beyond reanity

прийшла вам похвалитися, ну і заодно порадити серіал))я вже досить давно вчу іспанську і дуже її люблю, але щось ресурсу на домашні завдання останнім часом не вистачає, тому слухаю щодня подкасти поки роблю йогу та дивлюся серіали в оригіналі, щоб слова, фрази та обороти закарбовувалися у памʼятьмоя професора порадила мені Vis a Vis, і ось вчора вночі я закінчила перший сезон, а це, на секундочку, 11 серій по годині!!! в оригіналі! відчуваю себе просто всемогутньою 😁отже, що в нас дано:Макарена Феррейро - молода білявка, яка закохується у свого начальника та допомагає йому провернути фінансові махінації, але її хапають на гарячому і відправляють у жіночу тюрмуу жіночій тюрмі хто тільки не сидить - і крадії, і вбивці, процвітає наркобізнес, слабкі підкорюються сильним, а працівники допомагають з контрабандоюі наївній та добрій душі Макарені через яке гівно тільки не приходиться пройти, щоб вижити а паралельно з цим її родина всіма правдами та неправдами намагається знайти гроші для застави_________мені казали, що це дуже схоже на Orange is a new black, але я не дивилася, тому порівняти не можуале що вам треба знати з важливого: один з шоураннерів цього серіалу - Алекс Піна, він же шоураннив Паперовий будинок, тобто будьте певні якість виробництва на рівніі якщо ви як і я фанати La Casa De Papel, то ось вам ще трохи радості - в Vis a Vis головну антагоністку грає Найва Німрі Уррутікоетчеа (це Алісія Сьерра!!!! але я не могла не показати вам імʼя акторки)), а її подругу - Альба Флорес (це Найробі!!!)я дуже люблю іспанські серіали, але коли зустрічаю в них знайомі обличчя, то впадаю прям в щасливий екстаз))що ще класного в Vis a Vis - він дуже добре та зрозуміло зроблений, враховуючи НЕЙМОВІРНУ кількість персонажіва також супер класно пропрацьовані другорядні герої, в оригіналі вони з різних регіонів, з різними акцентами, кожен зі своєю історією і відіграє якусь свою певну роль у загальній картині, нема нікого випадковогосюжет тримає напругу, я не можу назвати цю історію передбачуваною, а один раз прям сильно плакала від співчуття, бо порівняно з ситуаціями, в які потрапляє Макарена всі проблеми здаються просто пустим звукомкороче, мене прям зачепило, я вивчила вже половину тюремного сленгу (no me toques los cojones, zorra!!!), трошки краще почала сприймати іспанську на слух, бо коли починала то читала субтитри як книгу, ну і планую дивитися наступні три сезони, тому вибачте, цікавих не-іспаномовних рекомендацій до перегляду тимчасово не буде))#reanity_дивимось

прочитала книгу за 3 дні - не роментезі взахльоб, але все одно було приємно читати щось, що ЧИТАЄТЬСЯ ❤️‍🩹отже, що в нас дано:художниця Зера в шлюбі 8 років. в неї двоє малих дітей, інтелектуал-хіпстер чоловік Міша та пожиттєвий синдром відмінниціале коли вона дізнається про зраду, то ілюзія щасливого шлюбу починає руїнитися на очах_________особисто для мене це була супер цікава книга, оскільки я знаю особисто авторку ще з універських часів, а з її колишнім чоловіком ми працювали на одному продакшені)і оскільки Іра - публічна особа, всі знають про її дітей, розлучення, нового чоловіка та вцілому вона досить відверто розповідає в соц мережах про своє життя і материнство (ось тут писала про її подкасти)ну і оскільки "Врозтіч" це майже автобіографічна книга, то відчуття, ніби мене впустили в спальню і детально розказали що відбувалося весь цей час за зачиненими дверима та гарною інстаграмною картинкоювраження двоякіз одного боку, в нас з Ірою (Зерою) дуже багато спільного - я також можу все сама, роблю сама швидше, ніж інші люди взагалі встигають подумати, що мені потрібна допомога, синдром відмінниці, синдром рятівника, синдром бога і хто як не я врятує цю ситуацію/стосунки/світщоб ви розуміли, разом з психологом ми вчимося ЗДАВАТИСЯ, бо функція боротися в мені, здається, генетично закладена 24/7, але виявилося, що не всі перемоги можна здобути самотужки (а шкода!!!)...але з іншого боку, якщо в житті я ще розумію наступання на граблі, бо дуже важко переналаштувати себе та пропрацювати багаторічні психологічні патерни, то в книзі героїня яка не розвивається це... нудно? бо для мене Зера яка була на початку розповіді і Зера у фіналі - дві однакові Зеривона все так само не приймає рішення, так само кидається на чоловічу увагу та тепло, так само плаче, страждає, жаліється, збирається до купи, шукає себе і - увага міні спойлер - знаходить в останніх рядках, коли її обирає (новий) чоловіктобто відчуття, що вона б себе віднайшла будучи на самоті, нема, а тому надії, що можна стати цілісною без другої половинки в мене не зʼявилосяа ще є трошки враження, що Зера нічого не зробила, щоб зустріти свого ідеального партнера у фіналі. так так, я все ще живу в світі, де хороші стосунки треба заслужити, а не просто жити життя бути собою і оп чудо стається (але це вже мені до психолога)))з третьої сторони, я в душі не гребу як Іра (і Зера) вивезли двох дітей, стопʼяццот робіт, холодний відсторонений шлюб, війну - я тут себе не можу вивезти будучи в еміграції під мирним небом, а як з цим справлятися в її ситуації взагалі гадки не маю. тому як жінка - навіть як героїня без розвитку - вона викликає в мене мільйон поваги та співчуття і я щиро радію, що Ірин новий шлюб виглядає дійсно щасливимну і з четвертої сторони - не дивлячись на блукання по емоційному колу, читається книга швидко, легко, приємно і все ж таки добре знати, що є люди з такою самою емоційно структурою, як і ятепер хочу організувати клуб анонімних богів і богинь "all by myself" для психологічної підтримки коли не виходить все порішать власноруч. насправді оце розчарування "я не можу самотужки врятувати світ" виявилося одним із найболючіших відкриттів в моєму життітому любі колеги по травмам - ставте блискавку, залишайте заявки на вступ до клубу, ми з вами звʼяжемося)) Врозтіч - 7.5/10

господи, я так довго мучила цю книгу, що останні 100 сторінок добила сьогодні чисто на характері, щоб не нести тягар в лютий 🫠і тепер з чистою совістю пишу відгук і сідаю за "Врозтіч", яка вчора приїхала доставкою з України (разом з патчами під очі, баночками з мейкапу та червоною ікрою, яку обожнюю майже так само, як і серфінг))отже, що в нас дано:в центрі всіх подій дарк-романс серії "Диявольська ніч" чотири хлопці - Майкл, Кай, Уілл та Деймон, нащадки дуже заможних родин, які розважаються тим, що роблять всяку хуйнювони гарні, багаті, владні, жорстокі, зверхні, плювати хотіли на всі межі та обмеження і раз на рік обʼєднуються, щоб влаштувати в місті диявольску ніч - будь-який руйнівний безлад, аби поставити всіх на вухаперша книга цієї серії "Зіпсований" розповідає про Майкла, друга "Схованка" - про Кая, і наступні про Деймона та Уілла (але всього чомусь в серії 5 книг))____________першої історією Пенелови Дуглас, яку я прочитала, був "Панк 57", і через те, що я була в дикому захваті, авторка отримала величезний кредит довіри, бо інакше я не можу пояснити нашо читала Схованку після Зіпсованого, який мені не вау зайшов))але здається справа в тому, що прийшов час визнати - все ж таки я не велика фанатка цього жанру 🥹 для мене читання виконує емоційну функцію, я дуже люблю уявляти в голові все що відбувається на сторінках, бути на місці персонажів, проживати їхні життя та пригоди і абсолютно реально наповнюватися емоційно, отримуючи таким чином якісний дофамінале герої дарк романів мене скоріше відштовхують - я не хочу ні бути ними, ні бути з ними. я ненавиджу відчуття страху, переслідування, небезпеки, я не люблю грубу чоловічу силу, не люблю відвертий прояв чоловічої влади - нічого з цього мене не збуджуєі якщо в дуже дорослій і майстерно написаній "Аделіні" персонажі йобнуті, але там весь світ такий, і друга книга взагалі це горрор якийсь на рівні "піли", що я читала з очима на викаті від шокуючої жорстокості, то у Дуглас це янг адалт з напівпідлітками, яким нудно, і проблеми які вони самі собі створюють, зʼявляються саме від нічого робитикороче, привселюдно визнаю, що сумую за своїми книжковими крашами Драко (господи дай мені сил прочитати цеглину Alchemised англійською!!!), Ксейденом та Різандом і мрію знайти нову серію, від якої неможливо буде відірватися, бо впихувати в себе те що не драйвить це блін якийсь мазохізм ☹️ я вже забула, що таке читати взахльоб!Схованка - 6/10 сорі, Деймоне та Уілле, до ваших дитячих травм я навряд чи доберуся, хоча кажуть там далі краще, але я не хочу ще півроку перевіряти 🫠

я так сподівалася, що все гівно залишиться в 2025 і що 2026 стане новим диханням і стартом для прекрасних речейале поки що січень виглядає ще більш уїбанським, ніж весь попередній рікз якихось останніх сил намагаюся тримати менталку рутиною - не пропускати йогу, вести щоденник, їсти смачну корисну їжу, висипатися, ходити на масажі, довіряти терапії, робити прописані кінезіологом вправи, звертатися за підтримкую до чата джіпіті, подруг, всесвітувчора мені сказали "I choose to believe that universe has the best intentions in mind, and all this is happening FOR me, not TO me"сиджу тепер і думаю нахуя оце все ДЛЯ мене і який черговий урок доведеться винести, коли виживузнову виживупридумала сьогодні лайфхак, щось на кшталт тривожної валізки для мозку - написати детальний план дій що буду робити, якщо дістануся днанаписала такий привабливий рятувальний список, що майже хочу коллапсу, або запустити цей healing processале зі смішного - спрацювати він може тільки в разі коллапсу, а поки що йога, чат джіпіті та здорове харчування - тіло не винно в тому, що відбувається з головою. пишаюся, що в 32 я вивчила хоча б це, бо в 22 побігла б в запій та саморуйнуванняз хороших новин на сьогодні одна - через два тижні їду в марокко в серф тріп зі своєю дошкою, друзями та тренером моєї серф школиресурсу радіти з цього приводу зараз нема, але це була прям мрія, тому сподіваюся що ейфорія прийде в процесі, бо якщо серфінг 2-3 рази на день в теплій воді мене не приведе до тями, то не знаю що ще допоможеps взагалі я прийшла написати відгук на милий фільм Love at the first sight на Нетфліксі, але ділитися особливо нічим - супер базовий ромком на тверду сімку, коли сумно норм подивитися перед сном. там не дуже звичайна головна героїня і хлопець з сексі британським акцентом, а ще роль оповідача грає Джаміла Джаміль (Тахані в “The Good Place”), тож я ніби подивилася кіно з подружкою, люблю її отакий сьогодні відгук. який стан - такий і відгукале знайте, якщо вам хєрово, ви не одні. все пройде, і це такожна цьому і тримаємося ps2 цей колаж я зробила власноруч в пінтересті з картинок, які відібрала на дошку «my life in 2026», він вже декілька тижнів стоїть на заставці телефону. спробую використовувати його як компас для майбутніх рішень, щоб не втратити життя, про яке мріяла #reanity_особисте

нарешті і я добралася до фільму, який в свій час обійшов з позитивними відгуками весь тредсМатеріалісти (Materialists) - американський ромком 2025 року з Дакотою Джонсон, Крісом Евансом та Педро Паскалем в головних роляхотже, що в нас дано:молода, гарна, стильна та амбітна нью-йоркська сваха (англійською це matchmaker - звучить більш престижно) працює в агенстві побачень і мріє планує вийти заміж за багатого чоловікаа от що вона не планує так це сумувати за своїм бідним невдахою колишнім________‼️СПОЙЛЕРИ‼️чомусь я була впевнена, що це якась глибока неоднозначна драма (ви подивіться на цей крутий інтригуючий постер!), а не ромком, тому здивувалася, побачивши легку і досить сюжетно очевидну історію (але ж ви також бачите тут заявку на секс втрьох??)ідея фільму проста як палка: ти можеш мати все, але якщо нема кохання - ти ніколи не будеш по-справжньому щасливим. і навпаки - маючи кохання, з усім іншим можна справитися (не терпіти - справитися)власне, неймовірно гарна Дакота Джонсон це все проживає на власному досвідіканєшна, коли супер успішний "юнікорн" Паскаль дав їй усе з порогу, то мій внутрішній матеріаліст пустив слюні - ну як же зручно коли тобі приносять на блюдечку лухарі життя, і ще й не довбойоб, а розумний привабливий чоловік і канєшна, коли вона від нього пішла, бо love wasn't on the table, я подумала невже ти підеш до колишнього в комуналку, мала, ось же життя, про яке ти мріяла!але потім вони з Крісом Евансом так чудово поговорили на чужому весіллі, що я зайвий раз нагадала собі, що всі ми всього лише люди зі своїми недоліками, запитами, мріями, травмами і що закохатися в ідеального чоловіка (якого не існує) певно так само складно, як жити все життя на мальдівах 😁 ви б хотіли жити на мальдівах? бо я б там вмерла з нудьги))люди прекрасні комбінацією своїх рис, і зазвичай коли є щось хороше - у цього є зворотня сторона медаліось цей шлях і проходить героїня Дакоти, яка на початку історії здається so perfect, а під кінець - so humanце корисне нагадування для себе не заганятисяps якщо ви не зрозуміли чи сподобався мені фільм, то я також 😅 я очікувала іншого жанру, але і так непогано - ромком він і в африці ромком. хоча якщо чесно між Дакотою та Крісом Евансом я хімії не побачила, можу тому і не махаю вам тут рекомендацієюви дивилися? ставте юнікорна якщо зайшло і гарбуза якщо таке шось#reanity_дивимосьа ще ось нижче вам цікаве опитування:

- I love you- I love you too. Love has never been our problem. як же я переживала за цю екранізацію!!отже, що в нас дано:Поппі та Алекс були друзями не розлий вода. колись доля звела їх - абсолютно протилежних за характером людей - в одній подорожі, і з тих пір раз на рік вони їздять разом у відпустку на тиждень, даючи волю своїм векейшн версіямале одного літа у Тосканії дещо стається, і Поппі та Алекс на два роки перестають спілкуватися. аж поки не зустрічаються на весіллі брата Алекса, де їм доводиться врешті поговорити та визнати болючу правду_______книга (відгук був ось тут) неймовірно чудова - легка, дотепна, мила, ну просто боженька жанру ромком 🥰 а тому зіпсувати ідеальну літню історію кастом з номінальною хімією або коряво аптованим сценарієм було б раз плюнутиале вчора подруга мені написала "НЕ ЗАПОРОЛИ!!! 😭❤️❤️❤️❤️", а сьогодні я це підтверджую 😍мені було гарно все - актори просто неймовірно підходять одне одному (пішла навіть перевіряти їхні real life partners, але інтернет не порадувало новинами про їхні стосунки 😢), знято дуже у вайбі книги і хоча оригінал я вважаю глибшим за сценарій (через більш пропрацьовану та "ускладнену" кінцівку) - не можу уявити людину, якій це кіно не сподобається 😌особливо як Том Блайт (Алекс) танцює у барі - передивлялася 5 разів 🤤нагадую, що це перша екранізована історія Емілі Генрі, а в розробці ще "Книголюби", "Пляжне чтиво", "Щасливе місце" та Кумедна історія. чекаємо!!!ps до речі, у фільмі є епізодична роль, яку грає Люсьєн Лавісконт (Алфі з "Емілі в Парижі"). я дивилася все в оригіналі без субтитрів (з ромкомами це не складно), але на появі Люсьєна включала їх на кожній репліці, бо його британська англійська це просто лютий кошмар 😅

подивилася вчора нарешті нового "Франкенштейна", бо чула, що наробив шумуотже, що в нас дано:фільм режисера Гільєрмо дель Торо 🫡насправді, на цьому можна завершити відгук, бо якщо ви дивилися "Лабіринт Фавна" та "Форму води", то "Франкенштейн" чудово стає на одну поличку з цими картинами що по жанру, що по стилістиці, що по візуалутобто, картина ДУЖЕ ГАРНАнеймовірно видовищні загальні плани, побудова світла та тіней, контрасти, кольори, ракурси, позиціонування акторів в кадрі - можна скріншотити на кожному кроці, і це буде витончено, постановочно, виважено та художньо від початку та до фіналуя мало памʼятаю кадрів зі світового кінематографу, але впевнена, що появу Елізабет з отим черепом та кадр закривавленої весільної сукні у печері не забуду ніколи))і вцілому, якщо сприймати цю інтерпритацію як фантастичну готичну КАЗКУ для дорослих, то дивитися цікаво і естетично приємно, хоч у другому акті і є сильна просадка (це там де починається супер повільна по темпоритму історія від імені Фрінкенштейна)і я свідомо закриваю очі на всі неможливості, нелогічності та несостиковки, які є в цьому фільмі, але що мене вибісило так це фінал‼️ ДАЛІ БУДЕ СПОЙЛЕР ‼️про що ця історія?про те, що одержимий божественною ідеєю вчений Віктор Франкенштейн створив монстра з мертвих тіл, який виявився набагато людянішим за свого творця. клас!але відверто, Віктор - мудак. він дав життя створінню, яке в результаті не може ні жити, ні померти, вічне лімбо у пеклі буття. я супер співчуваю монстру, який протягом всього свого життя отримав стільки гівна на свою долю, особливо знаючи його добрі наміриі якщо ще можна прийняти ставлення інших людей, які реагують на невідоме як навіжені перелякані звірі, то саме Віктор, який зробив ЦЕ власними руками, є найбільшим злом та антагоністом історіїі я ж не проти! протагоніст виявився антагоністом, а монстр "людиною", супер зміна для персонажівале питаня: що це за хуйня у фіналі?- пробач мене сину, я був неправий- я пробачаю тебе батьку все ок, ти собі тихенько вмирай, а я пішов жити своє кончене безсмертне життя серед суспільства яке мене ніколи не прийме. але нічо страшного, я все розумію, shit happensсука! в цей момент я забуваю, що це казка і хочу справедливостіа справедливістю було б нещадно вбити Віктора за все те, що він зробиві чесно - від цього монстр не став би для мене менш людяним, бо оце прийняття вибачення (ще й як на мене дуже нещирого на порозі смерті) це просто злив фіналумонстр - не квіточка, у монстра є лють, є біль, є любов і є ненависть, а кінцівка вийшла ніби торт цукром полили 😐 і якби дійсно пропрацювали усвідомлення Віктора що він наробив і його зміну - я б ще зрозуміла. а так він намагався вбити своє творіння 145 хвилин фільму, а в останні 4 хвилини видав ліричний спіч айм сорі 😡так шо отак - кіно гарне, але я незадоволена)ps але задоволена Джейкобом Елорді з "Ейфорії", який зіграв монстра! я не дуже любила цього актора, але тепер на сто відсотків визнаю його майстерність і талант)ви як, дивилися Франкенштейна? вогник кому сподобалося все і гарбуза, хто на моєму боці 😁 #reanity_дивимось

поки ви всі дивитесь дивні дива, я подивилася останній сезон Емілі в Парижі 😁очевидно, що десь після 3го сезону все вцілому пішло коту під хвіст, але є в мене якась лояльність до історій, що сподобалися на старті, тому не могла пройти повз з хорошого:🥐 Емілі повернулася в Париж - слава богу, бо оце Емілі в Римі мені взагалі не зайшло🥐 Філіппіна Лерой-Больє, яка грає Сільві і якій 62 роки, це просто розйоб, мрію бути такою ж гарною, вишуканою, сексуальною та стрункою коли виросту 🥹всьо)))з поганого:🥐 сюжету тупо нема)) всі основні лінії втрачені, і серіал виглядає ніби скетчі за мотивами основної історії - там шось походили, тут шось походили, тут клієнт, там клієнт - взагалі нічого нового 🥐 не було Каміль 😭 все ще сумую за цією неймовірною жінкою з просто відпад яким низьким гарним голосом, особливо французькою!🥐 Мінді це якийсь паяц року, їй богу. мало того що вона мені не подобається ні зовнішньо, ні як персонаж, так ще й кількість перекоти-поле рішень в цьому сезоні просто зашкалювала. хочеться її прибити мухобокою 😩🥐 через відсутність основної лінії і салат з усіх побічних, відчуття що Емілі та Мінді просто перетрахали пів Парижу і ще трішки Риму)) тобто коханням тут щось взагалі не пахло (окрім останніх 5 хвилин останньої серії))короче, серіал своє віджив, але оверолл мені він сподобався естетикою (яка критикують всі кому не лінь)) та легкістю - для драми я читаю книжки))ps замість постеру ось вам фото молодої Філіппіни Лерой-Больє 😍#reanity_дивимось

я дочиталаааааааа!!!!!! пізніше ніж дограла в horwarts legacy, але раніше ніж навчилася літати на мітлі 😁а якщо чесно, останні 40% я добила за день, бо не могла зупинитися читати до третьої ночі - о божечки як же я ОБОЖНЮЮ цей стан коли тебе несе в потоці і реальності взагалі не існує, тільки дракони, печаті, темні чаклуни, аретія та блискавки блискавки блискавки 🤤саги дуже важко не спойлерити всі частини після першої, бо сюжет так чи інакше продовжується, тому я знову поділю відгук на дві частини - загальну для тих, хто ще не читав, і конкретну "для своїх"з важливого, я перечитала перші дві частини і за ними взялася з третю, тому можу порівняти своє захоплення майже наживо. і, звичайно, перша книга залишається найтоповішою, але третя мені зайшла більше, ніж друга, хоча спочатку було трохи нудно через постійні квести "шукаємо те", "шукаємо це", "летимо туди-сюди" і та даліще мене дратувало те що раніше ми про все дізнавалися одночасно з Вайолет, а тут раптом в неї зʼявилися якісь секрети від читача, задумки, які потім стають чітко спланованими діями ЗА МОЄЮ СПИНОЮ 😡 ну всмислє, мала, я з тобой пліч о пліч пройшла всі битви, а тут в тебе геніальні ідеї, щодо яких я в не в курсі, не треба так((ну і щодо стосунків - зазвичай найцікавіший етап коли все зароджується, оці from enemies to lovers гойдалки і так далі, і якщо в "Залізному полумʼї" було багато драми квін і небезпечної привʼязаності та невизначеності, коли фігачить бісяча тривожка, то в "бурі" мені було прям кайфово і від того, що всі знають, чого хочуть, і проговорюють це словами, і мають обʼєктивні проблеми і шукають шляхи їх вирішення (а проблеми, знаєте, серйозні)тепер трошки деталей:1. супер круто, що Теофанія заклинала бурю як і мама Вайолет, а не блискавки!!!2. шкода що Міра не померла - це був би неймовірно драматичний поворот, а так мені не вистачило скла, бо як це супер бійка і всі живі з кор персонажів? гри престолів на вас нема))3. те що Андарна типу як покинула континент - теж сподобалося! очевидно було, що вона повернеться і взагалі я очікувала якусь супер епічну її появу типу всьо, програли, біда, і ось вона така хоп і порішала, але щось не дотягнула Ребекка. енівей, твіст був класний4. Аарік і його печать - кайф!!!!! 5. як Вайолет траванула нову родину мами Ксейдена, передбачаючи зраду, теж було винахідливо)6. і те що шукали сьому породу сто років, а ті їх відфутболили - найс7. ну і фінал! ах, остання глава вогонь, я блін тепер не знаю як дочекатися продовження)) я так розумію що Ксейден прийшов до неї, вони придумали план, вона погодилася і на план і вийти заміж, але чомусь було необхідно щоб Імоджен стерла їй памʼять, і це також частина плану 😱 короче, дуже мені цікаво що далі, але боже поможи якщо теорія про те, що ці книги це архіви, написані Джесінією, бо всі померли і це все некролог та історія для майбутніх поколінь - моє серце не витримає нічого, окрім хеппі енду 😭😭але новин по виходу четвертої частини поки нема, почитала на реддіті, що якщо порівняти період з таймланами публікації бурі, то новий том зʼявиться не раніше початку 2027 🫠 а ми, нагадую, ще в 2025!і на питання як блін не забути сюжет ЗНОВУ в мене немає відповіді 😭але Оніксова буря - 10/10 🖤

в мене цього року дуже смішна історія з різдвяними подарунками 😁дисклеймер: ми святкуємо Різдво, бо в Латинській Америці та і в католицькій Європі це більш важливе свято, ніж новий рікя знала, що хлопець хотів собі певний годинник seiko, і молилася, щоб він його не купив самостійно, бо інших варіантів не було - все що хотів він вже встиг купити собі самале тут мені пощастило, тому в середині грудня я пішла в магазин придбати подарунок, і поки його загортали в золотий папір з коричневим бантиком, я роздивлялася жіночі годинники і в один закохаласяскинула його подрузі, понила що дорого, і пішла собічерез тиждень дивлюся під ялинку і бачу такого самого розміру коробку, тільки з білою обгорткою, і золотим бантиком - майже копія моєї 😂 я, звичайно, супер зраділа і дякую подрузі, що скинула той годинник хлопцю, але на секунду стало сумно, що сюрпризу не буде, бо я от з тієї першої категорії людей "сам придумай що мені треба, ніяких вішлістів, тільки хардкор")але ладно в мене сюрпризу вже не буде - якщо я поставлю свою золоту коробку поруч, то і він також здогадається що там годинник з того самого магазину 😅 і я короче біжу в супермаркет, купую цукерки, щоб покласти зверху і перепакувати в інший папір, змінивши розмір коробки з очевидного на неочевидний)) ще й додаткових подарунків накупила, щоб збити з пантелику кількістю і таки зробити сюрприз (людині, яка не любить сюрпризи)))) але мені це важливо! 🥹сиджу тепер і думаю здивуватися, коли завтра відкриємо два годинники одного бренду, чи зізнатися у своїй секретній місії 😁у вас були якісь дивні історії з подарунками?)