Повідомлення telegram каналу - @ein_fruhling_2

Рік і дев’ять років.
Я часто замислююсь про те, чи міг би я уявити собі ситуацію в якій перебуваю, рік тому, або дев’ять років тому. Постійно приходжу до висновку що всесвіт непередбачуваний як настрій розпещеноі дитини. Дев’ять років назад я не міг уявити обставини в яких ми опинились рік назад під час оборони Маріуполя, не міг уявити перебіг подій оборони Азовсталі. Рік назад, потрапивши в полон, не міг уявити обставини в яких опиниться бригада зараз. Сидячі перед рідними загиблих та полонених побратимів, я замислююсь де той логічний ланцюг подій який привів мене сюди. Комплектація бригади, оборонні дії/ наступальні дії, політичні інтриги, стратегічне бачення, відстоювання честі та чистоти імені підрозділу, тисячі полонених побратимів, кілька тисяч рідних цих самих побратимів, відсутність командира на якому тримається майже все. В якийсь момент ти згадуєш що ти людина, звичайний військовослужбовець. Не кадровий військовий, а доброволець, який просто розуміє що так треба для країни, так треба для підрозділу, так треба для побратимів. В цей момент тобі просто х*уярять по моралі ті, хто дозволяє собі ніх*я не робити, відпочивати, закривати особисті питання, взагалі класти на війну. Паралельно ще фразочки типу « приділи увагу собі». Серйозно? Безліч наших друзів не дожили і до 25 років і віддали життя за Україну. Безліч дітей загинуло по всі краіні не доживши і до 5 років. Через декілька місяців їх згадають лише їх рідні, якщо вони залишились в живих.
А ти? А ти повинен ненавидіти себе за думки про слабкість . Ти занадто багато віддав себе заради цієї справи, щоб потім сказати «достатньо». Саме так , занадто багато. Вибір закінчується тоді, коли ти прийняв рішення. Рішення не бути покидьком. Певно через це рішення так багато офіцерів , сержантів і солдат залишаються в Азові і їб*ашать. Певно через це рішення вони не звертають уваги на своє здоров’я, свої побутові та цивільні проблеми. Вони їб*ашать за тих хто в полоні, за тих хто загинув, за тих хто живий, за своє рішення. За мертвих, за живих і ненароджених. Це маршкидок на виснаження і с*ка ми його подолаємо. 9 років, один рік, сотні років - пох*й. Все одно, якби в нас була можливість повернутись і зробити вибір ще раз, ми би пройшли цей шлях ще раз.