Богдан Кротевич

Хтось вважає, що воювати мають усі. Хтось переконаний, що кожен може бути корисним на своєму місці, незалежно від того, чи тримає він у руках зброю. Хтось каже, що красти — це погано, а хтось вважає — що це нормально. Деякі люди вважають нормою вживати легкі наркотики, інші ж заявлять що це не правильно. Проте для вирішення «правоти» в цивілізованому світі створили закон.І так, тут можна дискутувати про вибірковість і подвійні стандарти, але мене завжди бісило одне: щойно арештовують когось за порушення закону — відразу з’являються ті, хто маніпулює емоцією, мовляв, «краще б убивць ловили».Так, убивць ловити потрібно. Але водночас, якщо ми хочемо правової держави, в Україні має з’явитися справжнє верховенство права. Злочин є злочином. Підозра — це ще не доведена вина. Якщо людина невинна — у неї має бути можливість довести це в суді. Так, і суд, і слідчі органи можуть бути корумпованими, можуть фабрикувати справи. Але тоді потрібно боротися з цим системно, а не виправдовувати одне порушення іншим.Я завжди знав, що моя діяльність у тій чи іншій формі привертає до мене увагу. Ті, хто мене не люблять, шукатимуть помилки чи порушення закону з мого боку. І це як існує світ. Люди, які мене знають, не раз були свідками моєї критики на адресу як окремих політичних сил, так і генералів, систем, силових структур. Прикладом є ситуація з ДБР: коли я бачу порушення закону, я дію в межах правового поля — подаю апеляції, вимагаю, щоби суд змусив слідчі органи діяти згідно із законом (і суд змусив).Але тут є важливий момент. Якщо ти публічно говориш про верховенство права, вимагаєш покарання за порушення закону — ти маєш бути готовий до того, що ті самі правила можуть бути застосовані й до тебе. Не можна обурюватися самому факту підозри лише тому, що ти займаєш «правильну позицію» або зробив багато доброго. Якщо ти порушив закон — до тебе мають бути такі самі запитання, як і до всіх інших. Це й називається послідовність.У тій конкретній ситуації я був учасником подій. Я чітко знаю, що порушення були — як з боку фігуранта мого звернення, так і з боку слідчих органів ( бо я мав на руках чіткі накази які порушували нормативні документи, котрі передав в дбр). В інших випадках, коли йдеться лише про підозру, варто чітко з’ясувати: чи відповідає вона діям особи, якій цю підозру вручили. Якщо так — має бути відповідальність. Якщо людина зробила багато правильних речей, це може вплинути лише на пом’якшення покарання, у межах, визначених судом. Якщо ж людина доводить законність своїх дій, на мою думку це лише додає поваги до неї та укріплює її репутацію.Все інше — анархія й маніпуляції.

Хроніка з виснаженого напрямку. Свідчення вигаданого офіцера вигаданої бригади. Проте болить по-справжньому.З "К" до "В". Потім знову "К". Потім "Д". Без перепочинку, без ротації. В обороні – без укріплень. У штурмі – без резерву. Офіцери більше не ведуть у бій — вони тягнуть туди тих, хто ще в строю.На ділянці понад 5 км — 10, максимум 12 бійців. Оборону тримають водії, артилеристи, кухарі. Але і вони — "закінчилися". Від штату в батальйонах залишилось 25% людей, більша частина яких вже поклала своє здоров'я раніше, а зараз обіймають посади баньщиків, водіїв, бо хочуть залишатись корисними і надалі. Коли згоряє ще один батальйон, ми не отримуємо підкріплення — ми отримуємо “перерозподіл”. Люди не приходять — їх розмазують по дірках, які навіть важко порахувати.Ворог заходить штурмом по кілька разів на день. Мотоциклетні хвилі, броньовані хвилі, штурмові групи зеків. Натомість наші новоприбулі мають п’ять днів адаптації. На шостий — в бій або в землю.Накази зверху звучать як істерика. “Відновити позицію!” — яка нічого не дає. “Провести штурм!” — через кілометр відкритої місцевості, втрачаючи при цьому людей на підходах. Накази приходять напряму від найвищої військової посадової особи вигаданої армії.Розвідка? Немає часу. Вогнева підтримка? Не встигла прибути. FPV? Не вистачає навіть на одну роту.Ті, хто мав би розуміти обстановку краще за нас — бояться на неї дивитися. Вони не визнають очевидного, бо легше шукати винних в самій бригаді, ніж говорити правду нагору – хоча вище лише одна людина. Легше доповісти фразу "обстановка контрольована", або "командир вигаданої бригади обманює та ховає людей" ніж зізнатись, що цей контроль — це ілюзія, що спирається на роздроблені коліна і настільки важку втому – що смерть здається порятунком від цього театру абсурду.Страх перед головним генералом паралізує не лише рішення, а й совість. І в цій тиші, де мали би бути мужність і правда, звучить лише одне — як викрутитись, як перекласти провину, як вчасно сказати правильне слово. Ситуація виглядає так, наче хтось нагорі вже примирився з нашою смертю, і тепер лише визначає, хто саме і в якому порядку ляже в цю землю першим.Ми бачимо, як нас затискають. Ми бачимо, що буде, якщо впадемо. За нами — інші вигадані бригади, вже напівоточені. Ми тримаємося не за наказ, не за план — за тих, хто ліворуч і праворуч, за бригаду, яка ще жива.Командир? Він з нами. Але він — заручник наказів з іншого світу, де PowerPoint важливіше за евакуацію.А тепер гіпотетичні вигадані питання:- Скільки ще потрібно "вигаданих" бригад, щоб почали слухати не паркетних генералів, а фронт?- Скільки ще життів треба втратити, щоб наверху визнали: це не “частковий некомплект”, це системна катастрофа?- Чому ми, які «на колінах» просять Мавік, маємо виконувати накази тих, хто має все — крім відповідальності?- Чому серед генералів більше тих, хто боїться втратити посаду, ніж тих, хто боїться втратити людей?- Хто відповість за тих, хто більше не повернеться? Чи знову — ніхто?- Чи має бути чергова трагедія, щоб нарешті зрозуміти — ця війна виграється не звітами, а кров’ю та правдою?- І головне: чи зможе держава колись дивитися нам в очі — якщо ми раптом повернемося?

Концепція Курської операції була не даремна, вона мала свій потенціал та свою користь.Але, але.Користь перетворилась на катастрофу, яка наразі переростає в більш серйозні наслідки.В ідеалі Курської операції варто було чітко розуміти, що то не наша земля, і триматись за неї, як підліток за хуй, не варто, бо рано чи пізно кацап напрацює тактику, яка зробить нам дуже боляче.Тому грамотність — це не тільки вчасно увійти, але й вчасно вийти.У висновку ми маємо проблеми не тільки на Донбасі, на який кацап переніс свою тактику вибивання логістики, але й проблеми на Сумщині.Серйозна некомплектація особового складу: бригади, які тримають важливі напрямки на Донбасі, отримують раз на два тижні 20 калік, з яких 15 поїде зі справкою по лікарнях.Центри комплектації наче відкрито глумляться.Люди, які могли стримати навалу ворога, розбігаються через потік деморалізації, відсутність ротацій, і ніякі 200к грошей, звабливі настанови ппп про «Родіна, за родіну» не зупиняють бажаючих даванути по петлях.Розвиток подій на Донбасі не викликає оптимізму, розвиток подій на Сумщині не викликає оптимізму.Стратегія не міняється, як вирулити з тяжкої ситуації придумують безпосередньо піхота на позиціях та командири, у яких в голові неймовірні задачі в стилі «Маючи ніхуя, зробити дохуя», а зверху можуть прислати тільки потужну комісію.Коротше, кудись ми пливемо не туди. Зазвичай все тримається на оптимізмі — «Похуй, маневри, прорвемося», — але шось оптимізм той згасає.Війна не закінчилась, і ми не можемо йти далі так, як йдемо зараз, бо прийдемо та сядемо на хуй, і кача попливе, і дешеві таблички пам’яті роздрукують.Написати нам | Мерч | Підтримати канал

В доповнення попереднього посту.Імовірно FPV-дрони, які використовувалися в операції, керувалися через мобільний інтернет — зокрема через мережі 4G або LTE. Це дозволяло уникати використання традиційних радіоканалів та наземних станцій управління. Завдяки сучасним мобільним мережам, дрони мали достатню пропускну здатність для передавання відео з камери в реальному часі та приймання команд управління на відстані. Тому оператор дрона міг перебувати будь-де за тисячі кілометрів від місця проведення операції.Технічно дрон був оснащений програмно-апаратним комплексом на базі відкритої платформи ArduPilot, яка широко використовується для безпілотників завдяки своїй здатності стабілізувати політ, працювати автономно та функціонувати при значних затримках зв’язку. На дроні був встановлений LTE-модем із Ethernet-виходом, до якого підключався одноплатний комп’ютер типу Raspberry Pi або Orange Pi. Цей міні-комп’ютер приймав відеосигнал з камери та передавав його оператору, а також надсилав керуючі сигнали безпосередньо на автопілот дрона через спеціальний порт.Таким чином, дрон повністю контролювався через інтернет, без необхідності у фізичній присутності людини поблизу. У цьому випадку справжня ефективність операції полягала не в самій технології, а в її організаційній реалізації.

Так сталося, що 5 квітня я мав честь виступити на відкритті Молодіжної столиці Європи у Львові. А вже 5 травня — перед студентами та викладачами університету Григорія Сковороди в Переяславі. Для мене такі зустрічі — це мій особистий обов’язок. Обов’язок дорослої людини перед наступним поколінням. Я ніколи не приховував своєї позиції: моя боротьба — за незалежність України, отже — за насамперед ваше право, обирати власне майбутнє.Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно. Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.

Даніель Ковальчук, позивний «Француз». У 2014 році приєднався до лав тоді ще батальйону «Азов». Постійно самовдосконалювався, мав принципову позицію і вмів її відстоювати. У 2022 році, як доброволець, брав участь в обороні Києва, де зазнав важких поранень. Після цього він заново вчився ходити, пройшов реабілітацію і повернувся на службу, де продовжив ефективне знищення ворогів України.Я пишаюся тим, що знав Даню за життя. Мабуть, мені важко описати, наскільки він був прекрасною людиною. На жаль, Француз загинув.Сьогодні мені згадалась сцена з фільму «Останній самурай», де в самому кінці Імператор Японії з повагою та скорботою питає капітана Олгрена про лорда Кацумото:— «Розкажіть мені, як він помер».На що той відповідає:— «Я розповім вам, як він жив».А хто краще розповість про життя Француза, ніж він сам?Даня вів канал, де ділився своїми роздумами та громадянською позицією з багатьох важливих питань: про значення мови, міжнародну політику, рекрутинг і мобілізацію, агентурну мережу рф та багато інших тем. Його позиція й роздуми впливали на мене та на безліч інших — знайомих, друзів, рідних. Без перебільшення можу сказати: його внесок у зміну країни важко переоцінити.Можливо, його слова відгукнуться і у вас.t.me/palata8francuz

Вирішив поділитися з вами однією історією —щоб ви просто розуміли, як низько можуть опускатись деякі люди.Поки я ще був на службі, командир бригади подав мене на нагороду. Процедура не з простих — тривала, бюрократична, але врешті-решт, через чотири місяці, президент підписав указ про моє нагородження.У середу, 9 квітня 2025 року, друг Калина — заступник командира бригади — привітав мене, надіславши скріншот з офіційного сайту президента, де я був у списку нагороджених.Пані та панове, вже наступного дня з указу моє прізвище просто зникло.Чому так сталося? Можливо, через мою чітку позицію щодо заміни головнокомандувача. Хоча, якщо чесно, інших причин я просто не бачу. Але вкотре я переконався — в цій системі ще дуже багато треба змінювати.Я майже впевнений, що сам президент не давав вказівки прибирати мене з указу, це було б дивно. Отже — в ОП є хтось, хто має повноваження "виправити" указ без погодження з Верховним Головнокомандувачем держави. Хоча все це робиться доволі просто: приносять новий текст указу, кажуть щось на кшталт "там помилка в прізвищі була, ми виправили", і перепідписують, можуть прибрати тих хто не подобається, і додати своїх кентів наприклад.Насправді — це навіть смішно. Я уявляю собі, як десь хтось б’є кулаком по столу і каже: "От жеж, с*ка, етот Кротевич. Не любить мене. А я тут, бляха, з другою армією світу воюю!" І все стає на свої місця,для них не важливо що ти заслуговуєш та робиш, важливо щоб ти був зручним, слухняним та завжди казав « Так». Але це не для мене. Найкраща нагорода для мене це , коли від’єбуться зі своїми інтригами від адекватних військових та армії нарешті дадуть нормально воювати. Забавно. Печально. Да й ладно.

Спробую пояснити цивільним, бо військовим точно все зрозуміло.Втрати противника на напрямку залежать від багатьох факторів. Так, один з них – це рішення командира.І якби це був єдиний фактор – тоді окей, можна було б зробити статистику втрат противника і втрат своїх сил, але…«о Боже, вона вже є!» вже ведеться і ГШ її має, і вона не публічна – що є повністю нормальним.Але давайте перелічимо інші фактори (хоча я впевнений, що теж можу декілька впустити). - Комплектація особовим складом.- Рівень та час підготовки особового складу.- Комплектація озброєнням, технікою АТ/БТ, засобами РЕР, РЕБ,БПЛА, боєприпасами.Умовно у однієї бригади немає тих технічних можливостей вражати таку кількість противника, а у іншої є.- Моральний стан (залежить від безлічі факторів).- Час перебування на лінії бойового зіткнення.- Керування своїм або приданим підрозділом (нагадаю, зараз 90 відсотків, якщо не 100, бригад мають в підпорядкуванні безліч приданих підрозділів) які в свою чергу готують, комплектують їх штатні командири. - ІНТЕНСИВНІСТЬ напрямку – умовно є напрямок, де не відбуваються штурми місяцями, а на іншому - кожен день по 5-10 штурмових дій. Наприклад бригада, яка стоїть на лівому березі Дніпра в Херсоні – буде вбивати менше противника, тому що в них така обстановка, проте у комбрига буде "низький рейтинг" хоч від нього це не залежить.- Географія місцевості та кількість особового складу противника, в тому числі засоби старшого начальника ПРОТИВНИКА. Поле, лісиста місцевість, болота, місто, село без капітальних будівель- диктують умови ведення бойових дій. Також включимо сюди протяжність лінії бойового зіткнення - хтось тримає смугу в 5 км, інші в 15-25 км, і це також тягне за собою комплектацію особовим складом.- Керування власними силами взагалі - приклад бригади, які повністю розділили по батальйонам по різним напрямкам і командир бригади взагалі не керує своїм особовим складом. - Умови ведення бойових дій – старший начальник може перекидати бригаду з напрямку на напрямок безкінечну кількість раз в будь який проміжок часу (бо от він так хоче, він так баче) – чи винен комбриг ? В тому числі старший начальник може забирати в тебе твої підрозділи на провальні напрямки, і давати замість непідготовлених мобілізованих, або не давати нікого. - Засоби старшого начальника – умовно перекидання засобів з одного ОТУ на інше, котрі обирає по своїм особистим міркуванням вище військове керівництво. - Втрати особового складу та втрати позицій – знов таки обов’язковий фактор, який не має права бути публічним до кінця війни. І от вам інша сторона медалі – навіщо все це, а головне на*уя? На що будуть впливати ці рейтинги? На те, що згідно з рейтингу будуть розподілятись озброєння та техніка, або призначатись комбриги на посади? Так статистика існує, вона не публічна і ГШ її має, вона просто не працює.Не працює тому, що це іншими словами перетворюються в «місячну отработку», є безліч способів у*бати фпв в один той самий танк, та подати один танк як 10 - з різних ракурсів, різними підрозділами.Статистика повинна не заохочувати або карати, вона існує для АНАЛІЗУ – кожне питання треба вивчати окремо, чому так відбулось, чому там виходить, а тут не працює – і робити висновки, може людина не та, може умови не ті, може йому задачі такі ставили генерали «вперед вперед».І ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЦЬОГО АНАЛІЗУ відбуваються якісь зміни в середині системи.Але ж нам треба перетворити все в ШОУ! Якщо командири почнуть хвилюватись за свої «рейтинги» - нам всім пізда. З повагою ваш "якийсь там підполковник".

Що ми маємо на сьогодні?1.Витяг з ЄРДР є. Пару днів назад повторно давав свідчення в ДБР. Також свідчення дали, два полковника – Героя України ( ще влітку). Станом на зараз кожен хто вважає що він або його побратими, рідні постраждали від дій генерала Юрія Содоля – може звернутись в ДБР посилаючись на номер ЄРДР, і ті мають прийняти ваші свідчення. В той самий час в заяві моє буте визначено обов’язково місце, час та склад злочину. Для цього рекомендую проконсультуватись з юристами, щоб все було складено «згідно відповідно». Це важливо, для того щоб панове генерали знали що після того як вони використовують особовий склад як м'ясо, потім виступають в Верховній раді з проханням проголосувати за мобілізаційний закон без визначених строків зі словами « Ми вас не підведемо», після цього звільняючись по ВЛК, не зможуть уникнути покарання. Мені написали багато історій на різних напрямках, де я особисто не перебував і не можу підтвердити ці ситуації, але ви як безпосередні учасники цих подій – можете. Це ваш борг перед загиблими побратимами, в першу чергу борг командирів.2. Заробітна платня курсантам- військовослужбовцям. В той день коли я написав пост по зп курсантам- на мене вийшов представник міністерства оборони, з проханням написати доповідну на міністра оборони стосовно проблематики та методів її вирішення. Доповідну мені допоміг зробити мій побратим Юрій «Мілан» Гаврилишин ( Начальник центру комплектації 12брСпП «Азов»), він безпосередньо приймав участь в бойових діях з 2014 після чого навчався в військовому ВНЗ, тому з цією проблемою бореться давно. Станом на зараз, як мені відомо один з заступників м.о. займається вирішенням цієї проблеми, зворотній зв'язок пообіцяли через пару тижнів.

Основна проблематика -це розуміння ( а точніше, нерозуміння) престижності свідомого вибору військової кар’єри. Нажаль, після Другої світової війни цей престиж зник, саме тому у нас ( у противника, доречі, теж) стільки «совкових» дегенератів досі. Це є результатом небажання адекватних освічених людей обирати шлях кадрового військового і на їх місце приходять малоініціативні середньостатистичні вузькомислячі унікуми. Ці унікуми не будуть будувати систему, яка повинна працювати на країну і так як військовий - професія не престижна, то їм плювати на репутацію, вони підлаштуються під систему, яка працює на «угодних». Якщо ти зручний – тобі дозволять красти, у тебе буде 4 квартири та люксове авто ( ректор якоїсь з військових академій не дасть мені збрехати). Я захоплююсь молодим поколінням, які свідомо обрали шлях кадрового військового під час війни. Багато з них виховані прикладом героїчних вчинків добровольчих підрозділів, а також, окремих бійців. Багато з них є дітьми та родичами цих героїв. Ці майбутні офіцери – гарантія існування нашої Батьківщини, а значить- це важливо. І тут виникає когнітивний дисонанс. Бо уявіть, як відчувають себе курсанти, отримуючи 620 грн - вони відчувають себе людьми «нижчого» сорту, у дворовій термінології це називається «проіграний». Проте нагадаю, в моменти, коли приходить наказ – вони висуваються, якщо треба воювати, охороняти кордон або критично важливі об’єкти. Знов таки, окремо відмічу тих, хто повинен за це думати в першу чергу – начальники військових академій, де курсанти -це підпорядкований особовий склад. Було б бажання, рішення проблеми достатньо швидке, але хтось, сидячі на посаді з 2002 року ( 22 мать його роки, Карл!) не знайшов часу на це. Що ми маємо на виході: 4 пункт постанови Кабміна № 704 від 30 серпня 2017 року визначає: розміри посадових окладів розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.Далі ми маємо наказ Міністерства Оборони № 260 від 07.06.2018 про затвердження порядку виплати грошового забезпечення, де в Загальних положеннях в пункті 6 визначено - грошове забезпечення курсантів включає : курсантську посадову надбавку.Постанова Кабінета Міністрів № 704 від 30 серпня 2017 р. про грошове забезпечення військовослужбовців Додаток 13 : Схема тарифних коефіцієнтів за посадами курсантів ВНЗ та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти… визначає: курсанти з числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання : що навчаються за освітньо-професійними програмами ступеня вищої освіти «бакалавр»: перший і другий курс – 0,35; третього курсу навчання – 0,4; четвертого курсу навчання- 0,45; магістр -0,45.Елементарна матиматика – 0,35 від 1762 грн = 616,7 грн.Таким чином, ми з вами визначили корінь проблеми. Рішення – переглянути постанову кабміну, та збільшити коефіціенти в додатку 13. По моїй елементарній логіці, курсантська посадова надбавка в військових ВНЗ повинна бути не менша (звичайно, бажано більша) за мінімальну зарплату в поточному році, тому і коефіціент по суті повинен опиратись не на чітко визначену суму ( як в постанові Кабміна №704), а на мінімальну заробітну плату в поточному році. Логічно буде і пункт 4 змінити. Далі робота за малим, знаходимо відповідальну особу в МО (сподіваюсь такі є), яка відпрацьовує пропозицію, котру підписує Міністр Оборони та подає на Кабмін. Питання наступне – хто з МО готовий за це всязтись? «Дорожня карта» вже є. Якщо що, мій номер ви знаєте. Або знайду час і напишу вам сам, офіційно, мені не важко.