Як же це було добре! Неочікувано, книга яка лежала рік дочекалась свого часу і так припала до душі.

«Сніжний Ізюм» позиціонують як фентезі в декораціях Харкова, Ізюму, України. Але, чесно, я би не називав це фентезі. Це затишний роман з ноткою магічного реалізму, класними персонажами і зовсім не підлітковою темою.

Вже з самого початку нас закидують у вир того, в чому ми жили, живемо - тривоги, загроза обстрілів, міста, які постраждали найбільше, бібліотеки, в яких окупанти палили книжки. Головна героїня книжки не любить, але вирішує відвезти пару книжок свого загиблого друга в бібліотеку Ізюму і сама того не розуміючи підписується на порятунок книжок зі зруйнованих бібліотек Харківщини.

Готуйтесь, тут дуже багато згадок книжок, які нам відомі і ця впізнаваність мені дуууже сподобалась! Тому що відчувалось, що це написано, щоб читач відчув свою приналежність до цієї історії. А я, як читач, цю приналежність відчув. Фразами «йобана русня», скролами телеграм каналів (на початку пв так точно), якоюсь душевною апатією і нерозумінням, що взагалі буде далі.Мені дуже і дуже зайшло! Не хотілось просто закривати книгу і лягати спати, настільки це було захопливо. Хоча мааааайже нічого не відбувається! Типу, героїня збирає історії Харківщини… і десь там якась фентезійна частина, яка була достатньо наївною, але таааакою ностальгічно дитячою!

Аліно, знаю, ви читаєте! Не зупиняйтесь!

🧡 #Peachвідгук