихтський договір 1992 року, що перетворив Європейську спільноту на Європейський Союз, було відхилено на данському референдумі. Тоді як держави-члени ЄС – Швеція та Данія – мають власні винятки, країни поза ЄС, Норвегія та Ісландія, обрали тісні відносини з Європейським Союзом і долучилися до низки напрямів європейської інтеграції. Обидві держави є членами Європейського економічного простору (ЄЕП), що надає їм доступ до внутрішнього ринку ЄС, а як члени ЄАВТ вони також входять до Шенгенської зони. Норвегія обрала якнайтісніше партнерство з ЄС, зупинившись за крок до повноцінного членства, – подібно до відносин Фінляндії та Швеції з НАТО аж до їхнього вступу 2023 та 2024 року відповідно. І так само, як її сусіди в межах НАТО, Норвегія стикається з недоліками участі без членства: у січні 2025 року уряд країни розвалився через імплементацію енергетичних правил ЄС. Ще один наочний приклад ризиків, пов'язаних із таким "напівформатом" Норвегії з ЄС, – небезпека опинитися під перехресним вогнем у тарифній війні між Трампом і ЄС; саме ця загроза й спонукала велику норвезьку делегацію, зокрема 30 керівників компаній, вирушити до Брюсселя у квітні 2025 року, щоб запевнити ЄС у своїй прихильності.  Норвегія та Ісландія стали б бажаними новими членами, причому особливо Норвегія мала б у ЄС значну вагу завдяки статусу головного постачальника газу до Європи – на неї 2025 року припадала майже третина імпорту природного газу до ЄС. Але якщо для цих двох північних країн членство в ЄС було б лише приємним доповненням, то для України, а певною мірою і для Молдови, питання вступу до ЄС – це питання життя і смерті. Попри геополітичну терміновість, євроінтеграція України навряд чи буде безболісною через вплив, який її вступ матиме на Спільну аграрну політику ЄС. Пов'язавши вступ України і Молдови з хвилею північного розширення, ЄС може змінити наратив на переважно позитивний. Особливо Норвегія могла б переважити шальки терезів, якби вирішила прив'язати власний вступ до вступу України. Якщо колись і існувала ситуація, вигідна для всіх сторін, – то це саме вона. Стільки перемог одразу!