Богдан Кротевич

Дві новини, на які я натрапив в один день .Перша - білгородська область виплачуватиме 31 тисячу доларів підйомних тим, хто підпише контракт з армією рф та піде воювати в Україну .Друга - порівняння заробітньої платні військовополоненого рф в українському полоні - 1500грн, з курсантом війьсковослужбовцем України - від 620 до 790 грн.Вже не знаю, яким чином можна продовжувати так низько та безпринципно плювати на своє населення та військовослужбовців,які фактично дають всім українцям право на існування . Кожен раз, коли я впевнений, що нічого в цьому світі мене більше не здивує- або політики, або вище військове керівництво просто ніби каже «холд май бір» і плює в лице всім військовим в першу чергу. Але все ж таки, як ви бляха мене дістали, як же ж всі ви мене бісите. Прекрасний вигаданий персонаж Алана Мура Ророшах казав так : « Ліберали, інтелектуали, солодкоголосі балакуни…».Більшість нардепів, котрих ви обрали, тільки і пиз*ять про проблеми, але по факту роблять мінімум( або ніхіба)- бо бояться втратити посади, кормушки, статки. Для них це гра в картковий будинок з Кевіном Спейсі . Кожен переслідує власні інтереси, але не інтереси держави.Чи достойні ви того, що виборює вам кожен день українська армія? Втім, не дивлячись на мою, як мені здається логічну агресію, так сталось ,що: як немає тих, хто серйозно береться за вирішення проблеми з відповідальністю вищого військового керівництва, так і немає тих, хто глобально береться за боротьбу захисту інтересів та престижу курсантів військовослужбовців. Так, є невеличкі групи самих курсантів, котрі борються самі за себе в тому числі та окремі військовослужбовці, проте ресурсів ( в тому числі медійного) їм не вистачає. Це іронічно доречі, ви всі так любите критикувати оон ,що воно «стурбовано», а самі шо? Що зробили після того, як прочитали цю новину? Може петицію створили, може написали депутатське звернення, може вивчили це питання і знайшли методи його вирішення? Як кажуть в англомовних країнах «shame on you”. Але ж солдат 18 років не винен ,що ви такі безвідповідальні . Факт залишається фактом- генералам і більшості українського суспільства по*уй в даній ситуації на курсантів. А тим, кому не по*уй і хто знає ,як можна виправити дану ситуацію, напишіть мені в приватні. Якось качнемо з вами цю історію.

Сьогодні вперше виступав перед судом. І сьогодні ж повертаюсь назад на Торецький напрямок. Я був готовий до відмови, але хотів почути її особисто. Чи здатні судді сказати мені, що в моїх свідченнях стосовно генерала Содоля немає складу злочину. Коли мені надали слово, я наголосив на тому що хочу побачити справедливість. Станом на зараз розслідування проводяться майже по всім командирам бригад, проте деяке військове керівництво відчуває безкарність за свої дії. І тільки справедливий суд може захистити тих, хто насправді віддає своє життя заради Батьківщини, тих хто воює в окопах. Якщо не буде відповідальності- генералітет продовжить воювати людьми як пішаками, але ми не росіянє, ми не маємо права так робити. Те що ми бачимо на передовій - виснаження, це результат попереднього керування бригадами як мʼясом. Це не повинно відбуватись знов.Рішення суддів наступне :Сьогодні Київський апеляційний суд скасував ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Мєлєшак О.В. від 19 серпня 2024 року у справі №761/24500/24 провадження №1-кс/761/15750/24 та постановив нову Ухвалу, якою зобов’язав уповноважену особу Державного бюро розслідувань, до компетенції якої входить внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не пізніше 24 годин з моменту отримання копії судової ухвали, прийнятої за результатами розгляду даної апеляційної скарги, в порядку статті 214 КПК України, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України на підставі Заяви Кротевича Богдана Олександровича.Це великий крок вперед але ще не перемога. Я дуже вдячний Тетяні Гончарюк та всій команді юридичної компанії MORIS - приємно бачити як працюють професіонали своєї справи, дякую за надзвичайну підтримку. Я дякую суддям Київського апеляційного суду- сьогодні ви приклад справедливості, якої дуже не вистачає. Ви заклали свій вагомий внесок в фундамент майбутнього нашої держави . Е. Гемінґвей казав : « Світ ламає всіх, і багато хто стає після цього міцнішими на зламах. Але тих хто не ламається, він убиває.», - на що я б відповів- « А наш обовʼязок лише кинути йому виклик і перемогти, як би складно не було ». Будьте впертими.

Для тих,хто ще не бачив- подивіться відео викрадення та розстрілу людей ХАМАСом. Жінок , дітей, літних людей. Це відбувається в Ізраїлі, де,як багато хто з вас вважав, все добре-армія, технології і т.п. Обов’язково подивіться . Що буде з цими людьми ? Їх розстріляють, зґвалтують ,стратять . Ще добу тому вони жили в повній впевненості у своїй безпеці. Ця безпека є ілюзорною. Її не існує. Немає місця ,де ти будеш захищений на сто відсотків. Від війни неможливо втекти, від війни неможливо сховатись, війну ні в якому разі не можна відкладати - війну можна тільки перемогти. Чи могли сили Ізраїлю захопити Сектор Гази? Впевнений ,що могли. Мабуть, заважали міжнародні домовленості, підігравання рф, нейтралітет стосовно війни в Україні та намагання всидіти на двох (або й трьох) стільцях. І де це все зараз? Хто захищає тих жінок і дітей ,які будуть замордовані ? Міжнародні домовленості? Гарантії безпеки? Вже відбувається зачистка захоплених міст, проте, де була супер підготовлена армія , коли людей викрадали озброєні формування в босоніжках з автоматами (да і те не всі озброєні)? Чи піде держава на перемовини стосовно обміну своїх громадян на,наприклад, території? чи почне Ліван "збройну агресію "? А також, додатково подивіться відео ракетних ударів Ізраїлю по цивільній інфраструктурі Сектора Гази. Легко казати про перемовини та висловлювати занепокоєння , коли війна десь там,а не у тебе на вулиці. А багатьом треба зрозуміти, що це війна і вона така- лицемірна, бридка, брудна і жахлива.Ми маємо вчитись на своїх та чужих помилках. Інші країни мають вчитись та не бути гіпокритами. Допомога Україні всіма можливими засобами не може залежати від бажання чи небажання окремих людей. Якщо ми не знищим їх- вони знищать нас. Наша війна -це війна не тільки за наше право існування,а й за право існування західних країн в тому числі .

32 рік незалежності .Незалежність - це можливість приймати самостійні рішення, які підкоряються власним бажанням та інтересам і не потребують зовнішніх вказівок та наказів. Я вже давно зрозумів, що деякій частині суспільства не потрібна незалежність. Колись мені було важко це сприймати, але зараз певно, що я досить флегматично дивлюсь на таких людей. Одні обирають будь яке життя навіть якщо воно буде в рабстві, інші готові віддати його заради останніх хвилин власної незалежності. На допиті в «Лєфортово» мене спитали, що для тебе є Україна? Я відчував це, але було досить важко пояснити. Час йде, погляди формуються, сподіваюсь так буде до кінця життя, бо як тільки я буду вважати, що знаю все то, стану найтупішою людиною на світі. Зараз для мене Україна це незалежна нація, це ті хто прийняли рішення бути незалежними. Ті хто пішов на війну, ті хто залишився в країні та повністю віддається спільній справі, ті хто готовий нищити ворогів України в будь-якому куточку світу . Україна дорівнює незалежності, свідомому вибору самостійності. І тільки зараз більшість розуміє, що цей вибір не дається задарма, його треба постійно захищати, виборювати, вигризати, як і майбутнє України, яке буде існувати тільки якщо за нього боротись. Пам’ятайте про тих, завдяки кому ми маємо змогу жити в цей день, пам’ятайте про тих хто віддав життя за Україну, пам’ятаєте про полонених українських військових, пам’ятайте про моральний обов’язок перед країною та ними!

Рік і дев’ять років. Я часто замислююсь про те, чи міг би я уявити собі ситуацію в якій перебуваю, рік тому, або дев’ять років тому. Постійно приходжу до висновку що всесвіт непередбачуваний як настрій розпещеноі дитини. Дев’ять років назад я не міг уявити обставини в яких ми опинились рік назад під час оборони Маріуполя, не міг уявити перебіг подій оборони Азовсталі. Рік назад, потрапивши в полон, не міг уявити обставини в яких опиниться бригада зараз. Сидячі перед рідними загиблих та полонених побратимів, я замислююсь де той логічний ланцюг подій який привів мене сюди. Комплектація бригади, оборонні дії/ наступальні дії, політичні інтриги, стратегічне бачення, відстоювання честі та чистоти імені підрозділу, тисячі полонених побратимів, кілька тисяч рідних цих самих побратимів, відсутність командира на якому тримається майже все. В якийсь момент ти згадуєш що ти людина, звичайний військовослужбовець. Не кадровий військовий, а доброволець, який просто розуміє що так треба для країни, так треба для підрозділу, так треба для побратимів. В цей момент тобі просто х*уярять по моралі ті, хто дозволяє собі ніх*я не робити, відпочивати, закривати особисті питання, взагалі класти на війну. Паралельно ще фразочки типу « приділи увагу собі». Серйозно? Безліч наших друзів не дожили і до 25 років і віддали життя за Україну. Безліч дітей загинуло по всі краіні не доживши і до 5 років. Через декілька місяців їх згадають лише їх рідні, якщо вони залишились в живих.А ти? А ти повинен ненавидіти себе за думки про слабкість . Ти занадто багато віддав себе заради цієї справи, щоб потім сказати «достатньо». Саме так , занадто багато. Вибір закінчується тоді, коли ти прийняв рішення. Рішення не бути покидьком. Певно через це рішення так багато офіцерів , сержантів і солдат залишаються в Азові і їб*ашать. Певно через це рішення вони не звертають уваги на своє здоров’я, свої побутові та цивільні проблеми. Вони їб*ашать за тих хто в полоні, за тих хто загинув, за тих хто живий, за своє рішення. За мертвих, за живих і ненароджених. Це маршкидок на виснаження і с*ка ми його подолаємо. 9 років, один рік, сотні років - пох*й. Все одно, якби в нас була можливість повернутись і зробити вибір ще раз, ми би пройшли цей шлях ще раз.

Велике полювання. Українська нація прийняла рішення, ми прийняли рішення ким ми є. Ми відмовились бути худобою в цьому світі. Ми ніколи не приймали долю рабів. Ми — мисливці, які вбиватимуть свою здобич, поки не винищать повністю. Ми обрали цей шлях давно. Шлях повний сумнівів і боротьби з власним я. Боротьби з егоїстичним бажанням жити своє життя, і вибором боротись за те, щоб жили інші, боротьби за власну гідність. Дев’ять років це довгий шлях. Чи побачимо ми його завершення? Я не знаю. Проте сам шлях — і є наша мета. Відкинути сумніви важко, і було б дивно, якби цей шлях був занадто легкий. Але чи є в нас інший вибір? Коли ти приймаєш шлях боротьби, тільки тоді в тебе є вибір. Бути здобиччю обрали вони, воювати без мети обрали вони, помирати без честі, бути забутими власними родичами, які з задоволенням заспівають дифірамби своєму верховному кату за те, що той послав на убой їх дітей, братів та чоловіків. Наш шлях протилежно інший. Мета кожного мисливця — це полювання. Велике полювання за здобиччю. І ось воно вже на порозі. У тебе є трохи часу підготуватись, аби вирушити у визвольний похід. І коли ми здобудемо смерть в бою, ти станеш замість нас. І як і ми згадуємо наших братів та сестер полеглих в боях, ти будеш згадувати нас. З посмішкою, з відчуттям заздрості, з відчуттям боргу. Цей борг буде рушійною силою, яка не дасть тобі звернути з обраного шляху. Він буде вимагати брати на себе відповідальність і сварити самого себе за відчуття егоїстичної слабкості. Але це і є свобода, твоя свобода перед самим собою. Здобудь її і тоді, ти зрозумієш що здатен на велич .

Проаналізував наявну інформацію по своєму полону в москві. Вже точно можу сказати, в якому блоці, в якій саме камері я та «Редіс» сиділи в «Лефортово». Перебуваючи в одиночці близько 120 днів , одразу почав звертати увагу на деталі, які змогли б мені потім дати зрозуміти де я точно був . Користі з цього небагато, проте як на мене - непогана розминка для мозку .1.В щилину в 1 см бачив дві будівлі навпроти (одна цивільна з ліва від мене , друга з решітками праворуч , лівий кут якої я також міг розгледіти по ринві- сусідній блок)- через що зміг опізнати матеріал даху(метал на обох будівлях) та колір стін. 2.Щоденно після прийому їжі під вікном , чітко було чутно викидання сміття в баки. Також кілька разів на місяць було чутно прямо під вікнами роботу сміттєвозу. 3. Наприкінці травня кілька разів чув крики «Халява прийди» - зрозуміла наявність гуртожитку поряд. 4.Під вікном була витяжка (звук якої я звичайно чув)5. Рух сонця можна було зрозуміти по тіні в камері , що дозволило приблизно зрозуміти в якому напрямку північ. 6. При видачі їжі можна було побачити камери знизу , та номери на них - з чого мені відомо що знаходився я на другому поверсі . Додатково було видно, що окрім камери навпроти , праворуч від мене було ще дві двері до стіни - кінець блоку.Всі ці фактори співпали з наявними фотками цього закладу в загальному доступі в мережі. В сусідній камері знаходився командир полку Азов підполковник Денис Прокопенко, з яким я перестукивався. (Останнє фото камера #1 - де був я , #2 - де був «Редіс»)

Важливість володіння військовою мовою та термінологією . Сподіваюсь всі вже зрозуміли що полк Азов занадто довго не сприймали всерйоз. В більшості випадків причиною цього є молодість керівного офіцерського складу нашого підрозділу . Коли ти пояснюєш полковнику або генералу, чому вважаєш ту чи іншу дію недоцільною , або необхідною до допланування, зазвичай це сприймається агресивно та зверхнє. Тебе можуть закидати «розумними» фразами зі статутів , і в разі якщо ти не можеш відповісти військовою мовою, далі тебе перестають слухати . АЛЕ зовсім інша ситуація , коли ти розумієш про що йде мова , та можеш парирувати співрозмовника своїм знанням теми. Зазвичай це дивує старих офіцерів управління , і далі вони вже починають сприймати тебе серйозно і слухати твою точку зору. Вміння довести свою точку зору задля отримання кращого результату у виконанні задачі є необхідним для кожного командира та офіцера управління. Задача не принизити своїм знанням, бо це є конфлікт який призведе до програшної ситуації, яка в свою чергу понесе за собою втрату особового складу та техніки.Основна мета - ефективне виконання поставленої задачі з мінімальними ризиками для особового складу .