денний стаціонар

іноді життя кидає кудись і трошки міняється ритм. нє, я не про аритмію, котру кстаті, майже подолано завдяки топ лікарям і лікарні ім. Стражеско, а про плин армійського життя.зараз я в одному НЦ здобуваю фах по одному ВОС. хотілося б сказати що цей НЦ місце сили, але є але.на величезній території є і бзвпшнікі (майже всі 35+, де ці всі молоді мільйонери?) і вони прям без декадантських настроїв, ну як поруч проходжу так не віє від них зрадою, і фахові курсанти, і сержанти і хз хто ще. в столовій огромна черга з усіх і тут представлена уся військова мода і видно хто був на БРках і трошки прикупив собі шмот, а хтось тягає виданий давно мм14 з латками на сраці і постигає дзен.за останній тиждень дві сильні ДТП поруч і одна з вини бухого сонечка. на щастя всі живі, а в когось буде збір на авто для виконання алко бойових завдань.зради мало але є затяги і довбоєбізм, ну це ж кадрова олдова частина, куди ж без цього.зради мало, але один інструктор одночасно говорить що треба вбивати, і сам вбивав, але потім починається " це все через какая разніца" і "я хочу з'їбатись з України і за кордоном говорити що я з Польщі ".така от біполярочка.висновків нема, зради нема, продовжую опановувати новий ВОС.

Вугледар. Підполковник Ігор Гриб. Червона іржа. Гриб. Комбат 186 окремого батальйону 123 окремої бригади ТрО.Проходив військову службу за контрактом з 2014 року, брав участь у боях на Савур-Могилі, в Іловайську, в обороні Мар’їнки та Красногорівки.Лицар ордену ордену «Богдана Хмельницького» та кавалер ордену «За мужність».186 бат відмовився заходити в Угледар на підтримку бійців 72 бригади.В результаті - більше сотні бійців 186 батальйону в СЗЧ.А чорні запорожці не отримали підкріплення, виходили дуже важко, понесли великі втрати. Підполковник Гриб застрелився.…На білборді - самозакохана пика лівака Сергія Гнезділова. Видавав себе в інтервʼю «командир аеророзвідки», але завжди був лише солдатом. Надували як фігуру, закликав на службу, а потім «закладка» вибухнула. Завдяки лівим медіа став героєм, бо «добровільно демобілізувався» у СЗЧ. СЗЧ - це не проблема генералів. Це проблема всіх. Це біда не так твоя, як суміжників. СЗЧ - це конкретика - коли сто бійців не заходять на підтримку іншого підрозділу. Замість втратити частину бійців через хаос, паніку, відсутність підтримки, втратиш в три рази більше. І рикошетом стане ще більше утікачів, бо ніхто не знатиме, хто знову підведе в бою. Публічні дезертири не застреляться, аби привернути увагу до проблеми. Стануть героями лівих медіа, бо перекидають відповідальність на абстрактне знеособлене «все у нас погано, давайте щось хтось якось робити». В росіян проблема СЗЧ - «500-х» одна з найгостріших починаючи з 2022-го. Але на відміну від нас - платять за це не своїми територіями. Листопад - місяць, коли у росіян форсований забіг піхотою, який зараз дає результати, вичерпає їхні стратегічні резерви. Маємо триматися попри проблеми, помилки і не опускати руки. Інакше вороги банально досягнуть свого.

у нас на подолі був дитячо-підлітковий клуб "парус". там були різні гуртки і тд. я там на шахи ходив, гончарне мистецтво і щось ще. керівником була Світлана Костянтинівна, котра знала кожного підлітка між Поштовою і Жовтнем) ми вже будучи старшокласниками могли там просто тусуватись після школи, по пам'яті допомагаючи директору з якимись господарськими справами чи просто зайняти дітей коли спізньвався керівник гуртка. було непохитне правило серед нас: не курити там і поруч, не ображати нікого і взагалі ми з "бєдних но інтєлігентних сімей ".проблема підліткової наркоманії (вже почав входити у моду трамадол) і токсикоманії дуже хвилювала Світлану Костянтинівну, бо ми були всі як її діти. а її старший син був участковий. але хоч не в наших кварталах))і одного дня весною 1997 року, вона зробила нам загальний перегляд фільму, де показан поганий вплив наркотиків на молодь, а провести його нам мав якийсь торчок на менопаузі, старший за нас років на 10.фільм справив на всіх неабияке враження, особливо музика. лектор дивився у захваті разом з нами.- ну що, шо ти скажеш, Коля? - спитала вона його. Коля був опіздощений від враження як і ми і ще його дуже кумарило і він натякав може в нас щось є?- наркотики це плохо, а фільм хороший.він бистро вибіг нв вулицю, і ми здогадалися куди, у який будинок, а касету ми по черзі передивитись і я записав замість концерту Продіджі. фільм став одним з найулюбленіших і яке було розчарування коли вийшла друга частина....