фінчер кубриком

Смерть жінки заманює федерального агента в нескінченні ліси Національного парку Йосеміті, де законам немає місця, а природа підкоряється лише власним правилам. Педро Паскаля стало настільки багато, що його тепер бачать і в Еріку Бана в новому серіалі «Неприборканий» (він і дійсно дуже схожий на Джоела в екранізації TLOU). За сюжетом спецагенту Служби національних парків США надсилають у допомогу молоду колегу, яка не має відповідного досвіду - усталене кліше, яке тут дуже добре працює, додаючи легкості. У чому страждає проєкт, так це у звичному для Netflix драматичному стилі та надмірному психологізмі. Зрештою, це було і у їхньому цьогорічному «Відділі нерозкритих справ», але переживання головного героя «Неприборканого», Кайла Тернера, демонструються більш живими.Шоуранерами виступили Елль Сміт і Марк Л. Сміт. Найяскравішою сторінкою у фільмографії другого безсумнівно є «Легенда Г’ю Гласса», але цього року на Netflix він випустив і «Первісну Америку». Тому стримінг лише від одного автора отримав два (нео)вестерна. Сміти (це батько та донька) разом працювали й над «Дочкою болотного короля» - доволі недооціненого трилера з Дейзі Рідлі та Беном Мендельсоном.У «Неприборканому» вони продовжили пригодницький детектив, але особисті драми, як на мене, тут були зайвими. Загибель сина головного героя ніяк не допомагає йому ні емпатувати смерті жертви, ні посилити свої детективні навички, намагаючись покінчити із серійними вбивствами у місті. Так і з персонажкою Наї Васкес - невідомо для чого нам тема її материнства та проблеми з батьком дитини, чи з колишньою дружиною Тернера, що досі насправді кохає чоловіка і переживає складність у проживанні горя. Цей детектив дуже банальний, розтягнений і завжди відхиляється від основної ідеї, яку можна розповісти одним епізодом. Жанр точно не у занепаді, тому мене дивує популярність «Неприборканого».Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Дастер»➖ «Тисяча ударів»➖ «Гіперкомпенсація»#житомирськийкінофестиваль

FX випустили майже рік тому мінісеріал «Нічого не кажи» (Say Nothing), і так як це номінант «Еммі», у вас з'явилася ще одна причина переглянути проєкт. Основним же фактором для мене було відстежити те, як ірландці, що можуть бути сьогодні прикладом для українців, говорять про свою історію. «Нічого не говори» - це дуже антибританський серіал. Пам'ятаєте «Kneecap» Річема Пепп'ятта? Цей проєкт буде солодкою лірикою поруч з розповідями про ув'язнення на роки та втрату очей і кінцівок за рух свободи.Сюжет починається з того, що самотню мати десяти дітей викрадають зі свого дому в 1972 році і більше ніхто не бачив її живою. Але жінка була лише однією з багатьох інших, які стали відомі під загальною назвою «The Disappeared». Події відбуваються у тому ж Белфасті, у одному з найгірших районів, у розпал боротьби і ми відволікаємось на групу інших героїв. У той час як інші дівчатка слухали казки про фей та ельфів, батько головних героїнь розповідав про втечу з в'язниці і те, як робити вибухівку. Вони - таке собі «покоління припинення вогню», ще до того, як термін набув популярності у 1990-тих. Вони вірять у ненасильницькі методи, силу «соляного походу» Ганді та можливість навчання у виші Дубліна. По інший бік - історія поколінь, що не можуть не протистояти нав'язаним ідеям, бо «сила в крові».Вже з другого епізоду розвивається розповідь про те, як формувалась та жила ІРА, якими були люди у цих воєнізованих групах та якою була поведінка їхніх опонентів - британської армії. Тут я одразу згадала «Маленьку барабанщицю» Пак Чхан Ука, що навіює схожість у динаміці та наративах, хоч і розповідає про інший, вигаданий бік історії Великої Британії, а саме про роботу Моссаду. Пояснення початкових сцен починається лише у четвертому епізоді, тому вам захочеться почитати про це все, аби зрозуміти більше. Шоуранер Джошуа Зетумер («Робокоп», «День Патріота»), Джо Муртаг («Стійка броня») та інші сценаристи крізь призму особистісних історій говорять і на тему ольстерських лоялістів. «Нічого не кажи» не лише засуджує політику Великої Британії, а і вкотре підриває авторитет державних діячів, як-от Джеррі Адамса, що все життя намагається відкинути власне минуле в ІРА, проте факти працюють проти нього. Серіал дотримується всього, з чим починав, він точно вартий перегляду, проте ближче до середини майже нічого не залишає для глядача, що, можливо, не чекав на такий деталізований сюжет.«Нічого не кажи» є екранізацією роману Патріка Раддена Кіфа, що час від часу пише для The New Yorker про політику, часто у розслідувальному ключі. До 2021 року він досліджував Purdue Pharma, випустив кілька статей, а потім видав і книжку «Імперія болю: таємна історія династії Саклерів», яку Netflix екранізували, проте я раджу переглянути не «Таблетку від болю», а «Ломку».FX є мережею одних з найкращих телевізійних проєктів на сьогодні через поєднання доступності історій, балансування між авторським та масовим, оригінальність сюжетів. Раян Мерфі, щоправда, зараз краще працює для Netflix, мені також не сподобався цьогорічний молодіжний серіал «Adults», що поступається «Гіперкомпенсації», але стримінг у вересні ще випустить соціально-політичний американський «The Lowdown» - чекаю, бо це потенційний прихований скарб.#житомирськийкінофестиваль

Дочекалася таки повного виходу сезону «Вбивцебота» від Apple TV+, подивилась і хочеться його навіть порекомендувати. По-перше, варто зазначити, що серію науково-фантастичних романів Марти Веллс «Щоденники вбивцебота» можна прочитати українською, щоправда, лише 4/7 книжок. Цей всесвіт авторка стабільно доповнює, тому зрозуміло, чому студія зацікавилась екранізацією.Серіал створили брати Пол та Кріс Вайц («Американський пиріг», «Назад на землю», «Мій хлопчик») саме за першим романом «Всі системи: небезпека»:Світ майбутнього. Космічними подорожами та планетарними місіями керують бізнес-компанії. Командам дослідників надають у супровід вартових андроїдів заради безпеки. Але в суспільстві, де контракти укладають з тими, хто запропонує найнижчу ціну, не надто переймаються безпекою… На далекій планеті команда науковців веде дослідження під наглядом наділеного самосвідомістю вартмеха, що хакнув свій модуль контролю і називає себе (але не вголос) вбивцеботом. Він не прагне тісних стосунків з людьми і по-справжньому хоче тільки одного: аби його лишили самого на достатньо довгий час і він міг розібратися в собі. Та коли з іншою дослідницькою групою стається лихо, вчені та їхній вбивцебот мусять докопатися до правди, щоби вижити. Apple TV+ не дає чітких цифр, але компанія та різні сайти, які формують рейтинги, стверджують, що «Вбивцебот» є одним з найпопулярніших серіалів стримінгу. У це складно повірити, адже попри рекламу, перегляди поступаються тим же «Друзям та сусідам». З іншого боку, ми не знаємо і скільки вартує епізод, аби зрозуміти наскільки легко/складно давалась розробка серіалу (деякі видання пишуть, що цифри могли сягати $10 млн. за серію - це підкреслює, що нарешті є стабільний стримінг, який готовий вкладатися у продукт, що необов'язково стане популярним). Apple TV+ дуже покладається на наукову фантастику, що виходить у них доволі вдалою, тому «Вбивцебот» нагадує «Привіт, майбутнє!» чи навіть «Таємницю бункера» з «Мандалорцем» за атмосферністю і «Космічний човен Калістер» за абсурдом. У Apple завжди хороші візуальні ефекти, образи, продакшн, у якому навіть попри простоту ніколи не виділяється грінскрін, та створення цікавих закритих всесвітів, частиною яких хочеться стати.Чи особливий космічний сюжет «Вбивцебота»? Ні, нас навіть не знайомлять з ним, крім жахливих створінь як частини небезпеки для команди. Тут намагаються невеличкими деталями розповісти про персонажів, але крім головного героя мало хто може зацікавити. Цей проєкт не орієнтується на те, аби опинитися у ваших топах - це радше версія відпочинку, бо здебільшого саме такою є функція серіалів. «У 356 серії "Місяця святилища" сюжет про нав-бота та капітана Хоссейна набирає обертів. Капець.. Мене це зачепило! Я дивлюся серіали не для того, щоб згадувати про те, що навколо мене! Я хочу відволіктися, коли навколо мене тотальна срака і стрес!» - розмірковує Вбивцебот, аналізуючи нещодавні події та свою улюблену мильну оперу, заради 19 сезону якої стер частину командної пам'яті. Складно сказати, що він у чомусь неправий: дії людей навколо нього нелогічні, вони набридливі, їхні емоції незрозумілі. Єдине, що Вбивцеботу треба - спокій та самостійність, тож якщо у вас теж є трішки схожої втоми, кількагодинний серіал здасться вдалим і легким. Просто від нього не треба нічого очікувати і однозначно варто дивитися «за раз». Схоже саме Apple TV+ стане головним стримінгом для комедії цього року.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Дастер»➖ «Тисяча ударів»🔺 «Гіперкомпенсація»#житомирськийкінофестиваль

Поки я готую нове відео про супергероїку, ось вам кілька коротких метрів, з яких починав Крістофер Нолан. Пам'ятаєте, до «Одіссеї» ходили чутки, що він хоче створити свій перший хорор? Так ось дебютною студентською роботою режисера був саме знятий на 8-мм кіноплівку фільм жахів «Tarantella» (1989) про страждання хлопця, якому сняться кошмари про павуків та демонів [можете побачити і молодого Нолана-актора].Короткий метр «Larceny» було представлено лише на студентському фестивалі у Кембриджі, UCL, 1996 року, де його назвали одним з найкращих. Але Крістофер Нолан сам продюсував цей проєкт, тому жорстко контролює права і ще тоді оголосив про заборону публікації (фільм є зокрема у архівах UCL). Того ж 1996-го режисер відзняв «Larry Mahoney», проте не наважився представити його комусь, крім друзів. Після відмови від фільму, квартиру Нолана пограбували і пізніше це стало ідеєю до повнометражного дебюту «Переслідування» - першої роботи автора з нелінійним сюжетом. 1997 року він також випустив сюрреалістичну містику «Doodlebug» з Джеремі Теобальдом про те, як «у своїй убогій квартирі чоловік намагається розчавити черевиком якусь комаху».Останнім на сьогодні коротким метром, над яким працював Крістофер Нолан, є 8-хвилинний документальний «Quay» про братів Квеїв, що працюють у ляльковій анімації.Випуск «Як знімає Крістофер Нолан» можете переглянути на каналі.

Щось захотілося трішки написати про новий сезон «Еммі», давно тут такого не було. У мене знову збігається реакція зі Скорсезе, бо, думаю, він тут теж крінжує, а не радіє номінації на старості років.Чомусь я не звертала увагу на те, що серіали у такій же глибокій кризі, як кіно. Можливо, через те, що вони гучніші, тому завжди легше знайти щось гідне, а можливо через те, що намагаюсь дивитись «тихі» проєкти. Коли я відмічаю собі серіали по #житомирськийкінофестиваль, то навмисно не включаю туди продовження чи антології. Для цього має бути окрема об'єднана категорія і логічніше було б мати «Драматичний серіал/Мінісеріал», «Антологія/Продовження». Якщо ми заберемо багатосезонний проєкт, що залишиться у головній номінації? Спойлер: два серіали - «Рай» і «Пітт». З комедійною категорією, власне, ситуація та ж. По-перше, це одразу виділяє гучнішого лідера, до якого прив'язуються з роками, по-друге, це показує погану роботу медіа, критиків та академіків, які не шукають нові проєкти, а лише штампують те, що рознесла реклама.Популярність серіалу «Початкова школа „Ебботт“» значно менша за «Покерфейс», але других не номінували. Є ніякий другий сезон «Дипломатки» і зарозумний «Рай» (так, він багато кому сподобався), але нема «Дисклеймера» чи «Презумпції невинуватості». І так всюди. Ніхто не дивився «Matlock» з Кеті Бейтс, але акторку номінують - не без того, що вона повідомляла про закінчення кар'єри, тому це гарний фінал. Ставити у цю ж категорію Беллу Рамзі, аби потім написати про те, що номіновано першу небінарну особу - це дещо. Як би я не любила «Розрив», але забити всіх з цього проєкту і «Білого лотоса» у «За найкращу чоловічу роль другого плану в драматичному серіалі» виглядає щонайменше дивно. Браян Тайрі Генрі виринув випадково з «Наркозлодіями» у номінації «За найкращу чоловічу роль у мінісеріалі або серіалі-антології, або телефільмі», як це було у нього 2022 року з «Мостом», тобто щось таки академіки дивляться.Багато чого очевидно було номіновано для статей зі словами «Це вперше». Ніяких телевідкриттів глядач собі не знайде. Але чи звертає хтось увагу на ці премії? Я вже навіть «Оскар» не додивлююсь. Краще подивіться мій старий випуск про фільмографію Мартіна Скорсезе, дід заслужив.

«Ейфорія», «Сварка», «Ідол», «Прокляття», «Симпатик» та багато інших відомих телепроєктів - це те, де А24 виступали співпродюсерами. 2025 року з ними вийшли два документальні історичні та кримінальні серіали, які ніхто ніде не бачив, «Such Brave Girls» у BBC Three придбали Hulu (скоро вийде другий сезон), а Amazon Prime повернули віру у сучасну комедію «Гіперкомпенсацією» від Беніто Скіннера та «Найщасливішою родиною США», над якою працювали Рамі Юссеф і Пем Бреді. Бреді раніше була сценаристкою «Рода-каскадера» Аківи Шаффера та анімації «Кракен-дівча на ім'я Рубі» Кірка де Мікко - обидва проєкти мають невеликі перегляди, абсолютно невідбитий бюджет і поганий гумор. Тому «Найщасливіша родина США» є радше серіалом Юссефа, адже він, як і головний герой Румі, народився в США у сім'ї єгиптян, а його юність припала на 2000-ні. І, звісно, ви можете знати актора та сценариста за «Рамі», що теж є певною автобіографією, за яку він отримав «Золотого глобуса».Але Юссеф попереджає: «Не використовуйте цей мультсеріал для репрезентації будь-якої з наведених спільнот - мусульманів, арабів, мешканців Нью-Джерсі. Харам: Аллаху, благаю, пробач, якщо якось схибили».Батько веде дошку лідерства в сім'ї, мати колекціонує чашки з принцесою Діаною, бо хоче розгадати таємницю її загибелі, сестра знущається з брата, а дідусь вчить, що дружити з йорданцями не варто, адже вони погані союзники через слабку армію, тому треба обирати лівійців, які за нього помруть. Сім'я живе у надмірній економії в Америці після подій 11 вересня 2001 року - дата обрана невипадково, бо довкола цього багато іронії всередині общини та американського життя. «Найщасливіша родина США» говорить про те, з якими складнощами асиміляції доводиться зіштовхнутися мігрантам та народженим в цій країні, але й про те, наскільки суспільство до абсурду радикалізоване (що, схоже, є основною формою розкриття теми у кінематографі останніх років). Головний герой є тим, хто прагне уникнути конфліктних ситуацій, в ньому багато сорому і трішки закоханості, тому тут є місце драмі, зрозумілої всім.Складно сказати, чи у «Найщасливішої родини США» є потенціал стати дійсно помітним продуктом, адже його не рекламували студії і це по-своєму авторське дітище, ви тут не надірвете живота від сміху, але деякі моменти дуже влучні. Якщо у вас є вільний вечір, ви з легкістю переглянете весь сезон (кожен епізод йде до 30 хвилин). З анімаційних оригінальних серіалів цього року, які не є аніме і не стосуються супергероїки, виділяються лише «Найщасливіша родина США» і «Звичайні Побічні Ефекти», тож чим не причина звернути увагу.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Тисяча ударів»➖ «Кіностудія»➖ «Етернавт»#житомирськийкінофестиваль

Серіал «Етернавт» від Netflix має першоджерело - аргентинський графічний роман Гектора Германа Естерхельда і Франсіско Солано Лопеса про те, як таємничий снігопад вбиває мільйони людей за один день, що стає першою частиною набагато небезпечнішої ситуації. Комікс швидко став одним із найпопулярніших у країні та Латинській Америці загалом. Якщо коротко пояснити логіку сюжету, то це історія про виживання, боротьбу, єдність, страх, вторгнення інопланетян та героїв, які повинні знайти спосіб залишитися в живих. Екранізувати комікс хотіли з 1968 року, проте жоден проєкт не вдавався - ні з американським продакшеном, ні з внутрішнім виробником, ні мінісеріал, ні анімація. Навіть серіал, який ми отримали зараз, почав розроблятися 2018-го.Для першої асоціації, з чим би порівняти його, знайшлись «Імла» та «Снігобур». І «Етернавт» якісний у своєму темпоритмі без просідань чи надмірної гостроти у екшені. До війни я б, можливо, сказала, що дії героїв нелогічні та занадто хаотичні, але думаю, що у реальності ми б вчинили так само, якби вижили - звісно, треба відкрити вікно, аби дізнатися, що коїться на вулиці, знайти своїх, боротися за провіант тощо. Переконана, ви знаєте людей, що у 2022 році свідомо видивлялися російських солдатів або танки і могли наражати себе на небезпеку. Через це у «Етернавті» я нікого не засуджувала, бо це нормально втекти з пакетом на голові, аби сніг не дістався шкіри, знаєш, що швидко задихнешся, але не будеш вбитий; нормально, що дитина раптово заплаче у відповідальний момент; нормально, що хтось романтизовано віддає своє життя для великої мети. Можливо, хотілося хіба більшої різноплановості у реакції на такий собі апокаліпсис у вигляді панічних атак, нескінченних сліз, відкритої агресії чи апатії, але те, що люди знаходять у собі сили на компроміс і йдуть далі, теж змусило мене прикипіти до екрану без телефону.Я не дивилася нічого у шоуранера «Етернавта» Бруно Стагнаро і відмітки на IMDb вказують на те, що мій випадок не виняток. Окремо хочеться відмітити операторську роботу Гастона Жирода, його загальні плани і ненудне розташування суб'єктів у середніх. Зрештою, у зимовому сетингу знімати саме задоволення і простіше, але команда дійсно постаралася. Виробництво всіх 6 епізодів вартувало $15 млн. (і принесло аргентинській економіці понад $34 млн.), тому порівняно з «Мікі 17» і його бюджетом у $150 млн., спецефекти та кольори теж виглядають дуже пристойно.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Тисяча ударів»🔺 «Етернавт»🔻 «Мисливець за головами»🔻 «Чотири пори року» #житомирськийкінофестиваль

Поки виходив «Ти», доти існувала ностальгічна прив'язаність до серіалів до 2015 року. Цей проєкт є симбіозом легкості наративу, простоти у мотивації та психології героїв, трішки романтики і комедії, активного осінту та детективу з трилером. Тут нема претензійності чи глибоких сенсів, тому якщо просто хочеться розважитися - це саме те.Що ж до п'ятого фінального сезону, то мені його складно оцінювати. Він дотримується тієї ж стилістики, зйомки, кліфхенгерів, тому є передбачуваним і без проблем задовольняє очікування глядачів. Через це не хочеться вмикати раціональне - тоді починає відволікати і псувати враження використання анаморфних лінз Todd-AO, з якими раніше працювали краще; стає неприємною хаотичність зрад головного героя від сезону до сезону, який газлайтить дружину і лише повторює «Я думав, вона побачила мене і моє нутро»; тема батьківства натягнута; дії Кейт Локвуд необгрунтовані та фактично її лінія зайва; другорядні персонажі карикатурні та вчиняють лише безглуздо, через що легко стають жертвами.Проблема і у тому, що ці думки все одно наздоганяють. Грег Берланті та Сера Гембле не згустили фарби у трилері, а розтягнули сімейну драму у стосунках сестер та чоловік-дружина, намагаючись у другій частині загравати зі стокгольмським синдромом і подвійним кетфішингом.Але: фінальний сезон був рівним і підсумував усе, що коїлось на екрані до цього. Гіпертрофований комплекс рятівника став на місце. Пенн Беджлі хотів зробити з Джо Голдберга сексуального хижака у виключно негативному образі, деконструювати його романтичну форму, і це теж вдалося. П'ятий сезон - хороше рівне закінчення. «Ти» - один з небагатьох проєктів, на яких трималась фінансова стабільність Netflix, тому цікаво, що дасть стримінг далі і чим закриє нішу.#житомирськийкінофестиваль

Ешлі Волтерс, Ерін Догерті та Стів Грем цього року з'явились разом не лише у «Юнацтві», а й у «Тисячі ударів», у якому точно відчувається стиль шоуранера Стівена Найта від кольорокорекції до зображення простих робітників-містян [до слова, Волтерс тепер і зняв три епізоди]. Легкими комедійними елементами проєкт нагадав мені і «Шерлока Холмса» Гая Річі з «Куртизанками» Мойри Буффіні та Елісон Ньюман - асоціації не підвели, бо до «Тисяч ударів» долучились Кокі Ґедройц та Нік Мерфі, що також знімав «Останнє королівство».Історія дуже проста, як і герої, що «жили та бились в лондонському Іст-Енді». Сценарій розкриває романтичну лінію, драму через расизм і фемінізм, історію через реальні нелегальні бої, асиміляцію, колоніалізм та банду «40 слонів». Тут нема хаотичних сексуальних сцен, бо кожна симпатія людей є чимось суто платонічно-трагічним та другорядним, тому «Тисяча ударів» розповідає більше про падіння та формування лідерів у політиці, у економіці міста, у репутації общини. Це також історія про дружбу, сім'ю та відданість, яка поступово завойовує нашу увагу, а не кидає у вир подій, намагаючись вразити.Окремо варто відмітити ритм та збитий сценарій, який навіть коли хоче розповісти щось глибше у лініях героїв, все одно залишається цілісним. Саме так Hulu новими серіалами і вибивається у лідери. Другий сезон вже готовий і обіцяє бути, можливо, навіть кращим. Послухайте інтро «Тисячі ударів» від Федеріко Джусіда - не можу не порівнювати з «Discombobulate» Ганса Циммера, хоч воно і простіше.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»🔺 «Тисяча ударів»🔻 «Зразкова американська сім’я»🔻 «Токсичне місто»🔻 «Звичайні Побічні Ефекти»#житомирськийкінофестиваль

Netflix пішов ва-банк і зробив серіал у дусі своїх надзвичайно успішних проєктів, адже «Резиденція» є ніби поєднанням всесвіту «Бріджертонів» [по-перше, це продукт Shondaland, по-друге, візьміть звідси кітч, гіперболізацію і швидкий ритм] та «Ножів наголо» [харизматична фактурна детективка, багато персонажів і цікавий, можливо, очевидний злочин].Не тільки Наташу Ліонн я люблю з часів OITNB, а й Узо Адубу. Вона завжди максимально природна у своїй грі, в міру комічна і драматична. Що не можна сказати у «Резиденції» про інших акторів - всі буквально заповнюють простір, а, наприклад, Кену Маріно було б добре грати лише у окремих епізодах ситкомів через профдеформацію. Гумор дуже спрощений та застарілий, що прирівнюється злочину, бо Адуба здатна створити запам'ятовувану героїню. У результаті їй просто не дали простору, забиваючи годинні епізоди гучним джазом і активним монтажем. Попри те, що «Резиденція» може розважити глядача, мені цей проєкт відчувався задовгим і, мабуть, кращою формою для нього був би фільм, з яким також можна було пізніше розгорнути франшизу [Раян Джонсом все одно підписався на трилогію всесвіту «Зоряних воєн», а ніша жила б].Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Токсичне місто»➖ «Первісна Америка»➖ «Поводься чемно»➖ «Резиденція»#житомирськийкінофестиваль