Сігай

Сандерс наносить перший удар? Вже у вівторок відбудеться перший удар сенатора Берні Сандерса по істеблішменту Демократичної партії в рамках його «ідеологічної революції» на проміжних виборах 2026-го року. Цей демократичний соціаліст кидає виклик партійному істеблішменту, підтримуючи прогресивних кандидатів по всій країні на виборах в Конгрес. І дуель у 4-му окрузі Північної Кароліни стане лакмусовим папірцем, який покаже, чи готова Демократична партія до радикального зсуву вліво у питаннях Ізраїлю, міграції та корпоративного впливу. І ця дуель відбудеться між кандидаткою Сандерса Нідою Аллам чинної конгресвумен Валері Фуші.Битва за округ розгортається як одна з найважливіших внутрішньопартійних битв сезону. Виборці обирають між досвідом чинної законодавиці Валері Фуші та активізмом Ніди Аллам, першої жінки-мусульманки на виборній посаді в штаті. Це протистояння є ключовим, оскільки результат у цьому лівоналаштованому окрузі фактично гарантує місце в Конгресі та визначає майбутній ідеологічний вектор демократів на тлі президентства Трампа.⚪️У той час як Фуші підтримують губернатор Джош Стейн та колишній губернатор Рой Купер, Аллам стає обличчям повстання прогресивного крила, яке прагне замінити «стару гвардію» на більш відвертих лідерів⚪️Аллам вимагає радикального скорочення військової допомоги Ізраїлю, тоді як Фуші намагається балансувати. Хоча Фуші підтримала акт про обмеження продажу наступальної зброї, її минулі зв’язки з проізраїльським лобі AIPAC залишаються головною мішенню для критики з боку лівих⚪️Кандидатки пропонують різні рівні конфронтації з міграційними службами (ICE) у відповідь на дії адміністрації Трампа. Аллам займає максимально жорстку позицію, вимагаючи повної ліквідації ICE, тоді як Фуші виступає за дефінансування та реформи, вважаючи повне скасування служби занадто радикальним кроком⚪️У перегони втрутилися великі гроші технологічного сектору: група, пов’язана з компанією Anthropic, вклала понад мільйон доларів у підтримку Фуші. Це підкреслює стратегічне значення регулювання штучного інтелекту, де Фуші займає помірковану позицію, тоді як Аллам закликає до національного мораторію на будівництво нових дата-центрів⚪️Кампанія Аллам успішно експлуатує розчарування молодих виборців у традиційній політиці компромісів. Сигнал чіткий: значна частина електорату більше не хоче голосувати за поміркованих кандидатів лише заради стабільності, що створює ризики для партійної єдності перед загальними виборами.Праймеріз у Північній Кароліні важливі тим, що продемонструють всій Демократичній партії перший настрій виборчого циклу. І внутрішня боротьба в Демпартії вже вийде за межі економічних питань, охоплюючи критичні аспекти зовнішньої політики та безпеки. Стратегічна вага цієї битви за 4-й округ піде далеко далі за звичайний вибір одного депутата, ця боротьба йде за те, чи залишиться Демократична партія центристською силою, чи трансформується під тиском лівого активізму.Вчора ваш адмін дописав текст про Революцію Берні Сандерса на проміжних виборах 2026-го для ADASTRA.org.ua. Тому найближчим часом можна буде почитати матеріал про масштаб цієї серії проксі-війн Сандерса проти істеблішменту Демократичної партії.🦷 Підписатись на канал

Саддам Хусейн свідомо підтримував ілюзію наявності зброї масового знищення — і робив це роками, вважаючи двозначність своєю найкращою зброєю. Логіка диктатора була залізною: якщо ніхто не знає точно, чи є у тебе хімія чи біологія — ніхто не наважиться на відкриту агресію. Іран боїться. Курди не піднімаються. Внутрішня опозиція тримається тихо. «Найкраща війна — це обман» — ця формула працювала для Саддама більше десяти років. Але в 2001-му році світ змінився — а Хусейн цього не помітив.Саддам був переконаний, що США не підуть до Багдада — так само, як не пішли у 1991-му. Тоді коаліція Буша-старшого зупинилася на півдорозі: вигнала іракські війська з Кувейту, але не стала валити режим. Хусейн запам'ятав цей урок і проектував його на майбутнє: американці бояться окупації, бояться втрат, бояться арабської вулиці.Він помилявся одразу в кількох вимірах. По-перше, теракти 11-го вересня психологічно переформатували американську еліту — страх очікування став більшим за страх дії. По-друге, Буш-молодший прийшов до влади з командою, яка давно шукала привід покінчити з Саддамом. По-третє, власний блеф Хусейна щодо ЗМЗ став ідеальним юридичним і моральним обґрунтуванням для вторгнення — він сам підготував собі пастку.Після 11-го вересня Вашингтон офіційно поховав доктрину стримування, яка визначала американську зовнішню політику з часів Холодної війни. Чейні, Рамсфелд і частина оточення Буша дійшли висновку: стримування працює проти раціональних гравців, але не проти «некерованих диктаторів» із доступом до зброї масового знищення. Чекати, поки загроза стане реальною — означає чекати катастрофи.«Don't rely on luck» — так у внутрішніх розмовах описували новий підхід. США мали перехоплювати ініціативу, знищувати загрози до того, як вони дозріють. Ірак з його туманною зброєю, нафтою, геополітичним розташуванням і непередбачуваним лідером ідеально вписувався в цю логіку як перший тест нової доктрини.Важливо розуміти: це не була спонтанна реакція на 11 вересня. Частина адміністрації думала про Ірак ще з 1990-х. Теракти просто відкрили політичне вікно можливостей, яке раніше було зачинене.Одна з найпоширеніших версій — США пішли в Ірак заради нафти. Це надто спрощена картина. Американські дипломати, що їхали в регіон напередодні вторгнення, не мали жодних спеціальних інструкцій щодо нафтових родовищ чи контрактів. Нафта була фоном, а не тригером.Справжній мотив був ідеологічним і стратегічним одночасно. В адміністрації Буша домінувала концепція «демократичного доміно»: якщо прибрати Саддама і збудувати в Іраку pluralistic and democratic state, це запустить ланцюгову реакцію трансформації по всьому Близькому Сходу — так само, як падіння Берлінської стіни змінило Східну Європу. Ірак мав стати вітриною нового регіонального порядку.У цій логіці була певна послідовність, але вона точно ігнорувала місцеву реальність: сунітсько-шиїтський розкол, що сягає корінням у VII століття, курдське питання, глибокі племінні лояльності, що переважають над державними, і — найголовніше — готовність Ірану заповнити будь-який вакуум влади в сусідній країні.ЦРУ та інші агентства погоджувалися: Саддам має «пристрасть» до зброї масового знищення. Але прямих доказів активного виробництва не було — лише непрямі індикатори, перехоплені розмови, свідчення перебіжчиків із сумнівною мотивацією та пам'ять про шок 1991-го року, коли виявилося, що Ірак був набагато ближче до ядерної бомби, ніж вважали на Заході.Адміністрація зробила свідомий вибір: будувати політику на «найгіршому сценарії». Якщо є 10% шанс, що Саддам передасть біологічну зброю терористам — це вже достатня підстава для дій. Ця логіка звучала переконливо всередині Вашингтона, але мала фундаментальний дефект: вона перетворювала припущення на факти і виключала будь-яку можливість помилитися у вихідних даних.Результат відомий: жодної зброї масового знищення знайдено не було.*продовження в коментарях*🦷 Підписатись на канал

Кислиця навалює базу? Від «червоних ліній» Обами до прямої участі Трампа. На якій стадії будівнитво миру? Епоха «запевнень» і недієвого міжнародного права завершена — Україна та партнери готують технічну базу для реального припинення війни. Краєм вуха почув Сергія Кислицю на телемарафоні, і вирішив, що це інтерв’ю вартує уваги. Перший заступник керівника Офісу Президента та колишній постпред України при ООН Сергій Кислиця в інтерв’ю для «Факти ICTV» про трансформацію західної підтримки з 2014-го року до сьогодні та перехід від неефективних міжнародних інституцій до прагматичних угод, де ключову роль відіграють США та реальні механізми примусу до миру.⚪️Крах «червоних ліній» Заходу. Кислиця пригадує березень 2014-го, він особисто чув у Білому будинку тодішнього президента США Барака Обами, який прямо казав про неготовність втручатися військово чи навіть активно підтримувати опір України в Криму. Кислиця відмовився дослівно повторювати сказане президентом США. Сьогодні ж, на його думку, відбулася докорінна еволюція: Європа взяла на себе фінансове лідерство, а США перейшли від постачання «аптечок» до прямої участі⚪️Є шанси уникнути повтору Будапештського меморандуму. Кислиця наголошує на фундаментальній різниці між текстами: в англійському оригіналі йдеться про «запевнення» (assurances), а не «гарантії» (guarantees). Крім того, Франція та Китай ніколи не були офіційними сторонами документа, що робило його юридично слабким від самого початку. Американська сторона послідовно наполягала саме на «запевненнях», а не «гарантіях», щоб документ не підлягав ратифікації Конгресом США. На відміну від меморандуму 1994-го року, нинішні безпекові документи, які готуються, зокрема зі Сполученими Штатами, мають бути ратифіковані Конгресом і міститимуть чітке слово «гарантії» в обох мовних версіях⚪️Тристоронній формат: UA-US-RU. На відміну від Стамбульських зустрічей, нинішні раунди в Абу-Дабі та Женеві мають тристоронній характер за активної участі США. Американські генерали та експерти більше не є спостерігачами — вони модерують дискусію та ставлять прямі запитання обом сторонам⚪️Військова група виконала план на 90%. Технічна частина переговорів щодо припинення бойових дій практично завершена. Група під керівництвом генерала Гнатова та американських колег напрацювала архітектуру моніторингу, яка дозволить уникати провокацій у майбутньому. Подальший прогрес неможливий без політичної волі лідерів⚪️Кінець «доби Флінстоунів»* у моніторингу. Нова система верифікації припинення вогню базуватиметься на американських технологіях: космічних засобах, датчиках та повітряному спостереженні. Кислиця порівнює попередній досвід СММ ОБСЄ з кам'яним віком і підкреслює, що США готові бути безпосереднім гарантом технічного контролю. За часи ОБСЄ великим досягненням вважалося взяття в лізинг двох безпілотників (БПЛА) для здійснення нагляду⚪️Інституційна смерть ООН. Кислиця вважає, що система Радбезу ООН, закладена в Ялті, була створена лише для того, щоб великі держави не воювали між собою, і вона не здатна зупинити агресію постійного члена Радбезу. Ефективність будь-якої норми тепер залежить виключно від механізмів примусуПрагматично, Україна змінює фактичну стратегію шляху до миру, замість апеляцій до, вже абстрактного, міжнародного права, ставка робиться на персоналізовану дипломатію та технологічний контроль США. Участь американських військових у розробці системи моніторингу означає, що Вашингтон розглядає можливість стати безпосереднім «контролером» будь-якого перемир'я. Завдяки цьому, технічні рішення для зупинки вогню вже є, але вони не запрацюють, доки Зеленський, Трамп і Путін не досягнуть політичного компромісу. *американський комедійний мультсеріал🦷 Підписатись на канал

Чому Путін досі обирає війну замість будь-яких «вигідних» угод і чому 2025-й рік став стратегічним провалом Кремля – пояснює Майкл Кофман Кофман, старший науковий співробітник Фонду Карнегі, в інтерв’ю для Foreign Affairs аналізує стан війни на порозі її п’ятого року: як змінилася динаміка бойових дій, чому західні розрахунки часто не збігаються з реальністю та які пастки приховують спроби адміністрації Трампа форсувати мирні переговори.⚪️Путін прагне війни, а не компромісу. Російський лідер не є раціональним у загальноприйнятому розумінні – він одержимий війною через питання власної спадщини та «пастку незворотних витрат». Кремль вірить, що зможе перетерпіти Захід, а зупинка війни зараз створить для російської економіки більше проблем, ніж її продовження⚪️2025-й рік – період нереалізованих амбіцій РФ. Попри значну перевагу в ресурсах та людях, Росія не змогла досягти жодного оперативного прориву. Зростання втрат почало зрівнюватися з темпами рекрутингу, що обмежує можливості окупантів розширювати фронт у майбутньому⚪️Системні прорахунки адміністрації Байдена. Зайві побоювання ескалації на початку вторгнення затримали передачу критичного озброєння на місяці. Крім того, Пентагон помилково оцінював час, необхідний українцям для освоєння техніки, а допомога надходила дозовано («краплями») і часто не встигала до початку ключових операцій⚪️Дипломатичний тиск Трампа та дефіцит важелів. Нова адміністрація США намагається нав’язати штучні дедлайни для припинення вогню, проте не має достатнього впливу ні на Київ, ні на Москву. Ситуація на фронті не є настільки критичною, щоб Україна погоджувалася на будь-які умови, а Росія все ще висуває вимоги, що значно перевищують її реальні військові здобутки⚪️Трансформація допомоги: Європа платить, США координують. Зараз європейські країни фінансують більшу частину підтримки, але США залишаються незамінними у наданні унікальних можливостей: розвідданих, ракет-перехоплювачів для ППО та високоточної зброї. Стратегія Трампа полягає в максимальному перекладанні тягаря безпеки на європейців, хоча вони технічно ще не готові до повної автономності⚪️Пастка «секвенування» у переговорах. Головна проблема не в територіях, а в послідовності кроків: хто і коли надає гарантії безпеки, коли припиняється вогонь і хто першим виконує зобов’язання. Поспішне підписання угоди без чітких механізмів реалізації лише дасть Росії паузу для підготовки до нового нападу, коли увага США буде відвернута🦷 Підписатись на канал

Байден не дав Гарріс перемогти?Результати внутрішнього аудиту Демократичної партії США вказують на те, що зовнішньополітичний курс адміністрації Байдена щодо війни в Газі став критичним фактором електоральних втрат у 2024-му році. У традиційній американській політиці закордонні конфлікти рідко визначають результат загальнонаціональних виборів, проте масштаб гуманітарної кризи в Газі перетворив це питання на глибокий внутрішньополітичний розлом. Аналітичні дані партії свідчать, що обрана політика стала «чистим негативом», оскільки вона суттєво підірвала підтримку серед молодих виборців та прогресивного крила, які розцінили дії Вашингтона як недостатньо критичні щодо ізраїльського керівництва.Стратегічна пастка Камали Гарріс полягала в неможливості ефективно дистанціюватися від політики «відкритого чека» для Беньяміна Нетаньягу, попри власні внутрішні застереження. Хоча під час кампанії Гарріс намагалася дотримуватися балансу — підтримувати право Ізраїлю на захист і водночас закликати до припинення вогню, — вона так і не наважилася на публічний розрив із курсом чинного президента. Вже після виборів вона визнала, що адміністрація мала б діяти рішучіше та відкрито озвучувати критику щодо методів ведення війни, оскільки сприйняття її як прямої співавторки курсу Байдена суттєво звузило її електоральну базу.Інституційна реакція Демократичного національного комітету (ДНК) — а саме рішення тримати результати передвиборчого аналізу під суворим секретом — підкреслює глибину ідеологічного розколу, який загрожує єдності партії в майбутньому. Замість відкритої рефлексії, партійне керівництво обрало шлях приховування даних, щоб не відволікати ресурси від майбутніх виборчих циклів. Проте така секретність лише посилює тиск з боку пропалестинських груп та активістів, які наполягають на широкому оприлюдненні висновків. Без визнання того, як саме зовнішня політика вплинула на втрату голосів, демократи ризикують увійти в цикл проміжних виборів із невирішеними внутрішніми суперечностями, що можуть знову паралізувати мобілізацію їхнього ключового електорату.🦷 Підписатись на канал

2/3 Конгресу США готові підтримати реальні гарантії безпеки для України, а сама країна за 15 років може стати новою Польщею — конгресмен Пет Феллон ділиться баченням щодо завершення війниПет Феллон — впливовий республіканець із Техасу, член Палати представників, який щойно завершив турне східним флангом НАТО. В інтерв’ю для Forbes Ukraine він окреслює настрої американського істеблішменту на 2026 рік: від втоми через «дармоїдство» деяких членів Альянсу до готовності надати Україні «жорсткі» безпекові зобов’язання.⚪️Нова планка для НАТО: 5% ВВП на оборону. США більше не задовольняє стандарт у 2%, оскільки Європа має перетворитися з «тягаря» на повноцінний безпековий актив. Країни східного флангу, як-от Румунія та Болгарія, вже демонструють зразкову відданість Альянсу, тоді як великі економіки на кшталт Німеччини чи Іспанії отримують закиди у «дармоїдстві»⚪️«Наждачний папір» Трампа як інструмент дипломатії. Різкі заяви президента США щодо Гренландії чи виходу з НАТО — це частина «мистецтва домовлятися», де початкова вимога завжди є максимальною для отримання потрібного компромісу. Це трансакційний підхід, у якому безпекова парасолька США прямо залежить від готовності союзників інвестувати у власну оборону⚪️Конгрес готує «енергетичний зашморг» для РФ. Попри паузу в голосуваннях, законопроєкти DROP (санкції проти нафти) та мита у 500% мають широку двопартійну підтримку — близько 300 голосів у Палаті представників. Ці закони розглядаються як важелі впливу, які Трамп може активувати в будь-який момент переговорів із Путіним⚪️Альтернатива НАТО: Стаття 5 без формального вступу. Оскільки Кремль не прийме вступ України до НАТО, Вашингтон розглядає «мораторій» на розширення на 20–25 років в обмін на створення нового оборонного союзу. Ключова умова — наявність аналога Статті 5, що гарантуватиме негайну військову відповідь США та ЄС у разі нового нападу⚪️Мир по лінії контролю та «План Маршалла». Політична реальність диктує зупинку війни по лінії фронту, проте Україна має зберегти повний суверенітет на підконтрольних територіях та отримати прискорений вступ до ЄС. Безпека кордонів має бути настільки високою, щоб Росія розуміла: наступ означатиме пряму конвенційну війну з усім Заходом⚪️Путін як «агент КДБ», якому немає довіри. Трамп позбувся ілюзій щодо російського лідера після того, як той намагався просто тягнути час на самітах. Стратегія США базується на виснаженні режиму: коли втрати на війні почнуть масово відчувати в Москві, Путін почне втрачати реальну владуВажливо, що запропонована під час перемовин Джаредом Кушнером ратифікація гарантій безпеки для України в Конгресі отримує дедалі більше підтверджень від конгресменів різних партій. Готовність Конгресу законодавчо закріпити безпекові гарантії з «ефектом Статті 5» дає шанс на стабільність, необхідну для притоку інвестицій та економічного стрибка за польським сценарієм.Цікаво, що сьогоднішній дипломатичний трек також дає Україні важливий інструмент для пришвидшеного вступу до ЄС, і цей інструмент — американська адміністрація. Зараз це єдина сила, яка може змусити скептично налаштованих членів ЄС підтримати такий прискорений вступ і навіть формалізувати конкретну дату.Головний ризик для України полягає в тому, що станом на зараз США міцно прив’язують пакет гарантій безпеки та інвестицій до результатів перемовин із РФ, і це вносить суттєві елементи нестабільності та залишає відкрите питання: що буде з пакетом, якщо перемовини проваляться?🦷 Підписатись на канал

Без знищення КВІР операція Трампа провалиться? База в центральній Йорданії перетворилася на ключовий вузол планування потенційних американських ударів по Ірану. На нових супутникових знімках видно вже понад 60 штурмовиків, розміщених на авіабазі Муваффак Салті — це приблизно утричі більше, ніж зазвичай там перебуває. Водночас із неділі на базі приземлилися щонайменше 68 транспортних літаків, а частина винищувачів, імовірно, розміщена під укриттями. Крім того, військові розгорнули нові засоби протиповітряної оборони для захисту об’єкта від можливих іранських ракет.Межа між прагненням до нової ядерної угоди та курсом на зміну режиму досі залишається розмитою. Президент Трамп, зосередивши в регіоні значне авіаційне та морське угруповання, включно з двома авіаносцями та сотнями винищувачів, створив потенціал для тривалої повітряної кампанії, що може тривати тижнями. Масштаб військової присутності починає диктувати політичні рішення, роблячи варіант обмеженого удару або масштабної операції дедалі імовірнішим у разі провалу дипломатії.Незважаючи на публічну готовність обох сторін до переговорів, між ними залишається фундаментальна прірва в очікуваннях. Якщо Тегеран розглядає лише обмежені поступки та наполягає на відсутності військового розв’язання проблеми, то Білий дім висуває вимоги, що виходять далеко за межі ядерної програми, включаючи демонтаж ракетного потенціалу та припинення підтримки регіональних проксі-груп. Для іранського керівництва ці елементи є основою національної оборони, тому відсутність прогресу в діалозі може підштовхнути Трампа до використання військового важеля вже в найближчі тижні.Білий дім має на столі різні сценарії — від «обмежених точкових ударів» по ядерних об’єктах до масштабної кампанії з метою зміни режиму та ліквідації верховного лідера аятоли Алі Хаменеї та його сина Мохтаби.Перспектива зміни режиму за допомогою авіаударів, про яку часто згадують у Вашингтоні, наштовхується на реальність іранської внутрішньої структури та обмеженість задіяних засобів. Сценарій, що покладається на дистанційні удари з моря та повітря без залучення значних наземних сил, у Тегерані сприймають як терпиму загрозу. Тамтешнє керівництво, яке спирається на розгалужену мережу центрів сили та Корпус вартових ісламської революції, вважає, що зможе пережити бомбардування та зберегти владу, оскільки авіаційні атаки здатні завдати значної шкоди, але недостатні для повного демонтажу політичної системи, яка існує десятиліттями.За прикладом Венесуели, здається, для Трампа не є ключовою ціллю зміна режиму в Ірані та блискавичне повернення шахської монархії на чолі з Реза Пехлеві до Тегерана. Чинну адміністрацію цікавить прагматизм, якого можна було б досягти за допомогою ставки на більш договороздатні фрагментовані сили всередині іранської політики. Проте абсолютна більшість реформістів та прагматиків Ірану не має власних надійних інструментів для отримання контролю над владою в країні.Найпотужнішим центром впливу в Ірані залишається клерикальна верхівка на чолі з верховним лідером. Другою за силою структурою виступає КВІР. Первісно створений як особиста гвардія верховного лідера, сьогодні КВІР за бойовими можливостями зрівнявся з регулярною армією та дотримується жорсткої політичної лінії. На відміну від венесуельського сценарію, навіть у разі усунення клерикальної еліти режиму на чолі з Алі Хаменеї саме КВІР, найімовірніше, став би ключовим інститутом, здатним перебрати контроль над Іраном. І ці хлопці не виглядають готовими до компромісу зі США, а відповідно однією з умов успішності операції мав би бути розпуск корпусу вартових. З огляду на сьогодні — нелегке завдання.🦷 Підписатись на канал

Зібрав для вас переказ тез з нового випуску «Клімкін пояснює»: Лукашенко, Трамп, Китай, МюнхенУкраїнська стратегія щодо Білорусі трансформується з тактичного очікування у фазу відкритого тиску, що свідчить про остаточне визнання режиму Лукашенка невід’ємною частиною російського воєнного механізму. Запровадження санкцій проти білоруського диктатора, яке раніше свідомо відкладалося, тепер виступає символом розмежування «свій — чужий» у центральноєвропейському просторі. Оскільки територія Білорусі залишається російським плацдармом для операцій та місцем розміщення стратегічних озброєнь, Київ демонструє готовність до жорсткої ізоляції Мінська в координації з європейськими партнерами.Економічне удушення Росії через енергетичний сектор набуває рис майстерної гри на виснаження, де ключову роль відіграє звуження «коридору маневру» для Путіна. Стратегія Дональда Трампа щодо Кремля, попри поширені стереотипи, змушує останнього діяти в умовах дефіциту ресурсів і часу. Замість скасування обмежень попередньої адміністрації, Трамп демонструє посилення санкційного тиску, через запровадження заходів проти «Лукойлу» та «Роснефті», а також активне «полювання» на російський «тіньовий флот». Така тактика призвела до суттєвого падіння нафтогазових доходів Росії — лише в січні вони скоротилися майже на 50% порівняно з минулим роком, що стрімко підриває фінансову стійкість режиму та здатність нескінченно фінансувати воєнні дії.Особливим елементом тиску стає прагматичний вплив на ключових покупців російських енергоресурсів, що фактично ізолює Москву на глобальному ринку. Вашингтон зміг переконати Індію суттєво скоротити закупівлю російської нафти, що змушує Росію витрачати величезні кошти на підтримку складних «сірих» схем експорту. Коли значна частина російської нафти місяцями «зависає» в морі без покупців, це створює ситуацію, де Путін змушений обирати між економічним колапсом і прийняттям американських умов, які стають дедалі жорсткішими.Дипломатична гра Трампа в трикутнику США—Китай—Росія спрямована на те, щоб вивести Москву за дужки великих домовленостей, перетворивши її на об'єкт, а не суб'єкт переговорів. Графік візитів до Пекіна, де зустріч американського лідера з китайським керівництвом передує візиту Путіна, є чітким сигналом: Вашингтон прагне спочатку визначити правила гри з Китаєм, ставлячи Кремль перед фактом уже досягнутих домовленостей. Такий підхід «бульдозера» дозволяє США використовувати російські ресурси — від Арктики до Сибіру — як елементи глобального торгу, де інтереси Росії враховуються лише в контексті ширшої американської стратегії стримування Китаю та стабілізації світової логістики.Мюнхенська безпекова конференція висвітлила глибоку розгубленість європейських еліт, які опинилися в ситуації дефіциту лідерства та невизначеності щодо подальшої ролі США. Європейці дедалі чіткіше усвідомлюють, що стара модель безпеки не працює, а Україна поступово перетворюється з «проблеми» на «частину рішення», пропонуючи унікальний бойовий досвід та екосистеми оборонних технологій. Проте інтеграція України в європейську систему безпеки все ще сприймається багатьма як неймовірний сценарій, що потребує не лише політичної волі, а й фундаментальної трансформації самої Європи, яка поки що не готова діяти без американської парасольки.Ефективна гарантія безпеки для України лежить не в площині паперових домовленостей, а в її перетворенні на «втрачений актив» для Росії, що можливо лише через повну інтеграцію в західну оборонну та економічну реальність. Російське керівництво визнає лише силу та «понятійні» зобов'язання, тому єдиним дієвим інструментом стримування є фізична присутність України в західних структурах і розвиток власної оборонної спроможності. Тільки тоді, коли Кремль побачить, що ціна подальшої агресії перевищує будь-які можливі вигоди, а український актив остаточно відрізаний від імперського впливу, стане можливим перехід до тривалого і сталого миру.🦷 Підписатись на канал

Праймеріз почались у МюнхеніАмериканська делегація в Мюнхені, як ми вже й говорили, окрім усього іншого мала й цілком внутрішньополітичні цілі. Для деяких політиків з обох таборів це був крок на шляху до 2028 року.Зокрема, такою фігурою може бути Рубіо. Я дуже сумніваюсь не лише в тому, що в нього є шанс, а й у тому, що він ризикне ним скористатися. Але тим не менш, поки зовнішню політику визначають Кушнер і Віткофф, Рубіо лишається в ролі прес-секретаря, заступника і планувальника окремих операцій. Тож є час і на риторику.От риторично Рубіо спробував переконати людей за кордоном і в Америці, що якби раптом він став президентом, то з розумінням поставився б до важливості трансатлантичних стосунків і дипломатичних підходів. Проте головним завданням у Мюнхені (а потім у Братиславі й Будапешті) було просування трампівських тез, тож риторика мало кого вразила — попри аплодисменти від європейської аудиторії наприкінці промови. Планка очікувань від американців нині невисока…Від демократів було більше претендентів на топ-посаду у 2028-му: Ньюсом, АОС, Келлі, Вітмер. Найбільше уваги привернули Ньюсом і АОС.Про Гевіна ми вже говорили. І, як і багато що в його політичній кар’єрі, цей візит був досить зважений, добре артикульований і (хоч і відверто внутрішньополітичний) доволі успішний. Він продемонстрував свою готовність вчитися в питаннях зовнішньої політики, підтвердив готовність Каліфорнії до співпраці із зовнішнім світом (навіть зі Львівською областю щось підписали… оце вам справжній Western Alliance!), наголосив на альтернативі Трампу і загалом послав сигнал поміркованим виборцям, зокрема й республіканським, що він — доросла, зважена людина, на яку можна покладатися. Чи допоможе це йому? Це вже буде видно за рік-два, але свою роботу він зробив.Візит АОС став дещо сенсаційним. Усе-таки її профіль максимально внутрішній (з тих пір як Комінтерн не функціонує…). Вона спробувала показати себе на контрасті до виступу Рубіо, розширити антиолігархічний наратив на міжнародну аудиторію (що цілком могло б спрацювати), показати ще альтернативнішу альтернативу… але відверто облажалась на базових питаннях геополітики.Кліп з її, м’яко кажучи, непереконливою відповіддю на питання, чи мають США дати військову відповідь на потенційну спробу Китаю захопити Тайвань, тепер навряд чи колись зникне з ефіру Fox News і завжди привертатиме увагу політичних опонентів на всіх рівнях.І це проблема для лівого флангу в Америці. Якщо вже АОС і її соратники мають президентські амбіції, то зовнішньополітичних питань уникнути не вийде. І, окрім спроби звисока подивитися на проблему олігархату і класової нерівності в контексті міжнародної політики, треба мати відповіді на прості й ключові питання. І проблема в тому, що відповіді на ці питання, ймовірно, будуть значно ближчими до відповідей Трампа, ніж самі ліві хотіли б у цьому зізнатися собі і, тим більше, виборцям.

Хочеться додати окремо про Китай, що був представлений на конференції міністром закордонних справ Ваном Ї.У центрі уваги його розмови з Ішингером була Україна. І на перший погляд Пекін продовжує майстерно балансувати між прихильністю до принципів міжнародного права та геополітичним реалізмом. Формально китайська дипломатія дотримується установчих принципів ООН і декларує непохитність суверенітету та територіальної цілісності держав, таких як Україна.Але в промові Ван Ї є згадки про «законні занепокоєння щодо безпеки» всіх учасників процесу, що м’яко легітимізує російські аргументи. Китай, за словами головного дипломата країни, закликає готувати ґрунт для «політичного врегулювання», яке б задовольнило всі сторони, а не лише західний блок.Прямого переліку історичних подій, які стали «першоджерелами» війни Росії проти України, Ван Ї поки що не надає, проте у промові він пов’язує виникнення та повторення кризи з відсутністю належної структури безпеки в регіоні. Він стверджує, що для вирішення «кореневих причин» (root causes) кризи необхідно створити «більш збалансовану, ефективну та стійку архітектуру безпеки для Європи». Саме такий підхід, на його думку, дозволить запобігти повторенню подібних конфліктів у майбутньому.А знаєте як? Долучити Росію до створення такої системи безпеки в Європі. Так, у його промові міститься заклик до активної взаємодії Європи з Росією для побудови нової системи безпеки, і Ван Ї радісно вітає те, що Європа почала проявляти «мужність говорити з Росією», бо, на його думку, Європа не повинна бути «в меню», а має бути «за столом» переговорів, оскільки конфлікт відбувається саме тут.Китайська позиція щодо України поступово погіршується попри ілюзорну нейтральність. Китай не зацікавлений у жодних діях, що можуть зупинити кровопролиття, допоки не з’явиться його конкретний інтерес, що переважить зиски від продовження війни. А ці зиски цілком реальні.Війна Росії проти України — лінія кризи для Європи. Реалізація Європи як геополітичного суб’єкта з великим борговим навантаженням та серйозними соціальними кризами демонструє суттєві розбіжності та небезпечні для єдності Європи електоральні тенденції.Війна Росії проти України — розпорошення уваги США. Попри активну протидію Китаю на різних театрах гібридної війни, США постійно мають зберігати дипломатичну присутність в Україні та військову присутність у Європі.Війна Росії проти України робить Росію ізольованою та слабкою, що неминуче веде до затягування у власну сферу впливу КНР свого північного сусіда з найбільшим ядерним арсеналом у світі.Переважити ці зиски об’єктивно важко. Особливо враховуючи, що Китаю нічого не потрібно робити, щоб це все отримати. А без китайського фактору шляхи до зупинки війни Росії проти України вкрай звужені і часто мають містити в собі стратегічну альтернативу Китаю для Росії, що навряд чи може влаштувати Україну.🦷 Підписатись на канал