Фредрік Бакман «Мої друзі»
★★★★★

В продовженні особистого «дослідження» теми друзів мені трапилася ця історія в аудіоформаті в Абук. Я почала її слухати, коли поверталася з КПП, куди відвезла подругу і закінчила, коли вже сама їхала в Берлін. А це було понад два тижні тому. До сьогодні я не могла зібрати слів, як вам розказати про прочитане.

Без спойлерів, трошки дам контексту про сюжет.
На початку історії, якою її подає Бакман, ми знайомимося з Луїзою, самотньою, розгубленою вісімнадцятирічною дівчиною. Випадково вона зустрічає «художника», який створив її улюблену картину. Він бачить її талант і заповідає їй свій найвідоміший шедевр. Ця картина «відправляє» її в подорож із Тедом, одним із найдавніших друзів художника й однією з постатей на тій самій картині. І ось, будучи повністю незнайомцями один для одного, Тед розповідає Луїзі історію останнього літа та те, що сталося з чотирма друзями і як була намальована картина.

Мені дуже сподобалася, як Бакман, описує цю «родину давніх друзів», їхні відносини, ставлення один до одного і те, як вони приймають Луїзу, бо знають, що «вона одна з них».
А ще, тішило помічати, як розвивалися стосунки між Тедом і Луїзою, їхні діалоги та словесні перепалки. Вони були протилежностями, але зблизилися завдяки спільному досвіду: розумінню того, як це мати «свою людину» і як це - її втратити.

Білішість моїх дружніх відносин - це 1:1 взаємодія. Я, можливо, погано себе знаю, не товаришуючи з колективами, групами людей. Проте, те як в цій книзі зображена дружба групи людей мені дуже відгукнулося.

Власне, ця книга про глибоку дружбу, світ горя, самопожертви, жартів про пукання, бурхливого сміху, спонтанних пригод, навчання довіряти та відпускати, а ще захист близьких за будь-яку ціну.

Щиро рекомендую для осіннього настрою.