game of stories

​Насильство без демонстрації насильства: як використати це у власних історіяхСила непрямого насильстваНаприклад, фільмам не завжди потрібно показувати насильство, щоб ви його відчули.Вони створюють відчуття насильства через напругу, ритм і натяк. Замість того щоб показувати сам акт, вони спрямовують вашу увагу в інше місце — і дозволяють вашій уяві самостійно завершити момент.У фільмі «Психо» сцена в душі використовує монтаж і звук замість прямої демонстрації насильства.Перервати сцену в найнапруженіший моментСцена поступово веде до насильства, а потім різко обривається.Так зроблено у фільмі «Скажені пси»: камера відвертається під час сцени з відрізанням вуха. Ви це чуєте, але не бачите.Використовуйте звук замість зображенняНехай звук передає насильство.У «Щелепах» невидима загроза будується через звук. А ось тут я детальніше писав про те, чому у цьому фільмі так рідко показували акулу. Показуйте наслідкиФокусуйтеся на наслідках, а не на самому акті.У фільмі «Сім» ми ніколи не бачимо самих злочинів — лише місця злочину. І кожне нове відкриття лякає сильніше за будь-яку пряму сцену насильства.Діалог важливіший за демонстраціюНе обов’язково показувати сам акт насильства.У «Темному лицарі» історії Джокера створюють насильство у вашій уяві.📝Придбати ґайд «Сторітелери»🎬Підпишись на game of stories

​Чому іранська пропаганда перемагає американську — і чому це урок для кожного, хто розповідає історіїThe Economist випустив текст, де описав феномен, який має вивчати кожен, хто займається сторітелінгом: іранська пропагандистська машина обіграла Голлівуд і найбільшу наддержаву світу на її ж полі. Як?Три принципи, які вони використовують — і які працюють завжди:1. Знай свою аудиторію краще, ніж вона знає себе. Замість «Смерть Америці!» — відео про острів Епштейна, черги на призов і зростання цін на нафту. Вони б'ють по тому, що вже болить у молодих американців. Не нав'язують чужі проблеми — підсилюють власні страхи аудиторії.2. Конкретний образ сильніший за абстрактну ідею. Піт Хегсет не «корумпований міністр» — він п'яниця з татуюваннями хрестоносця. Трамп не «брехун» — він персонаж, у якого буквально горять штани, поки він оголошує перемогу. Деталь = довіра.3. Тон важливіший за аргумент. Найефективніші меседжі озвучують не реальні іранські лідери, а їхні Lego-версії. Весело та без пафосу. Бо пафос відштовхує, а гумор — запрошує.Іронія в тому, що диктатура, яка карає жінок за відкрите волосся та вбиває власних громадян, розповідає кращі демократичні за формою історії, ніж країна, яка вигадала Голлівуд.Іранці зрозуміли те, що часто забувають «великі»: людям байдуже, хто розповідає історію, якщо вона резонує. Lego-Трамп зі штанами, що горять, — це не політика. Це архетипна комедія: пихатий правитель, якого висміюють піддані. Ця структура існує від Арістофана до TikTok.Хороша історія — це не привілей добрих. Це навичка. І якщо ти її не прокачуєш — хтось інший використає її замість тебе.🎬Підпишись на game of stories

Квентін Тарантіно — про те, як він ледь не відмовився від роботи над фільмом «Безславні виродки»:Я буквально почав думати, що, можливо, написав роль, яку неможливо зіграти. І одного ранку я подзвонив продюсерам. Сказав: «Хлопці, я не хочу нікого лякати, але я не знаю, чи ми знайдемо Ланду. Я не впевнений, що ми взагалі знайдемо ідеального Ланду.І якщо ми не знайдемо ідеального Ланду, я краще не буду знімати цей фільм». І мушу віддати належне продюсерам — вони не запанікували. Вони просто подивилися на це дуже спокійно — вони зрозуміли та сказали: «Окей, тоді цей тиждень — це Ланда, Ланда, Ланда, Ланда, Ланда. Якщо ми пройдемо через усе і нікого не знайдемо — значить, ти маєш рацію. Немає людини, яка могла б зіграти цю кляту роль». І того ж дня Крістоф Вальц зайшов до кімнати — буквально увійшов, як на сцену. Я не знав, хто він такий. Він почав читати сцену. І вже десь через три хвилини з майже двадцятихвилинної сцени — щойно він перейшов на англійську, відчув ритм і почав ловити інтонації — ми з Лоуренсом переглянулися й зрозуміли: ми знімаємо цей фільм. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​10 порад, як круто представити персонажаНемає єдиного правильного способу представити персонажа, але варто задуматися, що саме ваше знайомство з ним говорить про нього читачеві.1️⃣ Обирайте імена, що працюють на персонажа: ім’я може розкрити культуру, соціальний клас або епоху. Нехай воно працює на персонажа.2️⃣ Робіть імена зрозумілими: уникайте схожих, заплутаних або надто довгих імен. Простота допомагає читанню.3️⃣Підсвічуйте ключові деталі: давайте лише найважливіші риси (вік, стать, особливості), щоб уникнути плутанини далі.4️⃣Будьте лаконічні: пропускайте зайві описи зовнішності, якщо вони не важливі для сюжету.5️⃣Опишіть персонажа одним сильним реченням: воно має передавати його суть.6️⃣Показуйте, а не розповідайте: розкривайте характер через дії та діалоги, а не через пояснення.7️⃣Зробіть це таким, що запам'ятовується: використовуйте гачки — суперечності, загадки або емоційні моменти, щоб зачепити увагу.8️⃣Створюйте очікування: показуйте персонажа очима інших, щоб додати інтриги.9️⃣Робіть персонажів різними: додавайте контраст у діях, діалогах і ролях, щоб вони не зливалися.🔟Використовуйте середовище: нехай оточення розкриває персонажа — наприклад, безлад у квартирі або захаращене авто.🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Чи справді Пенні кинули? Нещодавно бачив таку думку, що сценаристи серіалу «Теорія великого вибуху» познущалися над Пенні у фіналі шоу. Зараз буде спойлер фіналу, тому якщо ви ще не дивилися, або просто не хочете його знати — не читайте далі. Отже, в останньому епізоді стає відомо, що Пенні вагітна й у них з Леонардом буде дитина. Але буквально за кілька епізодів до цього — у Пенні та Леонарда були розмови про дітей і Пенні переконувала в тому, що вона цього не хоче і крапка. А тут бах і вже вагітна. Як так? Очевидна відповідь — на її бажання наплювали заради класного обрамлення історії. Бо коли Леонард вперше зустрів Пенні — він сказав, що їхні діти будуть гарними та розумними. Тоді це звучало, як прикол. Але зрештою вони одружулися. І саме цю заяву свого найкращого друга згадав Шелдон під час промови з приводу вручення йому Нобелівської премії. Але я не вважаю, що саме тут кинули Пенні. Адже чи дійсно вона не хотіла дітей? Всі історії побудовані на конфліктах. Конфлікт у «Теорії великого вибуху» базувався на тому, що у світ ґіків-фізиків залітає провінційна дівчина, яка працює офіціанткою, та мріє стати акторкою. І це було смішно. Це протистояння двох абсолютно різних світів. Це зробило шоу таким, яким його полюбили. Але ж не можна роками їхати лише на тому, що просто Пенні їх не розуміє. Тому доводилося завжди шукати інші конфлікти. Найпопулярніший — стосунки Леонарда та Пенні. Там мабуть кожен другий персонаж згадував про те, як вони не підходять один одному. Або вони сварились через фінанси та інші історії. Небажання дитини — це просто ще одна можливість зробити конфлікт для конкретного епізоду, а не показати принципи Пенні. І якщо казати про те, що когось кинули, так це більше Шелдона. Багато років його розвивали, робили більш «людяним», який вже краще почав розуміти інших, знайшов любов, одружився. Але про все це забули й зробили максимально еґоїстичного Шелдона в останньому епізоді заради того, щоб створити зворушливу сцену з промовою Шелдона. І це вийшло! Хіба можна було не плакати під час його виступу? Тому так, в таких серіалах, які побудовані просто на смішних ситуаціях, іноді доводиться жертвувати тим, про що принципово заявляли раніше. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

Як курс з письменницької майстерності допоміг кар'єрі Ребекки КванOdyssey Writing Workshop — це шеститижневий курс, який щоліта проводиться в кампусі Коледжу Святого Ансельма в Гоффстауні, Нью-Гемпшир, США. Його заснували у 1996 році і цей воркшоп спрямований на допомогу авторам у вдосконаленні їхніх навичок написання фентезі, наукової фантастики та жахів.Програма поєднує в собі поглиблені лекції, детальний зворотний зв'язок та індивідуальне наставництво. Заняття проходять понад 4,5 години на день, 5 днів на тиждень, а студенти використовують вечори та вихідні для написання, обговорення робіт однокурсників та виконання інших завдань.В 2016 році цей воркшоп пройшла Ребекка Кван. До Odyssey у неї була лише одна жорстка і непохитна умова: писати 2000 слів на день, кожного дня, незалежно від того, наскільки вони погані. «Я ніколи не відвідувала курсів з творчого письма, тому абсолютно не розумілася на ремеслі, структурі сюжету чи створенні світу. Я купила кілька книг про жанрове письмо і вчилася по ходу роботи, використовуючи підхід «зроби сам».Я інтуїтивно використовувала багато хороших технік і прийомів, але Odyssey допоміг мені усвідомити, як правильно їх використовувати. Я також мала купу поганих звичок, і Джин Кавелос допомогла мені їх позбутися. Odyssey прийшов у моє життя саме в потрібний момент. Я втратила впевненість у собі та своїх навичках письма, але воркшоп допоміг її повернути. Я не впевнена, чи змогла б написати другу книгу без підтримки Джин.Одне із головних правил, яке я завжди використовую: на кожному етапі плану головний герой має щось робити. Кожен крок має бути прямим наслідком вибору головного героя, незалежно від того, чи є він успішним», — розповідає авторка. У 2024 році Ребекка Кван повернулася до Odyssey Writing Workshop як запрошена лекторка, ділячись своїм досвідом та знаннями з новим поколінням письменників.in book we trust

Останнім часом все частіше бачу такі пости: зекономте свій час на вигадуванні ідей для контенту. Ось класні промти, які зроблять так, щоб за тебе все придумував штучний інтелект. Я нормально відношусь до ШІ. Але це просто асистент: він може знайти тобі необхідну інформацію, навіть ту яку ти ґуґлив би 2 години, відредагувати текст, запропонувати якісь альтернативи і так далі. Тобто це ідеальний варіант прибрати рутинну зі свого життя й довірити її цьому асистенту (але тут варто пам’ятати, що треба писати нормальні промти й просити його підтвердження інфи). Для чого ж прибирати рутину? Саме для того, щоб мати можливість зайнятися креативною частиною своєї роботи. Придумування постів/форматів/історій — це і є креативна частина. І жоден штучний інтелект не здатен це зробити краще людини. Бо, як мінімум, насправді це зовсім не інтелект, він не вміє думати. Ось тут я постив класну цитату Ріка Рубіна саме про це, що якщо дати одну креативну задачу різним ШІ — відповіді будуть однакові або максимально схожі. А якщо 5 різним в його прикладі режисерам — буде 5 різних ідей. І в цьому взагалі сенс. Ви прибираєте якусь нудну рутину, натомість зосереджуєтесь на креативній частині й робити її такою, якою ви є людиною. Ніхто за вас це не зробить. Тренди і так далі — це все ок, але ми всі, як споживачі контенту, хочемо бачити вас, хочемо бачити автентичний контент, який можливий лише, якщо його придумаєте ви. Тому не треба на це вестись. ШІ може бути вашим хорошим помічником, але точно не тим, хто буде вигадувати класні креативні чи ідеї для контенту. Максимум — середні, які ніяк вас не будуть виділяти. І це не справа в промтах. Справа в тому, що ви людина, а він — ні. Що ви маєте інтелект, а він — ні. P.S. І загалом, нам всім треба частіше тренувати свій мозок і ось думання та вигадування креативних концепцій це класний тренажер. Я по собі знаю, що якщо я кілька днів чи тижнів, не роблю щось таке, то просто вже не можу думати на своєму рівні. Штучний інтелект повинен забирати нудну частину вашої роботи й залишати вам можливість думати та створювати. 🎬Підпишись на game of stories

​4 звички, які допоможуть всім, хто пише тексти 1. Перестаньте імпровізувати. Поставте ціль, яку можна виміряти «Спробую щось написати цього тижня» — це зовсім не те саме, що «Я напишу 3 000 слів цього тижня».Одне — розмите. Інше дає мозку чітку мішень. Якщо залишити хоча б трохи простору для маневру, мозок ним скористається, бо його базова функція — економити енергію.Перестаньте залишати місце для виправдань. Визначте, куди вам треба цілитися, і тримайте себе в цьому фокусі.2. Не тікайте від невдач Невдача — це не кошмар, як нас привчили думати. Це нормальна і необхідна частина процесу письма.Ти не зробиш усе ідеально з першої спроби — для цього й існує редагування. Якщо кожну помилку сприймати як доказ, що «це не твоє», ви ніколи не дійдете до фіналу.Помилятися — не означає провалюватися. Це означає вчитися тому, що працює.3. Перестаньте писати лише тоді, коли є натхнення Якщо ви пишете тільки тоді, коли є натхнення або настрій, вам можуть знадобитися десятиліття, щоб завершити книгу або сценарій (якщо взагалі вийде дійти до кінця).Дехто з письменників готовий миритися з таким темпом. Але якщо ви — ні, доведеться перестати чекати натхнення й почати з’являтися до роботи з дисципліною.Регулярне письмо, навіть у «не свої» дні, це різниця між балуванням і реальним фіналом.4. Створюйте більше, ніж споживаєтеКупа збережених корисних матеріалів можуть надихати, але вони не писатимуть за вас. Споживання контенту здається продуктивним, але не дає результату. Справжній прогрес відбувається в моменті створення. Єдиний спосіб завершити історію — це реально її написати.🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

Тімоті Шаламе сказав, що «Інтерстеллар» — його улюблений проєкт, у якому він коли-небудь знімався:«Хоча моя роль в “Інтерстелларі” не дуже велика — здається, я був 12-м у списку виклику на знімання. Цей фільм прийшов у моє життя в момент, коли ні в житті, ні в кар’єрі ще нічого не було визначено. І він залишився моїм улюбленим проєктом з усіх. Це фільм, який я передивлявся найбільше — більше, ніж будь-який інший фільм в історії людства. Я неймовірно вдячний, що був частиною цього проєкту. І якщо зараз у моєму житті період достатку й хороших речей, то тоді він став для мене маленьким смарагдом. Він з’явився саме тоді, коли мені це було дуже потрібно». Днями Тімоті розмовляв з Крістофером Ноланом перед показом фільму, й Шаламе там сказав:Коли я отримав роль, я загуглив проєкт, і в оригінальній версії історія була про батька і його сина. Я подумав: “О, чоловіче. Я зробив це!” Ось що відповів Нолан:Ніколи не вір тому, що читаєш в інтернеті. Ось тут я писав, чому цей фільм не про космос. А тут про те, чому Крістофер Нолан не користується смартфоном. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

Після серії успішних фільмів на початку кар’єри режисер Пол Томас Андерсон став надто гостро усвідомлювати очікування — необхідність щоразу перевершувати власні попередні роботи.Це призвело до періоду, коли він писав сценарії, які з кожним разом дедалі більше ненавидів.«Мені стало по-справжньому погано від того, як я пишу, — сказав він. — Це було жахливе відчуття». Одного дня, почуваючись особливо пригніченим, Андерсон пішов прогулятися Лондоном і випадково зайшов до букіністичної крамниці. Там його погляд зупинився на одній книжці.«Її було важко не помітити, — згадував він. — На обкладинці величезними червоними літерами зі знаком оклику було написано “Oil!”. А ще там була красива картина Каліфорнії — місця, звідки я родом». Андерсон купив роман Oil! Аптона Сінклера і невдовзі захопився історією безжального нафтового магната та його нав’язливого прагнення до багатства на початку ХХ століття.«І, чесно кажучи, якось одного дня — просто від нудьги, — я почав брати шматки з цієї книжки й переписувати їх як свої, у формі сценарію. Я не думав, що адаптую роман. Але слова просто почали «липнути». Вони виглядали дуже добре. Дуже-дуже добре. І це було неймовірно надихаюче». Не до кінця усвідомлюючи, що пише сценарій, Андерсон створив те, що сьогодні багато хто вважає його шедевром — There Will Be Blood («Нафта»).Насправді значуща, творча робота часто народжується з того, що не виглядає продуктивно: • прогулянки, як тут у випадку Стіва Джобса • просто сидіти та нічого не робити • читання книжок, які, здається, не мають жодного стосунку до твоєї справи • робота, яка не дає миттєвого видимого результатуКоли Пол Томас Андерсон гуляв Лондоном, заходив у книжкові крамниці й читав Oil!, він зовсім не виглядав людиною, зайнятою роботою над новим фільмом. Але він його створив. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories