Даро, знову

я ненавиджу той час, коли мій чоловік вдома. ненавиджу тому, що це 10 днів на півроку. ненавиджу тому, що я знаю що в інші 345 днів на рік він може загинути.я ненавиджу той час, коли він порається по господарству, тому що я звикаю, що хтось мені допоможе. у мене є купа друзів і вони дуже тримають і роблять багато. але я звикаю, що він поряд. а поряд він - 10 днів на півроку.я ненавиджу коли він поряд, бо ми витрачаємо гроші - його гроші - на приколи. а я так не можу. бо я не можу тратити на приколи, бо привчила себе що не можна так. що приколи - не бургер за 200 грн, а реб за огого.я ненавиджу цей час, бо вони з нашою донькою постійно сруться. тому що донька - не я. і вона не розуміє, чому тато відсутній у нас. а у інших тато є. і вона - лють. і вона має право на лють.я ненавиджу це, тому що Сашко змушує мене рости, а я не можу, бо немає дмб і я не бачу, куди рости без родини, яка 4 роки як умовно неповна.я ненавиджу це, тому що він у мене тимчасово. напрокат. пробнік. распів. прікол. понюхай, помацай, віддай у частину. і не ний, бо ти суто тупа ниюча баба, а не жінка, яка віддала свій всесвіт на сумнівний прокат без власної згоди.я ненавиджу це тому, що треба віддати. тепер це не мій чоловік, не тато Со, це бойова одиниця. не моя, не зі мною.я ненавиджу це тому, що я 4 роки і мама і тато. перекуп і агроном, педіатр і педагог. психолог і прибиральниця, археолог і садівниця. і коли він приїздить - я все одно не впоралась, проїбала і не змогла. бо ніхто б не зміг. але!я ненавиджу це тому, що він взагалі має приїздити на 10 днів на рік, а хтось має право жити своє життя. я ненавиджу це тому, що я в хуя взагалі не знаю, що казати Со на фразу - а Кіру тато забирає зі школи, а мій тато кушав топлену бурулю з маккохве, мам, чому так?я ненавиджу це тому, що крім нас, дружин і родин, крім сестер і братів, крім колег і колегинь - всім глибоко на нас і наші проблеми НАСРАТИ. але все одно ми живем.ненавидим піздєц як.але наш двіжок - любов.покашо

Привіт, любимі люди. Сьогодні поговоримо про щеплення і дрова. Бо це речі, які пов'язані у моєму побуті червоною ниткою. У дитинстві мені не робили всі календарні щеплення, бо була я тоді така хвора і слабка, що до моєї дитячої картки з вирізаною з листівки крисою Ларісою (щоб не погубилася) причепили страшне слово "мєдотвод". Тепер мені і ті хвороби, і той "мєдотвод" вилазять боком, досі, хоча я вперто надолужую втрати. наприклад, у 2020 році на розкопках в Більську я наступила на іржавий гвіздок. І перше, що зробила - телефонувала мамі, щоб спитати, чи є в мене щеплення від правця? Було. Але я обновила в 2022 році, щоб було ще більше. Сашкові ж, який за моїм прикладом зробив таке ж щеплення, після першого поранення лікарі не йняли віри і вкатили в сраку потужний бустер, буквально через півроку після основного. Ну, йой. Військова медицина - живи наперекір. А от від грипу ми почали робити у 2017 році. Бо у 2016 грандіозний злющий епізод грипу мало не вколошкав мене, а заразом зі мною - і перспективи грудного вигодовування немовлятки-Со. Зціджуючи молоко, яке дитина не могла їсти через купу ліків, я заріклась. І досі стою на шляху голки-одігітрії. Останніми ж роками знайти вакцину від грипів стало важче - але моя божественна ма, яка все життя гарувала в лікарні, досі, після інсульту, знаходить "віконечко". І цей рік так само. Проте цей рік я хворію як незнаюшо. І зараз хворію. Бо мене вграли... дрова. Два причепи дров, точніше, які треба було скласти в сарай, поки не замело сухе снігом. І я сама їх вкладала, а останній куб чи й більше - скидала гамузом, аби куди, вже ледве бачачи, куди кидаю. Потому ж я моторошно, розлого, крепко захворіла, зібравши всі регалії від кашлю до затиснутих у шиї і сраці нервів. Отака вам мораль: всі превентивні заходи роблять лише тоді, коли вони лягають на здорову, середньостатистичну основу життя. Можна мати всі щеплення, але всадити імунну систему в карцер перепрацювання. Можна їсти насіння чіа і тіяти йогу, але злягти від недосипів і нервів. Можна пити АД, лягати вчасно, але влетіти в мінус-здоров'я через надлишок навантаження або сильний стрес. І від цього хер застрахуєшся. Тож, любимі люди мої: беріть все, що дає це життя для безпеки і цілісності. Ми потрібні цій країні (навіть без кокаїну) живими, здоровими, в собі. Беріть тайм-аути, забивайте потужного на немитий посуд і невитерті порохи на антресолях, їжте вчасно, не підсажуйтесь на тіктокси, крутіть дулі у кишенях, купуйте собі красіву постіль, пахнючі креми для рук і оту приблуду, яка гарно світиться в темряві. Робіть все, щоб стояти на ногах кріпко. Обіймаю вас розлого з-за усіх своїх 6 кубів сухої колотої сосни.

Даро, знову. Так називається цей канал. Канал, який єднає мене аж з 329, нині, людьми. У людей своє життя. Свої турботи. Свої болі. Свої щастя. І вони тут. Я дуже вдячна за те, що ви тут, і я не ображуся, якщо ви покинете цей канал, бо він давно був неактивним. Я й сама була неактивною вже давно. Немає виправдань, якщо чесно, є тільки величезна втома. І величезні зміни, які цю втому на собі равликовою хаткою тягнуть. Отже, ми купили хату в селищі. Селище велике, цікаве, складне і достобіса полтавське, себто слобожанське дуже инакше - не таке, в якому я виросла. Вибач, манюнь, те, в якому ти виросла, вже майже-не-існує, його знищили. Ми купили хату, відтак я встаю о 6, топлю грубу, ношу дрова, кочегарю машіну і їду на роботу. На роботі я роблю те, про що хтось мріяв у дитинстві і те, від чого 100% мріявших впали б у летаргію суму - ар.хе.о.ло.гі.ю. Нудну, велику, статистичну, необхідну, складну, поторочену, красиву, тупу, любиму, неймовірну. А ще в мене депресивний епізод. А ще я першу зиму - самостійний водій без Сашка поряд і сама справляюсь з усіма викликами слизької дороги. У мене немає газової плити, я варю їсти на одному пальнику. Я пробувала колоти дрова - не змогла. Я пробувала їхати по ожеледі - мала успіх. Я пробувала вести соцмережі - і не вивезла. Я пробувала підтримувати захисниць і захисників - і буду пробувати це все життя. Бо, я так думаю, це справа всього життя. Недавно мені було 36. У цьому віці моя мама мене народила. Я не відчуваю в собі сил не те щоб на народження, а на статевий акт, ахаха, у мене навіть актів таких нема у журналі. Дякую всім, що ви тут - не засуджую нікого, хто відпишеться. Тут не буде нічого дивного, нічого нового. Тільки я і моя хата. Мої дрова. І мої захисники і захисниці, задля яких я спробую продовжити цю історію з соцмережами, хоча радо б покинула. Ну, розказуйте, шо почом

день Незалежності.9 ранку. Виходжу з Ксеною на прогулянку. Під будинком на аварійці стоїть авто з табличкою "Ритуал". З нього двоє парамедиків викочують крісло колісне з чоловіком без ноги. Поряд - стурбована, але енергійна жінка.- Ну, Сірьож, яку машину дали таку й дали. Бог їм суддя.день Незалежності. 19.00Бабусі на лавочках обговорюють вчорашнє "шоу ілюмінації".- А я тібє кажу як є, Люба, ето пір во врем'я чуми!- Якої такої чуми, Галя?- Ватної, бляха, ватної! Поки нас бамбят, оці всі таракани повилазили під шумок.день Незалежності. 21.00В маркеті на стійці, де сидить товарознавиця, мрачно втикає у телефон зморений хлопчик молодшого шкільного віку.- Валєр, - каже охоронцю, - Коли мама прийде?- Ща, ща, вона вже збирається.- Я так задовбався, Валєр.- Ну, мамкі ні з ким тебе оставить, ну чо ти, ну тут же нормально, тепло, всі діла...- Валєр, я так хочу щоб папа вернувсь і сидів зі мною.день Незалежності. день. Черговий день. Не з великої літери. Бо з великої тільки великі слова. А дні - манісінькі і сповнені турботами і гармидером. Дні, сповнені боротьбою. Дні сповнені відчаєм мами, якій ні з ким залишити малу дитину. Дні, сповнені турботою дружини, яка робить все, щоб чоловік відновив здоров'я. Дні, сповнені сорому за тупорилість рішал, що роблять Харків крінжею а не містом шаленого спротиву.Дні Незалежності. Вони у нас з 24 серпня 1991 року і донині. І дадуть нам боги арти, піхти, медики, зв'язківці, пілоти всього на світі, сапери, мінери, ДСНС і всі інші Великі люди - таких днів буде багато. а щоб у вас був день з Великої Літери - робіть Великі Вчинки. 2 гривні на збір, заявка в Благоустрій щодо пандуса, хвилина мовчання о 9.00, допомога ветеранці, посмішка військовій, не датий хабар, не змовчане лихе слово російськомузичному таксисту...Отоді і буде діло. Давайте, бо я теж хочу щоб папа вернувсь і сидів вдома.