🚀 У 1968 році вийшов класичний науково-фантастичний фільм Стенлі Кубрика 2001: A Space Odyssey, сценарій якого писався разом з Артуром Ч. Кларком, англійським письменником-фантастом.Особисто я ані книжки не читала, ані фільму не переглядала, хоч це й входить до моїх планів, однак Лі Брекетт усе ж якось вдалося втілити задумане мною в реальність: стрічку вона-таки дивилася й пригадала про це в діалозі з Тоні Макліном, коли той брав у неї інтерв’ю. Ремарка письменниці про стрічку була жорсткою, але дала поштовх цікавим роздумам про науково-фантастичне кіно, тенденції тогочасного жанру та… песимізм:МАКЛІН: Ви ж бачили 2001, чи не так? Чи ви б не назвали це науково-фантастичним фільмом?БРЕКЕТТ: Мушу визнати, я вийшла десь посередині.МАКЛІН: Тому що у ньому немає нічого «життєствердного» [перед цим вони розмовляли про те, що сучасній для них фантастиці не вистачає епічної помпезності, «іскри», меншої прив’язки до академічності, до якої письменники починали вдаватися все частіше]?БРЕКЕТТ: Мені він здався тупуватим. Початкова сцена, на мою думку, була чарівною […]. Що ж, мені шкода, та це просто не моє. Я сам фільм не критикую.МАКЛІН: […] А які ваші улюблені науково-фантастичні фільми?БРЕКЕТТ: The War of the Worlds.МАКЛІН: А як щодо Them?БРЕКЕТТ: Them теж.МАКЛІН: А як щодо The Body Snatcher’s Дона Сіґеля?БРЕКЕТТ: Так, це було добре, дуже-дуже добре. Forbidden Planet — той, що ж Вальтером Піджеоном, про креллів та стародавню цивілізацію […]. А ще Rocket Ship XM, хіба що з винятком того ідіотського сюжету, коли вони вирушають в одне місце, в якому все летить шкереберть, й згодом опиняються в іншому, в яке насправді б могли потрапити ще спочатку… Це був хороший фільм. Всі фани його зненавиділи. Мені ж сподобався безкомпромісний кінець: вони мають розбитися й ніщо їм не допоможе.МАКЛІН: Тож ви не проти песимізму в сучасних науково-фантастичних фільмах?БРЕКЕТТ: Песимізм мені теж набридає з однієї простої причини: окрім наукової фантастики я ще також величезна прихильниця стародавньої історії ще з тих пір, як я, будучи зовсім малою дитиною, у школі поближче познайомилася з давнім світом. І він завжди був таким місцем, Господи, сповненим конфліктів, кровопролиття, епідемій, голоду. Він сам собою перевертався догори дриґом три чи чотири рази. Клімати змінювалися. Цілі види вимирали. Тамерлан перерізав сім тисяч своїх же людей. Хрестоносці повбивали сімдесят тисяч в Єрусалимі. Це світ жахливий — він завжди таким був. А ще він надзвичайно прекрасний — я люблю його. Я проживу недостатньо довго, але побачити те, що хочу. Я не поділяю песимізму з приводу того, що все просто жахливо й людство занепадає. Ні, я такого не маю! Я не маю параноїдального погляду на світ, який є в деяких з письменників, що є для них цілком прийнятним. Їхнє право й я бажаю їм радості від цього.