Пересмішники не роблять ніякої шкоди, тільки співають і веселять нам серце.Вони не розкльовують ягід по садах, не гніздяться у клунях, нічого — тільки виспівують людям на радість. Ось чому вбити пересмішника — гріх.
Нарешті руки дійшли до «Вбити пересмішника» - класики американської літератури, книги, яка отримала Пулітцерівську премію і книги, яку вивчають у школах. А її героя Аттікус Фінча вважають ледве не символом справедливості і законопорядку.Не можу описати і передати вам наскільки в мене затамовується дихання, бʼється серце коли я читаю тексти з такою тематикою. Я не можу пояснити чому, але воно мені болить. Я люблю «Прислугу», «Джеймс» минулого року мене вразив просто капець, «Барва пурпурова» мені було від неї погано. Дія «Вбити пересмішника» відбувається у 1933-35 роках у вигаданому містечку в штаті Алабама. Мейкомб - маленьке місто, де всі знають один про одного, хто скільки пʼє віскі, хто в яку церкву ходить і не ходить і чиї діти прогулюють заняття у школі. І тут мешкає родина адвоката Аттікуса Фінча. Дівчата і хлопʼята, я знайшов ідеального книжкового чоловіка!Він вдівець і виховує двох дітей. А розповідає нам про своє життя його наймолодша донька Скаут. Яка бачить своє життя з батьком як.. дитина. І ми можемо судити, що відбувається через дитячий погляд. Починається роман з їх іграми з Примарою Реддлі (сусідом, який ніколи не виходить і про нього ходять легенди), продовжується першим класом Скаут (у якому їй нудно, тому що вона вже вміє читати і писати) і продовжується дивними висловлюваннями місцевих про діяльність батька. Неначе він захищає якогось «чорномазого» (збережено з оригінального тексту) і взагалі вчиняє не так, як має бути.І поступово Скаут, зі своїм братом Джеймі дізнаються, що-ж такого відбулось і кого дійсно захищає їх батько.І як же я у захваті! Починається роман з дитячої забавки, яку мені, 24 річному чоловіку було дуже смішно і захопливо читати. Завершився роман з недитячої піднятої теми, яка змусила мене аж закрити рота рукою і навіть не помітити як за декілька хвилин я прочитав 10 сторінок розвʼязки.Кожна дрібниця, кожна деталь - вона настільки вплинула на подальший розвиток сюжету. Коли на початку здавалось: «ох, ну це класика, оце точно описано просто щоби описано», а потім ти розумієш, що нє!Аттікус Фінч заслуговує окремого абзацу мого відгуку. Не дарма він є символом боротьби проти несправедливості. Це дійсно розписаний персонаж, поява якого викликала у мене мурашки, а стікери тільки і клеїлись на ледве не кожну його репліку. Те, як він виховує дітей з розумінням, що всі люди рівні. Те, як він намагається це донести іншим людям. Те, як не боїться погроз.. ох йо!Це моя нова любов і буде на тій поличці шедеврів, заради яких література жила, живе і буде жити ще багато років. Тому що це актуально завжди.#Peachвідгук
Що приховує світло софітів і яскрава телевізійна картинка? Запрошуємо дізнатися на презентації книжки «До побачення, телебачення!» Емми Антонюк у Запоріжжі👋📺«До побачення, телебачення!» — це драмеді журналістки та блогерки Емми Антонюк, у якому історія дорослішання дівчинки із провінції переплітається зі скандальними та захопливими буднями українського ТБ. Компроміси із совістю, домагання, курйози та ризики — в цій історії є все, що відбувається за лаштунками і чого ніколи не покажуть у вечірніх новинах.На події поговоримо:🔸 Хто така Віра Дорош і чому це художній роман, а не автофікшн?🔸 Як створювалася ця історія і звідки стільки ностальгії за епохою до соцмереж?🔸 І чи залишилося у цій книжці щось за кадром?📍 Незламний Хаб, Запоріжжя, вул. Вячеслава Зайцева, 9📅 29 червня, 18:00 🎤 Модератор: Дмитро Катеруша — автор книжкових каналів Діма Персик, контент-мейкер видавництва Лабораторія й застосунку для читання LibrariusЗавдяки нашим чудовим друзям із Книгарні «Є» ви зможете придбати свій примірник безпосередньо на локації, а одразу після розмови запрошуємо вас на автограф-сесію, де буде можливість особисто поспілкуватися з авторкою та підписати книжку на пам'ять✍️❗️Вхід вільний за попередньою реєстрацієюЧекаємо на вас!
Шановні, яка ж це прекрасна і красива книга з безліччю сюжетних поворотів і змінами мого читання і ставлення до героїв!Зруйнована країна - однозначно новий хіт буктоку. Про цю книгу не говорив лише ледачий, вона номінувалась у Goodreads Choice Awards, була в топах у топових букблогерів і на неї зроблено вже багато книжкових клубів. Тож і на свій книжковий клуб взяв цю книгу і я і не пожалкував жодним разом!Книга розповідає нам про постріл, який змінює усе. Буквально. Собака кошмарить вівць і в неї стріляють (перший тригер). Господарями цієї собаки виявляється Габріель - відомий для наших героїв, подружньої пари чоловік. Зараз він письменник, але колись він зустрічався-мав інтрижку-любив-захоплювався Бет. І це розпочинає історію любовного трикутника, який тягнеться на 260 сторінках цієї книги. ⏰ Ми маємо три лінії: минуле, 1968 (коли відбуваються основні події) і суд. Судять когось за вбивство когось. І поступово ми це все дізнаємось. Ця книга нагадала мені “Мости округу Медісон” своїм вайбом і певним трикутником. Тут також з’являється крутий і незвичний для головної героїні чоловік, який колихає її простий домогосподарський побут і змушує задуматись над своїм шлюбом. Але тут ситуація відрізняється тим, що у Бет з Габріелем було минуле. В ЯКОМУ ВОНИ ПРОСТО НЕ ПОГОВОРИЛИ, ЙОЙ!!!На початку увійти в історію важкувато, тому що постійно міняються лінії і ти постійно перебігаєш з одного часу в інший. Але потім це все якось майстерно поєднується і якась дія у основній лінії підкріплюється минулим або судом. І це так кінематографічно, одразу відчувається потенціал майбутньої екранізації (сподіваюсь, вона буде, я б подивився!).Плот-твіст є, і більше того їх тут декілька. Здогадатись дуже важко, тому що авторка веде свого читача за ніс і по хибних слідах, які до останнього будуть здаватись реальними. Але та, кінцівка мене здивувала (бо думав я про інше і чомусь був переконаний, що я такий класний і вгадав). Мені дуже сподобались персонажі і їх характери! І це ідеальна книга для обговорень, я метався від одного героя до іншого, я не розумів, чому Бет вважають неоднозначною, чому Габріеля не люблять, чому Френка розуміють? І це так цікаво, до самого кінця однозначного персонажа не залишилось. Всі зробили шось погане або шось хороше (аж занадто). Мені дуже сподобалось! Беріть і читайте)
Видно мені не дуже щастить на «дорослу літературу» Голлі Джексон, тому що це вже друга книга авторки, яка наче «більше дарк і для більш дорослої авдиторії, ніж «Посібник»» і мені НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. І більше того - я злий. Я не повірив! Я не повірив жодному слову у цьому трилері-детективі-фентезі-янезнаюшо. Починається все з того, що ми знаймимось з героїнею - Джет. Їй 28 років, вона дочка в шанованій в містечку родині, яка володіє будівельною компанією. Знайомимось ми з нею на ярмарку-святкуванні Геловіну. Також розуміємо, що в неї є брат, який поступово переймає усі справи батька, невістка, з якою вони колись були кращими подругами, мати і батько і сестра, яка колись давно загинула. Як саме - дізнаємось згодом. І ось що ви думаєте? Джет вбивають! Вам не почулось. Три удари молотком - рідкісні травми, після яких, звичайно ж, люди не виживають, а якщо виживають - то мають бути з якимось наслідками у тілі, де завгодно.І ось що ви думаєте? ВОНА ВИЖИВАЄ! І більше того, через 2 дні прокидається і їй кажуть: «ну тут така справа. Ми провели операцію, з’єднали тобі якісь там кістки, але там в тебе величезна аневризма. В тебе два варіанти. Або ми зараз робимо операцію і ризик померти 90% або ти можеш ще пожити, але твоя карета від’їде через 7 ДНІВ». І героїня вирішує жити. І більше того - її спокійно виписують через 2 дні після нападу!!! Після операції, я так розумію, з трепанацією черепу. Я запитав про це у декількох своїх знайомих лікарів з різних фахів і всі сказали, що це неможливо. В подяках авторка сказала, що консультувалась зі своїм знайомим лікарем, дещо додала своє і вийшла така «поетична вільність». НУ НІХЄРА СОБІ!І ось - те що обіцяне з анотації. 7 днів, щоб розслідувати вбивство. Слухайте, я не лікар, але навіть я знаю і розумію, що наш організм такий непередбачуваний і у нього немає якихось особливих строків. Особливо, якщо ми говоримо про аневризму. Але на цих «7 днях» було так багато уваги, героїня постійно казала, що їй залишилось 7,6,5 днів… а думки про те що це могло відбутись одразу після виписки… або якоїсь ночі…? Цього не було.Окей. Енівей. Нехай буде. Джет береться розслідувати справу свого недовбивства. Чи все таки вбивства, бо їй ж залишилось 7 днів. І вирішує просто цим задовбувати усіх і дізнатись усі таємниці своєї родини, про які навіть і не заїкалась і не задумувалась всі ці 28 років.. Типу… Там були насправді твісти, які здавались дуже і дуже логічними, якщо задатись питанням. Але ніхто всі ці роки питаннями не задавався - окей. Їй 28 років. Ми говорили на книжкових клубах попередніх, що у вестернів дорослішання відбувається набагато пізніше. Мені здається, я досі не можу до цього звикнути. Бо в мене було відчуття, наче я читаю якісь дії і діалоги дитини. Я розумію, так, я не був в її ситуації (і сподіваюсь не буду і взагалі не знаю чи хтось колись буде, тому що, ну…) і може це все під впливом майбутньої смерті? Але ну йоооой, цей героїзм, ці грубості по відношенню до інших, цей пофігізм, що про тебе подумають і егоїзм, тому що з нею справу її вбивства розслідує сусід Біллі, який, здається, все життя був у неї закоханий. Ну ні! Ну взагалі мені не сподобалась ця Джет!Розв'язка - дуже очікувана. Це не мінус, тому що, в цілому, коли автори беруть троп «маленьке містечко-район», то це не дуже важко все розгадати і зрозуміти. В тебе обмежене коло осіб і в цілому, частина цього кола відсіюються десь на початку, тому що авторка погано намагається наставити на них гачки, які, очевидно, не спрацювали у мене. Хоча момент оцього «оо, непогано, непогано» був. Але в той же час прочитавши розв’язку я повернувся думками до однієї сцени, яку так і не пояснили і все стало ясно. Сподіваюсь, у вас будуть інші емоції від цієї книги, але в мене так💛
Як же це було добре! Неочікувано, книга яка лежала рік дочекалась свого часу і так припала до душі.«Сніжний Ізюм» позиціонують як фентезі в декораціях Харкова, Ізюму, України. Але, чесно, я би не називав це фентезі. Це затишний роман з ноткою магічного реалізму, класними персонажами і зовсім не підлітковою темою. Вже з самого початку нас закидують у вир того, в чому ми жили, живемо - тривоги, загроза обстрілів, міста, які постраждали найбільше, бібліотеки, в яких окупанти палили книжки. Головна героїня книжки не любить, але вирішує відвезти пару книжок свого загиблого друга в бібліотеку Ізюму і сама того не розуміючи підписується на порятунок книжок зі зруйнованих бібліотек Харківщини.Готуйтесь, тут дуже багато згадок книжок, які нам відомі і ця впізнаваність мені дуууже сподобалась! Тому що відчувалось, що це написано, щоб читач відчув свою приналежність до цієї історії.А я, як читач, цю приналежність відчув. Фразами «йобана русня», скролами телеграм каналів (на початку пв так точно), якоюсь душевною апатією і нерозумінням, що взагалі буде далі.Мені дуже і дуже зайшло! Не хотілось просто закривати книгу і лягати спати, настільки це було захопливо. Хоча мааааайже нічого не відбувається! Типу, героїня збирає історії Харківщини… і десь там якась фентезійна частина, яка була достатньо наївною, але таааакою ностальгічно дитячою! Аліно, знаю, ви читаєте! Не зупиняйтесь! 🧡#Peachвідгук
У вересні 1938 року двох юних жирафів, що пережили сильний шторм, за наказом знаменитої директорки зоопарку Белль Бенчлі за дванадцять днів перевезли через усю країну за допомогою саморобного тягача, зробленого з пікапа.
Ця книга - це як бабусин компот. Ти п’єш його і розумієш, що це наче не новий смак, та й нічого такого особливого в ньому нема. Але ти все одно його п’єш, і не дивлячись на те що він тільки-тільки з холодильнику - він тебе гріє. Ця книга гріє своєю добротою. Навіть попри те що розповідає про не дуже позитивні речі. На захід із жирафами - це роман-подорож, в якому головні герої БУКВАЛЬНО відправляються у подорож з двома жирафами - Дикуном і Дикункою, які пережили ураган. А 105 річний Вуді, який допомогав їх перевозити ще у 18 річному віці про це рефлексує і пише. Розповідає, як вперше познайомився з цими дивними для нього тваринами, як нагодував їх цибулею і їм це ну дуууже сподобалась. Розповідає, як йому все-таки вдалось переконати доглядача зоопарку (Стариганя) поїхати з цими божими створіннями. Як вони їхали по серпантину з цими багатотонними тваринами. Як вони стріляли у циркачів. Як вони потрапили у НЕ ДУЖЕ класні погодні умови. Як бачили різних людей. І як побачив Золотоволоску - амбітну журналістку-фотографку, яка хоче першою знімати жирафів. Вона однозначно щось приховує, але зараз він просто везе Дикуна, Дикунку і Стариганя і бачить її зелений паккард у дзеркалі заднього огляду. Він подумає про це пізніше. Зараз він просто хоче довезти жирафів до місця призначення, до їх власної “землі обітованої”. Ця книга вона підіймаючи інші важливі теми підіймає не менш потрібне - любов до тварин. На противагу всьому, що зустрічається головним героям у подорожі (як до прикладу, один із звіринців, де власник дуже погано ставиться до тваринок) ми бачимо Стариганя (того самого доглядача), у якого, як описує Вуді, власна мова з жирафами.Але якщо тобі справді цікаво, я завжди вважав несправедливим те, що життя тварини цінується нижче за людське. Будь-яке життя – це життя. І звичайно, в кінці це все дуже красиво зациклувалось. Вся книга пронизана болем Пилового казана - Вуді втратив у ньому дім, батьків, сестру, колишнє життя і гідність. Тому що “фермерів”, “селюків”, які тікають від негод, від недопомоги держави, бідності і просто для того щоб зберегти своє життя - зневажають. І про це буде згадуватись часто. Я щасливий, що дуже випадково взяв цю книгу і провів чудові 4 дні у подорожі з головними героями і найголовніше Жирафами. Ніколи не задумувався, наскільки це.. цікаві? тварини. І ми з видавництвом Лабораторія даруємо вам промокод -15% на цю книгу!Giraffe_15 на сайті Лабораторії і прочитаєте цю прекрасну книгу#Peachвідгук
Цей день настав — відкладати нема куди — оголошую збір на нове авто для службових потреб нашого відділення, яке поступово збільшується 🫡Вже тривалий час користуємося однією автівкою, на яку ми з вашою допомогою ставили зимову гуму, ремонтували, і слава Богу з нею все плюс/мінус добре. Але відділення масштабується, нас стає більше, а специфіка служби така, що в будь-який момент ми повинні мати можливість дістатися до будь-якої точки 🚗А водія з авто в армії не видають )))Тому ми знайшли де купити і що купити. Лишилося питання оплати. Чим швидше зберемо, тим швидше буде машина, і тим впевненіше і спокійніше (наскільки це можливо в зоні бойових дій) ми почуватимемося. Зрозуміло, що ми закинемо й свої гроші, але критично важливим є буст від тих, хто спроможний допомогти.🤝 Потрібно щонайменше 200к гривень, аби взяти нормальне авто, яке б возило нас по розбитим (і не дуже) дорогам деокупованих н.п., на які ворог досі щоденно зазіхає і посилює тиск. Авто буде повністю закривати службові та спеціальні потреби нашого відділення.🫂 Це найбільший збір, який я робив, тому мушу просити про допомогу не лише донатами, а й поширеннями. Хто хотів би відкрити допоміжну банку — пишіть мені.Банка тут.Дякую! Служу українському народові!
Не існувало первісної, бездоганно зрозумілої мови, не було кандидатів на неї, ані англійська, ані французька не могли охопити й увібрати достатньо для того, що стати такою. Мови – це просто відмінності. Тисячі різних способів бачити світ і рухатися в ньому. Ні, тисячі світів в одному. Переклад – це необхідне, хай і марне намагання рухатися між ними. Пам’ятаю відео “книги осені 2023, які я найбільше очікую” і Вавилон була першою і я сказав, що як тільки отримаю її - одразу бігу читати.😅 Весна 2026. Я прочитав Вавилон! І мені сподобалось, навіть дуже!Що мене відштовхнуло - скоріше за все, кількість відгуків, де я читав, що Ребекка Кван щось десь перемудрила, щось десь поумнічала і всьо таке. І щось я думаю - не хочу. Якби не наш клуб я би ніколи не прочитав цю прекрасну, красиву і атмосферну книгу! 🙌🏻Вавилон - це Королівський інститут перекладу Оксфордського університету. Ми знайомимось з головним героєм, який назвав себе Робін Свіфт, але насправді ім’я його інше, оскільки його “врятував” професор Ловелл, для того щоб підготувати до вступу в той самий Вавилон. В той час, у цій версії Британії, Вавилон ще й виготовляє магічні срібні зливки. І ця система магії - це прсото щось! Вона побудована на мовах, саме тому у Вавилоні найбільший її осередок і саме тому ТАМ ПОТРІБНІ ДЕЯКІ СТУДЕНТИ. Такі як Робін Свіфт і його однокурсники - Віктуар, Рамі і Летті. А потрібні вони тому що знають мови, які не знають британці. І я зазвичай прочитаю раз опис магії і якось потім подивлюсь, як вона практично буде використовуватись на сторінках книги. А тут, я прямо вчитувався і дивувався як таке взагалі можна придумати. Атмосфера - витримана. Академічно-темна, звичайноо, звииичайно, я зловив гіперфікс і мені захотілось на секунду вступити в Оксфорд, щоб теж десь так на пікніках посидіти, почитати книги в бібліотеках і походити тими вуличками. Мені так сподобалась розкрита тема імперіалізму і колоніалізму. Я паралельно читаю “Посібник з деколонізації” і боже, деякі моменти прям переплітаються в обох книжках. І я ніколи не замислювався над цією величезною машиною, так як замислюється Кван! І я прямо вау! І саме так імперія перемагає, брате. Вони нацьковують нас одне на одного. Розділяють нас. І ще як же мені сподобались примітки! Вони доповнюють ці історії, не пояснюють, а відкривають якісь нові сторони ситуацій, в яких тільки що були головні герої. Це як в книзі ще одна книга! Звичайно, до сюжетної основи книги були питання і інколи її хотілось кинути від нелогічності героїв і їх дитячості? Але вони підлітки! І вони отримали в руки владу, якої б не хотіли отримати. Але загалом, це вау! Я у захваті. І чому я це відтягував? Хороше питання)#Peachвідгук
Я ЗАПУСКАЮ ВЛАСНИЙ КНИЖКОВИЙ КЛУБ!❤️Взагалі якщо ви зі мною давно і пам'ятаєте ці рандомні пости "а що, якщо в Запоріжжі запустити книжковий клуб" або "а ви би прийшли на книжковий клуб?", але це ніколи не доходило далі просто ідеї. У кінці того року видавництва почали пропонувати мені проводити видавничі клуби І Я НЕ ОЧІКУВАВ ТАКОГО АЖІОТАЖУ! І таку клааасну атмосферу!І вже з того моменту почав продумувати концепцію свого власного книжкового клубу! За допомогу з візуалом завдячую своїй феї Юлі! У Юлі талант і те що ви бачите - це вау! 🍑 Тож, я мовби представляю діамант цього сезону - Соковиті сторінки тепер тут! Це клуб, де ми смакуємо книжки як фрукти. Комусь може подобатись лохина, а хтось її переносити не може, і це цілком нормально. Так само і з книжками)📍Зустрічі відбуватимуться у Запоріжжі і Дніпрі (Дніпро буде скоро, обіцяю!) і онлайн! Перший анонс буде вже зооовсім скоро! Всі оголошення і подивитись як я старався зробити все красіво можна в інстаграмі. Я вдячний кожному за підтримку!
Знаєте, той тип книг які тебе обманюють? Просто ведуть за носа, ти думаєш, що тут є сцени, які тобі не сподобались, але потім настає цей фінал. І ти повертаєшся до цих сцен. І тепер їх розумієш.«Спокута» мене вразила! Тут я вже читав анотацію і знав, що мене чекає історія спокути Брайоні, 14 річної дівчини, яка неправильно інтерпретує сцену, яку побачила між сином служниці і її сестрою і зґвалтування своєї кузини.Перші 150 сторінок не відбувалось нічого. Але наскільки мені було цікаво це читати! Тут були точки зору усіх героїв і вони неначе доповнювали і додавали повну картинку до усього. І це прям прекрасно! Обожнюю таке 🤌🏻Потім у книзі відбувається час і тут.. мені почало подобатись менше. Описуються жахіття Другої світової війни і мені чомусь (дійсно, чому) було важко візуалізувати описане. Потім ми повертаємось до Брайоні і її спокути, чи є вона взагалі. І отут мені якось всього було дуже багато і якось швидко. Я очікував якогось повільнішого розвитку подій, побільше думок, роздумів.АЛЕ ПОТІМ НАСТАВ ЦЕЙ ФІНАЛ. І я зрозумів все що мені не сподобалось. І завалив свою кабіну.Дякую! Читайте.
TGLIST.COM.UA
2024-07-14