Ґабріель Зевін «Завтра, завтра, завтра»
★★★★☆

Дізналася про цю книгу ще кілька років тому, але ідея прочитати її виникла лише в травні, коли в одному подкасті про психологію обговорювалося, як люди, які товаришували в дитинстві, через роки, вже у дорослому віці можуть знову випадково (або ні) зустрітися і заново потоваришувати.

Мені ця тема з дружбою дуже резонує та цікавить сама по собі. Тому, коли побачила цю книжку в Абук вирішила послухати. Тим більше мала потяг на 7год дороги, а це майже 50% книжки.

Про що вона?
Уявіть двох дітей 11 років, які випадково знайомляться в лікарні та починають товаришувати через одне спільне захоплення - відеоігри. Сем одужує після автомобільної аварії, а Сейді часто приходить в лікарню навідати сестру, яка лікується від лейкемії. Проте трапляється конфліктна ситуація з непорозумінням і їхні шляхи в житті розходяться аж до університету. Випадково зустрівшись на станції метро в Бостоні, вони починають створювати разом відеоігри, засновують разом із третім другом власну спільну компанію та розвивають бізнес. Успіх, шалена популярність перших ігор, публічність і вже нові непорозуміння, які породжують конфлікти та емоційну відстань між друзями та партнерами.

Власне, це історія про них як особистостей та друзів. Про те, як вони дорослішають, шукають себе, про їхній шлях разом і окремо, про спроби орієнтуватися в житті, дружбі, роботі, коханні та славі.

Я не граю у відеоігри, немаю плейстейшн, проте метафори з відеоіграми та уявними світами в книжці з погляду психології були дуже цікаві. У той час, коли ігри програмуються для виклику певних дій і реакцій гравців, реальне життя не має чіткого сценарію, і знайти свій правильний шлях у ньому значно важче. І цю парарель автор постійно підсвічує у стосунках Сема і Сейді, і в іграх, які вони створюють і чому саме ці ігри створюють.

Мені сподобилась як Сейді наприкінці книжки сказала, що особисті травми - це краса людини і грунт для створення відеоігр.

Можливо, як персонажі вони не роблять значної еволюції та суттєвих змін у власній поведінці протягом років життя, часто наступаючи на ті самі граблі через брак комунікації. Та мені було цікаво «подосліджувати» в цій художній історії саме аспект дружби з усіма злетами та падіннями, ніж розвиток героя.

ПС. Зображення з пінтересту.