Книжковий тріатлон

Марк-Уве Клінґ “Кволітіленд”★★☆☆☆ (десь 2,5/5)Про цю книжку я дізналася в понеділок в LinkedIn з допису екс-колеги. Це сатирична антиутопія про країну алгоритмів, штучного інтелекту й технологій, які знають про громадян більше, ніж вони самі.Як Китай, але гірше або на +10 років в майбутньому)Для мене це взагалі нетиповий жанр читання. Це моя перша антиутопія, тому, мабуть, в цьому вже криється причина того, що мені не сподобалось. Не всі книжки мають подобатися, чи не так?)Коротко про сюжет для контексту. Кволітіленд - це країна, де рівень людини визначає цифровий рейтинг, а роботу, партнера для життя, покупки підбирають алгоритми. Найбільший інтернет-магазин TheShop привозить замовлення ще до того, як людина встигає усвідомити, що їй щось потрібно. Головний герой Петер Безробітний працює утилізатором старих машин. Одного дня Петер отримує посилку дроном, яку він не замовляв і не хоче купувати - рожевий вібратор у формі дельфіна. Все це запускає ланцюг подій, що змушують головного героя сумніватися в усьому навколо.Книга була видана німцем ще у 2017 році. Цікаво, якби автор писав її в 2024 році, вона була іншою?Деякі речі, наприклад, з описаних в книзі вже є в нашому сьогоденні. Контроль і стеження. Маркетинг і персоналізація. Як алгоритми визначають наші рішення або ми віддаємо відповідальність алгоритмам це робити на старті, ніби-то спрощуючи та оптимізуючи життя. Проблеми соціалізації, психічного стану людей та залежність від технологій.З дивного, у мене таке вкрай рідко буває, я не змогла прив'язатися до жодного героя. Переживань, симпатії, співчуття тощо не було. Зазвичай, інші художні книжки викликають різномантній емоційний фон, а ця - ні. Навіть пішла читати відгуки на goodreads, і здивувалася, що люди хвалять книжку за гумор та іронію. Ну що сказати - історія не здалася мені кумендною, у мене інші вподобання в гуморі. Попри таке враження та післясмак, у мене залишилось лише одне питання до себе та світу «Чи справді ми цього хочемо?» Адже саме до такого персоналізованого, здавалось би прозорого та оптимізованого ШІ-агентами світу ми зараз і йдемо. Тут є над чим подумати.Якщо читали, або плануєте, цікаво було б почути вашу думку на цю історію.

Зловила себе на думці, що за останній рік-два мій фокус у читанні дуже змінився. Раніше я легко "проковтувала" по 5–7 нон-фікшн книжок на місяць, а зараз читаю 1-2. При цьому досить часто саме нон-фікшн можу не дочитувати до кінця. Власне, тому й рідко почала сюди писати.Наприклад, днями, коли читала Саймона Сінека "Справжні лідери їдять останніми", відчула втому від кількості переказаних чужих історій в книзі. Бізнеси, засновники, лідери, військові... І справа навіть не в самих історіях, а в інтерпретації автора цих історій. Його погляд, його висновки, його спосіб провести читача до певної думки. Мені, наприклад, не вистачило історій із життя самого автора.На вихідних мені кортіло обговорити тему інтерпретацій у нон-фікшн з кимось, і я підняла це питання з іншим затятим читачем у кав'ярні Світ Кави в Києві, куди часто ходжу. У нас вийшла дуууже жвава розмова з різними поглядами, аргументами та приємним для мене післясмаком. І ось після цього я зловила себе на цікавому бажанні - мені хочеться обговорювати більше навколокнижкових тем із людьми, які щиро falling in love with reading. Коли об'єктом дискусії є не конкретна книга, а ширший контекст.Наприклад:• Маніпуляція авторами та вплив на масу людей (як у нон-фікшені, так і в фікшені).• Де проходить межа між авторською інтерпретацією та маніпуляцією читачем?• Чи впливає анонімність, псевдонім або публічність автора на наше бажання читати його книжки?• Які книжки про Україну ми радимо іноземцям і чому саме їх?• Чим читання взагалі наділяє людину?І ось я подумала: а що, як зробити невеличкий дискусійний клуб на 3–5 людей? Такий собі простір для розмов про читання, авторів, ідеї та сенси, які ми знаходимо на сторінках. Думаю більше онлайн, ніж офлайн. Тому маю питання до вас.Чи було б вам цікаво взяти участь у такій камерній зустрічі-дискусії?Якщо так - маякніть в коментарях, спишемося про першу зустріч.

Девід Марке «Мова лідерства. Як побудувати дієву комунікацію в команді»★★★★★Це той самий автор, який написав «Розверніть корабель», тож у багатьох сенсах це логічне продовження його філософії та принципів щодо лідерства. Але з фокусом на комунікацію в команді і як вміння нормально говорити перетворює менеджерів на лідерів.Головний поінт книжки в тому, що лідерство - це не про красиві промови на зустрічі, а про щоденну мовну гігієну керівника. Бо лідерство будується через комунікацію. Автор каже, що ми часто ламаємо культуру в командах просто тому, що використовуємо застарілу комунікацію з епохи індустріалізації. Тоді керівництво «думало» (= синя робота), а робітники «робили» (=червона робота). Сьогодні ж, і в бізнесі, і в громадському секторі, цей підхід виглядає «я начальник, ти виконуй» і це убиває ініціативу, бажання брати відповідальність та народжує страх.А коли змінюється мова спілкування - змінюється культура - і команда починає перформити на абсолютно іншому рівніВ основі книги 6 лідерських «ходів», які ламають стару систему:1. Керуйте часом, а не підкорюйтесь йому.Вмійте узяти паузу, щоб команда діяла усвідомлено, а не в стресі через дедлайни.2. Співпрацюйте, а не примушуйте.Забагато директив - команда діє не думаючи; забагато обговорень лише гальмують та ускладнюють процес. Не бійтеся вразливості - визнати, що чогось не знаєте, і команда може бачити глибше за вас, як лідера.3. Залучайте, а не змушуйте виконувати.Сліпе виконання завдань програє щирому залученню. Це коли люди роблять більше, бо самі цього хочуть. Головне тут - лідеру емоційно важливо відсторонитися від ідей, щоб оцінювати процес та результат (а не людей) тверезо.4. Завершуйте, а не продовжуйте нескінченно.Діліть великі цілі на спринти. Команді потрібен фіксований час, щоб зупинитися, відрефлексувати процеси й впровадити зміни, інновації.5. Ставайте кращим, а не доводьте правоту.Дивіться уперед. Не шукайте винних людей, розбирайте процеси. Як ми можемо покращити цей етап? Мета - не уникнути помилок, а досягти excellence.6. Зближуйтесь, а не підлаштовуйтесь. Емпатія - основа довіри. Коли ви відкрито кажете, що чогось не знаєте, і реально цікавитесь цілями своїх людей, виникає справжня довіра.А ще книга ідеально лягає на концепцію Mission Command (управління через місію), де команда має повну свободу дій у межах загального задуму. Автор дає практичний інструментарій запитань та комунікацій в цьому напрямку.Коротше, це достатньо якісний нон-фікшн, який може допомогти перепрошити власне мислення на гнучкий, learning-oriented лад. Щиро раджу до прочитання всім, хто працює з командами.

Ален Клод Зульцер «Подвійне життя»★★★☆☆Біографічний роман про братів Гонкур - Едмона та Жюля. Якщо ви, як і я, щось чули про Гонкурівську премію, але не дуже задумувалися, хто ж ці Гонкури, книжка допомагає це виправити. Такі собі літературні сіамські «близнюки», які все робили разом: жили, писали разом книжки, ділили спільних коханок. Мали богемне, специфічне життя в Парижі в 19 сторіччі. Зустрічалися з Флобером і Золя, а потім вдома обговорювали та критикували всіх у своїх щоденникам. Проте, в цій історії, мене найбільше збивала з пантелику паралельна з лінією братів лінія їхньої покоївки Рози. І наскільки я зрозуміла, саме через її «подвійне життя», про які брати дізналися вже після смарті Рози і що легло в основу однієї з їхніх книжок, Ален Клод Зульцер використав той самий прийом і написав цю історію про братів на основі їхніх щоденників.«Подвійне життя» - це не не до кінця про двох братів, більше про дві паралельні реальності, які існують в одних стінах і ніколи не перетинаються.Шкода тільки, що до цього розуміння я прийшла ближче до останніх сторінок книжки. Якби структура відчувалась зрозумілішою з самого початку, читалось би інакше.Книжка може бути цікава тим, хто любить біографії і стару літературу, особливо французьку. Але попереджаю, що початок може здатися нудним і незрозумілим. Мені не вистачило динаміки, але як рефлексія про самотність і «подвійне дно» кожної людини - це було непогано.

Халед Госсейні «Тисяча осяйних сонць» ★★★★★Роман розповідає історію про життя двох жінок, Маріам і Лайли, як приклад жіночої долі крізь політично-військову кризу Афганістану у 1970-2005 роки. Маріам народжена поза шлюбом, цькована суспільством, обтяжена провиною за суїцид матері ще до того, як встигла стати дорослою. Лайла з дитинства має родину, люблячого батько, друзів та надію на інше майбутнє. Але дуже швидко і її світ також перетворюється на жах. Дві різні долі і однаково жорстка реальність для обох жінок. Сюжет ведеться почергово від кожної з героїнь, і це робить книгу ще більш емоційно важкою. Вони обидві зазнають насильства, адаптуються до жорстокості, виживають в умовах, які в певних регіонах світу є реальністю, а не вигаданою сказкою. Обидві переживають втрату і обидві, попри все, залишаються сильними, людяними. Чоловік цих жінок уособлює все найгірше в патріархаті, і що найогидніше, він не відчуває себе монстром. Книга занурює в реальний історичний контекст країни: радянська окупація, моджахеди, таліби, руйнування міст. Для мене стало відкриттям, що в Афганістані були 53м Баміанські статуї Будди, висічені прямо в скелях, які були зруйновані талібами в 2001 році. До цієї книги, я не знала, що в певні сторіччя в Афгані існували буддійські монастирі.Хороша книга, яка не закінчується на останній сторінці. Після завершення, я особисто вже перечитала кілька статей про те, якими були афганські міста до і після військових конфліктів останніх 50 років. Поставила на карту декілька точок, які ще хочеться дослідити. Не фізично, можливо щось окремо почитати.Сама книга не легка і точно не для відпочинку. У книзі є теми зґвалтування, фізичного і психологічного насильства, а також тригери, пов'язані з війною. Раджу, але з обережністю до свого емоційного стану.

Кевін Генкок «Сьома сила»★★★★★Уявіть, СЕО великої деревообробної компанії в США (сімейного бізнесу з 19 сторіччя) втрачає голос через неврологічний розлад і замість того, щоб впасти в кризу управлінця, він починає змінювати власне ставлення до роботи, своєї ролі як керівника, співробітників (а їх 500+) та ефективності бізнесу. Їздить з десяток разів в Пайн Рідж до індіанських резервацій; спілкується зі співробітниками компаній, де люди відчувають, що їх не експлуатують і тому хочуть самі вкладатися в розвиток справи; приїжджає в Київ і спілкується з людьми, які пережили Голодомор; досліджує спільноти людей, «голоси» яких десятиліттями ігнорувались тощо. Вся книга написана як щоденник думок і діалогів з людьми, яких автор зустрічає. У цьому дослідженні він знаходить, що управлінська проблема є в кожній організації, де влада зосереджена в одних руках.Автор розповідає як його діагноз став початком знаходження іншого лідерства - коли влада розсіяна між людьми, коли кожен відчуває себе важливим і чутим, і розділяє відповідальність за результат.Щиро радила б цю книгу керівникам та менеджерам, які втомилися від класичного управління і прагнуть не просто ефективності, а щирої залученості людей у процес - коли люди в бізнесі відчувають себе не виконавцями, а співавторами спільного результату.Трошки цитат з книжки залишила в коментарях.

Ребекка Яррос «Емпіреї» Книга 1. Четверте крило ★★★★★Книга 2. Залізне полум’я ★★★★☆Книга 3. Оніксова буря ★★★☆☆Це історія про військову академію, де готують вершників драконів протягом трьох років, як зброю, до війни. Щоб вижити, потрібно не лише пройти випробування, а й встановити зв’язок (пов’язати) із драконом. Після першої книги сюжет поступово стає не про навчання, а про довіру, відповідальність, вибір і те, що правда не завжди збігається з тим, чого вчать в академії.Я прочитала три книги (2200+ сторінок) за три тижні.Люблю фентезі історії з драконами)Мені відгукнулась сама ідея сюжету. Дракон не підкоряється і їм не можна командувати, він сам обирає і направляє. І вершник поруч не тому, що сильніший, а тому що підходить/доповнює. Власне, те, як авторка створила світ, між драконом і вершником захоплює. Друга річ, яка була мені цікава по розвитку сюжету - команда рою, ключових персонажів, друзів, які потім витягнуть сюжет. Коли герої залишаються поруч не через правила, а через спільний досвід. У такі моменти історія ставала більш об’ємнішою та емоційою.Перша книга - найцікавіша.Захоплюючий сюжет, є розвиток головної героїні, динаміка навчання та виживання, романтика доповнює історію, світ здається новим і цікавим. Тут є баланс між емоціями, напругою і пригодою, який потім почав десь губитися.Друга книга - більша за масштабом (і за сторінками), але вже зʼявляється перенавантаження.Більше політики, персонажів і драм, ніж реальної трансофрмації героїв. Романтика стає конфліктнішою, сюжет починає розпорошуватись. Є декілька важливих «поворотів», але читати нудніше через хаотичний темп і перенасичість подіями. Кінець розчарував.Третя книга на троєчку.Багато подорожей і повторення конфліктів, але мінімум змін. Історія відчувається розтягнутою: багато біганини, хаотична світобудова, слабка кульмінація. Романтика більше про фізичний потяг, ніж про розвиток відносин. І власне, цю книгу рятують другорядні персонажі з ключової команди з військової академії і сцени боїв із драконами.За словами самої авторки в одному з інтерв’ю, спочатку історія про Емпіреїв планувалась коротшою, всього на три книги, але після шаленого успіху першої книги, авторка запланувала зробити п’ять книг. Через це власне, на мій погляд, страждає сюжет, який інколи відчувається розтягнутим, а окремі події, радше як заповнення простору. Світ ніби має стати масштабним, але не завжди продуманий достатньо глибоко, щоб виникали емоції, коли хтось гине. Читати далі хочеться заради драконів (😅), потенціалу історії, але очікування до наступної частини значно вищі. Наразі, четверта та п'ята серія ще не вийшли в друг.ПС. Зображення з пінтерест, бо перші дві книги читала в електронному форматі на абук

Гарі Вайнерчук "Полювання на увагу. Як насправді побудувати бренд і збільшити продажі в новому світі соцмереж"★★★★☆Цю книжку я випадково побачила в Сенсі за пару днів до відпустки і вона несподівано підсвітила мені Тікток. Серйозно. Я вперше завантажила Тікток восени минулого року, але активним юзером його так і не стала.Слухала книжку в аудіоформаті поки була у відпустці (це була розважальна програма на 3000 км Київ - Берлін - Київ). У Берліні я вперше спробувала закрити свою допитливість через TikTok. На мій подив, я нарешті зрозуміла, що не помічала, як користувач, і як маркетолог. Те, з якою швидкістю і легкістю я знаходила нові велнес простори та активності, порівняно з Інстаграм, гугл чи chatGPT мене приємно здивувало.У якийсь момент зловила себе на думці, що ми всі "ніби знаємо" інтуїтивно, як працюють соцмережі, але не завжди встигаємо переосмислювати, як швидко вони змінюються.Для мене ця книжка була як цікава розмова з толковим SMM-спеціалістом. Бо у команду я шукаю людину вже давно) і мені не вистачає розмов з людьми, які "шарять" в соц.мережах.Власне, розмова не про те як зняти відео, хоча трошки такого контенту також було і не про базові механіки соцмереж. А про те, як мислити в епосі короткого контенту, коли відбувається тотальна "тіктокізація" всього - від Інстаграм до Ютуб. І це напряму впливає на маркетингові кампанії. Як змінилися соц.мережі за останні роки і як це впливає на просування. Про те, що успіх сьогодні - не в кількості підписників, а в креативі, релевантності і влучності в культурного контексту сегменту.+ за пару днів, як закінчила слухати, ще дізналась, що для деяких моїх знайомих автор книжки давно є авторитетом і на його майндсет в ютуб-контенті люди спиралися роками.

Філіппа Перрі «Важливо, що цю книжку прочитали всі, кого любите»★★★☆☆Аудіокнижка на два дні для двох соло прогулянок пустим Києвом. Схожа на розмову з другом про речі, які я вже знаю, проживаю і практикую: уважність до своїх реакцій, взаємозвʼязок теперішнього з минулим, відповідальність за власні емоції у стосунках та як долати кризи у відносинах через комунікацію. Бо все є живим процесом, а не системою правил.Не було відкриття чогось нового і водночас не було розчарування.Одразу зазначу, що ця книжка не підійте тим, хто був у терапії, роками рефлексує і звик ставити собі складні питання. Вона може здатися очевидною і поверхневою. Але для людей, яким страшно піти в терапію та/або не проводять час самі з собою в роздумах, і при цьому мають заплутані стосунки + повторюють одні і ті самі сценарії, то з цієї книжки можна почати курс до самопізнання.Авторка пропонує звернути увагу звідки беруться наші реакції, чому ми повторюємо ті самі сценарії, як інколи ранимо одне одного навіть без злого наміру, як плутаємо близкість з контролем, а любов з тривогою.

Олександр Авдєєв, Анна Сідельнікова«Хто так жартує? Психологія гумору»★★★★★Я почала цю книжку з доволі практичної цікавості.Я не завжди розумію поп-культурний гумор, меми чи жарти, побудовані на контексті культових фільмів, соціальних кодів або на дискримінації певних груп. Мене це не дратує, і не заважає жити. Але останні тижні стало цікаво: навіщо нам гумор, яка його роль в соціальній взаємодії, чому він настільки вбудований в наше спілкування. І чому не можна нормально комунікувати, не вдаючись до жартів.Останні тижні різні друзі надсилають мені мемчики чи жартівливі відео, тому не дивно, що моє око зачепилось саме за цю книжку в книгарні.Книжка виявилась значно глибшою, ніж я очікувала. З одного боку - це структурний погляд на гумор із позиції психології (автор - лікар-психіатр). З іншого боку відчувається досвід людини, яка багато років працює з гумором у публічному просторі та живому форматі шоу (автор ще ведучий шоу «Загони»)У книзі багато відповідей на базові, але важливі питання: навіщо людям гумор, які функції він виконує, чому ми сміємося, як гумор може може знімати напругу (напр, яка була на початку 2022 року), як гумор може бути способом захисту або навіть агресії, як реагувати на образливі жарти і звісно, як вчитися жартувати (є вправи і рекомендаваний список літератури, фільмів для надивленості).Що мені сподобалося - гумор тут не подається як обовʼязковий соціальний навик. Радше як інструмент, який можна усвідомлювати, вдосконалювати, обирати або не обирати. Без потреби бути «веселішою» чи відповідати очікуванням середовища.Трошки цитат з книжки, які виділила (дивіться в коментарях)