Рівні власника.

Рівень власника визначає не масштаб бізнесу, а те, які рішення він досі ухвалює особисто.

Наприклад, компанія на сто людей і компанія на п'ять можуть стояти на одному рівні. Я бачив це.

Які рівні я маю на увазі. На першому рівні власник ухвалює все: ціни, найм, витрати, конфлікти. Нічого дивного, так компанія і почалася. Просто далі він не переходить, хоча кількість людей може збільшуватися.

І це — пастка, в яку він сам себе загнав. Бо зі збільшенням кількості людей власник стає пляшковим горлечком.

На другому рівні він найняв керівників (бо так треба, без цього на інший рівень бізнесу не перейдеш), і вони приносять йому питання. Ухвалює він, а носить уся компанія. Найбільше часу йде не на рішення, а на шлях до нього.

Та сама пастка, тільки вищого рівня.

Як бачите, різниця між рівнями не в кількості людей. Вона в тому, що власник має вміти робити те, чого не вмів доти. Наприклад, дати рішенню керівника залишитися в силі після того, як він з ним не згоден. І це — одна з трансформацій, які треба пройти. А ви гадали, що я пишу про делегування? %-)

Які рішення за вчора ви ухвалили особисто, і хто ухвалить їх завтра, якщо вас не буде?