У мене в діректі інсти твориться щось прикольне. Всі пишуть мені про містичні сни, вроки, сусідок-відьом.
Тож давайте ще й тут гуртом теревеняти.
Розказую кулсторі.
2020, ковід, Біль_ськ, розкопки. Ми вибираємо купу поховань, а над нами стоять грозові хмари. Хтось, вбачивши мого молота Тора на шиї – а це завжди асоціюється з рунами і вєдами – каже:
- Пороби, аби дощу не було.
- Ну, я не знаю, давай пробувати.
Того ж вечора нас повезли повз більську ферму, а місцевий землероб має жорстокий прикол розпинати круків на височезних палях і обтикувати цим ділом садки – молоді яблуні, ще тоді не родили.
Мене так воно всмалило, не передати словами. Бо круки то моє тотемне, а вони там ще й величезні, неймовірні.
І що ви думаєте?
День нас обходить гроза, другий… Тиждень. Котельва мокне, Більськ мокне, ми - паничі. Вибираємо поховання, миємо знахідки, сушимо, всі креслення встигаємо. І коли Олексій, що правив за начальника нашого шапіто, каже:
- Все, молодці, зробили.
Отоді, за кілька хвилин, наволокло такого, що ледь устигли добігти до наметів і стягнути бебехи зо шворок. Лило, як не в себе, гриміло, порвало нам всі паракорди на тентах, поскладало ті намети, мало з плато в прірву не понесло.
А за іронією долі, в сусідньому таборі, де взагалі з їжею абсолютно не ок, в сей день смажили мнясо. Ну, трохи було аль денте)
Розказуйте, що у вас із містикою? Є якісь страшні історії про відьму з сусіднього падіка? Викликали Матюкливу Бабу і Пікову Даму? Шукали квіт папороті?