Статистика telegram каналу - @divochiydvizh

Логотип телеграм спільноти - Дівочий Двіж – блог про стосунки 2021-11-25

Дівочий Двіж – блог про стосунки

Кількість підписників:
492
Фото:
10 
Відео:
 
Посилання:
43 
Категорія:
Блоги
Опис:
Авторський блог про стосунки. Хочу, щоб всі дівчата і жінки були щасливі ♥️ Пише киця @thisusername5 Підтримати кавою https://send.monobank.ua/jar/4QUg2roZez Голосові чати. Маєм стікери https://t.me/addstickers/divochiydvizh
Join Channel

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Дівочий Двіж – блог про стосунки
2024-04-30
Дівочий Двіж
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Дівочий Двіж - @divochiydvizh

Дівочий Двіж

Щоб трошки відволіктись, переглянула щойно аватарки читачок і читачів Двіжу і тепер в шоці – які ви тут красиииві і стильні 🥹
Давайте сьогодні о 21:00 зустрінемося на голосовому чаті і обговоримо права жінок. Кого що болить? Чи ок дарувати тюльпани? Чого тобі у суспільстві не вистачає як жінці?

412
23-03-09 15:31
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж
😱 РОЗАНОН першого дня весни!
Все, я офіційно втомилася ховатися за аватаркою Двіжа. Оголошую вже сьогодні, у мій улюблений день року, 1 березня о 20:00 голосовий відео чат зі мною у домашньому светрі з динозаврами і плямами, бо мені нічого від вас приховувати)
На чаті я розповім, як створила Двіж, тупі історії побачень, обговоримо червоні прапорці з останнього допису і взагалі я відповім на усі ваші запитання (навіть трошки особисті)
З нетерпінням хочу вже вас почути. Тож побачимсяяя ❤️
285
23-02-28 22:02
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж
🚩 Знайомство на вулиці з цілителем
Йду собі сьогодні вулицею від психотерапевтки, аж мчу радісна, нікого не чіпаю. Аж тут ззаду їде якийсь велосипедист. Я вліво, і він вліво, я вправо, словом, не можем розминутися. І от я вже його пропускаю, а він порівнявшись зі мною, питає: “Можна з вами познайомитися, красуне чотироока?” І майже притиснув мене до будинку. Я: “для чого?”
– Хочу запросити тебе на побачення
– Куди? На каву?
– Можна на каву.
– Чи на пиво? Чи прогулятися в парку?
– Можна і каву, і пиво. Все, як ти хочеш.
– А ти як хочеш?
– Чесно?
– Ну звісно.
– Хочу, щоб ми з тобою сиділи в мене, дивилися фільм і ти схилила голову мені на плече.
– Я не люблю фільми. І ми щойно познайомилися. Думаєш, реально на першому побаченні мати таку близькість? Мені здається, до голови на плечі треба ще дійти.
– Чесно, я взагалі вже хочу одружитися і сім’ю. А ти?
Я скривилася
– Звідки ти йдеш?
– З центру медитації. А ти?
– Йду від психотерапевтки, у мене депресія.
– Хочеш тобі скажу щось приватне?
– Кажи.
– У мене здібності. Я цілитель.
– І кого ти цілиш?
– Хочеш, можу тебе
– Не думаю, що у нас щось вийде, надто багато червоних прапорців, у нас різні погляди на світ.
– Тоді ми можемо спілкуватися і дружити.
– Реально дружити? Чи типу ми дружим-дружим, але я хочу до тебе в бойфренди?
Мовчить.
– Даш свій номер телефону?
– Я не роздаю телефону незнайомцям.
– Тоді нік у телеграмі
Я витягаю телефон, він хоче забрати мені його з рук
– Ей! То який там нік? *знаходжу*
Він лізе пальцями мені в телефон і відправляє собі наліпку. У цей момент підходять якісь дівчата, одна з них ляскає його по сідницях. Він:
– Це мої дівчата з медитації.
– Ясно. Ну я пішла. *спеціально йду в інший бік*
Доходжу до переходу, переходжу через тупі трамвайні рейки, він підрізає мене своїм ровером і наздоганяє ту зграю дівчат. Я звертаю в бічну вуличку в надії, що ми більше не перестрінемося в центрі.
Тепер для вас завдання: які червоні прапорці ви помітили у цьому знайомстві?
191
23-02-24 15:33
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж
🚶‍♀️ Два слова про мій львівський двіж
Мій двіж нероздільно пов'язаний зі Львовом. Я виїхала з цього міста 25 лютого минулого року, а повернулася позавчора. І от два дні я знову живу у своїй кімнаті, повній коробок, з вікна якої видно собор святого Юра, з матрацом без постелі та дивним відчуттям туги від повернення.
У цьому місті всі вулиці знайомі, а всі заклади мають невидимі позначки "для побачень", "для поганих побачень", "для майбутніх побачень" і "сюди нам з подругами вхід вже заборонено". Перехожі зі знайомими обличчями, улюблені міські божевільні, парки з сенсами і спогадами, секретні дворики, якими можна скоротити шлях.
Насправді мені не так хотілося повернутися у Львів, як повернутися у минуле життя. Я знаю, це нереально. Здавалося б та сама кімната і той самий вид з вікна, але відключення світла, вдвічі дорожчі ціни на улюблену їжу і просинаєшся не від будильника, а від сирен.
Та я зовсім забула як працює це місто. І сьогодні ввечері мала необережність вийти розпатлана, з мігренню і у домашньому светрі з динозаврами й плямами по зошит у канцелярію, де смерділо мокрим котом.
Уже повертаючись з зошитом, побачила знайомого джазового трубача – було темно, але я впізнала його по крисах капелюха, бо такого гарного капелюха міг вдягнути тільки він. І от якимось чином і за компанію через пів годинки я опиняюся на концерті в Дзизі. Кажуть, ти ніхто, поки тебе хтось не полюбить. А я кажу, у цьому місті ти ніхто, поки не здобудеш знайомих, які безплатно проведуть тебе на концерт.
Отже, я дома. Тож тепер залишається лиш продовжувати жити своє життя і провадити свій двіж – у дуже химерно-новій формі, де поруч і музика, і сум, і нові знайомства, і неспокій за друзями на фронті, і бажання щось творити і страх не прокинутися завтра зранку від ракети.
Як добре, що принаймні одне львівське правило залишилося незмінним: ніколи, ніколи не виходити на вулицю у домашньому светрі, навіть якщо ти по йогурт в "близенько".
202
23-02-17 20:07
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж
❗️ У злочині винен злочинець
Яка огидна вся ця історія із організаторами вечірок, де ґвалтували дівчат! Цілу добу я не можу зібрати себе докупи і написати бодай щось.
Мені здавалося, що після численних історій зґвалтувань, які долинали із звільнених від окупантів міст і сіл, уже всім стало ясно, що насильство існує тільки тому, що так захотів насильник. Але ж ні?
Так, я народилася і живу у суспільстві, де мені пощастило не бути зґвалтованою. І я свідома того, що це не моя заслуга, а просто везіння.
Бо коли я спокійно засинала в своїй кімнаті, в кімнату якоїсь дівчинки залазив п'яний дядько. Коли я довірливо сідала в таксі, якась дівчина сідала не в ту машину. Коли я спокійно пила пиво на побаченні, якусь дівчину споювали і тягнули у темну кімнату. Одного дня тією дівчиною можу стати я – і я живу з цією ношею, відколи народилася.
Якщо я зазнаю сексуального насильства, мене називатимуть винною і шукатимуть у мені гниль, лише тому, що – не пощастило – я жінка.
Тож тут неважливо була ти п'яною чи ні, ходила по вулиці вночі чи сиділа вдома, у короткій спідниці чи в дитячій піжамці. Ми просто живемо у викривленому світі, де чомусь тиранів виправдовують, а постраждалих звинувачують.
Насильство твориться з двох причин: тому що його вчинив насильник і тому що насильник впевнений у своїй безнаказаності.
А кожен "не все так адназначно" і "сама винна" – моральний виблядок і тихий співучасник злочину. Крапка.
Я більше не буду нічого писати, бо дуже й дуже боляче і гидко((
284
23-02-01 19:35
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж
🥳 Скоро розанон
Сьогодні зізналася мамі, що веду блог про стосунки, секс і все, що стосується життя жінки. А потім прочитала їй допис про декольте і розповіла, як круто ми обговорювали де межа між сексуальністю і вульгарністю на голосовому чаті. Вона сказала, що я роблю дуже хорошу справу, гарно пишу і що варто це робити не анонімно 🥹
Я вже давненько про це думаю, якщо чесно. На мене давить ця анонімність і якесь подвійне життя, наче я роблю щось непристойне чи щось протизаконне, де анонімність виправдана. Я хочу, щоб ви знали, що це я отутечки, сиджу і пишу свої дописи. Що ці думки – кейс реальної дівчини з реальним досвідом і реальними емоціями.
Так що дні мого анонімного блогу підходять до завершення, прикиньте) Чесно кажучи, чомусь завжди боялася сказати мамі про що я пишу, тепер наче тягар з пліч. Це називається перевірити свою негативну установку і зрозуміти, що парилася ні про що. Рекомендую і вам)
Мій хлопець: "А про одяг? А допис про хлопці як одяг ти їй прочитала??"
295
23-01-12 17:59
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж

Вчора перед сном я випадково побачила рілс про те, що ефірні олії цитрусових руйнують латексні презервативи. Тобто якщо ти почистив мандаринку, а тоді вирішив займатися сексом, то ризик казусу велетенський 😱
Я не могла заснути до 5-ї ранку. Усі ці роки ходила по лезу ножа і про це не знала! Власне, я і так не любила цитрусові, але не дооцінила яким злом може стати апельсин. Я дибіл. Які ще фрукти не можна чистити? Може, я ще чогось не знаю? Поділіться, будь ласка, у коментарях інформацією....

209
23-01-08 14:01
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж
🗒 Нотатка о пів на першу ночі
Часто помічаю у сучасній культурі лейтмотивчик, що стосунки – це не так важливо. Що круто бути одній, круто бути самостійною одиницею, а стосунки – це щось другорядне. Їх може не бути і все ок. Ми їх не хочемо, не прагнемо. Та мені взагалі байдуже на стосунки. Я маю друзів, кота і фулл-тайм роботу, навіщо мені ще й хлопця?
Думаю, все це дурня. Дивно не хотіти стосунків, де тебе люблять, підтримують і допомагають рости. Дивно відмовлятися і заперечувати, що ти не хочеш цієї великої і теплої ковдри. Який дурень відмовиться від любові?
Найсокровенніший момент нашого життя – коли говориш з людиною при свічках до 4-ї ранку і бачиш розуміння в її очах. Найкраще відчуття у житті – коли інша людина розуміє тебе без слів. Лише у порівнянні з іншими ми можемо пізнати себе. Тож стосунки – це єдиний спосіб почуватися сприйнятим, зрозумілим, бажаним, потрібним. Інакше всі пішли б жити в ліс.
Але іноді цей партнер буває таким потрібним і бажаним, що щось наче має піти не так. Ми губимо себе чи перестаємо розуміти партнера, чи просто щось прилітає збоку – зрада, розлука, хвороба, війна. І ось те, що таке важливе і бажане, приносить нам багато болю. Тут і висновок: що приносить біль – не може бути важливим?
Та можливо, біль – це баг і його якось можна обійти. Або це тимчасові труднощі, які треба подолати, щоб більше цінувати тих, хто поряд. Десь же існують ці ідеальні стосунки, десь же ж є твоя людина, яка віритиме в тебе і розділятиме з тобою життя так, що не захочеться жити вдруге. Не може ж бути, що природа все це вигадала, щоб ми тупо розмножувалися. Для чогось же ми замислюємося, як бути щасливими?
І тут питання: як знайти і впізнати саме цих найважливіших у житті людей, які допомагатимуть рости і вірити? І як зберегти це найважливіше, щоб воно приносило лиш радість і тепло?
272
22-12-20 22:31
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж

Є в стосунках одна найприємніша на світі штукенція. І це не відчуття безпеки чи доступ до обіймів і сексу – хоч все це також класно.
Це коли ти захекано влітаєш в поїзд і маєш кому написати чи подзвонити: “у мене все добре, ледве встигла. так, вже їду”. І ти знаєш, що людині по тому боці важливо знати, що у тебе все гаразд.
А що для вас найприємніше у стосунках?

202
22-12-15 15:40
Web версія
Пряме посилання
Дівочий Двіж
💡 Прочитати, коли знову пропаде світло
На минулому голосовому чаті ми обговорювали, що таке любов, і я оффтопом (бо це ж не тематика Двіжу) поділилася, як зараз захоплююся українцями. А тоді зрозуміла, що це ніякий не оффтоп, а база і заслуговує мінімум окремого допису, а то й цілої книжки.
Бо це й справді так. Ми – круті! І мене це неймовірно захоплює і надихає. Знаходити сотні виходи із складних ситуацій, викручуватися, придумувати альтернативні варіантів. Ви розумієте, наскільки це круті скіли? Звісно, всім тяжко і нас всіх чекає складна зима, але! Ми настільки швидко пристосовуємося, вчимося, викручуємося. Війна рано чи пізно закінчиться нашою перемогою, але ці скіли з виживання – вічні.
Мене захоплює, як зараз працюють українські бізнеси – в сторіз просять вибачення, що посилку відправлять на день пізніше, а самі ремонтують погорілу техніку, вчяться самотужки підключати генератори і обліплюють виробництва led-стрічками.
Ще тиждень тому всі сиділи без світла, а сьогодні міста живуть на фоні незвичного гулу і пахнуть соляркою, зате працюють всі магазини і заклади, податки платяться, Чорна п’ятниця йде за планом, а Нова пошта відправляє посилки ще скоріше, ніж до війни. Відео про інвертори набирають мільйони переглядів і кожен став трішки електриком.
Мене захоплюють сторіз моїх друзів з Києва. Вони топлять лід і сніг, щоб добути воду, утеплюють кімнати гідроізоляцією, готують їжу на газових пальниках, розкладають намети у кімнаті, зичать одне одним павербанки, читають і грають у настолки при свічках. Якщо мають світло, запрошують до себе погрітися, якщо мають теплу воду – помитися.
На роботі люди поділяють на дві категорії: хто почув, що в 3-ій ночі з’явилося світло і помився, і хто просить вибачення за немиту голову. 10% часу понити, 30% часу пожартувати, а решта часу – лупати сю скалу і їшачити далі. Волонтерити, допомагати одне одному, донатити на ЗСУ. Хіба це не захоплює?
Концентрація мемів і жартів зростає – і ними нація наче говорить: ось наші нові життєві заповіді. Наші свічки горять за ваш упокій. Країна генераторів і країна дегенераторів. Краще одна зима без світла і води, ніж все життя з вами. Тепер я знаю, що українці – це про правду, жарти і працьовитість.
Ми наче та трава, яка проїдає асфальт. Ті квіти, які першими вилазять з-під снігу. Бо зима мине, але сила і єдність залишаться. Блін, скільки ж мемчиків буде після перемоги))
669
22-11-27 20:14
Web версія
Пряме посилання