Не міг пройти повз нову книгу автора одного з найзнаковіших - принаймні для мене - історичних текстів часів незалежності в нашій літературі. Я про Тему для медитації Леоніда Кононовича. Анотація Там, де немає пітьми заінтригувала сходу Трагічна фантасмагорія, що розгортається наприкінці сорокових років минулого століття на тлі будівництва одного з «рукотворних морів» у Центральній Україні. Одне за одним стираються з лиця землі села й містечка, вирубаються сади і ліси, місцевих жителів зганяють до пересильних таборів, щоби згодом виселити на Донбас.Але місія головного героя, майора МДБ Бєлокорова, полягає в іншому — за особистим наказом Сталіна він шукає у цих місцях сліди автора принизливого памфлету, присвяченого особі «вождя народів». проте післясмак неоднозначний. І що стосується сюжету з його ключовими твістами, і величезної кількості не завжди переконливих діалогів, і відчуття, що роман з розмов в більшості й складається, і деякої повзбіжності, яка не дозволяє до кінця зануритися ні в повстанські 20ті, ні в трагічні 30ті, ні в повоєнні 40ві. Між тим, символізм, сеттінг (особливо отаманщина 20их), химерний настрій, який плаває поміж реальністю і якимись магічними парелелями + смаковита мова згладжують нерівномірну сюжетну кардіограму, й історія в підсумку працює. Хоча і скидається подеколи на лімбічне марево. Майте на увазі.