фінчер кубриком

Натрапила сьогодні на прямий ефір Павла Острікова і Іллі Полудьонного, де вони обговорювали короткий метр «Mia Donna» 2018 року. Так, у виробництво «Ти — космос» вклали багато, але для мене досі лишається важливішою саме та початкова фільмографія режисера. «Mia Donna» — це приклад однієї з найкращих художніх постановок в українському кінематографі. Саме тут я побачила дуже щиру і, що не менш важливо, символічну історію, де за 16 хвилин можна знайти багато пластів для рефлексій.Павло Остріков сказав, що на такий сюжет йому навіяли дитячі спогади про купівлю одягу з мамою на Хмельницькому базарі (досвід «з картонкою» отримало не одне покоління). Проте він вирішив перенести це в історію не про дитину, а про дорослого чоловіка. Точніше — про інфантильність чоловіка, яка перекочовує в сім'ю:Недорослішання проєктується і на шлюб. Наприклад, ти бачиш у коханій дружині маму, а з боку жінки це може виглядати інакше — можливо, вона й сама хоче бути мамою. Це певний баланс: всі рішення роблять головну героїню сильнішою і агресивнішою до нерішучості чоловіка; у певний момент зникає кохання і з'являється функція турботи. Ймовірно, це краще, ніж бути поодинці, але стосунки стають іншими, більш батьківськими. Колись я написала Павлу, бо дуже хотіла, аби він розібрав ключову сцену з «Mia Donna», тому ділюсь коротким випуском. Фільм доступний на Takflix до 17 березня (у всьому світі). Решту коротких метрів режисера знайдете тут, а ефір — ось тут.

Детективка-суперінтендантка веде боротьбу з власними демонами, намагаючись проникнути в думки серійного вбивці, який ховається за маскою зразкового сім’янина. Випадковий рілз із сексуалізованою сценою з Джилліан Андерсон «продав» мені «Падіння» Аллана К'юбітта, інші проєкти якого ви навряд чи бачили (ще у 2018-му я дивилася мінісеріал «Смерть і солов'ї», але він зовсім не запам'ятався). «Падіння» стало першою кримінальною драмою, яку Netflix дистрибутували, пішли численні перегляди, висока оцінка 8.1/10 на IMDb, кілька номінацій БАФТА — хотілося розгадати секрет успішності проєкту, про який я нічого не знала. Але у мене не те щоб вийшло, хоча я змусила себе переглянути всі три сезони.«Падіння» — це детектив, де ми одразу бачимо і протагоністку, і антагоніста. Глядачеві не залишають загадки: сценарій прискіпливо відстежує кроки поліції Північної Ірландії, не забуваючи про побут вбивці. Власне, на житті останнього часом навіть більший акцент — мовляв, ми таким чином проймемося темною стороною злочинця та дослідимо його мотиви. Прототипом Пола Спектора, який полює на молодих жінок у Белфасті, став Денніс Рейдер, відомий як BTK (абревіатура, що означає «зв'язувати, катувати, убивати»). Аллан К'юбітт хотів зрозуміти психологію маніяка, якого у буденному житті вважають нормальною людиною з роботою, дружиною та дітьми.Каст підібраний чудово, Джеймі Дорнану личить такий образ. Але якщо Джилліан Андерсон за замовчуванням магнетична, то сценарій загалом погано прописує персонажів, не даючи акторам простору для розкриття. Головне питання будь-якого детективу — чому людина йде на такий крок, що нею керує і як її зупинити? Белфастського вбивцю зображають як вихованця дитячих будинків, тому список причин його звірств до другого сезону виглядає як набір тез: «злочинна кар'єра, сексуальні проблеми, фізичне насильство, моральне насильство, гніт його прийомних батьків, несправедливе ставлення, травма голови, диявольське сім'я». До речі, ці фактори абсолютно не проговорюються — вони з'являються раптово у одній сцені на кілька секунд і вдало забуваються. Звісно, і сам вбивця мав би нарешті щось сказати про себе до кінця другого сезону — вийшло клішоване «любов у стражданнях» і «чому у когось є все, невже я цього не заслуговую». До цього намагаються повернутися у третьому сезоні, але чіткої розв'язки очікуваи не варто було.Зрозуміти мотиви намагається велика кількість серіалів і часто головний детектив чи/та глядач романтизує тему. Зі Стеллою Гібсон, яку зіграла Джилліан Андерсон, так і вийшло. Але якщо відкинути психологію, навіть вдавану, як і дослідження хворого фетишизму, у детективі має залишитися класичний поліцейський процедурал. Саме ця жанровість працює у «Падінні» найгірше. «Взірець північноірландського нуару» розсипається, навіть коли звикаєш до розтягнутого хронометражу: Спектор діє необережно, він залишає сліди, повертається на місця злочинів, по-дурному ризикує там, де це не потрібно. У свою чергу поліція має всі зачіпки, знає навіть про самого вбивцю, має фоторобот тощо, але просто нічого не робить. Зрозуміло, що автору потрібно було розтягнути історію на три сезони, і щоб це виправдати, він зробив поліцію Белфаста некомпетентною, загрузлою в бюрократії та внутрішніх чварах. Поліція тут не працює, а злочинець не діє розумно. Це просто дуже лінива гра у пінг-понг.Але я таки зрозуміла, чому цей проєкт виділяється з-поміж інших. Джилліан Андерсон створила образ, який став дещо революційним для жанру. Її героїня позбавлена емоційного хаосу, вона прямолінійна, владна і не вибачається за свою силу чи сексуальність. У серіалі часто проговорюється, що Стелла дивиться на чоловіків так, як зазвичай у кіно дивляться на жінок — як на об’єкт інтересу, а не суб'єкт. Це перевертає гендерні ролі з ніг на голову.#житомирськийкінофестиваль

Намагаючись змиритися зі смертю дружини, журналіст створює собі похмурий образ, щоб відштовхнути тих, хто прагне допомогти. Я дуже люблю Рікі Джервейса. Мені здається, немає іншої публічної людини, з якою у мене був би сильніший «конект» у питаннях життя та смерті, гумору чи політики. Якщо почитати його біографію, стає зрозуміло, що він завжди жив за логікою «щоб не плакать, я сміялась». Стосунки Джервейса з Джейн Феллон розпочалися 1982 року, одночасно з комедійною кар'єрою, і до сьогодні він ніжно плекає ці дві любові. 2019 року він випустив на Netflix новий «Офіс» — «По той бік життя» — зосередивши половину сюжету на собі як головному герої. Хоча Рікі не пережив того ж горя, що і Тоні, він привніс у серіал багато реального: друге ім'я дружини головного героя — теж Джейн, а самого шоуранера можна впізнати у персонажі за багатьма переконаннями, як-от атеїзм, боротьба за права тварин чи підтримка ЛГБТ+.Не думаю, що я коли-небудь почувався самотнім. Не думаю, що я коли-небудь страждав від депресії, як Тоні. Я втратив обох батьків і братів, сестер, а також усіх своїх домашніх тварин і кількох друзів. Але найгіршим для мене було б втратити свою другу половинку, — Рікі Джервейс для The Mirror.Дружина Тоні вмирає від раку. 25 років щасливого шлюбу, але більше часу їм не було відведено. Вони не хотіли дітей, завели собаку, мали непоганий будинок неподалік мальовничого пляжу. Тоні зустрічав Лізу з роботи, намагаючись підловити чи налякати — це була його мова любові, яка наповнювала її життя гумором:Я краще буду мертвий, але з нею, ніж живим, але з кимось. Його батько з деменцією живе в будинку для літніх людей, психолог — самозакоханий некомпетентний ідіот, а колеги по роботі — «купка найбільших невдах у світі, але гарна купка». Проте що б не сталося, у його свідомості лише померла дружина.Мені бракує сил. Без тебе поруч. Я досі не пройшов усі стадії скорботи. Є проблема із запереченням. Ніколи не заперечував, що ти померла — я не визнавав, що у мене почався психічний розлад. Думки про самогубство мені здавались нормальними. Думав, що це буде нормальний вчинок, і злився, коли люди казали, що у мене затьмарився розум. На мою думку, найбільшу цінність має саме перший сезон, але на цитати можна розібрати весь серіал. Чому нас вчить Джервейс?➖ «З хорошими людьми трапляються погані речі, як і з поганими — хороші. І, часом, ніхто у цьому не винен», — ДафнаНаш світ сповнений несправедливості. Тим паче, коли стається те, чого ми не могли б уявити і у найгіршому сні. Часто люди отримують не те, на що заслуговують, а мозок завжди шукатиме причину. Це важко прийняти, але це звільняє від зайвого почуття провини, коли стається щось погане.➖ «У мене страх, що я зроблю щось не так, тому не роблю нічого», — Тоні.У головного героя серіалу це переживання пов'язане зі смертю дружини. Його життя стало на паузу і тепер він не має з ким розділити побут, емоції та плани на майбутнє. Тому Тоні гризе провина: він не звик жаліти себе, йому соромно, бо «комусь гірше», він боїться нових стосунків, бо це здається зрадою Джейн. Але щодня чоловік шукав причину прокидатися і жити.➖«Наші особистості зіткані зі спогадів», — Енн.Це дає відчуття, що ви — та ж людина, попри всі зміни. Історія Тоні чи Енн — це виключно світлі спогади, тому роздумами вони повертаються до своїх коханих щодня. Але так само головний герой ставить собі питання «У чому сенс?», коли залишаються лише спогади, бо для нього важливо жити реальним життям.Історія могла зосередитися лише на Тоні і це був би ідеальний сюжет про депресію, горе та кохання. Але Джервейс розписав багатьох людей з їхнім унікальним життям, у якому варто насолоджуватися кожною хвилиною. Автора ненавидить індустрія, та це не завадило йому створити теплий серіал. Тому подивіться «По той бік життя», якщо ще не бачили, і зробіть висновок, хто ж такий Рікі Джервейс — вакцина чи надокучливий вірус.#житомирськийкінофестиваль

«Крадіжка» — це трилер про пограбування століття та звичайну офісну працівницю Зару (Софі Тернер), яка опиняється в його центрі. Типовий робочий день в інвестиційній компанії пенсійного фонду Lochmill Capital перевертається з ніг на голову, коли вривається банда жорстоких злодіїв і змушує Зару та її найкращого друга Люка (Арчі Мадекве) виконати їхні вимоги. Але хто б вкрав мільярди фунтів пенсій звичайних людей і чому? Зі спойлерами.Я не фанатка цього жанру, але випадково вирішила переглянути проєкт і початок мене справді зацікавив. Нас одразу кидають у вир подій, не забиваючи голову складною інформацією, хоча ми і чуємо про пенсійні фонди, біткоїни, банки-зберігачі, криптовалютний гаманець тощо. І нехай перший епізод не стає свіжим повітрям у трилері чи детективі, але початок дуже динамічний. Щонайменше Софі Тернер личить роль. Від неї нема відчуття втоми навіть коли впродовж епізоду ми стежимо лише за нею (нарешті вона позбулася шлейфу Санси Старк). Але я здивована, що її колегу, Арчі Мадекве, нещодавно номінували на BAFTA EE Rising Star Award. Можливо, таким способом британці намагаються підтримати «своїх», адже він поки не представив нічого помітного — чи ви його запам'ятали у «Солтберні», «Усіх страхах Бо», «Сонцестоянні»?У деяких рецензіях пишуть, що тут багато зайвих ліній, які не додають проєкту ваги. Та мені складно з цим погодитися — навіть навпаки, цього замало. Для того, аби розуміти мотивацію злочинців (та й взагалі всіх героїв історії), треба знати, хто вони. Мати Зари та її розмова з донькою пояснюють, хто ця дівчина, флешбеки з Люком — чому вони до цього прийшли. З іншого боку, ігрова залежність детектива Ріса демонструє подвійні сенси його залученості до розслідування та захисту, але сценарій це не прописує. Попри незначні діалоги, складно до кінця охарактеризувати персонажів, тому не залишається нічого крім того, аби стежити за ходом подій між Зарою, поліцією та MI5. Якщо вам подобається такий «трикутник переслідування», то питань не виникне. Так, кожна сторона має свій мотив, і те, що для одних є порятунком, для інших — загрозою. Але навіть у всього 6 епізодах сюжет сам себе з'їдає. Шоуранер Сотіріс Нікіас плутається у трьох соснах — трилер стає безглуздою грою на випередження, адже головна героїня змушена тікати від себе і всіх одночасно, щоб знайти доказ своєї невинності раніше, ніж її наздожене куля або наручники. Більше того: частково винуватців злочину розкривають наприкінці першого епізоду, а з другого частково можна зробити висновок про організатора. Кримінальний світ не такий і страшний, адже не відчувається загроза та інколи вона карикатурна.Проте на загальному «полотні» останніх телепроєктів «Крадіжка» виглядає непогано. Зі «свіжого» я чекала на вихід детективної драми «Заплутана історія Аманди Нокс» — і це дуже нудно, подивилася «Вождя війни» — занадто нішева сторінка історії. Але можу порадити «Смерть Банні Мунро» за романом Ніка Кейва — секс, алкоголь, рок-н-рол і тема батьківства з харизматичним Меттом Смітом.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Його і її»➖ «Крадіжка»#житомирськийкінофестиваль

У мене було вкрай мало зборів. Зокрема через те, що довіряю лише тим, кого знаю особисто. Сьогодні саме цей варіант. Моєму однокласнику, Сергію Савенку, терміново потрібне авто для виконання бойових завдань на Покровському напрямку.Хто такий Сєня і чому йому варто закинути 200 гривень?➖ Це людина, яка свого часу вперше показала мені відеогру «Sonic the Hedgehog». Але я тоді якраз закінчила «Donald Duck: Goin' Quackers», а на моєму першому нормальному комп’ютері вже з’явилися «Need for Speed: Underground 2» та «Most Wanted». Тому самі розумієте — кого він там намагався повчити...➖ Він завжди був дуже вихованою дитиною. Настільки, що коли учні могли принести у школу презервативи, Сєня приніс медичну рукавичку. Ну, щоб перевірити, чи натягнеться вона на голову. Науковий підхід і ніякої вульгарності.➖ З ним і Вовкою (ще одним однокласником, теж військовим) за шкільний період я з'їла всі види сухариків та мівіни.➖ А коли подорослішали, то могли рандомно перестрітися на вулиці й проговорити годину — з ним завжди знаходилася тема. Люблю його шо капєц.Давайте скинемося Сергію та побратимам на виконання завдань.Посилання на банку | Номер картки: 4874100024177118

Події розгортаються у спокійному містечку, де кожен щось недоговорює. Молодий юрист Адам приїжджає на відпочинок, але після трагедії, що стається з його нареченою, опиняється в центрі розслідування, яке ніхто не поспішає вести. Поліція мовчить, свідки уникають правди, а новий злочин лише загострює напругу. Адам вирішує сам пройти шлях, який система намагається приховати. Коли у прокат виходить українське кіно, глядача не попереджають про різкі та гучні звуки. Тому попереджу про «Тиху Наву» і раджу врахувати той факт, що серіал містить численні реалістичні сцени зґвалтування, що можуть призвести до (ре)травматизації.2025 року вийшов перший оригінальний серіал від Київстар ТБ — «Вітя», а тепер ви можете переглянути «Тиху Наву». Поки ще з потенційно цікавих анонсів лише драмеді «Повернення» на ICTV про хлопця, який після поранення на війні повертається до цивільного життя, тому принагідно раджу «Ховаючи колишню» (відгук на другу частину | Q&A з Сергієм Кулибишевим) і «Обмежено придатних». Режисером «Тихої Нави» виступив Дмитро Андріянов, але ця інформація навряд чи вам допоможе, якщо ви не дивитесь лінійне телебачення. Серед сценаристів — Артем Кобзан, Євгенія Савиченко, Марк Лимаренко. Ситуація аналогічна: проєкт стає видимим лише через позначку «originals» та ім’я Олександра Рудинського. Зрештою, команда цього і не приховувала, але у промо вони заклали і сенси, реалізувавши соціальну кампанію з ГО «Ла Страда-Україна»: «Ця історія про відповідальність. Про момент, коли мовчання стає співучастю. І про те, як не потрапити в цю пастку». Поруч з цим тут звучить «16 років — вік згоди», медичних та незаконних абортів, вибору жінки «продавати тіло» заради посади, нерухомості чи пошуку жорсткого сексу в місті, повному справжніх злочинів. Я поки не знаю, як скласти це все разом.«Тиха Нава» стала чудовим прикладом того, як нове телебачення формується механізмами старого. Це проявляється у звукорежисурі (базові переходи, музика ніби зі стоків) та здешевленому візуальному стилі. Коли я готувала відео про братів Дафферів, то переслухала безліч їхніх інтерв'ю: у кожному вони наголошували, що прагнули створювати саме кіно, а телеформат був лише способом швидше просунути проєкт. Можливо, ви звикли до «Дивних див» як до суміші візуальних ефектів, але згадайте перший сезон зі стриманою та холодною картинкою. Той же «Справжній детектив» став культовим не через сумного Макконагі, не через містичність, якої й без того було багато раніше — після 1990-тих, коли треба було вчитися експериментувати зі складними сюжетами на кілька сезонів, телебачення вкладалося у якісний візуал. Молюсь на той момент, коли це все проаналізують наші кінематографісти, бо без чужого досвіду ми, схоже, не виростемо.Ми можемо довго сперечатися щодо того, чи вміють у нас працювати зі сценаріями. Але кілька людей не здатні змінити індустрію, а актори не можуть витягнути на собі всі недоліки проєкту. До речі, щодо акторства: вперше я була у захваті від Анастасії Пустовіт, але прикро, що роль її героїні настільки знівелювали. Олександра Рудинського тут не так багато, як очікувалося. Михайло Жонін — знову «просте бидло» у поліцейському відділку, Роман Ясіновський — знову хитрий зрадник, Олександр Яцентюк — знову загадковий, усамітнений, «правильний» чоловік. Вочевидь, особливої гри режисер не вимагав, тому те, що ми бачимо на екрані — це базові навички, присипані пафосом і драмою. Єдині актори серіалу, які хоч на долю виглядають природними у своїй грі — Андрій Самінін та Вероніка Дюпіна.

Від виконавчих продюсерів серіалу «Кульгаві коні». Коли в будинку в британському передмісті стається загадковий вибух, занепокоєна сусідка разом з приватним детективом намагаються дізнатися правду й опиняються в центрі моторошної урядової змови. Поки нас не закидали горою нових серіалів, намагаюся наздогнати минулорічні проєкти. Почала «Все її вина»: перша ж сцена є суцільним кліше, а у сльози Сари Снук я ніяк не можу повірити — її нинішня героїня здається занадто пласкою та істеричною (хоча я колись і зроблю окремий випуск про лінію Шив і Тома у «Спадкоємцях»).Зараз я на стадії безумовної закоханості у «Пацієнтів», всі три сезони були моєю відрадою. На жаль, нічого схожого шоуранери більше не вигадали, а Хагая Леві я вже передивилась. Тому перейшла до «Дороги на кладовище» — з Рут Вілсон я колись «познайомилася» через «Коханців» і «Темні матерії». Для цієї акторки у новому серіалі не пропонують незвичного амплуа, але Емма Томпсон уособлює відчужену, холодну, дику, грубу детективку. Не те щоб це було новаторством, чи ми не бачили кардинально різних головних персонажів, яким доводиться працювати разом, але тут хоча б нарешті постаралися з образністю.До того ж, основна сюжетна лінія залишає безліч питань: ввечері місто сколихнув вибух, загинуло кілька людей, дитину викрадають — все виявляється частиною таємної операції Міністерства оборони. Але про що ця історія? Це конспірологія? Політична драма? Іронія? До чого веде цей дивний сюжет? Така непередбачуваність і бажання стежити за фільмографією Apple TV+ змусили на трішки затриматися з «Дорогою на кладовище».Проєкт здався мені занадто закрученим. Драматичної лінії тут немає — серіал чітко зосередився на детективі та кримінальному трилері. Мені довго було нудно і цей човен розгойдав лише шостий епізод, та й він відчувався як повний метр. «Дорога на кладовище» топчеться на місці, не даючи динаміки. Початковий «конфлікт» втрачає сенс вже наприкінці першої серії, тому вклад персонажки Вілсон сумнівний. Між головними героїнями, Зої і Сарою, нема спільних точок і хімії, тому до них не хочеться прив'язуватися, хоча Томпсон і доволі харизматична. Незрозуміло, яка кінцева точка цієї історії, адже ми не досліджуємо основних дійових осіб, не ставимо питань політичній системі тощо. Просто є проблема, ми ніби її зрозуміли, пістолети-загроза-вбивства — розійшлись.Єдине, що мені дійсно сподобалося — образ персонажа Адама Годлі, але його вистачило лише на зав'язку. Додатково у серіалі, звісно, прописали ряд актуальних для Великої Британії тем: невдоволення шотландців монархічною системою, коректність висловлювань у сучасному суспільстві, фемінізм, мізогінію тощо.Можливо, якщо ви безумовні фанати Міка Херрона (а «Дорога на кладовище» на це і покладається), то вам проєкт сподобається. Шоуранеркою виступила Морвенна Бенкс і ряд сценаристів, чия фільмографія навряд чи комусь відома, бо це реаліті та комедія на другорядному британському телебаченні. На кого варто звернути увагу, так це на Роуз Хейні — подивіться науково-фантастичну комедію «Авеню 5» чи сімейну драму Мартіна Фрімена «Розплідники».Серіал продовжили на 2 сезон.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»🔺 «Єдина»➖ «Убитий блискавкою»🔻 «Друзі та сусіди»🔻 «Король гольфу»#житомирськийкінофестиваль

Досі одружені детектив і журналістка, які давно не спілкувалися, прагнуть розкрити вбивство, у скоєнні якого підозрюють одне одного. Netflix вже давно знає, що не завжди треба вкладати бюджети у промо своїх проєктів — часто глядач сам зробить цю справу. «Його і її» активно поширюють у соцмережах, хоча поки точно не зрозуміло, на який успіх може розраховувати серіал. Тесса Томпсон і Джон Бернтал не є тими акторами, що «продають» проєкт (як і авторка екранізованого роману Еліс Фіні), але whodunnit-детективи завжди у топі стримінгу (згадайте «Відділ нерозкритих справ», «Резиденцію» тощо).Жанр тут працює просто: вже у першому епізоді нам закидають гачок — хто міг скоїти злочин? За цими ж персонажами ми й стежимо: «Кожна історія має щонайменше дві сторони. Твою та мою. Нашу та їхню. Його та її. А це означає, що завжди хтось бреше». Деякі детективні проєкти останніх років подобаються мені зовсім не через детективну складову: у «Дастера» — шалений плейлист, «Друзі та сусіди» здалися легкими та розважальними, «Тисяча ударів» має вдалий ритм, а «Леді в озері» — дуже харизматична. У свою чергу, «Його і її» справляє враження бульварної літератури, яка просто орієнтується на масову аудиторію, робить сюжетні повороти, які легко передбачити, тут багато зайвої романтики і драми.Незрозуміло, у чому мала б бути гострота проєкту. Те, що це насправді не «hard-boiled detective» і «suspense mystery», як зазначають в анонсах, розвінчується одразу: головний герой не може знайти свою ж дружину, всі всіх знають, але не можуть скласти дані докупи, ніякої напруги не створюють у жодному епізоді. Ніхто не опитує у відділку рідних та близьких жертви, ніхто не займається перевіркою доказів — все «висить» у повітрі і ми маємо лише дочекатися останньої серії, аби видихнути і нарешті увімкнути щось вартісне. Фінал — приклад «deus ex machina», що вкотре підкреслює вторинність проєкту.Для мене ж найбільша проблема в іншому: з-поміж усіх тем і злочинів, основним питанням залишається одне — чому жінка, нехай навіть після травматичного досвіду, вирішує втекти кудись на рік, але коли повертається, всі сприймають це так, ніби вона і не зникала?Тому те, що у тредсі намагаються рознести цей серіал через дубляж російською, є не найбільшою його проблемою. Щодо «Утікай» скажу те ж — «Без грошей» Деніела Броклгерста є винятковою історією автора, а детективи у нього дуже посередні.

Найбільша цінність каналу «фінчер кубриком» — люди. Мені хочеться дискусій про кіно та серіали, про виробництво українських проєктів, хочеться говорити про вас і ваші переживання від перегляду: що вам сподобалося, а що — ні. Я завжди боялася зробити з каналу щось зачинене за сімома замками, як це часто буває закордоном: зробив матеріал — змонтував — опублікував — забув і пішов далі. Я чекаю на ваші коментарі, особливо розгорнуті, коли ви ділитеся досвідом. І, власне, це і є самоціль «фінчер кубриком» — не просто перегляд кіно, а спільне переосмислення післясмаку.Як кожен глядач, так і моя спонсорська спільнота, є для мене надзвичайно цінними. Patreon, YouTube Sponsorship, BMAC — неважливо, звідки ви підписані, але знайте: окрім фінансової підтримки, ви даєте мені ще й моральну — 24/7, іноді навіть цього не усвідомлюючи. Я ніколи не думала, що навколо мене може об’єднатися стільки цікавих, унікальних, глибоких і, що не менш важливо, різних людей. Для мене це справді багато значить.У моїй логіці найкращим подарунком є книжка і так сталося, що моя бібліотека через вас останнім часом поповнилась і публіцистикою, і художньою літературою, і фотокнигами, і розкадровками з біографіями. На фото: я мала — як нагадування про потребу іноді давати волю дитячому; окуляри — як знак того, що тепер я бачу кіно по-новому; кілька книжок — аби ви могли обрати для себе щось цікаве про кіно.Цей рік був депресивним для мого каналу — це видно по випусках — бо він став найважчим у моєму житті особисто. Але, як то кажуть, «батя, я стараюсь». Далі — більше ❤️

Здається, справжній поворотний момент — коли колишня перестає асоціюватися у чоловіків зі страхом викриття різних фактів, і на перший план виходить провина. Танець і поховання Рижика в дев’ятому епізоді виглядають як сильний емоційний фінал, але історія продовжується. Це шанс закрити для кожного з них власну історію, чи, навпаки, новий виток роздумів про вибір, відповідальність, стосунки й те, що людина залишає після себе?Для мене танець — це кульмінація історії в усіх сенсах. Її емоційна й сенсова вершина. Але як автор я відчував, що ця історія потребує епілогу. З одного боку, жанр певної детективної історії вимагає відповідей. З іншого — для мене епілог був радше метафоричною крапкою у всіх запитаннях, які поставила смерть головної героїні. А я вважаю, що колишня — це і є головна героїня серіалу. Вона присутня всюди, ніби постійно змінюється. І, можливо, вона змінюється більше за всіх інших персонажів. Звісно, вона не змінюється буквально, адже загинула, але змінюється у сприйнятті глядача.Для мене цей фінал був необхідним і метафоричним з багатьох причин. Я відчуваю відповідальність як автор за те, що ми створюємо під час повномасштабної війни, коли навколо так багато речей, здатних відібрати надію. І для мене особисто важливо в час такої важкої війни цю надію давати. Фінал говорить про те, що якщо людина поклала своє життя, то зробила це не дарма, і після неї обов’язково залишиться щось важливе — інше життя. Життя продовжується не лише в тому сенсі, що ти живеш, поки тебе пам’ятають, а в якомусь сенсі — буквально. Саме тому там з’являється персонажка, яку звуть так само, як колишню.Варіантів фіналу цієї історії було багато — я працював над нею понад п’ять років. І за цей час я лише утвердився в думці, що фінал має бути саме таким. Чим ви надихались, створюючи таку історію? Які серіали та фільми порекомендували б переглянути після «Ховаючи колишню»?Не було нічого конкретного, чим я надихався, окрім життя, яке бачу навколо. Подивіться «Ти — космос». Хоча, скоріш за все, якщо ви читаєте цей канал, ви про цей фільм уже знаєте і з імовірністю 99% його бачили. Подивіться «Мої думки тихі».Іноземні фільми й серіали я рекомендувати не буду — вони й так достатньо відомі. У них знайдуться й інші піарники. А я буду пропагувати українське. Прочитати мій відгук на серіал «Ховаючи колишню» можна тут, а переглянути кілька епізодів у вільному доступі — за цим посиланням.#фінчеркубрикомQxA